Журнал «Соціальна Республіка» який я співведу зазнав таргетованої атаки з боку російських хакерів. Унаслідок злому були видалені всі матеріали, а на сторінці розміщено стороннє рекламне оголошення.

Завдяки нашому співредактору, сайт і матеріали на ньому вийшло відновити.

Хочу зазначити: сайт «Соціальна Республіка» — відкритий для блогів і матеріалів і грає важливу роль презентації поглядів, занедбаних олігархічним домінуванням в України. Підписуйтеся на відповідну сторінку в телеграмі, пропонуйте матеріали і слідкуйте за новинами.

До дня народження знайомого, активіста, бійця, анархиста та талановитої щирої людини.

Ми з Чичканом не були близько знайомі. Ми бачились на подіях, і обговорювали історію в фейсбуці, її тяжкі моменти і точки порозуміння, сильні і слабкі сторони — Січових Стрільців, анархізм, УНР.

Багато в чому, для Давида це був громадний проєкт переосмислення української історії — від як правих, так і лівих стереотипів. Як він заявляв в інтервʼю перед армією:

Моє давнє завдання полягало також у тому, щоб показати, що неонацисти й неофашисти воюють на боці Кремля, але тепер це вже неактуально, оскільки всі це і так зрозуміли. Натомість найважливішим завданням я бачу спадщину УНР та Гуляй-Польської республіки 1917–1921 років.

Вихід з сектантських і зовсім неактуальних ділень, субкультур «Махна» проти «Петлюри», перейняття і анархістського і республіканського досвіду стало останньою історичною темою і питанням політичного розвитку неймовірно талановитої людини. Можливо, далеко не єдиним, і можливо, я надто підкреслюю теми близькі мені, проте, на мою думку — це той дороговказ, який багато людей, які виросли в українській культурі відчули за останні роки, як вихід з певного дискурсивного застою.

Питання добробуту українців, свого персонального включення в питаннях загальної відповідальності, масштабних процесів захисту від імперіалізму були питаннями важливими для Чичкана. Соціальний добробут, класова боротьба, боротьба з бідністю, і одночасно захист Вітчизни, в чомусь не просто захист як пасивна дія — а захисту разом з думкою про майбутнє держави (чи недержави) в найбільш широкому розумінні цього.

Я знаю багатьох людей, нового покоління, молодих, і деяких раніше навіть не лівих, яких надихнув, переконав, змінив Чичкан. І навіть ця трагічна історія дала поштовх для рефлексії, переоцінки, спогадів, для багатьох людей.

Я мало пишу про Чичкана — через острах просувати «свої теми» через трагедію і в цьому плані не надати балансовану позицію, і через те, що ми не були так довго чи близько знайомі.

Тому я прикріпляю інтервʼю, яке персонально мене вразило ще у 2024, а пост закриваю своїм щирим співчуттям друзям, близьким, товаришам. Всіх обійняв🫂.

​​"З екстремістами нема співпраці!" — Заява легітимної ОУН (ОУНз) супроти спроб співпраці з правими радикалами ЗЧ ОУН (фракції ОУН за кордоном, що хотіла повертатися до людиноненависницької і антидемократичної ідеології)

На рішенні опозиції заважило і те, що УККА під керівництвом Л. Добрянського став організацією з програмою живцем запозиченою від американських правих екстремістичних кіл. Не диво, що «Білий дім» і президент США Л. Джонсон трактують українську громадськість централів в Америці, як ланку політичного консерватизму і духовного назадництва.

Ілюстрацією на це є те, що президент Л. Джонсон відмовився від участи при посвяченні пам’ятника Т. Шевченкові у Вашінґтоні, і не вислав привітання для конвенції Українського народного союзу і УККА. Подібно трактують УККА і Стейт департамент і весь американський уряд. Наші праві екстремісти і їх речник Добрянський ізолювали українську громаду від усіх впливових кіл Америки, зв’язуючи її лише із спорідненими право-екстремістичними колами, які, хваля Богу, не мають жодного впливу на політику.

Зрозуміле, що наші демократичні сили не можуть підтримувати такої політики. Вони прагнуть до того, щоби привернути нашій громаді в США і взагалі українській справі престиж поваги, достойності і відповідальности.

Організації, які відмовились увійти до складу Екзекутиви УККА, будуть далі співпрацювати між собою і займатися становищем до всіх питань нашого політичного і громадського життя, не виходячи повністю з системи УККА.

Р. ІЛЬНИЦЬКИЙ, Український самостійник, 1968 (958)

Батько Ідель-Уралу — письменник, соціаліст-мусульманин Гаяз Ісхаки (1878 — 1954 рр.)

У 1904 р. татарський письменник Гаяз Ісхаки випустив антиутопію "Вимирання через двісти років." В цьому тексті мусульмани Казані, татарська культура і мова зникає через реакційну, відсталу політику релігійно-консервативної інтеллігенції, якщо на перекір їм не постане дійсно народна освіта для всього татарського народу.

Сам автор також плідно і міцно співпрацював і з кримськотатарським визвольним рухом.

У 1917 р., очоливши групу соціалістичного крила мусульманського з'їзду, Гаяз Ісхаки стане лідером ідель-уральського руху, руху за незалежність регіону Ідель-Урал, який буде відстоювати як в часи громадянської війни, так і стане одним з національних лідерів мусульман Росії на еміграції.

За собою він залишив спогади під назвою "Ідель-Урал" (які також є в перекладі російською).

Кейнс у 2030: Есе британського журналіста Пола Мейсона про економічне бачення прогресу в світі інформаційних технологій і неолібералізму (2015).

Ще в 1990 році Пол Ромер заявив приголомшливо очевидне: інформаційні товари можна нескінченно копіювати, і якби діяли звичайні закони ринку, їх ціна швидко знизилася б у бік собівартості виробництва, яка дорівнює нулю або майже дорівнює нулю.

Зростання інформаційних товарів, чий надлишок, ймовірно, є важливою непрямою причиною нашого нинішнього стану низького зростання, високої нерівності та зростання соціальних заворушень. І це може бути рішенням.

Перейдемо до соціальних наслідків: якщо вартість інформаційних благ прямує до нуля, а виробництво матеріальних речей дешевшає завдяки стандартизації та віртуалізації, тоді падає і реальна вартість праці — через надлишок пропозиції та зниження витрат на її відтворення.

Це може пояснювати неочікуваний результат неоліберальної революції — зубожіння робітничого класу в розвинених країнах. Воно виглядає як поразка в класовій боротьбі, але водночас може бути наслідком технологічної трансформації.

Раніше капіталізм долав такі кризи через створення нових потреб і ринків, що вимагали складніших товарів і кваліфікованішої праці. Саме це протягом двох століть спростовувало уявлення про межі капіталу.

Сьогодні ж, хоча нові потреби виникають, незрозуміло, як їх комерціалізувати. Якщо інформація прагне бути вільною, а товари дешевшають, попит має зміщуватися в енергію та послуги — але й вони піддаються автоматизації.

У результаті можливий сценарій, який описував Андре Горц: капіталізм почне комодифікувати саму людську взаємодію — турботу, співчуття, спілкування. Але така економіка матиме тенденцію до зниження цінності всього.

Якщо цей аналіз правдивий, капіталізм стикається з межою: нові потреби більше не здатні породжувати стабільні та високовартісні економічні моделі.

Сила позицій праці ослабла: стагнація зарплат, зникнення складної роботи, зростання інтенсивності та контролю. Довіра до політиків падає, що веде до частих криз і протестів, які супроводжуються дедалі жорсткішими репресіями. У центрі цього — олігархічна влада.

У пізньому неолібералізмі прибуток дедалі більше набуває форми ренти: через монополізацію ресурсів, політичні маніпуляції та уникнення податків. Це супроводжується глибокою нерівністю не лише багатства, а й влади.

Попри це, технології можуть одночасно підсилювати сили знання та відкривати можливість світу достатку, але не в рамках традиційного зростання ВВП. Йдеться про перехід до посткапіталізму — не через державне придушення ринку, а через його поступове розмивання надлишком інформації та відокремлення праці від доходу.

Ключове питання — не економіка, а влада: хто здатен уявити і створити інший спосіб життя. Сьогодні формується масова інтелігенція, яка вже стала рушієм нових соціальних рухів і здатна виробляти знання, культуру та ідеї.

Класичний поділ на пролетаріат і буржуазію змінюється: існує освічений демос і маргіналізований нижчий клас, інтегровані в систему, де життя підпорядковане фінансам і монополіям.

Автоматизація загрожує значній частині робочих місць, і без нових джерел попиту купівельна спроможність більшості падатиме. Це ставить питання про радикальне переосмислення суспільства.

Можливість полягає в переході до економіки, де неекономічне домінує над економічним, а "етика" поступово витісняє "етику праці"

https://www.ippr.org/articles/keynes-and-our-grandchildren-recapturing-an-alternative-vision-of-economic-progress

Значна нереалізована ідея Кейнса, окрім як соціалізації інвестицій, була т. зв. «Приспанням рантьє», тобто значне регулювання можливості заробляти з «пасивного» непродуктивного доходу — того доходу, який не вкладається в щось, а навпаки слугує обмеженням для розвитку, тобто оренда, збір відсотків, приватні займи, тощо.

Оренда в її як широкому, так і вузькому сенсі, означала обмеження споживання, виробництва, розвитку — без позитивних наслідків — і була тим елементом капіталізму, який Кейнс, слідкуючи за класиками, такими як Адам Сміт, вважали абсолютним злом.

Нині дуже багато капіталу існує як пасивний дохід з обмеження чогось, монополізації сфер, які без монополій цілком можуть надавати результати, але з меншим чи відсутнім прибутком. Ці монополії по суті так само отримують основний прибуток за рахунок ренти, і скоріше обмежують інновації, технологічне зростання і споживання. В чомусь Варуфакіс в своїй концепції «технофеодалізму» таки правий.

Артилеристи 47-ї ОМБр продовжують збирати на ремонт техніки. З вас — пожертва від тисячі гривень, з нас за це, як завжди — фірмовий патч у подарунок!

Цього разу дизайн натхнений естетикою чудової гри Clair Obscur: Expedition 33. Дякуємо студії Sandfall Interactive за цю ідею в стилі ар деко!

🫙Банка

💳 PayPal: [email protected]

📃 Для отримання

Привіт! Мене звати Валерія Прорізна. Я працюю над відео / коротким фільмом про внесок транс жінок в електронну музику та їхню видимість в українській історії.

Однією з найважливіших постатей ранньої електронної музики є композиторка Венді Карлос — транс жінка, яка почала гормональну терапію у 60-х, пізніше зробила камінг-аут у журналі Playboy.

У фільмі ми уявляємо подібну жінку в 60-х, але в Україні. Зйомка відбуватиметься у Києві у форматі інтерв’ю про гендерну ідентичність, музику та політику. Частину можна говорити від себе, частину — імпровізувати в заданих умовах. До цього ми підготуємось разом.

Це не комерційний проєкт. Одна з його задач окреслити видимість транс жінок у мистецтві, музиці, технологіях й українському минулому — без сексуалізації та стереотипів. За знімальний день передбачена символічна компенсація (1500 гривень).

Щоб взяти участь у кастингу (коротка розмова та тестова зйомка), надішліть, будь ласка, 2–3 свої фото й кілька речень про себе: вік, чим займаєтесь, ваші стосунки з музикою, чи живете ви наразі відкрито чи захищаєте свою ідентичність:
[email protected]

Ми працюємо невеликою командою, де немає місця трансфобії. Усе обговоримо перед зйомкою, щоб атмосфера була комфортною та безпечною. Можемо зідзвонитись до зустрічі, щоб підтвердити особу.

Мій інстаграм: @prorizna

Важлива петиція щодо зміни дискримінаційної податкової політики щодо жінок — наразі необхідні товари жіночої інтимної гігієни оподатковуються загальним ПДВ у 20%, тоді як медичні, необхідні вироби оподатковуються ставкою ПДВ у 7%.

Інакшими словами, в нинішньому законодавстві існує фактично податок на жінок розміром у 13% щодо базових товарів, які необхідні на регулярній основі. Ці додаткові 13% — удар по споживчим спроможностям українських сімей і жінок.

Олігарх-мільярдер Рінат Ахметов купив найдорожчу квартиру в історії — його нова квартира в Монако була придбана за шокуючі $554 мільйони. Раніше він купив віллу за $200 мільйонів на Французькій Рив’єрі.

Нова квартира українського надбагатія Ріната Ахметова коштує приблизно 277 000 (277 тисяч) нових дронів Mavic або близько 923 000 (923 тисячі) нових FPV-дронів.

Наразі українські кордони справедливо закриті, оскільки від людей очікується участь у обороні країни, якщо людину буде мобілізовано. Ахметов звільнений від мобілізації та від обмежень на виїзд. Від початку війни жоден з українських мільярдерів не був мобілізований. Жоден із надбагатих не пережив, що означає бути піхотинцем або принаймні оператором дрона.

Вони звільнені від будь-яких суспільних обов’язків, однак мають більше влади та впливу, ніж будь-яка особа в суспільстві.

Контроль над економічною владою належить людям, які буквально структурно виховані бути найбільш безвідповідальними (іншими словами — звільненими від будь-якої відповідальності).

Для розвитку України необхідно повернути контроль над економічною владою на користь більшості, під публічний нагляд.

https://www.bloomberg.com/news/articles/2026-04-21/ukraine-s-richest-man-bought-monaco-flat-for-record-550-million

Трохи непокараної гомофобії. Людина кинула щось на ЛГБТК+ кінофестиваль. Чи понесе людина якусь відповідальність за спробу погіршити життя співгромадянам?

Воно так завжди — якщо якесь безаконня вчасно не покаране і не присіяене — то інші думають, що мають право таким займатися, в усіх сферах.

Хто знає англійську і має час розібратися, нещодавно вийшла цікава браузерна гра: Соціальна демократія: Народний фронт — про уряд Леона Блюма у Франції (1936 — 1937) — вкрай рекомендую.

Гра моделює складнощі, які виникли для соціалістів, що урядували Францією у передвісті Другої Світової війни, які прийшли до влади з провалом правих справитися з великою депресією. Уряд Народного фронту зліва підпирався сталіністською Комуністичною Партією Франції, що у 1938 р. виступала як патріотична і мілітаристська сила, що підтримувала переозброєння, а у 1939 р. різко зайняла зрадницьку пронімецьку позицію з директив СРСР, і справа — Радикальною Партією, яка підтримувала відносно неоліберальні політики.

Все це в умовах вигнання профашистської фракції Соціалістичної партії ("неосоціалістів"), дебатів щодо економічної політики (коли Кейнсіанство ще не закріпилось як домінантна ідеологія — і було дуже радикальною ідеєю, яку більшість економістів відкидали), а також протистоянню між пацифістськими і мілітаристськими лівими, революціонерами і реформістами, а також сталіністами і їх супротивниками (коли всі з названих категорій перетікали одна в одну і в свою протилежність).

Гра йде від обрання Народного Фронту і до початку Другої світової війни — де дії гравця прямо впливають на те, чи встоїть Франція супроти нацизму, чи ні, а також знайомить з дискусіями тих часів і політичними фракціями.

Розробник гри до цього випускав симулятор в тому ж дусі під назвою "Соціал-демократія: альтернативна історія" — де гравець бере роль Соціал-демократичної Партії Німеччини від 1928 р. і до 1933 р., коли німецький парламент підписав "акт про надзвичайні повноваження," закріпивши владу нацистів. Ціль гравця — не допустити перемогу нацистів.

Обидві гри мають однакові механіки, розібратися в яких займе певний час, але одночасно мають надзвичайно великий освітній потенціал — знайомлячи з політиками (в тому числі висвітлюючи роль жінок в політиці, дискусії щодо ЛГБТК+, тощо), фігурами, подіями того часу, і різними підходами до лівого урядування, аналізу фашизму, переозброєння того періоду. Роблячи альтернативні рішення, автор також в чомусь репрезентує свою думку в дискусії, які помилки не дали ефективно побороти фашизм в 30-х роках і призвели до світової війни.

Радіо Культура до 135-и ліття націонал-комуністичного повстанського генерала, сценариста, кіноавтора, і співорганізатора як виступу проти гетьманату, так і зимового походу армії УНР покликало до свого ефіру Олександра Кучерука, завідувача відділу Національного музею історії України.

Розмова про Юрка Тютюнника — "Трагічний Генерал"

Після програшу УНР Тютюнник працює у Всеукраїнському фотокіноуправлінні, де товаришує з Йогансеном, Довженком, Яновським, ходить на події ВАПЛІТЕ. До того відомий своєю харизмою і приязню до солдат, організацією партизанських загонів воювати на користь Української Народної Республіки.

Доповідач розповідає про міфи і факти відомої постаті генерала-хорунжого і партизана, письменника і кіноентузіаста-сценариста Юрка Тютюнника.

«Багато нарад відбулося потім про те, які цілі поставити перед новим січовим стрілецтвом, — згадував В. Кучабський. — Усім, і старим, і новим січовим стрільцям, дуже боліла ворожість селянського населення до армії УНР взагалі, зокрема, до стрілецтва, та закиди, буцімто січові стрільці хочуть іще раз “призвести скоропадщину”». (М. Ковальчук)

13 березня 1919 р. вийшла заява Стрілецької Ради січових стрільців, де січовики заявляють, що обстоюючи самостійність України, вони підтримують владу Рад робітничих, селянських і солдатських депутатів на місцях. Ця заява з'являється на фоні дискусій про природу влади в Україні — парламентської чи радянської (але самостійницької), чи певної комбінації з двох.

Ця заява також була підписана Є. Коновальцем.

Одна квартира Ріната Ахметова може покрити половину (!) дефіциту всієї Укрзалізниці.

​​Французький спротив, в який входила значна кількість профспілківців, соціалістів і комуністів, частина з яких діяла під організаційною парасолькою Вільної Франції де Голля — сформувала дуже цікаву політичну течію, — голлізм. Консервативна офіцерська верхівка навколо де Голля, і соціалістичні та профспілкові низи сформували доктрину, яку сам де Голль описував фразою: "Реформам — так, безпорядку — ні."

Це поєднання лівих і правих кіл і їх участь в спільному націєтворчому проєкті антифашистського спротиву призвела до формування змішаної політичної системи — з доволі авторитарною, президентською вертикаллю, але з елементами регіоналізму і низової участі, значних державно-економічних проєктів, направлених на соціальний розвиток і економічну ефективність (т.зв. дирижизм).

Через взаємодію з профспілковими лідерами в часи спротиву, де Голль формує концепцію "партисипації" — яка, за його думкою, була необхідною для побудову стабільної і міцної національної держави. Вона полягала в розбитті великого бізнесу, і передачі у власність профспілкам на паритетних засадах по суті половини приватної економіки. Для управління такими підприємствами, де капітал і профспілки мали однакову вагу і владу, де Голль пропонував створити арбітражні організації, які б сприяли пропрацьованому прийняттю рішень в інтересах обох сторін.

Хоч ця концепція не була прийнята в буревії французької політики, її обговорення було знову піднято організацією "Молоді Голлісти" у часи Травневої революції 1968 р. — боючись йти як ідейно, так і практично, проти консервативного голлістського естаблішменту, який повернув вправо — але дивлячись на протести з прихованою симпатією, ці політики і активісти розширили вимогу "партисипації" до студентського життя, університетів, молодіжної політики.

Заявляючи студентів як один з основних рушіїв розвитку нації, вони вимагали повернення до вимоги "партисипації" в економіці, і її розширення на університети — з наданням значного студентського самоврядування і формування "комітетів студенства і професорства" в кожному університеті, а також на національному рівні.