Класна культурна подія в Києві. Як хто має змогу —

Цього дня: Перший політичний страйк в Україні — львів'яни вийшли супроти псевдовиборів.

На страйку виступив відомий дисидент Михайло Горинь:

"– Ми є свідками народження нового експлуататорського класу, який за будь-яку ціну охоронятиме свої незаконні привілеї. Чи мають Ради зараз якусь реальну силу?
З натовпу почулось одноголосне "Не мають".

– А якщо Ради не мають реальної влади, то чи можна говорити, що в СРСР існує реальна влада? Її підмінює партійно-бюрократична машина.

Одностайним вигуком "Правильно" мітинг схвалив думку оратора".

По слідам цієї події, мітинг був організований і на день праці — де вперше за роки Радянського контролю і російської окупації був на мирному масовому протесті піднятий український прапор.

Історія махновщини проходила через невизначенне протиріччя — між драгоманщиною і російським анархізмом. Між союзом з більшовиками і українськими республіканцями.

Так звані Вільні території під «контролем» анархістів зіткнулися з жорсткою реальністю: їхнє місцеве самоврядування могло скоро припинити існування, і перед ними залишалося лише два варіанти співпраці.

Махно розумів, що як лідер регіонального рівня він не зміг знайти справжніх союзників на загальноукраїнському рівні — і саме тому його рух був приречений на поразку ще від самого початку.

Як анархістський проєкт існував між прочитріччями, національними ідеями, між рухами більшовиків і республіканців-українців? Описуємо в статті Ленс Бреддлі і я.

https://www.rosalux.de/en/news/id/54611/ukrainian-anarchism-the-legacy-of-huliaipole

​​Вчора була річниця незалежності Білорусі — важливої дати проголошення Білоруської Демократичної Республіки третьою статутною грамотою. Представники Білоруської Соціалістичної Громади наголошували на необхідності проголошення повної незалежності.

25 березня 1918 р. таке рішення було прийнято остаточно. Білорусь проголосила про свою повну незалежність. У 1991 р. суверенітет Білорусі знову був відновлений — проте ненадовго.

Вже у 90-х роках білоруські і українські активісти писали про нове поневолення Білорусі проросійським і авторитарним режимом. Навіть саме свято стало табу — білоруський диктатор всіляко намагався заборонити святкування незалежності (дня волі), а також розповсюджував конспірологію, нібито незалежність Білорусі — це "німецький витвір". Проте навіть не дивлячись на арешти і репресії супроти святкуючих — свято проводилось кожен рік.

Для українців нове поневолення Білорусі було застереженням — який сценарій може бути. Білоруські ж активісти надавали нам важливий досвід, знання, і вміння, біларуська діаспора приймала участь в усіх основних протестах незалежної України. Білорусь ж, на жаль, не мала часу і можливості організувати міцне громадське суспільство. Це громадське суспільство було змушене знову розвиватися і міцнішати в умовах авторитарного поневолення — ліберально-націонал демократичні, соціал-демократичні і анархістські сили були змушені діяти проти проросійського силового режиму в самому початку свого зародження.

Зараз так само всі ці сили представлені в обороні України (наприклад, вчора проходила виставка одного з білоруських добровольців)

Білоруська незалежність пройшла тернистий шлях, зі своїми героями, видатними поетами, солдатами, політиками, діячами, і цей шлях ще незавершений. Всіх білоруських знайомих і дотичних до білоруської свободи — вітаю, хоч і з запізненням. Сил вам.

Верховна Рада України 25 березня 2026 року прийняла Закон щодо підготовки громадян до національного спротиву.

Замість БЗВП, заклади профосвіти, виші та інші освітні заклади будуть мати нові дисципліни і вдосконалений курс Захисту України, курси які за законом будуть враховувати особливості релігійних поглядів та осіб з інвалідністю. Курси також будуть інклюзивні — і проводитися як для хлопців, так і для дівчат.

Новий закон означає, що нове покоління може не проходити "Десну", а замість того навчитися хоча б частину того ВОС 100 в комфортних умовах в рамках освітнього процесу, з залученням до стрільб і адекватних курсів домедички.

Наразі те що є — солідне. Справа за малим — змушувати заклади освіти, МінОсвіти і МінОборони відповідати прийнятим нормам, і справді надавати ЯКІСНЕ, масове навчання військовим навичкам, яке б відповідала сучасним реаліям війни. Це вже справа здобувачів та працівників освіти, громадського контролю.

Початок закладено. Тепер треба контролювати, щоб прийняте відповідало практиці.

Сьогодні – 27 років з дня смерті видатного українського політика, дисидента, багаторічного політв’язня, лідера українського національно-визвольного руху кінця 80-х – початку 90-х років В’ячеслава Чорновола.

Саме в цей день у 1999 році сталася "ДТП", в результаті якої Чорновіл загинув. Тодішня кучмівська влада одразу безапеляційно заявила про "нещасний випадок", попри величезну підозрілість обставин "аварії". Згодом кримінальну справу то відкривали, то знову закривали, а керівники правоохоронних органів годували суспільство пустими обіцянками, що "розслідування скоро завершиться". Очевидно, що цю справу просто "спускали на гальмах".

Особисто я впевнений, що В’ячеслава Чорновола вбили. Саме він був провідним опозиційним політиком на той час та загрозою для правлячої олігархії.

В’ячеслав Чорновіл рішуче виступав проти тієї олігархічної системи, яку вибудував Кучма. «Народу — справедливість, бандитам – тюрми» – заявляв він і переконував, що в Україні має бути «…сила закону, а не закон сили, добробут народу, а не всенародні злидні, громадське порозуміння, а не громадська ворожнеча, демократія, а не диктатура». Звісно, що корумпований олігархічний режим був готовий на все, щоб зупинити відомого лідера з такими поглядами.

Наша партія людей праці Народовладдя послідовно заявляє, що всі винуватці вбивства, незалежно від займаних на той час посад чи сьогоднішнього становища у суспільстві, мають понести суворе покарання. Кучма має сидіти у вʼязниці, як за цей, так і за всі інші його злочини проти українського народу! Утім, звісно, цього не станеться за нинішньої олігархічної влади, як не відбулося й за минулих, зокрема з огляду на те, який величезний вплив на них всіх має зять Кучми – одіозний олігарх Віктор Пінчук, якого останніми роками ще й все активніше відбілюють за брудні гроші різноманітні "лідери громадської думки".

Пам’ятаймо В’ячеслава Чорновола і продовжуймо його справу – боротьбу за побудову сильної, соціально справедливої, правової та справді демократичної держави!

Вітаю всіх причетних з Днем Національної Гвардії України. Дякую вам за службу. Ваші навички, вміння, смілість безцінні🫡

«Демократичні країни, як правило, є країнами з високими податками, оскільки оподаткування та демократія підсилюють одне одного», — пише Ванесса Вільямсон. Тим часом тирани «уникають введення податків, тому що бояться зобов’язань, пов’язаних із будь-якою залежністю від податкових надходжень».

Доволі провокативний матеріал "Чому демократії люблять оподаткування, а автократії його ненавидять?" від Ванеси Вільямсон

«З Петлюрою я бачився переважно під час конспіративної ночівлі в його помешканні, здається на М. Благовіщенській, недалеко від двірця, — згадував майбутній прем’єр УНР Ісаак Мазепа. — Жив він по студентському в одній кімнаті. В розмовах зо мною більше цікавився питаннями літератури та мистецтва.

Особливо його цікавили літературно критичні статті Луначарського, що друкувалися тоді в різних журналах; на цю тему він говорив з захопленням. Я спостеріг, що в питаннях теоретично-політичних і особливо економічних він не почував себе сильним. Цим я пояснив собі той факт, що в петербурзькій “Вільній Україні” Петлюра вів головний огляд внутрішнього життя та літературну хроніку, тоді як майже всі статті теоретично-програмового характеру належали іншим авторам.

Поза всім цим Петлюра справляв враження дуже скромної й симпатичної людини, для якої загальні інтереси стояли на першому плані»

Девід Ґребер — один з найкращих авторів на тему грошей, природу боргу, і нової кафкіанської бюрократії в приватному секторі і безсенсовної роботи. Проте він також і автор антропологічно-історичних книжок. Одну з таких, "Піратське Просвітництво, або Справжня Ліберталія" — про піратську республіку на Мадагаскарі у 18 ст. переклали українські анархісти. 31 березня — відбувається презентація в антикафе "Підпілля". Прийдіть послухати і підтримати український переклад.

Щоб боротися з нацизмом, одна з фракцій СДПН прийняла інклюзивний, республіканський дух патріотизму, зосередила свою риторику на етиці, сенсі та низовій мобілізації.

Вони будували свій соціалізм на моральних засадах — світських або релігійних, надихалися романтичними письменниками, утопістами та Бернштейном і скептично ставилися до того, що ортодоксія здатна зупинити нацизм.

Як невелика група інтелектуалів мобілізувала Reichsbanner Schwarz-Rot-Gold і створила масову антинацистську мілітарну організацію "Залізний фронт", як вони бачили нацизм і що ми можемо в них навчитися для нашої сучасної боротьби з ультраправими та втратою сенсу.

Читати тут. (На жаль, наразі за пейволлом)

Романтики СДПН проти нацизму (до посту згори)​​

Ця фракція отримала назву "молоді праві" — праві, бо вони відмовилися від марксизму на користь етичного соціалізму, багато з них походило з кіл близьких до екзистенціалістської філософії чи релігійних соціалістичних організацій, наголошували радше на ідеалах французької революції, радикального лівого лібералізму та реформізму, патріотизму, недолюблювали партійну бюрократію і часто акцентували на необхідність мобілізувати вулицю. Вони були палкими прихильниками спільної праці з християнськими і ліберальними партіями у спільному "республіканському фронті" проти нацизму.

З цієї фракції вийшов Курт Шумахер, видатний лідер соціал-демократичної партії в післявоєнній Німеччині.

Хоч вони діяли з вкрай різних перспектив, зазвичай найближчими їх союзниками були "молоді ліві" — обидві фракції розділяли нелюбов до партійної бюрократії та підкреслювали необхідність вуличної мобілізації і "низової" політики. Можливо, у вільний час я напишу матеріал і про них. З "молодих лівих" пішов інший важливий лідер СДПН — Віллі Брандт — лідер Німеччини у 1970-х роках, лаурет Нобелівської премії миру.

————————————————————————————-

"Ліве крило СДПН і праве крило Республіканської організації Рейхсбаннер (напівмілітарна культурно-просвітницька організація, створена для захистів ідеалів демократичної республіки) співпрацювали у скоординованих зусиллях, щоб переконати Виконавчий комітет СДПН створити «Залізний фронт».

Перебуваючи на вершині організаційної ієрархії партії, але в середині її політичного спектра, Виконавчий комітет тримався доволі абстрактного марксизму, водночас зосереджуючись майже виключно на парламентській арені.

Співпраця між периферійними течіями проти цього потужного центру виникла стихійно у 1931 році; лише на початку 1932 року активіст Рейхсбаннеру і інтелектуал Карло Мірендорф відкрито закликав до «нового ревізіонізму», який мав об’єднати старих лівих і нових правих проти зашкарублого економічного реформізму та тривожного легалізму керівних органів СДПН.

Втілюючи власні ідеї на практиці, Мірендорф об’єднався із самопроголошеним революційним марксистом Сергієм Чахотіним, щоб розробити стратегічний підхід, заснований на сучасній психології масового переконання. «Залізний фронт», спершу зустрів опір з боку керівництва СДПН, але був з ентузіазмом підхоплентй Рейхсбаннером та партійними організаціями СДПН, контрольованими або лівими, або новими правими.

Під тиском лідерів Рейхсбаннера Виконавчий комітет СДПН раптово вирішив у середині червня дозволити «Залізний фронт» — під новим стилем, який намагався вибити з-під ніг у нацизму їх основні елементи масової психології та політичних компаніях заснованих на причетності, емоціях, єдності та силі — і поставити їх під службу демократичного табору"

Романтики СДПН проти нацизму (доповнення 2)

Питанням, яке вперше привернуло увагу до цих «молодих правих», був їхній заклик до СДПН «звернутися до нації». Вони закликали партію відстоювати нешовіністичний німецький патріотизм і визнавати потребу в добре підготовленій, хоча й реформованій армії. Вони також відкидали ідеологію класової боротьби та марксистську теорію зубожіння.

Вони хотіли, щоб СДПН активно і прямо зверталася до німців середнього класу, визнаючи їх як автономні соціальні групи, а не як «пролетаризовані прошарки». І, що не менш важливо, вони кидали виклик марксистському припущенню, що люди передусім керуються "раціональними" та матеріальними інтересами, а не "емоційними" й нематеріальними прив’язаностями.

Серед інших наслідків, стверджували вони, це нерозуміння психології змушувало СДПН перебільшувати значення програми та недооцінювати важливість лідерства в політичному житті. Очевидно, чому НСДАП могла справити враження на цю групу. Справді, можна запитати: що стримувало їх від ідеологічного дрейфу в бік «національної (шовіністичної) опозиції»?

По-перше, вони не були ані расистами, ані реваншистами; по-друге, вони залишалися відданими соціалістами. Політична межа між ними і націонал-соціалізмом проходила через їхній пристрасний республіканізм. Вони критикували марксизм, бо вважали, що його догми підривають здатність СДПН виступати як партії республіканського народу на захисті демократії.

Після вересня 1930 року "нові праві" активно працювали над тим, щоб наповнити партію войовничо-республіканським ("militant republican"), активістським духом. Також у відповідь на вибори помірковані ліві почали приєднуватися до раніше занедбаного Рейхсбаннеру, оскільки він, на відміну від інших соціал-демократичних організацій, протистояв нацистам на вулицях.

"Урядовий законопроект №14386 суттєво погіршує трудове законодавство в контексті прав та інтересів матерів" — пише Левченко.

Намагаючись задурювати власний народ, уряд тепер намагається прибрати збереження стажу і виплат при декретній відпустці.

Уряд, який позиціонує себе як той, що нібито хвилюється українськими сім'ями, прямо атакує добробут українців. Постійно "хвилюючись" демографічним станом, неповерненням українців з-за кордону, нові законотворчі рішення роблять все можливе, щоб в Україні жилося складно, і тим паче складніше було заводити сім'ю.

Такі зміни стосуються нас всіх — бо добробут матерів і права жінок прямо впливають на добробут всього суспільства.

Закликаю до максимального репосту! Такі зміни не повинні пройти - вони кроком за кроком "реформами" руйнують Україну. І кожен раз, коли ми на це не звертаємо уваги - йдуть далі.

«На момент, коли людина вже потрапила до мене, мені байдуже, чи вона прийшла за власним бажанням. Вона не втекла з буса, не втекла під час трансферу до частини й не втекла, коли їхала з частини до мене. Все, вона вже великий молодець. Якщо хтось іде у військо, повага людині за цей вибір», — ділиться Лейла, командирка ударної роти БПЛА в К-2.

👉 https://dou.ua/goto/sJDu

В інтервʼю — як Лейла потрапила до піхотного батальйону, з чого складається день командира, звідки походить її позивний, що вона думає про мобілізацію.

«Досвід каже нам, що в найбільш складні моменти життя людина може спасти себе, лише ризикнувши всім»

До річниці видатного соціаліста.

Леон Блюм був соціалістичним премʼєр міністром Франції у 1936-1938 році, був противником політики «умиротворення» щодо нацистської Німеччини, він провів значні соціальні реформи у Франції і зміг, супроти великої опозиції, відправити іспанським республіканцям тяжку артилерію супроти політики пацифізму. За його уряду, у Франції був введений 8-и годинний робочий день і посилені профспілки.

Проте коаліційний уряд, повний протиріч і різних політичних сил, а також політиків як зліва, так і справа, що просували свої амбіції, амбіції Комінтерна, в умовах кризи, не зміг справитися з викликами епохи і розвалився.

Переживши війну в концентраційних таборах, Леон Блюм лідував перехідний уряд після другої світової війни.

Замовити книжку Ґребера «піратське просвітництво» можна тут.

У 2010-у році соціальні активісти «Чорного Комітету» активно виступали проти корупціонера (і тепер вже учасника багатьох секс-скандалів), ректора КНУ Бугрова. Тоді він вигоняв і шантажував опозиційних до Януковича студентів.

Відео-спогад запостив в себе в фейсбуці Богдан Тицький

До дня видимості трансгендерних людей

публікую одну з моїх улюблених політичних історій — та, що також надихаюча для мене щодо мого підходу до політичного активізму — історія трансгендерного пастора, досвіду взаємодопомоги в часах катаклізмів і розʼєднаності

Люди різні, і ці [політичні] поділи не працюють (…). Я живу в регіоні, де багато MAGA-республіканців, але як пастор я відданий усім людям незалежно від їхніх політичних виборів. Я готую для них, запрошую на спільні трапези, будую довіру (…). Так само я запрошую і прогресивних демократів.

Слідування Духові наприкінці імперії означає будувати стосунки з будь-ким, хто відкритий до можливого майбутнього (…) навіть із тими, хто спершу здається ворогом.

Це також пов’язано з моїм досвідом як транс-активіста (…) і тим, як ці ролі — теолога, пастора, транс-людини — поєднуються в реальному житті. У цих умовах важливо не відступати в ізоляцію, а шукати зв’язки, навіть там, де вони здаються неможливими.

Бути відданим людям означає також бути відданим місцю (…). Потрібно будувати правильні стосунки із землею, з людьми, які вирощують їжу, з усім живим довкола. Коли ми вкорінені у спільноті й ландшафті, виникає можливість створювати середовище турботи (…) де важливі і люди, і світ поза людиною.

Слідувати Ісусові в Дусі зараз означає бути уважними до всіх різних форм інтелекту, мислення, навичків і здібностей які є у абсолютно всіх людей, щоб будь-яке відновлення тканини нашого суспільства водночас прагнуло і до процвітання природного світу. (…)

І ця уважність вимагає вірності в малому. Ми повинні намагатися робити невеликі кроки проти руйнівності,

чи будемо ми любити Бога і через цю любов відкриватися до інших? Якщо Бог є в усьому, чи шукатимемо ми правильних стосунків із землею і всім сущим? Наскільки добре ми зможемо встановлювати зв’язки одне з одним у час, коли ізоляціонізм посилюється?

(…). Саме якість цих зв’язків — між різними людьми, між людьми і місцем — стає основою надії і можливості іншого світу.

Дисципліна в духовному житті допомагає втримати надію, щоб страх не поглинув нас. Об’єднаймося, щоб іти за Христом у Дусі у часи кінця імперії.

https://christiansocialism.com/2024/11/15/following-jesus-at-the-end-of-empire/

І загалом, до дня трансгендерної видимості скажу — цей канал це те місце, яке завжди є безпечним місцем для трансгендерних, небінарних людей, «драг-квінів», квірів і всіх інших.

Для мене важливо вибудовувати інклюзивну концепцію громадянства — у всіх людей різні історії, прагнення, способи життя, всі люди самі по собі різні. Проте всі ми поділяємо спільну землю, народ, досвід, державу, обовʼязки. Ось цим ультраправим «культурним війнам» нема місця ні в Україні, ні в світі.

Національна політика — це все ж вміння жити разом, у спільнотах, з сусідами, тощо.