"Лисенко прийшов до українства з привілейованої кляси, зробився гарячим прихильником демократичних мас народу і до смерти залишився вірний народницьким ідеалам, якими він, як шестидесятник, перейнявся в роки формування свого світогляду. При цьому активна участь в громадсько-національному житті з роками дедалі більше зростала, і сам він в громадському розумінні ніби зростав.

Українські шестидесятники — це перше українське покоління, що видало з свого середовища цілий ряд визначних національних діячів, які взялись до пляномірного вивчення різноманітних сторін минулого й сучасного їм життя українського народу (...) Лисенко-шестидесятник присвятив себе вивченню духової творчости українського народу, що знайшла свій вираз у пісні та музиці. Записавши старовинні пісні, він зберіг для нас, створені колективним творцем-народом мелодії, і дав можливість, за допомогою своїх записів та музичних обробок, пізнати й відчути душу народу в давні часи, відсунені від нас на цілі сторіччя"

— Симон Петлюра про Миколу Лисенка

Коли Мусоліні спитали про сутність фашизму, він відповів: фашизм це як Новий Курс Франкліна Делано Рузвельта в США.

В перші роки фашистів при владі, Італія посилювала профспілки і соціальні програми, дозволила вперше в історії країни жінкам голосувати на муніципальних виборах та приймала участь в антирасистській агітації. Головним слоганом фашистів був фактично анархістський: "Me ne frego" (дослівно — "мені похуй").

В Британії фашизм з'явився з розчарування лівого крила Лейбористської партії "компромісами з буржуазією" та вимагав знищення "тих, хто заробляє на війні".

Зовсім невипадково, що фашисти нам подарували те, як ми наразі аналізуємо нерівність. Коррадо Джіні, фашистський профспілковець і статист, став автором всесвітньо відомого "Коефіцієнту Джіні", який ми використовуємо і нині.

Все це погано в'яжеться з популярним розумінням фашизму, тою існуючою карикатурою на фашизм — через що демократичні активісти знаходять себе беззбройними в період зростання фашизму, зосереджують свої атаки по сильним місцям фашизму, ігноруючи слабкі, не помічають фашизм, неправильно визначаючи його якості, і втрачають свою популярність на користь ультраправих партій.

Щоб перемогти фашизм — треба зрозуміти фашизм. На напрям роздумів, я написав пост, який на жаль вийшов занадто великим для телеграм формату. Тому публікую його в телеграфі.

Класна культурна подія в Києві. Як хто має змогу —

Цього дня: Перший політичний страйк в Україні — львів'яни вийшли супроти псевдовиборів.

На страйку виступив відомий дисидент Михайло Горинь:

"– Ми є свідками народження нового експлуататорського класу, який за будь-яку ціну охоронятиме свої незаконні привілеї. Чи мають Ради зараз якусь реальну силу?
З натовпу почулось одноголосне "Не мають".

– А якщо Ради не мають реальної влади, то чи можна говорити, що в СРСР існує реальна влада? Її підмінює партійно-бюрократична машина.

Одностайним вигуком "Правильно" мітинг схвалив думку оратора".

По слідам цієї події, мітинг був організований і на день праці — де вперше за роки Радянського контролю і російської окупації був на мирному масовому протесті піднятий український прапор.

Історія махновщини проходила через невизначенне протиріччя — між драгоманщиною і російським анархізмом. Між союзом з більшовиками і українськими республіканцями.

Так звані Вільні території під «контролем» анархістів зіткнулися з жорсткою реальністю: їхнє місцеве самоврядування могло скоро припинити існування, і перед ними залишалося лише два варіанти співпраці.

Махно розумів, що як лідер регіонального рівня він не зміг знайти справжніх союзників на загальноукраїнському рівні — і саме тому його рух був приречений на поразку ще від самого початку.

Як анархістський проєкт існував між прочитріччями, національними ідеями, між рухами більшовиків і республіканців-українців? Описуємо в статті Ленс Бреддлі і я.

https://www.rosalux.de/en/news/id/54611/ukrainian-anarchism-the-legacy-of-huliaipole

​​Вчора була річниця незалежності Білорусі — важливої дати проголошення Білоруської Демократичної Республіки третьою статутною грамотою. Представники Білоруської Соціалістичної Громади наголошували на необхідності проголошення повної незалежності.

25 березня 1918 р. таке рішення було прийнято остаточно. Білорусь проголосила про свою повну незалежність. У 1991 р. суверенітет Білорусі знову був відновлений — проте ненадовго.

Вже у 90-х роках білоруські і українські активісти писали про нове поневолення Білорусі проросійським і авторитарним режимом. Навіть саме свято стало табу — білоруський диктатор всіляко намагався заборонити святкування незалежності (дня волі), а також розповсюджував конспірологію, нібито незалежність Білорусі — це "німецький витвір". Проте навіть не дивлячись на арешти і репресії супроти святкуючих — свято проводилось кожен рік.

Для українців нове поневолення Білорусі було застереженням — який сценарій може бути. Білоруські ж активісти надавали нам важливий досвід, знання, і вміння, біларуська діаспора приймала участь в усіх основних протестах незалежної України. Білорусь ж, на жаль, не мала часу і можливості організувати міцне громадське суспільство. Це громадське суспільство було змушене знову розвиватися і міцнішати в умовах авторитарного поневолення — ліберально-націонал демократичні, соціал-демократичні і анархістські сили були змушені діяти проти проросійського силового режиму в самому початку свого зародження.

Зараз так само всі ці сили представлені в обороні України (наприклад, вчора проходила виставка одного з білоруських добровольців)

Білоруська незалежність пройшла тернистий шлях, зі своїми героями, видатними поетами, солдатами, політиками, діячами, і цей шлях ще незавершений. Всіх білоруських знайомих і дотичних до білоруської свободи — вітаю, хоч і з запізненням. Сил вам.

Верховна Рада України 25 березня 2026 року прийняла Закон щодо підготовки громадян до національного спротиву.

Замість БЗВП, заклади профосвіти, виші та інші освітні заклади будуть мати нові дисципліни і вдосконалений курс Захисту України, курси які за законом будуть враховувати особливості релігійних поглядів та осіб з інвалідністю. Курси також будуть інклюзивні — і проводитися як для хлопців, так і для дівчат.

Новий закон означає, що нове покоління може не проходити "Десну", а замість того навчитися хоча б частину того ВОС 100 в комфортних умовах в рамках освітнього процесу, з залученням до стрільб і адекватних курсів домедички.

Наразі те що є — солідне. Справа за малим — змушувати заклади освіти, МінОсвіти і МінОборони відповідати прийнятим нормам, і справді надавати ЯКІСНЕ, масове навчання військовим навичкам, яке б відповідала сучасним реаліям війни. Це вже справа здобувачів та працівників освіти, громадського контролю.

Початок закладено. Тепер треба контролювати, щоб прийняте відповідало практиці.