Хто був одним із найважливіших лідерів Української революції — Володимир Винниченко? Стаття про літературні й життєві пошуки керманича Української Народної Республіки.

Від революціонера до веганського фермера — неймовірне життя українського автора Володимира Винниченка

"Як зазначає Тамара Гундорова, якщо дивитися крізь призму конкордизму Винниченка, «Сонячну машину» можна читати як еко-соціальну утопію. Однак, поєднуючи це бачення з реаліями суспільства, роман набуває темнішого відтінку: утопія ризикує бути зіпсованою масами, які перетворюють ідеалізм на фетиш, а дисципліну — на диктатуру.

«Цей роман — спроба переосмислити уроки недавньої історії, принаймні у формі спекулятивної прози», — пояснює Гундорова.

«Винниченко осмислював травму революції 1917–1921 років, у якій сам був одним із ключових учасників. У цьому сенсі “Сонячна машина” функціонує як своєрідний постскриптум до Української революції».

Винниченко не лише заклав підвалини української наукової фантастики. Протягом своєї кар’єри він експериментував із жанрами — у новелах, романах, п’єсах і філософських есеях. Його ранні твори є показовими прикладами натуралізму й реалізму. Згодом же його письмо змістилося до глибших досліджень людської психіки, порушуючи питання морального релятивізму. Він прокладав нові шляхи для своєї епохи, особливо у зображенні людських вад.

Роман Винниченка 1917 року «Записки кирпатого Мефістофеля» занурює нас у темний світ Якова Михайлюка — адвоката, який присвячує себе повільному руйнуванню людських життів. Він зізнається читачеві, що отримує задоволення від того, щоб «звести людину на саму вершину», а потім зруйнувати її, і що жах, який приходить на зміну надії та захопленню, — це «найкраще відчуття».

«Мораль — це стіна, збудована між основними законами життя та його вищим проявом — розумом, припудреним косметикою», — пояснює Михайлюк. «Увесь моральний прогрес людства полягає в тому, що люди, камінь за каменем, намагаються розібрати цю стіну, створену ними ж самими. Але еліти, зі свого боку, ретельно її зберігають, за допомогою дурнів, яких вони доять».

Михайлюк відкидає ідею існування абсолютного добра чи зла у світі, переконаний, що, відмовляючись її приймати, він є вільнішим за більшість. Але чи справді він вільний? Упродовж роману він дедалі більше зіштовхується з відчуттям порожнечі, яке визначає його життя. І він — як і читач — змушений замислитися, чи не є його дії проявом не справжньої свободи, а радше залежності від власних найпримітивніших інстинктів"

https://kyivindependent.com/volodymyr-vynnychenko/

🙌Вітаємо!

Наступної середи, 25 березня, відбудеться онлайн-лекція активіста Ігоря про його участь у профспілковій діяльності.

✊Він поділиться своїм 10-річним досвідом захисту трудових прав, профспілкового органайзингу та проведення протестних кампаній.

Лекція насамперед буде корисна тим, хто планує займатися профспілковою діяльністю, зокрема розбудовувати профспілки в Україні з нуля, і бажає вчитися цьому на чужих, а не своїх помилках.

👉Щоб зареєструватися, пишіть на бот: @chrnzm1event_bot

25-го березня у київському барі «Карма» відбудеться фотовиставка мого друга, білоруського добровольця, що стоїть правдою і силою за український народ і принципи та ідеали свободи.

Подія буде цікава всім зацікавленим в побуті і житті, настрої, вайбі, досвіді білорусів та і навіть анархістів на війні, та і загалом, людського живого життєвого досвіду людини в наші часи тотальної війни.

Як підете — поділіться зі мною фоточками :)

Копіюючи за формою старі ОУНівські пропагандистські агітки, в доволі гумористичному стилі автор лівого видання "Нігіліст" виступає за залучення анархістів до оборони України — текст написаний ще аж у 2017 р., коли ці дебати були актуальними.

Публікую його — як справді якісну іронію, і як нагадування, що далеко не серед всіх царила атмосфера пацифізму чи заперечення обов'язків — навпаки ж, анархісти, соціалісти і соціал-демократи проходили і АТО, і повномасштабне вторгнення.

"7. Попереду російські окупанти, позаду - українська поліцейська держава, праворуч - українські нацики, ліворуч - пацифістська погань. Отже, тобі пощастило - можна стріляти у будь-якому напрямку.

8. Але давай почнемо все ж таки з російських окупантів. "

"Лисенко прийшов до українства з привілейованої кляси, зробився гарячим прихильником демократичних мас народу і до смерти залишився вірний народницьким ідеалам, якими він, як шестидесятник, перейнявся в роки формування свого світогляду. При цьому активна участь в громадсько-національному житті з роками дедалі більше зростала, і сам він в громадському розумінні ніби зростав.

Українські шестидесятники — це перше українське покоління, що видало з свого середовища цілий ряд визначних національних діячів, які взялись до пляномірного вивчення різноманітних сторін минулого й сучасного їм життя українського народу (...) Лисенко-шестидесятник присвятив себе вивченню духової творчости українського народу, що знайшла свій вираз у пісні та музиці. Записавши старовинні пісні, він зберіг для нас, створені колективним творцем-народом мелодії, і дав можливість, за допомогою своїх записів та музичних обробок, пізнати й відчути душу народу в давні часи, відсунені від нас на цілі сторіччя"

— Симон Петлюра про Миколу Лисенка

Коли Мусоліні спитали про сутність фашизму, він відповів: фашизм це як Новий Курс Франкліна Делано Рузвельта в США.

В перші роки фашистів при владі, Італія посилювала профспілки і соціальні програми, дозволила вперше в історії країни жінкам голосувати на муніципальних виборах та приймала участь в антирасистській агітації. Головним слоганом фашистів був фактично анархістський: "Me ne frego" (дослівно — "мені похуй").

В Британії фашизм з'явився з розчарування лівого крила Лейбористської партії "компромісами з буржуазією" та вимагав знищення "тих, хто заробляє на війні".

Зовсім невипадково, що фашисти нам подарували те, як ми наразі аналізуємо нерівність. Коррадо Джіні, фашистський профспілковець і статист, став автором всесвітньо відомого "Коефіцієнту Джіні", який ми використовуємо і нині.

Все це погано в'яжеться з популярним розумінням фашизму, тою існуючою карикатурою на фашизм — через що демократичні активісти знаходять себе беззбройними в період зростання фашизму, зосереджують свої атаки по сильним місцям фашизму, ігноруючи слабкі, не помічають фашизм, неправильно визначаючи його якості, і втрачають свою популярність на користь ультраправих партій.

Щоб перемогти фашизм — треба зрозуміти фашизм. На напрям роздумів, я написав пост, який на жаль вийшов занадто великим для телеграм формату. Тому публікую його в телеграфі.