Всіх нас ошелешило термінове голосування за сраний Цивільний кодекс, тому ми беремо картонки і виходимо на протест у Києві.

Сьогодні, 28 квітня, 18:30, Майдан Незалежності.

Організаторки - Neko Safespace

Розповсюдьте і виходьте.

Сьогодні прийшов на подію-лекції про конкуруючі теорії справедливості: «лімітаріанизм», «суфіцієнтаризм» і «егалітаризм удачі»

Хоч це і три прямо транслітерованих слова — лімітаріанізм від «ліміт, обмеження», суфіцієнтаризм від «достаток, досталь» і егалітаризм доволі загальновживаний термін.

Про дві з цих теорії я писав. Перша зазначає, що надбагатство повинно бути обмежене — в першу чергу, аргументуючи не тільки з питань демократії і рівності, а і з того, що надлишкове багатство банально не приносить набагато більше щастя. Інакшими словами, бідній людині сто доларів привносить набагато більше покращення життя і щастя, ніж пʼята чи шоста яхта мільярдеру-олігарху.

Егалітаризм вдачі — теорія політфілософа Дворкіна. Ця філософія зазначає, що фактори, що базуються на вдачі — особливо нещастя — повинні бути компенсовані. Тобто, хвороби, травми, тощо.

І щодо менш «теоретичних» тем:

По Гуріну можна прослідкувати «дух» цього скликання. От він в твіттері пише, що не буде голосувати проти закону, що обмежує цивільні права і дозволяє «дерибан» землі, бо спікер образиться.

Це до питання кого захищає, і чиї інтереси представляє це депутатське скликання.

Таких настільки відкрито корумпованих, некомпетентних і непредставницьких скликань, в Україні, напевно ніколи за всю історію і не було.

Зараз УІНП робить все для легітимізації правих проросійських діячів, що виступали проти демократичних політик. Міф щодо Болбочана — Болбочан нічого немає спільного з його образом, який пропагується ("визволитель Криму," нібито талановитий командувач) і ще гірший міф про Скоропадського (якого маніпуляціями УІНП сьогоднішнім постом намагається презентувати як українізатора).

Це певна партійна, сектантська, і частково зрадницька політика певних українських політиків (ми робимо культ героїв зі зрадників, які пішли проти України, були ворогами демократії і громадського суспільства, і мали значні проросійські симпатії!), яку підбивають під політичну кон'юнктуру. Право-консервативній політиці потрібне право-консервативне історичне міфотворення.

До цього хочеться згадати як Євген Коновалець, тоді видатна людина в Стрілецькій Раді, якій складно закинути ідеологічо-ліву перспективу, згадувала про ці події.

Майже одночасно дістали ми відомості, що на Липках нашвидко організуються відділи з російських старшин, які звуть себе «гетьманцями» і що в будинку був. міністра здоровля Любінського є головна кватера Скоропадського. У військовому міністерстві я найшов заступника військового міністра генерала Грекова, якому теж запропонував негайно вислати проти московських добровольців і обезброїти їх. Генерал Греков однак не згодився і казав лише спитати німецьке Оберкомандо, як воно ставиться до цього перевороту. Таке становище ген. Грекова надзвичайно погано вплинуло на настрій Стрільців і цілком здезорієнтувало старшинство. Це виявилось напізно.

1\2

Того ж самого дня зміцнення сторожі біля Центральної Ради завізано з касарні при Львівській вулиці сотню скорострілів, якою командував бл. п. сотник Черник.

Як відомо, сотник Черник переходив з 12-ма скорострілами Софійський майдан саме в момент помазання Скоропадського в гетьмани.

Лише безоглядна військова карність сотника Черника, який тільки те знав, що йому наказано явитися перед Центральну Раду, казала йому спокійно перейти Софійський майдан. Це був останній момент, в якому можна було раптовим енергійним виступом завернути біг подій, бо німці не булиби встигнути прийти на поміч Скоропадському та його однодумцям.

Прогаянням того моменту є також виною вищої української команди м. Києва, уряду і президії Центральної Ради, яких гетьманський переворот так налякав і збентежив, що вони не були в силі дати нам якихсь ширших директив. Безпосередньо після помазання почули ми від німецького командування вже цілком інші слова, говорені цілком іншим тоном: що всякий виступ проти Гетьмана Скоропадського вони, німці, вважатимуть виступом проти них; що вони домагаються дати свободу розвиткові започаткованих подій та що наказують підчинення Січових Стрільців Гетьманові. Ми відмовили й знову ждали наказів, або бодай поради з гори.

2\2

Склався Український Національно-Державний, потім: Український Національний Союз, який саме поставив собі повищезазначену мету та який зараз же почав користуватися великим авторитетом і довір’ям найширших кол свідомого українства. Військова організація Січових Стрільців стала за порозумінням і згодою з Українським Національним Союзом і мала собі основну думку, що при тому складі військового елементу, який творився біля гетьманського уряду, необхідно мати й на скрізь українські, національно свідомі і бойово вишколені військові частини.

Бо справа організації української армії представлялася непевною. Творено вправді штаби і військові управи, що дійсно вели солідну підготовчу працю до організації кількості української армії. Але всю ту роботу вели не-українці, а навіть в великій більшості люди ворожі українцям і всяким інтересам української нації. Отже праця гетьманських штабів була з фахово військового боку дуже гарна, але з національного цілком непродуктивна а що більше — небезпечна.

Насправді дуже цікаві спогади Коновальця — вони розбирають багато міфів якраз про всю цю нині ідеалізовану гетьманщину, яка тоді знищувала як засади української державності, так і української армії.

Україна вижила багато в чому всупереч Гетьманату, а не через нього. Паралельно зросіянізованій знову армії Української Держави, патріотичні кола, навколо демократичних партій, в першу чергу партії українських соціалістів-революціонерів, формували українську армію, фактично в опозиційному середовищі.

Випущені ці спогади вже за часів організації Українських націоналістів — тому мали скоріше ухил в праву сторону ніж об'єктивний виклад — і навіть в таких умовах, відповідь і оцінка Скоропадщини була очевидна — як абсолютно негативного, антиукраїнського явища.

А найсмішніше в історії про Цивільний Кодекс, що це все існує фактично з ініціативи одного лібертаріанця, як він каже, і його друга — лоббіста забудовників і затятого гомофоба, автора "закона Мазепи" та автора ініціативи щодо закриття реєстрів нерухомого майна — тобто минулого закону про легалізацію нелегального поділу, фактично "віджиму землі" землі — який забороняв забирати назад нелегально відчужені землі, якщо пройшов певний термін з часу злочина. — а у випадку, якщо вкрадену територію таки треба повернути — то виплатити порушнику ринкову ціну цієї території.

Як часто виходить, що проштовхування антинародних, гомофобних, протижіночих та інших ініціатив пов'язано з проштовхуванням бізнес-інтересів певних груп українського великого бізнесу чи кримінальних елементів.

«Уряд не може “вичерпати” долари. Так само, як тесля не може “вичерпати” дюйми».

— Стефані Келтон, радниця Берні Сандерса з економіки.

Келтон написала дуже цікаву книжку, до якої в мене колись дійдуть руки: "Міф дефіциту". Згідно з цієї книжки, Келтон пропонує державам витрачати враховуючи не "баланс" між податками і витратами, а інфляцію.

«Якщо уряд намагається витрачати надто багато в економіці, яка вже працює на повну потужність, інфляція прискориться. Існують обмеження. Однак ці обмеження полягають не в здатності уряду витрачати гроші "в дефіцит", а в інфляційному тиску та ресурсах у реальній економіці. Сучасна монетарна теорія відрізняє реальні обмеження від поведінкових і непотрібних самонав’язаних обмежень»

Підсумування основних тез.

​​Ізраїльські війська, діячи в порушення міжнародного права, перехопили гуманітарні корабля волонтерів і активістів, що прямувал у Газу.

Серед них були і українські активісти, зокрема Андрій Мовчан, організатор «лівої солідарості з Україною в Іспанії» — які останні рік, якщо не більше, організовують збори для Збройних Сил України, а також роботу проти дезинформації серед іспанських і каталонських лівих, де російська пропаганда особливо сильна.

Самі ці експедиції набрали навколо себе достатньо скандалів, через великі ризики та різних людей, які протягом всього часу приймали в них участь — і їх є багато за що вкрай справедливо критикувати. Проте це не дає право їх затримувати ізраїльською армією.

Як і загалом, не дає це право Ізраїлю перекривати морське зʼєднання з іншою нацією, заперечувати право палестинської нації на свою державу і своє життя.

Нагадаю, всі ці події відбуваються в контексті, по найбільш консервативним міркам, організацією Ізраїлем «акти колективного покарання, що прирівнюються до військових злочинів і включають використання штучного голоду як засобу ведення війни» (Human Rights Watch)

Зовсім нещодавно Ізраїль купляв зерно, яке було викрадено з України російськими військами, що особливо обурює, якщо згадати, що українці це народ, який пережив Голодомор-геноцид.

Деякі журналісти пишуть, що людей затримали в міжнародних водах, зламали двигуни і звʼязок, та так і залишили. — проте це ще не підтверджена інформація.

​
До річниці «Дивізії» багато хто написав пости і матеріали, прославляючи СС-івців. З усіх тих постів, що я побачив, спільним була відсутність хоч якогось фактажу і критичності, і насправді, історичності загалом.

Багато в чому пости про Дивізію цікаві різним лідерам думок не з історичної точки зору, а з суб- чи контркультурної, і зводяться, по суті, до простого «дайте нам зігувати!».

І чим менше розмова про Дивізію стає якоюсь підпільною спробою протовкнути ультраправизну і толерування нацизму — тим менше ця тема стає цікава просувачам та їм опонентам.

Про «Дивізію» я вже писав. Там, як і всюди, були різні люди. Ліві звідти згодом стали співтворцями ліво-революційної УРДП Івана Багряного і Майстренка, націоналісти пішли в тоді вже антифашистську УПА. Якісь віруючі в расу і «тисячолітний райх» продовжили свій шлях каральними операціями нацистів.

Проте подавляюча більшість була все ж молоддю, ще несформованими, доволі наївними і ідеалістичними патріотами, які хотіли будувати силу для українського визволення. Більшість з них не мала нічого спільного з нацизму або ба більше ненавиділи нацистів і діяли вкрай опортуністично.

Німці так само використовували «Дивізію» вкрай опортуністично. Те, що зараз називають «мʼясним штурмом» було вкрай характерним підходом нацистів до українських молодиків. Основна стратегія була одночасно винищити і українські війська, і радянські — при умові до того ж значної недоукомплектованості.

В рамках дискусії щодо «Дивізії» і з розумінням трагедії молодиків, які були використані в імперіалістичних цілях пише Іван Багряний. УРДП (а також її члени ще до заснування), так як мала в собі достатньо «дивізійників», часто посилалася на цей досвід, приймала участь в полеміці.

Супроти романтизації «Галичини» І. Багряний у 1944 р. пише «Огненне коло. Повість про трагедію під Бродами» — де описує, як український нарід знаходився «в колі приреченості і самознищення», займаючись братовбивствам в однаково чужих народу арміях, де обидва тоталітарних режими використовували бездержавну-поневолену націю як ресурс для себе.

Всім «Огненне коло» я дуже рекомендую. Дуже трагічна історія, насправді. Романтизувати там мало чого.