Я, звичайно, вибачаюсь, але тут, по-ходу, буде друга розпаковка книги за день - але трохи не така, як зазвичай.

Деталь, про яку ви могли не знати: я святкую день народження двічі на рік (довга історія, повʼязана з систематичними негараздами, в які я влипала свого часу, періодично - з травматизмом, який і досі дає про себе знати). І це - подарунок до нього від чоловіка, бо свій кіндл я люблю, звичайно, але українські видавці не дуже люблять продавати просто файли в звичних форматах. А тут нам обіцяна андроїд-система з можливістю ставити на неї всі мої лібраріуси, кобо, абуки і плей-книги. Саме тому подарунок приїхав раніше: щоб я його обкатала перед своїми поїздками цього місяця (а так-то дата х - 17 серпня, і до того дня я на каналі придумаю щось приємне і для читачів).

Відгук по користуванню буде пізніше, а поки що - тойво, уііііі!

Тринадцятий у "Зачарованому Іклі" - Елеонора Старос

Літо йде, а в мене і натяків жодних на відпустку чи щось таке. А значить, треба було це компенсувати і шукати щось, що хоча б настрій відповідний мені задасть - і що може з цим справитись краще, ніж історія про літній табір?

Якось подруга просить студента Сашка поїхати в табір вожатим замість неї. Табір не простий, бо спеціалізується на відпочинку для дітей з сімей магічних істот - вампірів, перевертнів etc. Те місце Сашку добре знайоме, бо він і сам там в дитинстві відпочивав - на правах нащадка водяного в якомусь там поколінні; тепер же його задачею буде вирішувати купу проблем - від інертності його підопічних підлітків до зникнення статуї-символа табору.

Якщо починати з загальних вражень - то це мила і легка історія, жодних плот-твістів і сірої моралі, виключно річка-пісок-розваги. Та людина я дещо занудна і прискіплива, тож почну. Не дуже добре розкриті персонажі (наприклад, фактично про головного персонажа ми знаємо тільки те, що всі виклики він сприймає з оптимізмом), місцями трохи затягнуто в моментах, які можна було б скоротити, а щось, що варто було б описати якось глибше - навпаки, потім в півтора речення вміщається (приклад: вибір імен для отрядів - розумію, що всі смішні, але було трохи занадто, при тому що фестиваль театрів, до якого всі готувались так, наче там от-от буде кульмінація - і головний герой його практично весь пропускає). А ще трохи пороблено зі структурою, що не могла не зазначити - надто воно мені вже в око кидається. Мабуть, за теорією мультивсесвіту, в якійсь паралельній лінії я таки не кинула універ, і виховалась в дуже злющу редакторку з червоним маркером за вухом. І там мене сильно не люблять (але поважають. І бояться.).

Та всі мої прискіпи підуть лісом, якщо зважати на те, що цільова аудиторія - то діти, десь приблизно передпідліткового і ранньопідліткового віку. І от їм це має зайти настільки ідеально, наскільки мені заходять космоопери про зле майбутнє (Лазери! Баталії! Піу-піу!). Бо тут і пригоди, і жартики, і дружба, і дракон-ловелас - все, що треба для літнього читання. Та маю попередити (і навіть готова трохи посперечатися з авторкою з цього приводу, хто ж знав, що я настільки консервативна!) - є наявність невеличкої кількості сумнівної лексики. Я розумію, нині всі діти знають маршрут русскага ваєннага карабля - та якщо я бачу в тексті слово хєрня, я про це попереджаю. Всьо, ви попереджені.

Декілька днів тому про авторку вам писала, і навіть посилання на канал давала - а на каналі тому можна буде знайти і способи замовити книгу (за потребою - з автографом).

Проблеми, до яких мене життя не готувало.

Налаштувалась, значить, я вчора зняти відео в тікток: підфарбувала мордочку, розчесалась, щоб все не стирчало в усі боки як завжди… тільки сіла ставити камеру - як мозок нагадав старючу історію про те, як вокаліст Bring me the Horizon, приїхавши в Київ на зйомки кліпу, вирішив запостити сторіз українською. Ввів в Гугл-перекладач фразу making shit, отриманий результат додав до фото… а потім українська спільнота волала мартином, дивлячись на загадкове обличчя з підписом «виготовлення калу».

Я це до чого… процес став, бо я хвилин 15 реготала, макіяж потік, єдине, на що вистачило - записати кружечків жінкам з близького кола і розказати цю історію. А потім ще й виявилось, що стілус неправильний до книги прийшов - тож і розпаковка не задалась (до речі, віддам пасивний стілус до Boox - неюзаний, але коробка роздерта на шмаття - я інструкцію шукала😅). Такі от будні недовідеоблогерки.

До вечора добʼю книгу і вже писатиму відгук за всю трилогію (буде цікаво, бо всі книги різні дуже), а вам поки - добра пісня (ні, не BMTH) - як згадка про те, що літо йде собі, і наче ж щойно всі раділи закінченню травня - а скоро осінь.

https://youtu.be/oVl4qvHuY8g?si=yD1lmY5NcMzPumhV

Трилогія Білла Годжеса: "Містер Мерседес", "Що впало, те пропало", "Кінець зміни" - Стівен Кінг

З Королем Жахів так завжди - можно опиратись його книгам, але вже коли почала - то тебе в них затягує. Так зі мною сталось, і, в цілому, ні про що не шкодую. Навіть про те, що всі три прочитала залпом. #топ_місяця

Видавництво КСД

Білл Годжес - коп на пенсії, чиє життя стало повільним і втратило сенс. Та в якийсь момент з ним звʼязується злочинець з однієї з найгучніших нерозкритих справ за час роботи Білла, а значить, старигань збирається з силами і береться за справу. Друга книга розповідає про фанатика, що мріє прочитати неопубліковану книгу його улюбленого автора (якого, власне, він і вбив). Ну а в третій, за всіма канонами жанру, ми зустрічаємось зі старими знайомими і закриваємо по ним борги.

Можу, звичайно, соловейком почати розпинатись про те, що Кінг пише класно - але ж, відверто кажучи, всі і так про це знають. Та завдяки цій серії я відкрила трохи інший бік автора - те, як він утримує напругу і нерв між всіма персонажами протягом серії книг. Починаю думати, що це не фіча, а баг - бо не всім вдається, і часто саме ці характеристики сходять на пси з кожною новою частиною. Тут же - стабільний розвиток, і навіть ті, кого ми маємо вже непогано знати, нам все одно стабільно відкриваються з якогось нового боку. Оце я розумію, майстерність.

В одному відгуку, як я бачила, скаржились на третю книгу - що Кінг запхав туди містику / паранормальщину, і це все зіпсувало. В тому числі і реалістичність. От тільки в першій книзі серії, серед отієї гори приміток на кожній третій сторінці таки була цікава - про те, що автор спеціально вказав машину, яка у вказаних роках не випускалась. А значить, це може бути неілюзорним натяком на те, що всесвіт, описаний в серії - не наш, а просто на нього схожий, типу, паралельний. А значить, там припустимі і наявності всяких телекінезів. Окремо також відмічу цікавий хід автора - кожну частину він починає з опису отого злочину, з якого все почалось: те, як мерседес на повному ходу вʼїхав в юрбу. Тільки робив він це кожного разу від особи різних учасників - і це спрацювало дуже гідною канвою, що обʼєднує все історії по духу.

В цілому, трилогія лишила по собі приємне враження, але найбільше зайшла саме друга історія. Можливо тому, що там фігурували книги і люди, які їх щиро (ну так, періодично - з перегибами!) люблять. Та і думки про те, на що ти готовий заради улюбленого твору - теж видались занятними.

На цьому дідуся Стівена я поки що облишу - переїла, хоча до героїв повертатись планую. А от пані Любові, яка мені їх одним махом позичила - піду шукати найбільшу шоколадоньку, яку тільки знайду, бо отаке от заглиблення в історію, коли не помічаєш нічого навколо - дорогого вартує.

Тобто, просто облаштувати собі гніздо в коридорі мало - треба ще дочекатися черги, щоб там полежати, бо є ті, кому потрібніше…

Ну що, розповідайте! Як ви, які читацькі плани на тиждень? В мене за розкладом в середині тижня поїздка до Луцьку, тож пан Рафалович вже нарекомендував тематичну книгу; також планую трохи фантастики-фентезі, продовжувати шикарний нонфік, який можна порівняти з книгами (яке кощунство!) Семківа, ну і може ще на щось око ляже.

Думаю, хрюкання над цією передмовою до книги все одно не дає мені права казати, що я читала Андруховича-батька. Тим не менш, норм так розігрів, чортяка!

Перламутрове порно (супермаркет самотності) - Ірена Карпа

Не те, щоб мені страшенно необхідно було поностальгувати - просто в марафоні, на який я нещадно забила болт, було завдання про автора з Черкас: Чеха я не хотіла (Діано, вибач!), тож обрала перечитати Карпу. Не знаю, вкотре, бо саме на тих книжечках ваша покірна слуга в свої 17 років і вчилась матюкатись, приймати своє тіло та вибудовувати стосунки (тож, мабуть, окрім матюків в дорослому віці і не могла нічим похизуватись!).

Замальовки з життя Катакани Клей - панкушки, вільної пташки, поціновувачки Азії і мандрів загалом, талановитої і сексуальної чікі. 

В цілому, по сюжету тут і все - бо в нас тут щирий потік свідомості, що тримає в собі і опис побуту, і мандрів, і снів, і просто розмов з друзями і мучачіками. Взагалі, сама Карпа і її автопортретні героїні (а також її бойфренди, які з книги в книгу міняють імена, але ти їх все одно впізнаєш за таким нехитрим маскуванням) були мені прикладом того, як я хочу, коли виросту (ну от не було тоді розповсюдження психотерапії, ну!). В своїх книгах (як мінімум, ранніх, бо пізні читала дуже уривками) вона пропагує свободу без привʼязки хоч до чого: ані до роботи (її героїні завжди фрилансерки з вільним графіком), а ні до стосунків (не дай боже - моногамних, навколо ж так багато цікавих!), а ні до країни. 

Та коли читаєш це в свої практично 40 (ну правда, що там вже лишилось, аби хоч війну пережити), це не видається нічим іншим, окрім інфантилізму - так, веселого, так, задорного, так, ти і сама схожим чином і схожими цінностями жила - але замість сліз по втраченій юності я думаю, що спати на класному ортопедичному матраці, мати чекап в приватній лікарні раз на рік і річний абонемент в спортзал значно прикольніше. Серйозно, значно топовіше за всі мої автостопи, навіть нічні (особливо нічні!).

Та я не певна, що ранні книги авторки будуть актуальні і зараз. Так, в мене-то є до них ностальгійна привʼязка - але не думаю, що дала б їх почитати, наприклад, моїм приятелькам, що щойно закінчили школу (є такі, люблю їх). Бо і час не той, і бунт вже зовсім інший. Ну а я просто провела приємно декілька годин зі знайомими персонажами - наче в гості до себе, юної, сходила. Але вдома вже якось краще.

Я тепер цю цитату буду використовувати, коли мене питатимуть - от як ти можеш любити Пінчона, ти ж його ще не читала!

Зачарована річка - Ребекка Росс

Вже не памʼятаю, що спонукало взяти собі цю книгу. Можливо, просто назва була на слуху, та і згадували про неї в позитивному ключі... І вона виявилась абсолютно досконалою для мене, ще й взяла в руки (традиційно - не читаючи анотацій) в ідеальний для себе момент. #топ_місяця #топ_взагалі

Видавництво РМ 

Молодий бард Джек отримує звістку з рідного острова, що він там терміново потрібний. І хоч хлопець був певен, що вже не побачить рідних місць і облич - відправляється туди, поставивши на паузу і навчання, і перспективи. Вдома ж на нього чекає новина про зникнення маленьких дівчат по їхній частині острова, активізацію їхніх ворогів з іншої частини, і багато, дуже багато таємниць.

В історії неймовірно сплелись і шотландська культура, і магія з усіма її духами, і опис неймовірно сильної спільноти, що живе поняттям "працюємо на благо спільноті, а не персони". І, головне - все в цій книзі неймовірної краси, от правда. Від описів природи - і до історії великого і серйозного солдата, який відкрив в собі любов до своєї дружини. Взагалі, оця концепція, коли люди живуть в ладу з природою і громадою, останнім часом якось особливо сильно гріє мені серце. Є в цьому щось таке тужливе, що і самій би хотілось пережити.

Та серйозно. Я давно не натрапляла на історії з настільки сильними героїнями. І не тільки тому, що когось кудись закинуло і треба розкривати всі свої незнані до того таланти... Ні, жінки тут знають, що вони сильні - і просто живуть з цим. Хтось - жертвуючи своїм здоровʼям, бо це плата за користування магією і виробництво корисних (знову ж таки - спільноті!) артефактів. Хтось приймає рішення - просто бо це треба зробити. Хтось - перебираючи на себе владу (а там ще більше рішень...). Не подумайте, чоловіки тут описані теж класними і реалістично прекрасними - але стосовно жінок просто от сильно в очі кинулось.

Сама ж історія... Наче історія сама складається з ниточок, які, як матір головного героя зазвичай робить, формують магічний плед - і в кожній з тих ниточок захована своя таємниця. Бо сказати, що в мене відчуття загорнутості в плед - взагалі нічого не сказати, просто повірте. Життєво необхідна тепер друга частина, і ще - перечитати цю, першу, в якусь пізню осінь: хоч це і не метчиться з таймлайном самої історії, та конкретно для мене асоціація ну дуже міцна.

...і поки я тут старанно пакуюсь, перепаковуюсь і дивуюсь тому, скільки всього мені, взагалі-то, потрібно з собою на 4 дні - покажу окрему радість, яку збираюсь впродовж фестивалей гордо вигулювати. 

Короче кажучи, моя хороша подруга Каріна (десь на каналі є фотки того, як я нещадно тіскаю її корґі Тріс) запустила свій маленький затишний бізнес, і тепер робить кльові книголюбські футболки. Якість самих футболочок дуже крута (вони доволі тоненькі-мʼякеньки, але, тим не менш, тримають форму - магія поза Гоґвартсом!), ну і прінти - окрема любов. На щастя, я зараз вся з головою в своїх списках того, що треба не забути - інакше б вже томно виносила не менше третини її магаза.

Думали, це реклама? А ніт, це рубрика #від_душі - коли мені ніхто не платив, а розказати про якісь штуки вирішила сама і з власного бажання. Сторінка магаза в інстаграмі, а от посиланнячко на нього https://www.instagram.com/vyhadka.brand. Каріно, знаю, що ти це читаєш - цьом тебе і успіхів!

(А ще в неї є тікток, якщо що - @karina.lovinska )

Чудернацька антикварна крамниця - Збірка робіт Макури Курами

Часу читати сьогодні не було, з чого почуваюся ще гірше, ніж якщо б не почистила зуби зранку. Тим не менш, погортала оцей от мікро-мальопис, бо думала, що то просто якась коротка завершена історія. Що ж, я і була права, і помилялась водночас.

Видавництво Mal'opus

Опису не буде, бо одразу перейду до вражень. Історії тут, як такої немає - просто невеличкі замальовки, що слугують поясненнями до ілюстрації. Основна тема тут - смерть, але не в форматі страху перед нею, а, скоріше, її фетишизація - не повірите, в найкращому сенсі цього слова. Тут авторка милується концепцією смерті як можливістю зупинити момент - саме цим займаються химерні хазяї химерної антикварної крамнички. Зафіксувати коханих в найвищий момент їхньої любові? Показати красу людини, чиїм тілом заволоділа квітка? (дуже по-віанівськи, до речі) Дати русалці, що не бачила моря, навіки лишитися з ним?.. 

Не зважаючи на вельми готичну тематику збірки, історії в ній дивним чином світлі. Як і ілюстрації: так, не без кріпоти в окремих деталях, та в загальний картині - все дуже меланхолійно-світле (таке собі saudade) і дууууже естетичне. Тож, рекомендую обережно - бо, все ж таки, в наш час тема більш тригерна, ніж зазвичай - та цей мікро-артбук виявився дуже симпатичним. 

Виглядає так, що ніч буде довгою, тож мій підвальний запас читання нині виглядає отак. Будьте в укриттях, пийте водичку і бережіть себе - читаючі люди неймовірно цінні. І так, донатьте, звичайно

Обійтися тільки недосипом і розпачем - розкіш в наш час, то вже пощастило більше, ніж багато кому. Слова упорно не збираються в речення - типова історія вже роки три, та зараз хильну кави і спробую продовжити жити.

Лишається хіба що питати традиційне «як ви?» і запостити напрямок для конвертування люті, бо інших алгоритмів на ранок після обстрілів я не маю.

Правильним рішенням було поставити на паузу на невизначений час вояку Швейка (чомусь дуже погано заходить, але ок), і почати «Бунт проти імперії». Бо історії шістдесятників лякаюче ілюстративні в моменти прольоту шахедів над будинком - суто в питанні зла від сусідньої країни, звичайно.

А ще - за останні 12 годин дві людини (одну саме вперше бачила) при мені поставили Абук і купили «Аркан вовків». Хватка і почерк на місці, не зважаючи ні на що.