Опинившись під пильною увагою преси вже в 19 років, коли на полицях книгарень з'явився її дебютний і, мабуть, найзнаменитіший роман «Привіт, смутку!», вона, здається, зовсім не допускала модних промахів. Секрет стилю Франсуази – простота.
Саган, сама того не знаючи, наслідувала одну з головних порад Ів Сен-Лорана: «Для того, щоб бути красивою, жінці достатньо мати чорний светр, чорну спідницю і йти під руку з чоловіком, якого вона любить». Майже на всіх фото вона позує саме в такому лаконічному образі, іноді, щоправда, замінюючи спідницю на штани і додаючи один яскравий елемент. Улюблений вихід письменниці – поєднання чорної «двійки» чи сукні з леопардовим пальто.
#простиль
〰️ Муза&Селінджер
Саган, сама того не знаючи, наслідувала одну з головних порад Ів Сен-Лорана: «Для того, щоб бути красивою, жінці достатньо мати чорний светр, чорну спідницю і йти під руку з чоловіком, якого вона любить». Майже на всіх фото вона позує саме в такому лаконічному образі, іноді, щоправда, замінюючи спідницю на штани і додаючи один яскравий елемент. Улюблений вихід письменниці – поєднання чорної «двійки» чи сукні з леопардовим пальто.
#простиль
〰️ Муза&Селінджер
❤76👍11🔥9
Сьогодні в рубриці #графікроботи
Яна Алтухова - письменниця, керівниця агенції Dzvinko, лекторка SKVOT.
Про робочий день
Нещодавно я зрозуміла, що насправді обожнюю рутину — коли є сталий графік дня і коли в кожному дні знаходиться час для всього, що я люблю.
Раніше мені здавалося, що круто постійно все змінювати, але тепер я зрозуміла — о ні. Мені потрібен режим, інакше все розвалюється.
Я прокидаюсь десь біля 7 ранку. Обожнюю ранок у тиші й на самоті та завжди дозволяю собі трохи “повтикати”.
Після сніданку в мене зазвичай спорт — силові або кардіо. Важке залізо круто розвантажує голову. Поганий настрій? Йди тягай залізо, Ян. Хороший? Теж йди — буде ще кращий!
Після спорту я зазвичай займаюсь рутинними робочими задачами. У мене є агенція Dzvinko, в рамках якої ми з командою ведемо соцмережі брендів, створюємо контент і займаємось діджитал-маркетингом.
Ввечері я або читаю лекцію для SKVOT — там зараз іде мій курс з копірайтингу, або займаюсь танцями (heels), або шахами (ще одне моє хобі), або десь граю як діджей, або зустрічаюсь із друзями.
Якщо в мене випадає вільний вечір — то, скоріш за все, я буду вдома працювати над своєю наступною книгою.
Чи просто “тупити”. Я зараз вчуся дозволяти собі нічого не робити і не корити себе за це. Така практика класно сповільнює і відновлює ресурс.
Про натхнення
В рамках мого курсу з копірайтингу у мене є ціла лекція, присвячена натхненню. Готуючись до неї, я прийшла до висновку, що не дуже вірю в натхнення. Я вірю в дисципліну і в магію маленьких кроків.
Минулого року я пройшла відбір і потрапила на літературну резиденцію у Фінляндії, де працювала над своєю книгою “Колекція гостросюжетних предметів”. Я жила у великому будинку майже посеред лісу. Там було затишно, спокійно і, власне, в мене не було жодної іншої задачі, окрім як писати — щодня.
І виявилося, що для цього потрібне не натхнення, а спланована рутина, дисципліна і чітке розуміння, скільки знаків ти маєш написати за день.
Я думаю, що натхнення приходить у процесі творчості. Важливо почати щось робити і шукати шлях у діях, у тому, що ти створюєш.
Звісно, інколи до мене приходять ідеї та думки несподівано. Але я думаю, що це результат надивленості і постійної роботи — такого собі “прокачування” креативного м’яза.
Тож мій секрет натхнення — просто брати і робити, не чекаючи ідеального моменту.
Книга Яни Алтухової "Колекція гостросюжетних предметів" тут
〰️ Муза&Селінджер
Яна Алтухова - письменниця, керівниця агенції Dzvinko, лекторка SKVOT.
Про робочий день
Нещодавно я зрозуміла, що насправді обожнюю рутину — коли є сталий графік дня і коли в кожному дні знаходиться час для всього, що я люблю.
Раніше мені здавалося, що круто постійно все змінювати, але тепер я зрозуміла — о ні. Мені потрібен режим, інакше все розвалюється.
Я прокидаюсь десь біля 7 ранку. Обожнюю ранок у тиші й на самоті та завжди дозволяю собі трохи “повтикати”.
Після сніданку в мене зазвичай спорт — силові або кардіо. Важке залізо круто розвантажує голову. Поганий настрій? Йди тягай залізо, Ян. Хороший? Теж йди — буде ще кращий!
Після спорту я зазвичай займаюсь рутинними робочими задачами. У мене є агенція Dzvinko, в рамках якої ми з командою ведемо соцмережі брендів, створюємо контент і займаємось діджитал-маркетингом.
Ввечері я або читаю лекцію для SKVOT — там зараз іде мій курс з копірайтингу, або займаюсь танцями (heels), або шахами (ще одне моє хобі), або десь граю як діджей, або зустрічаюсь із друзями.
Якщо в мене випадає вільний вечір — то, скоріш за все, я буду вдома працювати над своєю наступною книгою.
Чи просто “тупити”. Я зараз вчуся дозволяти собі нічого не робити і не корити себе за це. Така практика класно сповільнює і відновлює ресурс.
Про натхнення
В рамках мого курсу з копірайтингу у мене є ціла лекція, присвячена натхненню. Готуючись до неї, я прийшла до висновку, що не дуже вірю в натхнення. Я вірю в дисципліну і в магію маленьких кроків.
Минулого року я пройшла відбір і потрапила на літературну резиденцію у Фінляндії, де працювала над своєю книгою “Колекція гостросюжетних предметів”. Я жила у великому будинку майже посеред лісу. Там було затишно, спокійно і, власне, в мене не було жодної іншої задачі, окрім як писати — щодня.
І виявилося, що для цього потрібне не натхнення, а спланована рутина, дисципліна і чітке розуміння, скільки знаків ти маєш написати за день.
Я думаю, що натхнення приходить у процесі творчості. Важливо почати щось робити і шукати шлях у діях, у тому, що ти створюєш.
Звісно, інколи до мене приходять ідеї та думки несподівано. Але я думаю, що це результат надивленості і постійної роботи — такого собі “прокачування” креативного м’яза.
Тож мій секрет натхнення — просто брати і робити, не чекаючи ідеального моменту.
Книга Яни Алтухової "Колекція гостросюжетних предметів" тут
〰️ Муза&Селінджер
❤50👍6👏4
Ти знов прийшла, моя печальна музо.
Не бійся, я не покладаю рук.
Пливе над світом осінь, як медуза,
і мокре листя падає на брук.
А ти прийшла в легесеньких сандаликах,
твій плащик ледь прип'ятий на плечі.
О, як ти йшла в таку негоду, здалеку,
така одна-однісінька вночі!
Ти де була, у Всесвіті чи в Спарті?
Яким вікам світилася вві млі?
І по якій несповідимій карті
знаходиш ти поетів на землі?
Ти їм диктуєш долю, а не вірші.
Твоє чоло шляхетне і ясне.
Поети ж є і кращі, й щасливіші.
Спасибі, що ти вибрала мене.
〰️ Ліна Костенко
Не бійся, я не покладаю рук.
Пливе над світом осінь, як медуза,
і мокре листя падає на брук.
А ти прийшла в легесеньких сандаликах,
твій плащик ледь прип'ятий на плечі.
О, як ти йшла в таку негоду, здалеку,
така одна-однісінька вночі!
Ти де була, у Всесвіті чи в Спарті?
Яким вікам світилася вві млі?
І по якій несповідимій карті
знаходиш ти поетів на землі?
Ти їм диктуєш долю, а не вірші.
Твоє чоло шляхетне і ясне.
Поети ж є і кращі, й щасливіші.
Спасибі, що ти вибрала мене.
〰️ Ліна Костенко
❤120👏13
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
Фільм «Справа артиста. Сергій Лифар» Анни Лодигіної отримав спеціальну відзнаку Премії імені Сергія Параджанова
В документальному фільмі йдеться про шлях видатного танцівника та хореографа родом з Києва, що став зіркою світового балету. Серж Лифар очолив балетну трупу Паризької опери в 1930 році, коли йому було 25. За 26 років на посаді він поставив зо 280 вистав, перетворивши інституцію на одну з найуспішніших балетних компаній у світі та залишився в історії французької культури як один із засновників неокласичного танцю.
«Чи можна вважати зірку французького балету Сергія Лифаря українським митцем, зважаючи на його походження, залишені мемуари й ті політичні вибори, які він робив? Відповіді на ці запитання я шукала протягом останніх трьох років. Та чим довше досліджувала історію Сергія Лифаря, тим заплутанішою вона мені видавалася, але водночас і актуальною, адже сьогодні очевидно як ніколи, що культура не існує поза політикою, та за кожним вибором слідують відповідні наслідки», — каже авторка фільму, українська письменниця та дослідниця Анна Лодигіна.
Світова премʼєра фільму «Справа Артиста. Сергій Лифар» запланована на початок квітня у Стокгольмі.
〰️ Муза&Селінджер
В документальному фільмі йдеться про шлях видатного танцівника та хореографа родом з Києва, що став зіркою світового балету. Серж Лифар очолив балетну трупу Паризької опери в 1930 році, коли йому було 25. За 26 років на посаді він поставив зо 280 вистав, перетворивши інституцію на одну з найуспішніших балетних компаній у світі та залишився в історії французької культури як один із засновників неокласичного танцю.
«Чи можна вважати зірку французького балету Сергія Лифаря українським митцем, зважаючи на його походження, залишені мемуари й ті політичні вибори, які він робив? Відповіді на ці запитання я шукала протягом останніх трьох років. Та чим довше досліджувала історію Сергія Лифаря, тим заплутанішою вона мені видавалася, але водночас і актуальною, адже сьогодні очевидно як ніколи, що культура не існує поза політикою, та за кожним вибором слідують відповідні наслідки», — каже авторка фільму, українська письменниця та дослідниця Анна Лодигіна.
Світова премʼєра фільму «Справа Артиста. Сергій Лифар» запланована на початок квітня у Стокгольмі.
〰️ Муза&Селінджер
🔥39❤23👍6👏3
У 65 років Серж Лифар проявив себе як художник. Власне, він малював і раніше: на театральних програмках та афішах.
У 1972–1975 роках виставки картин Лифаря успішно пройшли в Каннах, Парижі, Монте-Карло, Венеції. Хоча сам балетмейстер доволі стримано ставився до свого захоплення. «Графічні, майже пластичні роботи я присвятив своєму другові Пабло Пікассо. Він був настільки люб'язним, що здивувався, замилувався і гаряче порадив мені продовжувати. Тільки ж я не художник, а хореограф, що малює», — писав він у останній автобіографічній книзі «Мемуари Ікара».
Серж Лифар залишив після себе понад сотні оригінальних картин та малюнків. Основний сюжет — балет, рухи, драматургія танцю. У 1972 році Помпіду придбав його роботу за 250 тисяч франків. А у 1974 році у Венеції Лифар отримав чек на 250 мільйонів лір за картину «Танцівник».
Фото | Серж Лифар і Пабло Пікассо
〰️ Муза&Селінджер
У 1972–1975 роках виставки картин Лифаря успішно пройшли в Каннах, Парижі, Монте-Карло, Венеції. Хоча сам балетмейстер доволі стримано ставився до свого захоплення. «Графічні, майже пластичні роботи я присвятив своєму другові Пабло Пікассо. Він був настільки люб'язним, що здивувався, замилувався і гаряче порадив мені продовжувати. Тільки ж я не художник, а хореограф, що малює», — писав він у останній автобіографічній книзі «Мемуари Ікара».
Серж Лифар залишив після себе понад сотні оригінальних картин та малюнків. Основний сюжет — балет, рухи, драматургія танцю. У 1972 році Помпіду придбав його роботу за 250 тисяч франків. А у 1974 році у Венеції Лифар отримав чек на 250 мільйонів лір за картину «Танцівник».
Фото | Серж Лифар і Пабло Пікассо
〰️ Муза&Селінджер
❤56🔥11👍5
❤66👍12
Ще одне свідчення того, як важливо в історії мистецтва опинитися в правильному місці в правильний час.
Навіть Пікассо, можливо, не досяг би такого приголомшливого успіху, якби народився у 1781, а не у 1881 році. Так само й з Руссо: якби він писав свої картини не в Парижі, а в Будапешті, чи здобув би він таку ж славу та вплив? Його роботи мали дивну гіпнотичну силу, але такими були і твори деяких інших художників-примітивістів того часу, що не отримали визнання. Візьмімо, наприклад, угорця Мігая Тивадара Коштку Чонтварі. Він був містиком, одним із великих «самітників» у історії мистецтва. Чонтварі мав шизофренію. Його картини - наївні, мрійливі композиції, іноді дуже монументального масштабу - за інтенсивністю схожі на творчість Руссо. Він навіть виставлявся в Парижі у 1907 році, але ніхто цього не помітив. Він отримав визнання у себе на батьківщині, в Угорщині, однак на міжнародному рівні його імʼя не настільки широко відоме, як могло би бути, скажімо, якби його помітив і підтримав Аполлінер.
У грудні 1907 року Руссо потрапив у халепу через фальшивий чек, отриманий від одного з учнів (щоб заробити собі на життя, Руссо також давав уроки музики). Коли Руссо, не знаючи, що чек підроблений, намагався отримати за ним гроші, його заарештували й увʼязнили. Справа дійшла до суду, і результат довго залишався невизначеним.
Аргументом, який зрештою переконав суддю ухвалити рішення на користь Руссо, стало те, що адвокат надав одне з полотен художника як доказ. «Ви й досі сумніваєтеся, що мій клієнт невинний» - запитав захисник. У складній історії взаємин мистецтва та закону це рідкісний випадок, коли витвір мистецтва приймають у суді як доказ бодай чогось узагалі, не кажучи вже про позитивне підтвердження характеру митця.
Фрагмент з книги "Мистецтво крайнощів: Із 1905 по 1914 рік", Філіп Гук
Вражаюча книга про мистецький вибух на початку ХХ століття, який назавжди змінив європейську культуру. Автор повертає нас у час, коли мистецтво буквально шаленіло від нових ідей: експресіонізм, футуризм, авангард, політика, протест — усе це сплітається в яскраву, сміливу й безкомпромісну історію про те, як художники ламали правила й створювали нові.
#щопрочитати
〰️ Муза&Селінджер
Навіть Пікассо, можливо, не досяг би такого приголомшливого успіху, якби народився у 1781, а не у 1881 році. Так само й з Руссо: якби він писав свої картини не в Парижі, а в Будапешті, чи здобув би він таку ж славу та вплив? Його роботи мали дивну гіпнотичну силу, але такими були і твори деяких інших художників-примітивістів того часу, що не отримали визнання. Візьмімо, наприклад, угорця Мігая Тивадара Коштку Чонтварі. Він був містиком, одним із великих «самітників» у історії мистецтва. Чонтварі мав шизофренію. Його картини - наївні, мрійливі композиції, іноді дуже монументального масштабу - за інтенсивністю схожі на творчість Руссо. Він навіть виставлявся в Парижі у 1907 році, але ніхто цього не помітив. Він отримав визнання у себе на батьківщині, в Угорщині, однак на міжнародному рівні його імʼя не настільки широко відоме, як могло би бути, скажімо, якби його помітив і підтримав Аполлінер.
У грудні 1907 року Руссо потрапив у халепу через фальшивий чек, отриманий від одного з учнів (щоб заробити собі на життя, Руссо також давав уроки музики). Коли Руссо, не знаючи, що чек підроблений, намагався отримати за ним гроші, його заарештували й увʼязнили. Справа дійшла до суду, і результат довго залишався невизначеним.
Аргументом, який зрештою переконав суддю ухвалити рішення на користь Руссо, стало те, що адвокат надав одне з полотен художника як доказ. «Ви й досі сумніваєтеся, що мій клієнт невинний» - запитав захисник. У складній історії взаємин мистецтва та закону це рідкісний випадок, коли витвір мистецтва приймають у суді як доказ бодай чогось узагалі, не кажучи вже про позитивне підтвердження характеру митця.
Фрагмент з книги "Мистецтво крайнощів: Із 1905 по 1914 рік", Філіп Гук
Вражаюча книга про мистецький вибух на початку ХХ століття, який назавжди змінив європейську культуру. Автор повертає нас у час, коли мистецтво буквально шаленіло від нових ідей: експресіонізм, футуризм, авангард, політика, протест — усе це сплітається в яскраву, сміливу й безкомпромісну історію про те, як художники ламали правила й створювали нові.
#щопрочитати
〰️ Муза&Селінджер
❤30👍6🔥4