Малиш. Перші дні повномасштабного вторгнення нащадків совка в Україну. Націоналісти, націонал-соціалісти в авангарді протистояння лівацько-ординському біо-сміттю. Загинув від уламка в серці, виконавши своє останнє завдання до кінця. Ніколи не капітулювали. 🫡

09.05.1995-02.07.2023

Падпісацца 🐈‍⬛ Інстаграм

Минулої осені, коли ми мали переводитись з 78 десантно-штурмового полку через заміну там командування, я звернувся по допомогу одночасно до двох підрозділів: до НГУ Азову та до 3 штурмової. Я особисто, і декілька моїх побратимів, були готові воювати взагалі під чорним прапором, аби в нормальному підрозділі.

Командир НГУ Азову відмовив через якісь формальні причини, а до того ж, окрім активної реакції та спроби допомогти з боку декількох бійців підрозділу, яких я особисто знаю, ми зіштовхнулися з ігноруванням нашої проблеми.

Командир 3 штурмової бригади, Андрій Білецький, в свою чергу, майже одразу, як вийшов на зв'язок, погодив наш перехід до підрозділу. Після чого друг Фока, попередній командир 1 штурмового батальйону, ледве дізнався про наш перевод, вийшов на мене та запросив в свій підрозділ, і вже за декілька місяців я з моїми побратимами знаходився на позиціях в складі 1 штурмової роти. Командування 3 ОШБр доклало особистих зусиль тоді, аби допомогти нам перейти до них.

Та подія для мене визначила чисто організаційне питання - хто готовий допомагати у скрутній ситуації.

Вдруге я зустрів дивні метаморфози, що сталися керівництвом НГУ Азову, коли в квітні сталась відмова керівництва Могилянки у проведенні нашої лекції про воїнський героїзм. Тоді усі праві країни долучилися до бойкоту керівництва Могилянки: на нашу підтримку висловився Дмитро Корчинський, Карась, Залізняк, взагалі усі. Майже.

І от Владислав Дутчак та азовське керівництво тоді ж вирішує відкрито співпрацювати з НаУКМА та проводить там декілька лекцій. Незважаючи на те, що до нього зверталися люди з інших націоналістичних підрозділів, не тільки з 3 ОШБр, з приводу загального бойкоту та неприпустимості легітимізації дій Сергія Квіта та ліваків.

Окрім цього, дивні речі відбулися з публічною позицією керівництва НГУ Азову. По-перше, ще давно я звернув увагу, що Богдан Кротевич в інтерв'ю соромився (?) на питання про політичні погляди просто сказати що він націоналіст, і замість цього почав казати щось невиразне. Інші - те саме: в чому проблема хоча б не відмежовуватися так явно від Правиці?

По-друге - навіщо переписувати історію підрозділу так, аби не було "гострих кутів"? Це для кого взагалі такі речі - спадкоємність від Патріоту України, попереднє командування, ідеологія - гострі кути?

Я завжди проти розбрату. Але головна проблема - насправді не в організаційних непорозуміннях: людська натура така, що люди завжди мають суперечки, сваряться та миряться.

Головна проблема - в тому, що хтось хоче зробити з Азову зручних героїв.

Не можна відступатися від платонівського примату Духу над Матерією - тобто від Правиці, від її нинішнього вияву у формі Націоналізму - єдиного можливого життєдайного світогляду для сучасної України. Нація може справді мобілізувати свої сили аби відродитись лише якщо її веде такий світогляд. Я не можу підтримувати того, хто відступається від нього, та ще й у ненависті лівих проти Правиці та нації підтримує своїм авторитетом лівих, аби здаватися комусь зручнішим.

В Азові дуже багато правих бійців, я впевнений що він загалом досі на них і тримається. Та не дайте зробити його зручним для ліберального комсомолу і втравити підрозділ у чвари з правими побратимами.