Дуже потужно повайбили вчора

На європейській прем’єрі Hamnet, на яку я йшла з неабияким скепсисом через свою давню нелюбов до фільмів Хлої Чжао, продюсер сказав гарну істину: зняти вдалий фільм — це диво.

Виявилось що Hamnet це саме справжнє диво. Чиста магія рухомого зображення, яка визначатиме нагородний сезон. Кіно на 4.5 зірки, з вологими від сліз рукавами в подарунок.

Світовий прокат і більше думок — узимку, а поки ось відео з прем’єри. Замість нудної режисерської промови Чжао провела на повну залу Southbank сесію з дихальної релаксації, навіть Спілберг позаду неї приєднався теж.

Відео дивитись зі звуком. Той
самий момент коли: “спочатку не зрозуміла, а потім як зрозуміла”.

Їмоооо

Поговорила в Венеції з маестро для Vogue

https://donttakefake.com/gajd-dtf-magazine-10-filmiv-okrim-hitiv-yaki-varto-podyvytysya-na-kyyivskij-molodosti/

А якщо треба було б обрати лише ТРИ фільми, я б назвала:

HOLOFICTION
PRESIDENT'S CAKE
BLUE HERON

Цієї осені в українському прокаті фігуруватимуть дві стрічки, які повертають мене до одного з найулюбленіших, і найнезвичніших текстів що я писала для українських медіа (Дякую, Юра!).

If I Had Legs I Would Kick You та U Are The Universe, здавалося б, фільми з різних планет, які насправді мають потужний поєднувальний елемент. У своїй структурі ці фільми побудовані навколо наявності акусметра, теорія якого була створена французьким кінознавцем Мішелем Шіоном. Акусметр це зручний драматургічний прийом, де активно фігурує важливий герой (ігрового) фільму, голос якого ми чуємо, але фізично — не бачимо. За Шіоном, акусметр бере на себе найважливішу роль у створенні драматургічної напруги, змушуючи глядача залишатись в тривожному очікуванні моменту де-акусматизації, тобто коли цей голос нарешті покаже своє обличчя.  

З цим формалістським прийомом дуже легко перегратися, що власне і сталось з невдалим, на мою, думку фільмом Мері Бронштейн. На відміну від Острікова, де він виграє за рахунок простоти сценарію, і момент де-акусматизації підсилюється романтичним екстазом фільму.

Потрапляти на трейлер це так приємно, кожен раз радію як дитина.

The Tale of Silyan в US/UK прокаті наприкінці листопада, а потім на NetGeo Docs

Побувала онлайн на інтимному круглому столі з паном Йоргосом Лантімосом та його композитором Джерскіном Фендриксом, говорили, звісно, про «Бугонію».


Цей пост присвячується чудовій редакторці Тетяні Пушновій, яка сьогодні завершує свою титанічну роботу на УП. Культура, і як слід нашу співпрацю, від чого мені сумно.

Минулого тижня невдало запітчила супровідний есей до ретроспективи Нью-йоркського Metrograph: Soul and Soil: Ukrainian Poetic Cinema. Відмовили з причини того що текст вже заплановано, і я з нетерпінням чекала що ж це може бути. 


Тож зустрічайте, кросовер року: Шон Прайс Вільямс бере інтервʼю в Пилипа Іллєнка для Metrograph Journal

У мене не було жодних сумнівів, що повнометражний документальний дебют Дмитра Сухолиткого-Собчука — це абсолютний бенгер. «Тиха повінь», що спостерігає за релігійною пацифістською спільнотою, — неймовірно красива й мудра стрічка, певний поетичний трибʼют українському соціокультурному ландшафту, який також служить логічним розвитком його авторства.

Про те, як Дмитро несвідомо розвивав фільм від початку 2000-х, наближався до громади цитуючи Біблію, і зняв jaw-dropping сцену, у якій солдати міркують про пацифізм за вечерею, — читайте на Documentary Magazine.

Давно хотіла щось написати для Screen Slate

Swan Lake. The Zone закриває серію в Metrograph NYC

Для Fall Print Issue Documentary Magazine я зробила інтерв’ю з Мстиславом Черновим. Я неймовірно вдячна за цей ефірний простір і довіру моєї редакторки, що дозволило мені провести інтервʼю моєї мрії — заглибившись саме в ті елементи, за які мене так вражає цей фільм, і за що він заслуговує всі нагороди. Отже, у цьому дев’ятисторінковому матеріалі ми детально розбираємо крафт фільму, описуючи трансформацію Чернова від воєнного репортера до кінорежисера.

А тепер інтерв’ю доступне онлайн!

Кілька підписників прийшли до мене в особисті перевірити, чи не вмерла я. Дякую! Головна тому причина — моє навчання в Кембриджі, про що я все ніяк не зберусь видати пост, але натомість залітаю рандомно з наступним.

Збираючи скрінери та складаючи вотчліст до Берлінале, на якому я, на щастя, буду буквально кілька днів, хочу звернути вашу увагу на фільм Animol із секції Perspectives. Ходять слушні чутки від перевірених людей, що секція цього року буде винятково потужною, але на Animol я чекаю особливо і це не просто якесь дебютантське сайд-кіно.

Режисер фільму — музикант і актор Ешлі Волтерс (So Solid Crew / «Bullet Boy»). Стрічку знято за підтримки BFI, а серед акторів — Стівен Ґрем і, сюрприз, Владислав Балюк («Я і Фелікс»). Синопсис обіцяє емоційну історію в стінах виправної колонії для неповнолітніх. Участь Ґрема своїми конотаціями відсилає мене до «Юнацтва», і хайп мій зростає.

Дуже радію за Владислава, бо добре знаю наскільки екстраважко пробиватися в акторстві у Британії, навіть важче ніж отримати продакшн грант від BFi. Причому не просто отримати роль на кілька хвилин екранного часу, а центральну. Його імʼя стоїть другим у кожному переліку акторів проєкту, а Deadline ще торік писав, що Тут Нюют і Владислав Балюк грають головних героїв.

Шкода, що медіа не підхопили це під час анонсу програми. Детектор на розпізнавання росіян вочевидь все ще працює краще й швидше. І, до речі, доків про війну в Україні на Берлінале більше, ніж ви собі уявляєте.

На Sundance показали, й нагородили за режисуру, розкішне литовське кіно про війну в Україні мізерність європейського перформативного активізму. 

З великим задоволенням написала рецензію для ЛБ.

Пройшла моя перша доба на Берлінале – поки фестиваль випромінює вайби Sorry Guy з тиктоку – тотальний кринж, рандомні вибачення та надмір випадкового символізму. З основного конкурсу поки що подивилась один фільм на 2,5 зірки, такий собі фінський Nightbitch, а на решту конкурсу колеги прям сильно сваряться. Подивившись майже з десяток фільмів на скрінерах, раджу, як завжди, хіба що йти на Форум. А загалом, після тієї злої пресконференції, вайби дещо похмурі й ображені, детальніше розпишу в серединному репорті. 

Єдина насолода – щойно от була премʼєра Кришталевого Палацу, настільки страшне і, вибачте, актуальне кіно, аж містично.