«Центральна Рада була висловом усієї нації. Це було не тільки координоване, сполучене співробітництво всіх українських партій і впливових організацій, а виразний, необхідний прояв існування української нації... Це був центр, до якого радіусами стікались усі хилитання пробудженної, національної енергії... Сюди збігались усі жалі, усі кривди, всі надії, сподівання, плани, розрахунки, міркування»

Ф. Невестюк, Січовий стрілець, Літопис Червоної калини, 1934 р.

Події українсько-польської війни.

Українські Січові Стрільці

Зажурились Галичанки тай на тую зміну
Ой відходять Наші Стрільці десь на Україну
Хто ж нас поцілує в уста малинові
Карі оченята чорненькії брови
Хто ж нас поцілує в уста малинові
Карі оченята чорні брови

Не журіться Галичанки є ще і Військові
Вони краще обіймають ніж Стрільці Січові
Ті вас поцілують в уста малинові
Карі оченята чорненькії брови

Ой не будуть більш Військові з нами приставати
І не будуть нас Військові за стан обіймати
Ні не поцілують в уста малинові
Карі оченята чорненькії брови

Аж як ви із України вернетеся знову
І як перше знов підете з нами на розмову
Тоді вже цілуйте в уста малинові
Карі оченята чорненькії брови

https://www.youtube.com/watch?v=oo_L1sq7VKs

— Се не случай, що наша держава заключує нині мир, бо через цілу історію українського народу тягнеться нитка згідливості, культури та терпимості. Навіть ті сусіди, що нам тут не хочуть признати ніяких прав, ті дістають в Українській Республіці широку автономію...

— ...Слава! — виступ посла заглушувало радісне багатоголосся львів'ян.

Так виступав на величезному українському мітингу 10 лютого Лонгин Цегельський, націонал-демократ і майбутній міністр внутрішніх справ ЗУНР.

Саме в радикальній партії були дві фракції: одна більше зрівноважена під проводом д-ра Лева Бачинського, д-ра Івана Макуха та Василя Стефаника, — а друга більше криклива під проводом д-ра Кирила Трильовського. До тієї останньої належало чимало молодих Січовиків і студентів, між ними Вітовський.

Описує націонал-демократ Лонгин Цегельський партійну розстановку соціалістів-радикалів.

Згодом група Трильовського, "січового батька" відкололася і створив "Українську соціалістично-радикальну партію — лівиця". Програма партії була ідентична до соціалістів-радикалів, проте був наявний конфлікт — між радикальною молоддю і "січовим батьком" з одного боку, і менш популістськими соціалістами-радикалами, що стали на сторону Бачинського.

Стефаник це той самий, що відомий письменник, до речі! Дуже цікава особа з політичних поглядів, раджу почитати, кому цікаво

Продовжує Цегельський, приписуючи біди України соціалістам і виправдовуючи гетьманат:

Інтеліґенція в Україні була назагал або малоросійсько-індиферентна, або царистично-общерусска, або комуністична. Ця, що признавала себе українською, була — як уже сказано — соціялістичною, ворожою „куркулям“ чи хліборобам.

Лише одиниці з інтеліґенції (як ось Міхновський, браття Шемети, Дорошенко), чи з українських дворян-дідичів (Липинський, Скоропадський, барон Штейнґель, Леонтович, Устимович, Лизогуб) готові були дати національний провід оцим хліборобам, що могли і повинні були стати хребетним стовпом самостійної України

Автор каналу марксизм і історія поділився зі мною вкрай цікавою статтею. КДБ планувало вбивство Багряного, як людину, що представляла велику загрозу для СРСР. Вбивство планували перед замахами на Ребета (лідера демократичного крила ОУН) і Бандеру (лідера тоталітарно-фашистського крила).

Таким чином, можна зробити висновок, що у ліво-революційній партії УРДП СРСР бачив більшу загрозу, ніж у всіх інших політичних українських центрів.

https://www.istpravda.com.ua/articles/2024/04/11/163826/

У 1949 р. Тарас Бульба-Боровець вступив у Українську Революційно-Демократичну партію. Вона була частково створена з членів минулої Української Революційної Партії Робітників і Селян, складової групи Поліської Січі Тараса Бульби-Боровця і близька йому за поглядами.

Проте, згодом Т. Бульба-Боровець з партії вийшов зі скандалом. Достовірні причини складно знайти. Багряний в приватному повідомленні описує співпрацю з американської розвідкою та власівцями (друге - є спірним, історики сперечаються, чи мала місце така співпраця) причиною розбіжності з Бульбою-Боровцем, тоді як у військовому місячнику, де Б-Б був головним редактором, він випустив статтю. В статті причиною відходу Б-Б від партії називалися централістські тенденції Української революційно-демократичної партії. За словами Б-Б, УРДП і Багряний намагалися підпорядкувати його мілітарну групу партії та втручалася в її внутрішні справи, тоді як та підпорядковувалася лише уряду УНР (скоріше за все, мається на увазі УНРада)

Журнал Меч і Воля за 1952 р. з поясненнями Тараса Бульби-Боровця своєї позиції щодо виходу (чи вигнання) з УРДП лежить у бібліотеці Вернадського (Можливо, якось сходжу прочитати і напишу тут). Сам журнал цікавий своєю антибандерівською (вони називали ОУН "фашистським кублом"), антигетманською та анти-УРДП (!) позицією і направленням. Свою прихильність "Меч і Воля" заявляла Українській Народній Республіці і її представництву.

​​Як відсутність прогресивної політично-соціяльної ідеї доводить до катастрофи ведену війну

Наведемо такі історичні факти:

Шведи, поляки і Наполеон не перемогли феодальної Росії тільки тому, що їх соціяльно-політичні ідеї не притягнули на свою сторону мас се лянства, поневоленого російськими Феодалами, хоч ВОНИ тих феодалів ненавиділи. Інакше кажучи, не знайдено способу відділити народ від режиму.

Гітлер, мілітарно-матеріяльною перевагою завоював цілу Европу, але його мрякобісна політична концепція ,,нової Европи" у проводі з расою, геррен- Фольку", закінчилася Нюренберґом. Тим більше це саме питання актуальне сьогодні, в добі соціяльних воєн. Большевизм започаткував зовсім нову еру світової історії, примушуючи цілий світ провадити тотальну війну. Сьогодні не воюють тільки армії на Фронтах, але дослівно цілі нації.

Політична мораль не тільки армій, але й цілих націй відограє основну ролю. Всі свої, дотеперішні завоювання большевизм осягнув такими основними факторами:

1) агресивно-офензивною, а не мирно-де- Фензивною політикою;

2) атракційністю його нової політично-соціяльної концепції;

3) майстерною грою на низьких інстинктах народних мас;

4) політичним розкладом кожної нації з її власного нутра;

5) диверсійно-партизанською акцією 5-их колон рос. компартії на чужій території;

6) регулярною збройною силою Росії та її сателітів;

7) безоглядним і масовим терором тоталітарної поліційної влади проти своїх політичних противників, як політичних ворогів людства;

8) автаркізованою системою безконтрольного суперкапіталізму.

Світова демократія, як бачимо досі, задумує оборонитися керуючись такими факторами:

1) не агресивно-офензивною, а мирно-де- Фензивною політикою;

2) не новою, ясно сконкретизованою політичною концепцією, а взагалі безконцепційністю;

3) не політичною ідеєю як найновішою зброєю, а старими методами боротьби голим матеріяльно-мілітарним потенціялом;

4) не політичним розкладом СССР та його сателітів з їх нутра, а повним невмішуванням до,, внутрішніх справ Росії";

5) не офензивою нової економічно-соціяльної програми, а тільки обороною своєї старої системи;

6) не методами швидкої прогресивної революції, а виключно еволюційними процесами;

7) не ставленням головної ставки на живу людину, а перебільшеною надією включно на мертвий матеріяльно-технічний потенціял;

8) Повною негацією ідеалів та політичних аспірацій визвольно-революційних рухів всіх тих націй, що їх вже поневолила большевицька Росія.

Редакція "Меч і Воля", 1951 р.

Трошки Драгоманова від анархістів

Спішимо разом з Utopia über alles порадувати любителів друкованих книг, прихильників ідей Драгоманова, осіб з лібертарними поглядами й загалом всіх, хто хоче ознайомитися з поглядами видатного діяча — нарешті видано книгу «Україна лібертарна: Михайло Драгоманов. Невеличка антологія статей»!

Оскільки Михайло Драгоманов не писав системних творів, надаючи перевагу публіцистичному стилю, ця збірка — гарний спосіб для читача ознайомитися з ідеями видатного українця у систематизованому вигляді. Тексти колишніх і сучасних дослідників грунтовно розкривають світогляд основоположника українського народництва.

Щиро дякуємо Денису Хромому й Растаман та Порожнеча за укладання цієї антології, допомогу з друком Utopia über alles та допомогу з вертскою Ірині Стасюк.

Вартість однієї книги 200 грн. З приводу придбання писати @drahomanov_bot.

Цікаве оголошення. В Україні церкви постійно наголошують на тому, що Гелловін - то бісівщина і нам таке не треба. Тут ми бачимо, що пів сотні років тому Українська Православна церква у Лос-Анджелесі сама запрошує провести свято у стінах храму. Бонусом "добірні гарячі й холодні напитки та закуски".

​​До смерті Левка Бачинського — одного з найвпливовіших соціалістів на Західній Україні

94 роки тому помер Лев Бачинський — віцепрезидент ЗУНР та голова Української Радикальної партії (після об'єднання з есерами — Соціалістично-радикальної) — один з найвпливовіших демократичних соціалістів України, автор акту Злуки України і земельної реформи ЗУНР, адвоката та теоретика.

Варто відзначити і послідовну національну позицію. Лев Бачинський протягом своєї діяльності з 1905-1917 рухав націонал-демократичну партію у бік більш проукраїнських позицій (УНДП тоді вступало в союзи з русофільськими тенденціями, чи ж вбачати Західну Україну окремішньою від Наддніпрянської), і разом з товаришами по Радикальній партії закріпив статус радикалів як "найбільш проукраїнських", з чим поміркованішим чи москвофільським націонал-демократам приходилося рахуватися

Як адвокат Бачинський брав участь у так званих політичних процесах, що велися австрійсько-угорською чи польською владою проти українців. За принципом, що був прийнятий у українських адвокатів, за політичні процеси він не стягував гроші і проводив захист безплатно.

За правління Бачинського, Соціалістично-радикальна партія цементувала свої позиції як глибоко демократична, конституційна і революційна партія національного визволення. УСРП відкинула комуністичний популізм і диктатуру, так само як помірковано-невизначений напрям, якого підтримувалась тоді Німецька соціал-демократія. Натомість, партія орієнтувалася на сильну антирадянську соціальну платформу і ідеологію Ґільдійного соціалізму — виступаючи за найбільшу децентралізацію та автономію і кооперативну економіку.

Партія стала єдиною на Західній Україні, що послідовно відстоювала самостійницькі позиції, у той час, коли Комуністична партія виступала провідником російського імперіалізму, разом з частиною націонал-демократів, а інша частина націонал-демократів — опиралася на компроміс і співпрацю з Польщею проти москвофільських тенденцій. В цих умовах, партія висунула позицію: Ні Польща, ні СРСР, але самостійна не від кого незалежна соціалістична Україна.

Для всіх, кому цікаво, як лібертарні та демократичні соціалісти з Української соціалістично-радикальної партії бачили майбутній устрій України, рекомендую прочитати цю роботу