Дивіться нове коротке відео на нашому ютюб-каналі: Цирк

Редакція РФУ обговорює можливість блокування Telegram в Україні, цензуру в Інтернеті та кібербезпеку.

Слухайте новий подкаст на нашому ютюб-каналі: Робітничий Радар: В Україні планують заборонити «Телеграм».

Депутати саботують роботу Ради! Кремлівське ІПСО чи провал Зе?

11 квітня Верховна Рада ухвалила в другому читанні законопроект про посилення мобілізації. За прийняттям цього злощасного документа слідкували без перебільшень сотні тисяч українців як у межах країни, так і поза межами неї.

Напевно, розсудливі люди розуміють, що такі посилення роботи м’ясорубки слугують тим, хто на ній непогано заробляє — як наші місцеві можновладці та західні “партнери”, що вже досить давно закликали нашу владу посилити мобілізацію.

Важко було не помітити, що такий “популярний” для українців і влади закон викликав певну політичну кризу в стінах Ради. Ходили думки, що цей закон не хотіли приймати навіть VIP ”Слуги народу”, не кажучи вже про “опозиційні” фракції, такі як “Європейська солідарність”, “Голос” та інші.

Що ж це виходить? Невже парламентаризм є таким дієвим та ефективним інструментом захисту народу від свавілля правлячої верхівки, яка нав’язує чесним і непідкупним народним депутатам антинародні закони?

Ну що ж, давайте простежимо “за руками” чесних і непідкупних...

7 лютого законопроект №10449 про посилення мобілізації Рада підтримала в першому читанні. Після цього мало йти внесення правок до 21 лютого та друге читання. Правок було подано понад 4 тис. Розглядати законопроект Рада планувала 6 березня. Але щось пішло не так!

З 6 по 8 березня в Раді мали відбутися засідання, які керівництво Ради скасувало. Але чому? Офіційна причина — “треба сформулювати звіт для конгресу США”. Проте деякі депутати і ЗМІ давали інше пояснення — бунт опозиційних фракцій. Але не тільки депутати опозиції чомусь “забунтували” і погрожували розглядати кожну правку до законопроектів окремо, на що пішло би багато часу. А саме після такої погрози депутатів керівництво Ради засідання й скасувало.

Як виявилось, депутати “Слуг народу” також “не можуть” дати голосів для прийняття закону. Основна причина, яку висловив голова фракції Давид Арахамія, полягає в тому, що зараз депутати на передовій та навчальних центрах працюють з військовими, а тому вони не можуть приїхати в Київ і проголосувати. Ну як в це не повірити...

Утім, можна легко повірити в так зване непорозуміння між ОП і парламентом, про яке навіть писали ЗМІ. Суть цього непорозуміння озвучив один із парламентарів, і воно полягає в наступному: “ОП зневажає парламент. Вони думають, що "слуги" голосуватимуть за все, що потрібно, бо ж Зеленський їх привів до влади. Так, привів. І що?”

До початку повномасштабної війни ОП мав декілька важелів впливу на парламент, коли була необхідність прийняти той чи інший “комусь потрібний” закон. Одним із важелів був розпуск Верховної Ради, але під час військового стану повноваження останньої будуть продовжуватись до кінця війни, а тому зараз це не спрацює.

Ще одним важелем впливу були "мотивації" в конвертах, які тепер наші “народні обранці” перестали отримувати від своїх бенефіціарів. Можливо, відсутність такої “мотивації” пов’язана з тим, що західні партнери не дають достатньо допомоги чиїмсь гаманцям? Справді, не з своєї ж кишені Зеленському мотивувати нардепів...

Зрештою, іншим вагомим фактором “непокірності” депутатів є той факт, що депутатам перешкоджають виїжджати у “відрядження” за кордон. Нардепа Гончаренка це дуже хвилює. Він навіть дав коментар по цій, безперечно, прикрій ситуації. Простий люд розуміє вас, пане Гончаренко...

Виходить, що депутати не про народ піклуються, а про свої “мотивації” і відрядження по елітним курортам? Які погані! Треба терміново обрати інших! Але чи можуть бути “інші” депутати в країні, де панують олігархи, які заради своїх прибутків будуть проштовхувати будь-які людожерські закони? І чи потрібні народу депутати, які за “мотивації” на це згодні? Віра в буржуазний парламент обеззброїла робітників, що дозволило владі проводити антинародну політику, зокрема могилізацію.

Жодний буржуазний парламент не зможе зупинити цю бійню, та чи й треба їм це? Тільки в наших руках майбутнє нашої країни і нас самих! Так не віддамо ж його в руки тим, хто заробляє на наших смертях!

#едкий_комментарий

🥸 Политическая сатира всегда была злободневна, и потому актуальна. Посмеяться над чинушей, сочинить частушку — украинскому зрителю такой формат юмора хорошо знаком. Сегодня рекомендуем к просмотру комедию «Осторожно, Кенгуру!», высмеивающую немецких политиканов с левых позиций.

🦘 Сразу нужно оговориться, что фильм — на любителя. Весь комизм картины построен на комбинации абсурда политического (то есть из нашей действительности) и безумства чисто сюжетного, то есть допущений вроде кенгуру, выступающего главным героем. На этой смеси построено 90% шуток.

💸 Антагонист картины, правый популист-бизнесмен, который в целях наживы использует маргиналов-националистов — персона максимально комичная и жалкая. Однако именно таких лиц, словно сошедших с абсурдной комедийной кинокартины, видят во главе своих государств рабочие всех стран.

🇪🇺 В фильме показано, как олигархат продвигает антилевые настроения. Но здесь важно сделать оговорку по части левого движения в ЕС. Сделать из евролеваков козлов отпущения для своего электората — одно дело. Но представляют ли эти левые настоящую угрозу для правящего класса?

🚩 Плодом экоактивизма и социал-демократии может стать, спустя десяток лет, пара реформ. Однако многолетнее проталкивание человеческих просьб через парламент никак не изменит систему. В этом плане довольно прагматичен главный герой-кенгуру, стоящий на более решительных позициях.

🎭 Фильм хорош юмором, затрагивающим остросоциальные для Германии вопросы. Например, смешно обыграно отношение власти к проблеме мигрантов, которую создает она сама, увеличивая резервную армию труда и сея с помощью уже упомянутых маргиналов межнациональную рознь среди рабочих.

📍Картина действительно забавная, и несмотря на безумный концепт она затрагивает острые темы. Смотрят подобные фильмы, чтобы расслабиться. Но ни в коем случае не спускайте весь пар — такую безобидную критику правящий класс может использовать как орудие против народного гнева.

⚔️ Используя критику самой себя, капиталистическая система давно научилась выпускать народное недовольство в залах кинотеатров, дабы это самое недовольство не выплеснулось на улицы. К обсуждаемой картине такая спекуляция скорее не относится, но о ней в любом случае стоит помнить.

❤️‍🔥 Смех над классовыми врагами не должен останавливать нашу решительную борьбу против системы! Мы смеемся не вместе с буржуазией, а над ней! Только через борьбу за свои права мы, рабочие, сможем избавиться от клоунов во власти, живущих за счет эксплуатации, насилия и смерти!


Советуем подписаться на наш X (Twitter), где схожие посты публикуются в первую очередь, а также есть другие интересные рубрики.

#культура #твиттер_рфу

8 травня 2023 року президент Володимир Зеленський підписав указ, який запровадив в Україні на 9 травня нове свято – День Європи. Проте ще багато хто пам'ятає, що раніше відзначалося в цю дату – День Перемоги. З роками він перетворився на дещо незрозуміле та навіть огидне, а все завдяки зусиллями пострадянських держав, кожна з яких намагається шляхом брехні та маніпуляцій підлаштувати це свято до своєї теперішньої ідеології. Спробуємо ж розібратися та віднайти істинний зміст цього свята.

Дивіться нове відео на нашому ютюб-каналі: День Європи, або як забути свою історію.

Перестройщики среди нас!!!

«Меченый??!! Какого чёрта?!»
– Сидорович

В марксистских кружках не принято изучать труды Михаила Сергеевича Горбачёва. И очень зря!

За что мы чтим классиков? За вклад в развитие коммунизма. Почему стоит для общего развития почитать Горбачёва и других прорабов перестройки? За вклад в слом коммунизма в СССР – врага надо знать, особенно того, что притворяется своим и бьёт исподтишка.

Перестройщик – это не только про наши 1985-1991, это устойчивый типаж в марксизме всех времён, всех народов и по любому вопросу, от мелочей работы организации до стратегии.

«Ага, – слово проницательному читателю. – Если в декабре было о тех, что сидят сложа руки, уткнувшись в книги, то сегодня небось о тех, что смотрят в книгу, а видят фигу – кому чешущиеся руки надо поотрывать. Недаром научный централизм моден: вся власть тем, кто ведает».

Не всё так просто.

Хвалёный нц есть не что иное, как ответ марксистов-онанистов на широколевость. Им комфортно быть сектой с пастором и паствой. На их софистику вокруг понятия истины я лишь пожелаю удачи в поиске Демона Лапласа. А так ещё скажу, что просто не берите в оргу кого попало, ведите с участниками всестороннюю образовательную работу – и всэ будэ добрэ. Демцентрализм следует распространить на общество в целом, а потому на партию – прежде всего, она должна быть примером.

Быть, а не казаться – это важно. Часто ведь защищают девственную чистоту марксизма так, что делают его бесплодным. А какой тогда от него прок? И вот уже сами начётчики вперёд ногами – для марксизма – несутся его расширить и углУбить. Сначала мешают с близкими течениями, а очень скоро стирают грань и с далеко буржуазными. С чем боролись, на то же и напоролись. Горбачёв вошёл в Политбюро при Брежневе. Сусловские преподы научного коммунизма переобулись в воздухе. Застой как оттягивание неизбежного и перестройка как попытки с бухты-барахты решить всё просто и быстро – две формы одного бессилия, когда общественное противоречие требует разрешения, но марксисты не могут в субъективной диалектике выразить объективную. А мочь это – требование коммунизма как строя свободы, то есть осознанной необходимости. Допускать несознательность – допускать стихийность – допускать капитализм. Каждый провал обречённых реформ рушил социализм и убеждал в его нежизнеспособности, вина сваливалась с конкретных незадачливых КПССовцев на коммунизм вообще.

Как быть?

Можно зазубрить три закона диалектики, запомнить примеры к ним, заучить пятичленку, да хоть весь марксизм прочитать – и это повлияет лишь на качество демагогии о новом мЫшлении, ускорении, гласности, перестройке. А так разницы с немарксистом никакой. Начётчику коммунизм может быть средством для цели или потусоваться, или сдать коммунистов властям, или – если они и есть власть – сделать карьеру ради личного достатка, или ещё чего. И низменная мотивация сама по себе не мешает подняться до вершин. Горбачёв был дурный-дурный, та хытрый, был коварным интриганом. Впрочем, коварнее, когда товарищ в коммунизм-то именно что верит, но понятия о нём не имеет.

Нужно доводить коммунистов до понятия коммунизма. Нет ничего практичней хорошей теории. Практика без хорошей теории – плохая, теория без практичности – плохая. Нет отдельно отрыва теории и отрыва практики – разрыв есть разрыв. Вести всестороннюю образовательную работу – учиться умом и поступком разрешать общественные противоречия, выражая в субъективной диалектике объективную. В этом – сила, а также залог отношения коммуниста к коммунизму как непосредственной цели, а не средству для чего-то.

Надо учиться критике, не допуская застоя, импотенции консерватизма. Надо учиться конструктиву, не допуская перестройки, зряшного отрицания. Марксистской орге надо жить конструктивной критикой.

Хрущёв вошёл в Политбюро при Сталине, Каменев и Зиновьев – при Ленине. Перестройщиков полно и в современном движении. Поэтому с ними стоит бороться превентивно.

Наша редакция изучила труды Михаила Сергеевича Горбачёва и записала о манипуляциях перестройщиков выпуск Рабочего Радара совместно с редакцией Оружие Критики.

#едкий_комментарий

Редакція РФУ з дружнім колективом Зброя Критики обговорює теоретичні роботи Михайла Горбачова.

Слухайте новий подкаст на нашому ютюб-каналі: Робітничий Радар: Михайло Горбачов. Так ліворуч, що аж праворуч. РФУ feat Зброя Критики.

Хороший, плохой, злой

Не так давно мы уже говорили, что слова «оппортунизм» и «смерть» для нас означают одно и то же. И вот нежданно-негаданно пришло очередное подтверждение этому, теперь с другой стороны фронта. Небезызвестный Клим Жуков имел неосторожность объявить сбор на что-то там для ВС РФ, за что получил заслуженную критику от левонастроенной публики. После этого критику Клима Жукова продолжили уже правые, в ответ на что Клим Саныч начал бросаться пруфами, что он — свой, буржуинский, и вообще патриот, который всецело поддерживает родное начальство в его освободительном походе. Что целая куча людей и подтвердила. Вот, даже сказал, что происшествие в Белгороде (о котором МО РФ отчиталось, что упали обломки сбитой ракеты) — это террористическая атака, и надо срочно двигать фронт. Поможет ли ему это? Сильно сомневаемся. Посадить — не посадят, но язык свой Клим Саныч гарантированно укоротит. Видели мы похожие прецеденты.

Со всеми перипетиями истории можете ознакомиться на его канале, ибо в данном случае подробности не имеют значения. Имеет значение суть происходящего и суть позиции сторон. А суть позиции украинского СоцРуха, Андрея Рудого, Клима Жукова, Олега Верника и черта в ступе заключается в том, что они не предлагают искать союзников. Даже не предлагают варианта создания организации, которая бы уже могла хоть как-то с кем-то объединяться и заключать союзы. Они предлагают найти менее реакционный режим, который надо защитить или, наоборот, установить. Иными словами, предлагают нам найти тех, кто сделает за нас нашу работу. Спешу напомнить, что марксизм — это учение об освобождении пролетариата СВОИМИ СИЛАМИ. Никто не станет, да и не обязан, давать пролетариату того, что нужно только самому пролетариату.

А потому для нашего дела абсолютно бесполезно пытаться встроиться и переплюнуть правых — от украинских умеренных и не очень националистов до российских либералов и черносотенцев — в патриотизме. Разный он у нас, патриотизм этот. Потому, будь ты хоть уважаемый лидер общественного мнения, или рядовой коммунист, или сочувствующий, сколько ни донать на дроны для ЗСУ или ВС РФ, это ни на копеечку не сблизит тебя с ними. Мировое коммунистическое движение наступало на эти грабли уже бессчетное количество раз. Наше украинское — уже дважды. Может хватит, наконец, скакать по граблям?

Где-то на этом моменте кто-то должен завопить о сектанстве, догматизме и Семине (с легкой руки Андрея Рудого последний стал весьма популярен в этом плане). Вспомнить Ленина, Сталина, Мао и еще кого-нибудь, после чего кричать о возможности и необходимости союза кого-то с кем-то в соответствии со своими представлениями о прекрасном. Мы же, со своей стороны, замечаем, что союз — ВНЕЗАПНО — возможен. Возможно, даже будет необходим! Но надо понимать, что это за союз. Ведь наше сражение не будет похоже на «Звездные войны», где силы света забывают свои разногласия и, преодолевая трудности, одерживают верх над силами тьмы, ознаменуя победу бобра над козлом и установление в галактике мира, спокойствия и демократии.

Реальность такова, что наша борьба — это финальная сцена классического вестерна «Хороший, плохой, злой». Когда все держат руку у револьвера и внимательно смотрят друг на друга. И победит тот, у кого револьвер заряжен, и кто выстрелит первым, когда придет время. А теперь, собственно, главный вопрос: а готовы ли мы к вступлению в игру, выражаясь низким штилем, «кто кого кинет»? Отросла ли у нас для этого кидалка, заряжен ли наш револьвер? Или мы будем, как бедняга Туко, лишь беспомощно щелкать с пустым барабаном в разные стороны, а потом копать золото для победителя? Может, сначала зарядим оружие? Ведь люди делятся на два типа: одни копают, а у других заряжен револьвер.

#едкий_комментарий

Початок визволення України

Деякі люди прогресивних поглядів, що в 2022 році виїхали за кордон, покинули Батьківщину у вельми пригніченому настрої. Для того було чимало об'єктивних причин.

Друзі, які ще вчора з цікавістю та співчуттям слухали про ідеї вселюдського братерства, раптом почали збирати кошти на вбивство русні.

Звичайні робітники до війни не могли дивитись без огиди на годовані пики начальників. А тепер ці самі робітники цілком добровільно взяли автомати і під керівництвом тих самих начальників без страху пішли вбивати російських окупантів.

Чорна реакція, тваринний шовінізм тоді гуляли по країні. Здавалося, кожен удар російської ракети — це удар молотком по цвяху у віко труни інтернаціоналізму.

Так-то й вийшло, що тисячі соціалістів немовби заклякли в тому жахітті, а більшість з них досі труситься ніби в пропасниці від "реакційності" власного народу. Дехто з них розчарувався в соціалізмі та й у можливості змін узагалі. Мовляв, революція буде, але не в цій країні і не в цьому житті. Вони з тугою й ресентиментом скролять новини про арешти чергового Вороніна або Кононовича і проклинають долю, що занесла їх народитися в такій невдалій для революційних змін країні.

Дехто ж вирішив шукати собі нову батьківщину — все одно з цими людьми, з цими "обставинами" нічого путнього не добереш. Ми по-людськи співчуваємо тим, хто зневірився у своєму народі. Але ні сльози, ні ридання, ні прокльони ситуацію не змінять. Тим більше в той час, коли щоб побачити реальний стан речей, можна просто вийти на вулицю.

А що відбувається на вулиці?

Свавілля ТЦК, від якого найбільше потерпали Харків, Одеса, невеличкі міста Західної України, нещодавно дійшло і до Києва.

З самого ранку біля кожного входу в метро стовбичили по четверо недолугих людоловів у компанії лягавих в цивільному. Зрозуміло, шмонали всіх чоловіків, що заходили в метро та виходили з нього. Вони вже прибрали пару жертв і залишили їх стояти біля себе. Та раптом в одну мить жінки та баби, що торгували в переході овочами й квітами, вийшли їм напереріз, стали ланцюгом та підняли страшний ґвалт, 1 в 1 як у тих відео, що по телемарафону називають російським іпсо. І дали час втекти на волю без п'яти хвилин мобілізованим. Тоді, хоч тільки й одну мить, робітничий клас діяв спільно, як одна сім'я, як єдина сила.

Підтвердження тисяч таких та подібних випадків єднання незнайомих людей перед обличчям спільного ворога вже давно є у відкритому доступі.

Війна забрала життя сотень тисяч українців. Війна зруйнувала промисловість, знищила народне господарство. Але вона почала виховувати в нас колективність — ключ до закінчення всіх воєн на планеті.

Усвідомлення класових інтересів у робітництва поки що переважно стихійне — війна набридла всім, але як діяти — цього люди не знають, вони об'єднуються, але стихійно, без організації.

Чи буде кому спрямувати й організувати хвилю народного гніву в потрібний час? Залежить від твоєї участі в цьому процесі!

#едкий_комментарий

Россия, весна 2024 года. Гайки закручены как никогда раньше, железный занавес опускается все дальше, над страной “парафашистской буржуазно-олигархической военной диктатуры” тучи сгущаются мрачнее черного… Есть ли хоть какие-нибудь шансы у воинов света?

Читать продолжение:

Часть 1:
https://telegra.ph/Liberaly-i-kommunisty-vozmozhen-li-soyuz-chast-1-05-15

Часть 2:
https://telegra.ph/Liberaly-i-kommunisty-vozmozhen-li-soyuz-chast-2-05-15

Редакція РФУ читає інтерв'ю з засновником ПВК Black Water Еріком Прінсом та слідкує за думками американських правих.

Слухайте новий подкаст на нашому ютюб-каналі: Робітничий Радар: Приватні військові компанії проти армії. Інтервʼю з засновником Black Water.

Хочеш дізнатися думку Редакції РФУ з певного питання? Напиши його в коментарях під цим постом і ми відповімо в наступному випуску Робітничого Радару.