Якщо вам подобаються пости і публікації тут, ви вважаєте їх цікавими, дискусійними, інформативними, унікальними — розповсюдьте канал «Український Поступ», попросіть підписатися знайомих.

Особливо якщо у вас є знайомі, що цікавляться історією України чи/та історією лівих рухів, громадським активізмом, націонал- чи соціал-демократією та політикою. Всім буду радий!

Кирило Трильовський, засновник січового руху, який потім переріс в рух січових стрільців. Український соціаліст-радикал і невпинний організатор селянської молоді. Графіті у Львові, на Сихові.

Друзі, запрошую вас всіх писати блоги і матеріали, подаватися на https://respublica.social/

​​Між репрезентацією і прямою демократією

Руссо вважав, що демократія неможлива у великих державах. Надто велика кількість людей розмиває локальне розуміння і залученість, і робить пряму демократію набагато складнішою.

Візіонер-революціонер Кондоркет, поміркований якобінець і радикальний жирондист, придумав рішення цієї проблеми. Він вважав вибори природньо аристократичною інституцією, а парламент — формою легіслативної диктатури, яка, сама по собі, все ж створює певний аристократично-політичний клас, який є фактично відстороненим і непідзвітнім.

Кондоркет запропонував геніальне вирішення цієї проблеми, заснуванням асамблей як виразником народного суверенітету. Самі по собі асамблеї не заміняють парламент, але мають можливість виступати проти законів, пропонувати нові, цензурувати депутатів та заміняти їх. Ці асамблеї — регулярні районні зібрання. Як вони б працювали, не може ж один район міняти рішення національного масштабу. Кондоркет пропонує таку схему: якщо один район прийняв рішення, воно автоматично передається сусіднім асамблеям на голосування. Таким чином, рішення найбільшої важливості, швидко розповсюдяться по асамблеям всій країни, а непопулярні чи локальні скоріш за все не вийдуть за муніципальний чи регіональний рівень.

При тому, ці асамблеї принципово не виборні. Кожна людина плюс-мінус вільно може прийти, висловитися, проголосувати. Можливо в цій системі буде потрібно декілька держпрацівників, які б виступали радниками чи медіаторами. Але загалом це вже питання деталей.

Загалом, ефективна демократія потребує парсипативних інституцій контролю та цензури уряду та парламенту. В нас деякі такі інституції є, в більш технократичному форматі. Наприклад, саме таку роль виконує НАБУ. Але подібна практика повинна бути розширена як принцип. Інституції, які б не дозволяли виборним представникам, в муніципалітеті, парламенті, міністерстві, робити все що заманеться, але б одночасно і не саботували. Виступали б по суті корективом, дисциплінуючою силою, та постійним вираженням народного суверенітету.

У націоналістичному Китаї наприклад була наприклад ціла гілка влади, яка називалася Контролюючий Юань. На відміну від нашого НАБУ, це була повноцінна гілка влади з фінансуванням, значним персоналом і формальною незалежністю. Ця інституція займалася: аудитом державних витрат; розслідуванням корупції; експертизою службових проступків; осудом недбалих адміністраторів; процедурою імпічменту; перевіркою праці провінційного та місцевого самоврядування.

Тобто це не просто оцінка корупції, але також ефективності, відповідності, народного контролю і поведінки депутатів, наскільки вони взаємодіють зі своєю локальністю, як якісно виконують роботу. Чи ведуть вони достойно своєї посади? Тощо тощо тощо.\

«Існує чимало інших поєднань пригнічених соціальних інстинктів, які можуть слугувати вихідною точкою для формування соціалістичної ментальності.

Таких відтінків може бути стільки ж, скільки існує поєднань різних людських характерів із різними людськими долями.

Так, серед соціальних інстинктів, які породжують соціалістичну ментальність, ми завжди виявлятимемо бойовий інстинкт у більш-менш сублімованій формі.

Людина, схильна до боротьби, за інших рівних умов тяжітиме радше до соціалізму, ніж до консерватизму чи лібералізму, адже наявні в соціалізмі елементи бунту й агресивності краще задовольнятимуть її потребу в боротьбі.

Саме тому люди винятково войовничої вдачі можуть так легко перейти від соціалізму до фашизму, щойно останній починає здаватися їм таким, що дає більше простору для реалізації їхніх бойових інстинктів».

— Генрі Де Ман, «Психологія марксового соціалізму»

Ця праця Де Мана загалом дуже цікава і я її вкрай рекомендую. Вона розбирає соціалізм з точки зору моралі, імпульсів, відчуттів неповноцінності, пригніченності чеснот ітд ітд. Це вкрай сильна праця для того, щоб більш «глибоко» розуміти ліву доктрину, ніж з детерміністськими схемами класових цивілізаційних битв. Ще раз, дуже рекомендую

«За даними міжнародних організацій, вона третій рік поспіль погіршує позиції в Індексі верховенства права за критерієм "Рівне ставлення та відсутність дискримінації": з 30-го місця у 2022 році до 43-го у 2025-му серед 143 країн.

Ця тенденція показує, наскільки ефективно держава захищає людей від нерівного ставлення, дискримінації та проявів нетерпимості. І одна з найбільш чутливих прогалин – злочини на ґрунті нетерпимості.

Злочин на ґрунті нетерпимості – це ситуація, коли людину атакують не через випадкову сварку, а через її реальну або припущену належність до певної групи. За расою, мовою, релігією, інвалідністю, станом здоров’я, сексуальною орієнтацією, гендерною ідентичністю чи іншою ознакою.

Проблема в тому, що українська система не завжди бачить цей мотив. 


У випадку "Узу проти України" ЄСПЛ визнав, що держава не забезпечила ефективного розслідування нападу на 16-річного афроукраїнця і не встановила расового мотиву злочину.

У справі "Картер проти України" йшлося про неефективне розслідування нападу, де потерпілий наполягав на гомофобному мотиві»

За матеріалом Європейськоі Правди: https://www.eurointegration.com.ua/articles/2026/07/23/7241948/