Редакція РФУ разом із товаришами з каналів «Зброя критики» та «Субʼєктивний фактор» порівнює Україну, Росію і Білорусь, обираючи, зрештою, найменш реакційний режим.

Слухайте новий подкаст на нашому ютюб-каналі: Робітничий Радар: Який режим менш реакційний?

Робітничий Фронт України оголошує липневий набір до марксистського онлайн-гуртка.

Бажаєш пройти «курс молодого бійця» з теорії марксизму – приєднуйся!

Щоб дізнатися подробиці та долучитися до гуртка, звертайся на бота зворотного зв‘язку.

Волшебный Кролик записывает ролик. 🎬 Про нашу мигрантскую житуху, про рынок труда, проблемы интеграции и про то, что с этим всем делать. Ну, кратенько...
Вы знаете, какую из пяти самых крупных диаспор Польши можно считать самой успешно вписавшейся в новую реальность? Тогда смотрите. 😎

И пишите. Согласно опросу, у меня здесь немало людей нынче проживающих в Евросоюзе и США тусуется. Вообще, новых русскоязычных мигратнов в Западном мире теперь несколько миллионов. Мы как какая-нибудь Словакия или Хорватия, только распределенная территориально.

Как оно у вас с положением пролетариата? Что делать думаете? Бот для связи в описании канала.

https://youtu.be/jm_q3IARfFI?si=2CdVoly56lGfdgP2

Редакція РФУ читає «Маніфест ухилянта» від Української Асамблеї Анархістів.

Слухайте новий подкаст на нашому ютюб-каналі: Робітничий Радар: Маніфест ухилянта.

Смерть комсомолки

Итак, политические убийства снова в моде. Не прошло и недели после выстрела в Трампа, как просвистел новый, пробивший голову Ирине Фарион.

Во-первых, стоит сразу отделить позицию политическую от человеческой.

Мы — РФУ как политическая организация — не приветствуем индивидуальный, внесистемный террор по отношению к кому бы то ни было. Почему так — мы ответим ниже.

С другой стороны, как и все простые украинцы, мы ежедневно испытываем массу трудностей — проживая в государстве, где стараниями таких как Фарион «общественных деятелей» репрессивный аппарат, вопреки конституции, ограничил наше право свободно выражать свои взгляды и мысли.

Не думайте, что мы жалуемся; олигархическая конституция не дарует права — их нужно завоевывать и защищать. Но осадочек остался, и по-человечески Фарион нам совсем не жаль. Если бы убили кого-нибудь из нас, или просто из левых, то от Фарион последовало бы злорадство над тем, что нацию избавили от «красного биомусора».

В конце концов, она была обычной буржуазной подстилкой, обслуживающей интересы правящего класса олигархов, а значит была врагом всего народа Украины — понимает это сам народ или нет. Так что горевать о ней мы точно не будем, хотя и радоваться здесь нечему.

Выжила? Стала овощем? Умерла? Не важно.

Важно то, какие последствия будут у этого инцидента для всей страны. Минус одна разжигательница межнациональной ненависти — казалось бы, хорошо. Но усиление террора от ее единомышленников и от государства тоже весьма вероятно.

Впрочем, террор уже здесь. Достаточно открыть новости и увидеть очередной инцидент с ТЦК, или как «общественный деятель» Ганул кошмарит кого-нибудь в Одессе, чтобы понять: убийство Фарион — закономерный ответ, будь то низовая инициатива одиночки или заказ из-за поребрика.

Такой террор не даст положительных изменений, так что вот вам ликбез по грамотной ликвидации реакционеров.

Видите ли, убийство реакционеров — дело тонкое. Взять пистолет и стрельнуть в его шовинистическую голову можно всегда, но как уже говорилось, последствия могут быть непредсказуемыми. В этом деле важнее не время и место, а социально-экономический контекст и наличие революционной ситуации.

Вот вам пример: сидит условный пророссийский украинец Вася у себя на кухне, смотрит ТВ, видит Фарион, которая затирает что-то про нацию, гены, русню и то, как ее надо убивать. Закипает праведный гнев у Васи, и он, как в той песне, «с фашистской силой темною, с проклятою ордой» решает идти на смертный бой. Достает из шкафа охотничий карабин, Макаров или Глок 17… Идет караулить нацистку у подъезда… Вот она выходит… БАХ! Нацистка упала… Удовлетворение.

Может, Вася даже скроется от органов, и ему не будут рвать ногти в подвалах СБУ, но это вовсе не успех; просто какой-то сошедший с ума от одиночества Вася (или нанятый Кремлем киллер) убил одного-единственного реакционера, на место которого придут другие, которые будут гораздо злее и осторожнее — и кто знает, чем это обернется.

Вот вам другой пример: страна восстает, и безо всяких призывов со сцены майдана люди начинают сопротивляться государству и создавать свои альтернативные органы власти — советы. Это низовое движение реакционеры задушить не могут, ибо оно руководствуется революционной теорией, которую годами вырабатывал вместе с товарищами революционер-подпольщик Петя.

В какой-то момент борьба достигает такого масштаба, что под командованием Пети оказывается целая армия революционного пролетариата, готовая уничтожить на своем пути любого реакционера. Но это не армия красных головорезов; это орган насилия, действующий в интересах трудящихся масс, в интересах большинства населения страны, это истинно-демократический инструмент убийства тех, кто стоит на пути устремления народа к свободе от капиталистической эксплуатации.

Чуете разницу? Только второй вариант заставит трепетать в ужасе и Фарион, и Дугина, и даже Трампа.

Поэтому не будьте как Вася — будьте как Петя! Пусть ваши пули направляет только воля рабочего класса, а не личное «чувство справедливости» или деньги от ФСБ или ГУР.

#едкий_комментарий

В кожному регіоні України були люди, тісно пов'язані з рідним краєм, що творили та прославляли його своєю діяльністю. На жаль, буржуазна влада, хоч і прикривається "захистом нації", але її розвитку ніяк не сприяє. Це призвело до зникнення з культурної спадщини низки цікавих імен. Серед них – русинський поет Закарпаття Дмитро Вакаров.

Дмитро Онуфрійович народився 1920 року в селі Іза. Життя митця підпало на Міжвоєнний період, коли страхи невивчених уроків Першої світової гнітили людей новою катастрофою. Вакаров був з переліку тих прогресивних діячів, які бачили об'єктивну причину бід – протиріччя капіталізму.

Письменник прожив лише 24 роки. 1945 його було закатовано в концтаборі. Своє коротке життя русинський поет віддав за боротьбу проти системи, що породжує суспільні проблеми. Важливо підкреслити, саме проти системи: фашистський режим Хорті чи нацизм Гітлера відмінні лише по формі.

Поет розумів – конкретна причина війн та економічних криз не просто ситуаційна, а саме закономірна виходячи з логіки системи. Капітал не спинити ніякими поступками, адже його природа це постійне розширення. Не ліквідувавши коріння, проблема буде розростатися лише з більшою силою.

Маленький, але дуже гарний вірш "Косари", на нашу думку, найхарактерніше розкриває Дмитра Вакарова як автора. В ньому водночас наявні і лірична любов до рідного краю, до його людей, мовна особливість русинів, а також спільна для нас усіх проблема – наша, "не своя земля".

Не може бути сталого добробуту, поки навколишній світ роздерто протиріччям приватновласництва. Поки людство розділено кордонами сфер впливу можновладців, поки існують світ бідних та безмежно багатих, не зможуть трударі – більшість населення – вільно дихати й творити.

Пам'ятаючи волю й боротьбу таких діячів, як Дмитро Вакаров, наша задача надихатися й продовжувати їхнє діло. Чи зможемо ми назвати землю, врешті-решт, своєю, залежить від нас. Долучайтесь до набору гуртка РФУ – будемо разом будувати наше майбутнє!


Радимо підписатися на наші Instagram та Facebook, де нові подібні дописи публікуються в першу чергу, а також є інші цікаві рубрики.

#культура #инстаграм_рфу #фейсбук_рфу

🎥 Український кінематограф багатий на величні імена. Попри повністю занедбаний розвиток культури, попри те, що класику українського кіно в якості більшій за 144p не знайти, ми повинні пам’ятати імена першопроходців Батьківщини у сфері режисури. Сьогодні згадаємо Ігоря Савченка!

🎞 Видатний вінничанин є автором чималої кількості картин. Але вважаємо, що варто почати ознайомлення саме з пізньої творчості митця та його магнум опусу, що яскраво характеризує майстерність режисера — фільму «Тарас Шевченко» 1951 року.

✊ Картина демонструє становлення Тараса Григоровича як політичного діяча. Неймовірно талановитий кріпак, що має хист на рівні вершків інтелігенції, приносить із собою те, що більша частина талантів на своєму шляху загубила — турботу про народ, його проблеми та їх рішення.

🔎 Сучасна критика полюбляє порівнювати картину Савченко з гарним фільмом Володимира Денисенко «Сон» 1964 року. Буцімто, порівняно з другою картиною, фільм 1951 року розповідає «неживу агітку, де Шевченко не людина, а символ». Розглянемо цю думку детальніше!

📝 Такий погляд не враховує, по-перше, що обидва неперевершені фільми мають мету розповісти про різні сторони життя Шевченка, і, по-друге, наскільки тісно суспільна позиція Кобзаря пов’язана з ним та його величною спадщиною, що прославляє українську народну культуру на весь світ.

🖍 Поетичний фільм Денисенко дійсно більше наголошує на емоційному складнику становлення митця, розглядає першочергово саме «душу» революціонера. Але це ніяк не може слугувати аргументом проти фільму Ігоря Савченка, що досліджує Шевченка саме як суспільно-політичного діяча!

📍 Ми поважаємо Тараса Григоровича дійсно як людину з фільму «Сон». Але саме людина зі стрічки Володимира Денисенко виступала за звільнення народу від ярма пригнічення, на чому наголошує Ігор Савченко! З огляду на це, навряд чи можна принизити значення одного твору іншим.

🎭 Українське мистецтво є дуже цікавим для дослідження. Усупереч усім труднощам, ми мусимо пам’ятати та аналізувати класику, аби творити, надихати й змінювати наше життя на краще! Дивіться фільми Ігоря Савченка, Володимира Денисенка й інших режисерів — розробіть своє бачення тем!

🚩 Завершення справи Тараса Шевченка й усіх, хто боровся за свободу людства від гніту класового суспільства — наше найголовніше завдання. Доля народу має бути в його руках! Доєднуйтесь до набору гуртків РФУ — будемо разом будувати нову цивілізацію!


Рекомендуємо підписатися на наш X (Twitter), де схожі пости публікуються в першу чергу, а також є інші цікаві рубрики.

#культура #твиттер_рфу

Три білборди на кордоні Бандерштату, Україна

Доброго вечора, ухилянти. Як каже народна мудрість: «в Україні немає цивільних — лише недомобілізовані».

Нагадали нам цю мудрість славні воїни 3 ОШБр. Ну як воїни… Сам пан (соціал-націоналіст) Білецький явився нам в образі розкиданих по всій країні білбордів, щоб нагадати, як націоналісти цінують життя співвітчизників, що не поділяють їхніх ідеалів.

Ну що, страшно? І добре, що страшно! Не забувайте ні на мить — ТРЕТЯ ШТУРМОВА #Разом_з_ТЦК! Вони прийдуть за вами, «захистять», а потім змусять замінити пана Білецького на бойових позиціях.

Отже, націоналісти дають зрозуміти: їм начхати на українців, котрих власне життя хвилює більше, ніж «Слава (буржуазній) Україні», «Героям (як-от пан Білецький) слава», перемога одних гнобителів над іншими або повернення кордонів 91-го під владу псевдодемократичної, корумпованої, керованої олігархатом і скоморохом-диктатором держави.

Але що ж сталося? Чому славетний полк Азов, який будував свій імідж на тезі «ми не ТЦК», і тому, що Україні потрібен організований за сучасними стандартами рекрутинг, зараз підтримує «бусифікацію»? Чому націоналісти ніколи не захищають рядових представників своєї нації, пригнічених владою, олігархами й ТЦК?

А якраз тому, що націоналісти насправді служать не нації, а правлячому класу, власникам нації, олігархам, які, прикриваючись «інтересами нації та держави», відстоюють свої інтереси збагачення та збереження нажитих експлуатацією українських трударів багатств. Саме вони є справжньою владою в країні, і саме вони тримають на повідці націоналістичних тітушок.

Олігархи використовують націоналістів для захисту від загроз своєму пануванню: чи то від конкурентів з олігархічної РФ, які хочуть забрати собі багатства України, чи то від власного народу, незадоволеного тим, що тяготи війни зовсім не лягають на плечі панівного класу, а власна капіталістична держава за роки незалежності звела в могилу більше людей, ніж армія РФ.

Націоналісти, як в Україні, так і в Росії, не стануть захищати свою пригнічену націю, бо справжнє народовладдя зробить їх нікому непотрібними. Своє самопроголошене звання «еліти» вони носять з дозволу олігархату, допоки слухняно виконують функцію сторожових псів капіталу. Простим трударям усіх країн, яких кидають у горнило війни їхні олігархічні режими, немає сенсу воювати один з одним за яхти буржуїв, і нам не потрібні «захисники», які захищають право тримати нас за рабів.

Самому Азову (і їм подібним) також потрібне посилення мобілізації, тому що будувати імідж сучасного, добре організованого, оснащеного і мотивованого підрозділу — це одне, а тримати сотні кілометрів фронту — зовсім інше. І для того, щоб «еліта нації» могла відпочивати від траншей та фотографуватися для білбордів, їм потрібна армія «не елітних» холопів, яка буде нести на собі основний тягар багаторічного окопного життя.

Але охочих доєднатися до такої армії усе менше і менше (дивіться наше відео про проблеми ЗСУ). Пустої патріотично-націоналістичної фрази недостатньо для мотивації, дехто починає чинити супротив державі. Через це азовці змушені відмовлятися від зовнішніх, іміджевих атрибутів, і починають показувати свою істинну натуру воїнів капіталу. Тепер вони будуть слідкувати за тим, щоб «холопи» не бунтували, а слухняно здавалися ТЦК і захищали олігархічну державу від олігархів «сусідньої країни».

А ви, товариші, готові пожертвувати собою заради збереження держави, в якій наша свобода обмежується правом раз в п’ять років сходити на вибори, щоб вибрати президентом чергову свиню або кошерного Ze-барана? Хоча зачекайте, вже і цю свободу у нас відібрали.

Померти, захищаючи вітчизну, — достойно поваги й слави. Але вмерти за державу, що тягне у прірву сама себе і свій народ, заради того, щоб зберегти владу капіталу — не найкращий спосіб розпорядитися своїм життям. Тому, перед тим, як захищати країну, краще переконайтеся в тому, що у випадку вашої гибелі її багатства дістануться вашим дітям і усьому народу, а не олігархам під прикриттям Третьої Штурмової #Разом_з_ТЦК.

#едкий_комментарий