На злобу дня: чи буде чи не буде війни?
Вітаємо всіх👋
Цим матеріалом починаємо нову рубрику «на злобу дня» і поговоримо про актуальну буденність, трошки порефлексуємо, дамо поради шо з цією буденністю робити. І нагадуємо: ми навчаємо, а не матюкаємо.
Останні тижні всім палає питання чи буде війна із Росією чи не буде. Що ж, одразу занотуємо – ніхто із ЗМІ, окремих експертів або аналітиків не зможе дати Вам однозначну відповідь на це питання.
Чому?
Бо ніхто із тих, хто балакає в інформаційному просторі не має доступу до необхідної інформації. А все шо вони вєщают – це їх особиста думка that can be deviate from the reality very much.
А політичні діячі з усіх сторін будуть максимально стримано відповідати на питання і говорити кліше тіпа «необхідно підсилювати діалог в нормандському форматі» або «ми будемо підсилювати обороноздатність нашої держави». І оце все.
Знову ж таки «чому?», бо так працює державний апарат будь-якої держави. Бо політичні рейтинги, кар’єра всє дєла.
Що ж робити з кубометрами інформації, що ллється на простори вільна сильна наче море?
З нею треба працювати. Необхідно навчитися наступним речам ☝️
😏 розвиваємо навички роботи з першоджерелами. Для того, щоб володіти ситуацією вам не потрібні експертні заяви журналістів, політологів, кухонних аналітиків і цих всіх хлопців та дівчат. Вам необхідна інформація від першоджерел: тобто людей та структур, які безпосередньо залучені до процесів та афільованих (тобто тих, які мають відношення) до них. Наприклад: державні службовці, позиції міністерств та відомств, радники політичних діячів тощо.
😏 вчимося інтерпретувати почуте або прочитане. Для прикладу візьмемо брифінг радника президента США Джейка Саллівана після нещодавних переговорів. Пряма мова: «Ми надамо додаткові оборонні засоби українцям, які значно перевищують те, що ми вже постачаємо. У відповідь на таку ескалацію ми також посилимо наших союзників по НАТО на східному фланзі, надавши додаткові засоби». Деякі наші експерти, чомусь, вирішили, що ці слова пряма гарантія безпеки для нас. Ми ж робимо висновок, що наша держава отримує додаткові постачання зброї, і ВСЕ. У другому реченні йдеться про підсилення держав членів НАТО на східному фланзі. І чому наші ЗМІ та експерти подумали, що це означає їх безпосереднє втручання у військові дії – не зрозуміло.
😏 збирайте та аналізуйте факти. Наприклад, станом на 10 грудня Росія перекрила 70% акваторії Азовського моря – це є факт. А от чи провокація це чи оточення – це вже оціночне судження.
😏 спирайтеся на попередню поведінку опонента. Існують думки, що президенту Росії розпочати повномасштабну війну не дадуть «інші башти кремля» і оце все. Але ми всі пам’ятаємо 2014 рік і як ніхто не ВІРИВ (сподівався і кохав), що на нас нападуть.
Таким чином, назбиравши факти можна спробувати відповісти на палаючі питання. Ну наприклад: на головне питання «чи буде війна?» відповідь «буде» – існує така вірогідність.
Чи є гарантії нашої державної безпеки з боку партнерів? – прямих гарантій у відкритому інформаційному просторі нам не надавали.
Ну і так далі 🤔
Вітаємо всіх👋
Цим матеріалом починаємо нову рубрику «на злобу дня» і поговоримо про актуальну буденність, трошки порефлексуємо, дамо поради шо з цією буденністю робити. І нагадуємо: ми навчаємо, а не матюкаємо.
Останні тижні всім палає питання чи буде війна із Росією чи не буде. Що ж, одразу занотуємо – ніхто із ЗМІ, окремих експертів або аналітиків не зможе дати Вам однозначну відповідь на це питання.
Чому?
Бо ніхто із тих, хто балакає в інформаційному просторі не має доступу до необхідної інформації. А все шо вони вєщают – це їх особиста думка that can be deviate from the reality very much.
А політичні діячі з усіх сторін будуть максимально стримано відповідати на питання і говорити кліше тіпа «необхідно підсилювати діалог в нормандському форматі» або «ми будемо підсилювати обороноздатність нашої держави». І оце все.
Знову ж таки «чому?», бо так працює державний апарат будь-якої держави. Бо політичні рейтинги, кар’єра всє дєла.
Що ж робити з кубометрами інформації, що ллється на простори вільна сильна наче море?
З нею треба працювати. Необхідно навчитися наступним речам ☝️
😏 розвиваємо навички роботи з першоджерелами. Для того, щоб володіти ситуацією вам не потрібні експертні заяви журналістів, політологів, кухонних аналітиків і цих всіх хлопців та дівчат. Вам необхідна інформація від першоджерел: тобто людей та структур, які безпосередньо залучені до процесів та афільованих (тобто тих, які мають відношення) до них. Наприклад: державні службовці, позиції міністерств та відомств, радники політичних діячів тощо.
😏 вчимося інтерпретувати почуте або прочитане. Для прикладу візьмемо брифінг радника президента США Джейка Саллівана після нещодавних переговорів. Пряма мова: «Ми надамо додаткові оборонні засоби українцям, які значно перевищують те, що ми вже постачаємо. У відповідь на таку ескалацію ми також посилимо наших союзників по НАТО на східному фланзі, надавши додаткові засоби». Деякі наші експерти, чомусь, вирішили, що ці слова пряма гарантія безпеки для нас. Ми ж робимо висновок, що наша держава отримує додаткові постачання зброї, і ВСЕ. У другому реченні йдеться про підсилення держав членів НАТО на східному фланзі. І чому наші ЗМІ та експерти подумали, що це означає їх безпосереднє втручання у військові дії – не зрозуміло.
😏 збирайте та аналізуйте факти. Наприклад, станом на 10 грудня Росія перекрила 70% акваторії Азовського моря – це є факт. А от чи провокація це чи оточення – це вже оціночне судження.
😏 спирайтеся на попередню поведінку опонента. Існують думки, що президенту Росії розпочати повномасштабну війну не дадуть «інші башти кремля» і оце все. Але ми всі пам’ятаємо 2014 рік і як ніхто не ВІРИВ (сподівався і кохав), що на нас нападуть.
Таким чином, назбиравши факти можна спробувати відповісти на палаючі питання. Ну наприклад: на головне питання «чи буде війна?» відповідь «буде» – існує така вірогідність.
Чи є гарантії нашої державної безпеки з боку партнерів? – прямих гарантій у відкритому інформаційному просторі нам не надавали.
Ну і так далі 🤔
На злобу дня: як бути в умовах неочевидності війни?
Без надії сподіваємося, що минулий пост був корисний. Особисто в нас він породив нове питання.
А що ж робити в цій ситуації і як мені конкретно взятій особистості користуватися отриманою інформацією та діяти?
Універсальної відповіді на це питання також не існує, бо кожний із нас індивідуальність.
Але декілька загальних порад можна дати:
▪️не треба панікувати. Необхідно усвідомити, що така ситуація потенційно може бути для того, щоб бути морально готовим/готовою/готовими до її наслідків;
▪️варто мати «подушку безпеки» (тобто ресурси) для екстреної ситуації у випадку, якщо вона настане. Взагалі, наявний стан речей привід переглянути фінансове планування для тих, хто живе від зарплати до зарплати та не робить запаси на чорний день, оскільки для більшості з нас саме не впевненість у завтрашньому дні формує невротичний стан, а нестабільні умови лише підсилюють цей ефект;
▪️прямих військових дій ще не трапилося, тому сконцентруйтеся на ваших задачах розуміючи, що така ситуація можлива виходячи із досвіду 2014 року. Ваші постійні обговорення та «вангування» призведуть ще до більшої паніки вас самих;
▪️плануйте дії, які наближають вас до мети прораховуючи можливі сценарії того, як їх змінити. Це дозволить мати більш впевнену модель поведінки.
А далі все залежить від вас та прийнятих вами рішень.
#Будьтесвідомими, плануйте, дійте, працюйте із помилками і все вдасться💪
Без надії сподіваємося, що минулий пост був корисний. Особисто в нас він породив нове питання.
А що ж робити в цій ситуації і як мені конкретно взятій особистості користуватися отриманою інформацією та діяти?
Універсальної відповіді на це питання також не існує, бо кожний із нас індивідуальність.
Але декілька загальних порад можна дати:
▪️не треба панікувати. Необхідно усвідомити, що така ситуація потенційно може бути для того, щоб бути морально готовим/готовою/готовими до її наслідків;
▪️варто мати «подушку безпеки» (тобто ресурси) для екстреної ситуації у випадку, якщо вона настане. Взагалі, наявний стан речей привід переглянути фінансове планування для тих, хто живе від зарплати до зарплати та не робить запаси на чорний день, оскільки для більшості з нас саме не впевненість у завтрашньому дні формує невротичний стан, а нестабільні умови лише підсилюють цей ефект;
▪️прямих військових дій ще не трапилося, тому сконцентруйтеся на ваших задачах розуміючи, що така ситуація можлива виходячи із досвіду 2014 року. Ваші постійні обговорення та «вангування» призведуть ще до більшої паніки вас самих;
▪️плануйте дії, які наближають вас до мети прораховуючи можливі сценарії того, як їх змінити. Це дозволить мати більш впевнену модель поведінки.
А далі все залежить від вас та прийнятих вами рішень.
#Будьтесвідомими, плануйте, дійте, працюйте із помилками і все вдасться💪
На злобу дня: Казахстан, роздуми на тему.
Вітаємо всіх в новому році👋
Бажаємо всього найкращого і побільше, але не занадто, щоб нічого не луснуло та не тріснуло. Хотілося б почати рік приємними текстами, але специфіка нашого каналу диктує свої правила і цю тему ми не можемо залишити осторонь.
В той час, як більшість різала та наминала салати, в Казахстані пройшли протести, які переросли у вбивства, мародерство та повний хаос.
Взагалі, якщо дивитися сюжети з Казахстану останніх днів і абстрагуватися від назв населених пунктів, можна сказати, що це Донецьк у 2014 році. Все теж саме — вбивства, мародерство, немає зв’язку, перебої із світлому і найбільше питання — чому силові підрозділи дозволили протестуючим захопити зброю. А у якості основних протестуючих — мамбети, люмпени, говорячи словами Карла Маркса (люди, які відносяться, до найнижчих прошарків соціальної ієрархії).
А як показав досвід Донецька і Луганська, вони могли самоорганізуватися, але надалі цю пъянку хтось должен был возглавить.
Президент Казахстану говорить про внутрішній та зовнішній чинники, не називаючи його. Ми також не зможемо стовідсотково нічого стверджувати, бо не маємо доступу до необхідної інформації.
Але давайте просто подумаємо на цю тему.
і — Зайдемо з далеку: Білорусь, Нагірний Карабах, Казахстан — чи не забагато конфліктів, що спалахнули плюс-мінус за півтора роки навколо однієї держави, яку поки не будемо називати?
іі — В результаті, держава, яку поки не будемо називати, фактично була кінцевим бенефіціаром цих історій, оскільки застосовуючи або військові (ок, хай будуть миротворчі) сили ОДКБ або власні військові сили, що по суті одне й те саме, або власний політичний тиск — закріпила ці регіони, як зону свого впливу. До того ж, між США та цією державою в Женеві розпочався діалог із стратегічної стабільності, якого друга так прагнула. І хоча цей діалог проходить на рівні заступників осіб, які приймають рішення, початок покладено.
ііі — Експерти говорили про «руку заходу». Можемо припустити, але яка мета? Допомогти державі, яку не можна називати, досягти того, про що зазначено в попередньому пункті? Це також можна припустити, але…
іv — Напевно найважливіше: перше – чому вирішили підіймати ціни на газ; друге – чому одразу вдвічі? Ці два питання є ключовими в цій історії, бо вони слугували приводом. І саме про них сьогодні не прийнято говорити.
В будь-якому випадку, це просто думки. Будемо слідкувати за подальшими подіями🙌🏻
Вітаємо всіх в новому році👋
Бажаємо всього найкращого і побільше, але не занадто, щоб нічого не луснуло та не тріснуло. Хотілося б почати рік приємними текстами, але специфіка нашого каналу диктує свої правила і цю тему ми не можемо залишити осторонь.
В той час, як більшість різала та наминала салати, в Казахстані пройшли протести, які переросли у вбивства, мародерство та повний хаос.
Взагалі, якщо дивитися сюжети з Казахстану останніх днів і абстрагуватися від назв населених пунктів, можна сказати, що це Донецьк у 2014 році. Все теж саме — вбивства, мародерство, немає зв’язку, перебої із світлому і найбільше питання — чому силові підрозділи дозволили протестуючим захопити зброю. А у якості основних протестуючих — мамбети, люмпени, говорячи словами Карла Маркса (люди, які відносяться, до найнижчих прошарків соціальної ієрархії).
А як показав досвід Донецька і Луганська, вони могли самоорганізуватися, але надалі цю пъянку хтось должен был возглавить.
Президент Казахстану говорить про внутрішній та зовнішній чинники, не називаючи його. Ми також не зможемо стовідсотково нічого стверджувати, бо не маємо доступу до необхідної інформації.
Але давайте просто подумаємо на цю тему.
і — Зайдемо з далеку: Білорусь, Нагірний Карабах, Казахстан — чи не забагато конфліктів, що спалахнули плюс-мінус за півтора роки навколо однієї держави, яку поки не будемо називати?
іі — В результаті, держава, яку поки не будемо називати, фактично була кінцевим бенефіціаром цих історій, оскільки застосовуючи або військові (ок, хай будуть миротворчі) сили ОДКБ або власні військові сили, що по суті одне й те саме, або власний політичний тиск — закріпила ці регіони, як зону свого впливу. До того ж, між США та цією державою в Женеві розпочався діалог із стратегічної стабільності, якого друга так прагнула. І хоча цей діалог проходить на рівні заступників осіб, які приймають рішення, початок покладено.
ііі — Експерти говорили про «руку заходу». Можемо припустити, але яка мета? Допомогти державі, яку не можна називати, досягти того, про що зазначено в попередньому пункті? Це також можна припустити, але…
іv — Напевно найважливіше: перше – чому вирішили підіймати ціни на газ; друге – чому одразу вдвічі? Ці два питання є ключовими в цій історії, бо вони слугували приводом. І саме про них сьогодні не прийнято говорити.
В будь-якому випадку, це просто думки. Будемо слідкувати за подальшими подіями🙌🏻
Чи варто писати роздуми на тези, зазначені в останьому дописі?
Anonymous Poll
76%
Так☝️
0%
Ні
0%
Не знаю🤷♀️
19%
Хочу бургер!
5%
Де мої комікси?
На злобу дня: голова агрессора – что в ней?
Замість епіграфа: Київ – батько міст українських, України імені Українців.
Вітаємо всіх👋
Останнім часом ми спостерігаємо постійне загострення ситуації навколо питання початку повномасштабної війни та ситуації на Сході нашої держави.
Нагадуємо, що минулого місяця ми вже давали поради щодо цієї ситуації неочевидності. Ті з Вас, хто не читав – прочитайте матеріал. Цей матеріал буде довшим ніж інші, але сподіваємося він буде корисний.
Для початку нагадаємо, що стан, в якому ми перебуваємо, має назву гібридна війна. Це означає, що в нашому випадку інформаційна складова відіграє таку ж важливу роль, як і військова. Це значить, що паніка в інформаційному полі є дуже важливою для сторони агресора сьогодні.
В цьому ключі, можна трактувати як нещодавні хакерські атаки на українські банки, хакерські атаки на урядові сайти 14 січня, масові евакуації та мобілізацію на території ЛДНР, підсилення вогню на лінії обмеження, стягування військ до кордонів так і визнання російською стороною тимчасово окупованих територій — незалежними.
Все це — інструменти залякування з метою створення хаосу. І чим більше з нашої сторони буде паніки тим ближче противна сторона буде до досягнення своєї мети.
Найбільш важливим словом тут є «мета». Якою вона є?
Говорячи про російські наміри ми допускаємо принципової помилки: вони не російські, вони путінські. Основним аргументом на цю користь є засідання їх Ради Безпеки, а точніше те, як висловлювалися його учасники. Коли голова Служби зовнішньої розвідки плутається у свідченнях, а загальне враження таке, що всі говорять під наглядом пістолета — це є свідченням невпевненості в рішенні, що приймається.
Тепер про наміри — ще в червні 2021 року на сайті президента Росії опублікували його статтю «Об историческом единстве русских и украинцев».
На неї тоді не звернули великої уваги, але після годинної промови про Україну імені Леніна можна зробити наступні висновки стосовно Путіна як особистості:
1️⃣ він порівнює себе і свої дії з очільниками Радянського Союзу, при цьому себе ставить вище за них, бо ряд їх рішень критикує і піддає сумніву. Таким чином, в його голові він відіграє роль правителя, який розбудовує «історичну Росію»;
2️⃣ зоною впливу цієї «історичної Росії» він розглядає всю територію колишнього Союзу та ОВД, оскільки вимагав встановити кордони НАТО по лінії 1995 року, а це до першої хвилі розширення після холодної війни;
3️⃣ постійно говорячи про зовнішнє управління нашою державою, він демонструє своє ставлення до заходу як ворога, який знаходиться не на своїй території. При цьому захід — ненадійний партнер, який постійно обманював Росію;
4️⃣ все, що має наша держава, на думку В. Путіна, вона має завдяки Росії не будучи при цьому вдячною;
5️⃣ процес розбудови нашої державності розглядається у якості геноциду російського народу, який треба захищати;
6️⃣ визнання тимчасово окупованих українських територій незалежними не розглядається ним як порушення міжнародного права, оскільки західні партнери постійно його порушують.
Ось і загальний намір: відновлення «історичної Росії». Для цього потрібні ресурси. Саме тому наша дипломатія постійно вимагає введення санкцій, саме тому вони необхідні.
Найважливішою з них — є відключення держави від swift системи, оскільки це безпосередньо вплине на можливість ведення розрахунків.
Подивимося чи зроблять це🤷🏻♂️
Замість епіграфа: Київ – батько міст українських, України імені Українців.
Вітаємо всіх👋
Останнім часом ми спостерігаємо постійне загострення ситуації навколо питання початку повномасштабної війни та ситуації на Сході нашої держави.
Нагадуємо, що минулого місяця ми вже давали поради щодо цієї ситуації неочевидності. Ті з Вас, хто не читав – прочитайте матеріал. Цей матеріал буде довшим ніж інші, але сподіваємося він буде корисний.
Для початку нагадаємо, що стан, в якому ми перебуваємо, має назву гібридна війна. Це означає, що в нашому випадку інформаційна складова відіграє таку ж важливу роль, як і військова. Це значить, що паніка в інформаційному полі є дуже важливою для сторони агресора сьогодні.
В цьому ключі, можна трактувати як нещодавні хакерські атаки на українські банки, хакерські атаки на урядові сайти 14 січня, масові евакуації та мобілізацію на території ЛДНР, підсилення вогню на лінії обмеження, стягування військ до кордонів так і визнання російською стороною тимчасово окупованих територій — незалежними.
Все це — інструменти залякування з метою створення хаосу. І чим більше з нашої сторони буде паніки тим ближче противна сторона буде до досягнення своєї мети.
Найбільш важливим словом тут є «мета». Якою вона є?
Говорячи про російські наміри ми допускаємо принципової помилки: вони не російські, вони путінські. Основним аргументом на цю користь є засідання їх Ради Безпеки, а точніше те, як висловлювалися його учасники. Коли голова Служби зовнішньої розвідки плутається у свідченнях, а загальне враження таке, що всі говорять під наглядом пістолета — це є свідченням невпевненості в рішенні, що приймається.
Тепер про наміри — ще в червні 2021 року на сайті президента Росії опублікували його статтю «Об историческом единстве русских и украинцев».
На неї тоді не звернули великої уваги, але після годинної промови про Україну імені Леніна можна зробити наступні висновки стосовно Путіна як особистості:
1️⃣ він порівнює себе і свої дії з очільниками Радянського Союзу, при цьому себе ставить вище за них, бо ряд їх рішень критикує і піддає сумніву. Таким чином, в його голові він відіграє роль правителя, який розбудовує «історичну Росію»;
2️⃣ зоною впливу цієї «історичної Росії» він розглядає всю територію колишнього Союзу та ОВД, оскільки вимагав встановити кордони НАТО по лінії 1995 року, а це до першої хвилі розширення після холодної війни;
3️⃣ постійно говорячи про зовнішнє управління нашою державою, він демонструє своє ставлення до заходу як ворога, який знаходиться не на своїй території. При цьому захід — ненадійний партнер, який постійно обманював Росію;
4️⃣ все, що має наша держава, на думку В. Путіна, вона має завдяки Росії не будучи при цьому вдячною;
5️⃣ процес розбудови нашої державності розглядається у якості геноциду російського народу, який треба захищати;
6️⃣ визнання тимчасово окупованих українських територій незалежними не розглядається ним як порушення міжнародного права, оскільки західні партнери постійно його порушують.
Ось і загальний намір: відновлення «історичної Росії». Для цього потрібні ресурси. Саме тому наша дипломатія постійно вимагає введення санкцій, саме тому вони необхідні.
Найважливішою з них — є відключення держави від swift системи, оскільки це безпосередньо вплине на можливість ведення розрахунків.
Подивимося чи зроблять це🤷🏻♂️
👍2
На злобу дня: позиції міжнародних партнерів — чого ми прагнемо і що вони можуть нам дати?
Пішов другий тиждень цієї кривавої та безглуздої війни проти України, яку розпочав путінський режим.
За цей час нашому президенту та уряду вдалося сформувати коаліцію держав, яка підтримує Україну і допомагає нам військово, економічно та політично, лобіюючи наші інтереси в різних міжнародних організаціях. І в багатьох з нас вже неодноразово виникали питання: а чому не відключають SWIFT або не закривають небо? Чому знову нейтральну позицію зайняв Китай? і так далі.
Перед початком варто зазначити, що цей текст не критика міжнародних партнерів України, це спроба пояснити загальну логіку їх поведінки☝️
Зараз розглянемо загальне сприйняття, а в наступних статтях поговоримо більш детально про окремі держави та регіони.
Справа в тому, що Україна в колі геополітичних та геостратегічних проектів лише одне із безлічі питань порядку денного. І це треба чітко усвідомлювати. Навіть знаходячись в центрі Європи і маючи одну з найбільших територій, наша держава розглядалася, в першу чергу заходом, у якості «ненадійного партнера» через те, що серед людей у великій кількості були присутні або проросійські/протизахідні настрої або в них взагалі не була сформована чітка позиція.
Чому, питається, тоді євроатлантична спільнота повинна сприймати нас як «своїх»? І саме спротив наших громадян під час цих кривавих подій запустив зміну цих настроїв. Але не треба ідеалізувати. Для європейських партнерів це питання дійсно болюче, оскільки це і їх безпека, а тому коли загроза війни в Європі зникне або зменшиться такої одностайності вже може й не бути. Тому керівники нашої держави зараз підняли питання вступу до ЄС, бо вони розуміють, що емоційний фон в Європі може сприяти прийняттю саме політичного рішення про наш вступ.
Міжнародна спільнота в цілому не зацікавлена в знищенні росії як суб’єкту міжнародних відносин. Наприклад, Америка — зайняла свою традиційну роль стовпа ліберально-демократичного світу і цим обумовлена фінансова, військова та політична підтримка. Але… Штати не зацікавлені у повному послабленні агресора, бо росія розглядається ними як противага Китаю в регіоні.
Більше того, її розпад призведе до формування нових етнічних та національних конфліктів в чому не зацікавлені США. І це лише верхівка айсбергу. Не говорячи вже про те, що росія як гравець на нафтовому ринку виступає у якості фактора, що не дає монополізувати цей ринок, наприклад, арабським державам. А монополізація — загрожуватиме американській енергетичній безпеці.
Безпосередня участь у конфлікті не дозволить деяким державам задовільнити власні інтереси. Наприклад, Китай, що утримався на голосуваннях за резолюції в ООН. Втрутившись у конфлікт на боці агресора, Китай власноруч допоможе державі від якої він хоче забрати лідерство в Центральній Азії та території Далекого сходу (і це тільки для початку), про які він так мріє. Допомагаючи Україні він втратить можливі дешеві енергоносії, бо в умовах політичної та економічної ізоляції росії доведеться продавати нафту та газ Китаю по ціні дуже сильно нижче ринкової.
І так далі.
Тобто, необхідно чітко розуміти, що для нас в цій війні існує дуже потужна емоційна складова. Для наших партнерів — це процес конфліктного менеджменту, в якому вони аналізують загрози, оцінюють ризики, рахують ресурси, прораховують наслідки та приймають рішення щодо конкретних дій.
Все буде Україна!🇺🇦
Пішов другий тиждень цієї кривавої та безглуздої війни проти України, яку розпочав путінський режим.
За цей час нашому президенту та уряду вдалося сформувати коаліцію держав, яка підтримує Україну і допомагає нам військово, економічно та політично, лобіюючи наші інтереси в різних міжнародних організаціях. І в багатьох з нас вже неодноразово виникали питання: а чому не відключають SWIFT або не закривають небо? Чому знову нейтральну позицію зайняв Китай? і так далі.
Перед початком варто зазначити, що цей текст не критика міжнародних партнерів України, це спроба пояснити загальну логіку їх поведінки☝️
Зараз розглянемо загальне сприйняття, а в наступних статтях поговоримо більш детально про окремі держави та регіони.
Справа в тому, що Україна в колі геополітичних та геостратегічних проектів лише одне із безлічі питань порядку денного. І це треба чітко усвідомлювати. Навіть знаходячись в центрі Європи і маючи одну з найбільших територій, наша держава розглядалася, в першу чергу заходом, у якості «ненадійного партнера» через те, що серед людей у великій кількості були присутні або проросійські/протизахідні настрої або в них взагалі не була сформована чітка позиція.
Чому, питається, тоді євроатлантична спільнота повинна сприймати нас як «своїх»? І саме спротив наших громадян під час цих кривавих подій запустив зміну цих настроїв. Але не треба ідеалізувати. Для європейських партнерів це питання дійсно болюче, оскільки це і їх безпека, а тому коли загроза війни в Європі зникне або зменшиться такої одностайності вже може й не бути. Тому керівники нашої держави зараз підняли питання вступу до ЄС, бо вони розуміють, що емоційний фон в Європі може сприяти прийняттю саме політичного рішення про наш вступ.
Міжнародна спільнота в цілому не зацікавлена в знищенні росії як суб’єкту міжнародних відносин. Наприклад, Америка — зайняла свою традиційну роль стовпа ліберально-демократичного світу і цим обумовлена фінансова, військова та політична підтримка. Але… Штати не зацікавлені у повному послабленні агресора, бо росія розглядається ними як противага Китаю в регіоні.
Більше того, її розпад призведе до формування нових етнічних та національних конфліктів в чому не зацікавлені США. І це лише верхівка айсбергу. Не говорячи вже про те, що росія як гравець на нафтовому ринку виступає у якості фактора, що не дає монополізувати цей ринок, наприклад, арабським державам. А монополізація — загрожуватиме американській енергетичній безпеці.
Безпосередня участь у конфлікті не дозволить деяким державам задовільнити власні інтереси. Наприклад, Китай, що утримався на голосуваннях за резолюції в ООН. Втрутившись у конфлікт на боці агресора, Китай власноруч допоможе державі від якої він хоче забрати лідерство в Центральній Азії та території Далекого сходу (і це тільки для початку), про які він так мріє. Допомагаючи Україні він втратить можливі дешеві енергоносії, бо в умовах політичної та економічної ізоляції росії доведеться продавати нафту та газ Китаю по ціні дуже сильно нижче ринкової.
І так далі.
Тобто, необхідно чітко розуміти, що для нас в цій війні існує дуже потужна емоційна складова. Для наших партнерів — це процес конфліктного менеджменту, в якому вони аналізують загрози, оцінюють ризики, рахують ресурси, прораховують наслідки та приймають рішення щодо конкретних дій.
Все буде Україна!🇺🇦
👍2
На злобу дня: переговори…
Вчора відбувся другий раунд переговорів із агресором.
Ці переговори викликають дуже багато запитань. Спрогнозувати можливі результати «зовнішнім» аналітикам та експертам складно через відсутність інформації. І до цього треба ставитися нормально, бо озвучувати неузгодженість означає провокувати поширення дезінформації та фейків з боку керівників нашої держави.
Але можна визначити ряд тенденцій та попередніх субвисновків із того, що вже відомо ☝️
1️⃣ стартова російська позиція, яку було озвучено в ЗМІ, щодо переговорного процесу сама по собі має ультимативний характер та пункти, що навряд чи передбачає можливість поступок з нашої сторони. Наприклад, демілітаризація, тобто позбавлення будь-якого озброєння. У нашої держави виникає питання: хто тоді буде гарантувати нам безпеку?
Навіть Фінляндія, яка тривалий час через радянський примус обрала нейтралістську модель політики, за останні декілька днів неодноразово обговорювала потребу та можливість долучення до НАТО в ЗМІ. Хоча сьогодні вже можна побачити заяви українських політиків про скорочення російською стороною вимог, але конкретних позицій ще не озвучувалося. Будемо спостерігати.
2️⃣ російська військова дипломатія, ініціюючи переговорний процес, начебто на нейтральній території, ставить нашій державі великий капкан. Для нас було сформовано роздоріжжя на якому: не брати участь означає показати західним партнерам, що ми не використовуємо можливість налагодити діалог; взяти участь — означає сісти за стіл переговорів з агресором, який говорить одне, діє повністю протилежно, а висвітлює це взагалі так, шо на голову не натягнеш. На додачу, російська сторона може звинуватити Україну в зриві цих перемовин і в ескалації бойових дій.
3️⃣ досвід Мінських перемовин попередніх років говорить про застосування обстрілів російською стороною як невід’ємної складової переговорного процесу. Судячи з усього, ця відкатана модель використовується й тут задля тиску на нашу державу. Вчорашні заяви української делегації про можливе припинення вогню під час роботи гуманітарних коридорів тому свідчення. Подивимося, чи буде російська сторона дотримуватися цієї домовленості. Можливо, що вже сьогодні до вечора це стане зрозумілим.
Тобто, загальне середовище для цих переговорів не сприятливе для нашої сторони. Тим не менш, не дивлячись на всі ризики вони потрібні, бо цей майданчик є єдиним каналом зворотної комунікації зі стороною агресора. І домовленості (навіть теоретичні) про гуманітарні коридори та про напрацювання потенційних тем для обговорення вже є перемогою нашої дипломатії.
Будемо слідкувати далі за перебігом подій.
Все буде Україна!🇺🇦
Вчора відбувся другий раунд переговорів із агресором.
Ці переговори викликають дуже багато запитань. Спрогнозувати можливі результати «зовнішнім» аналітикам та експертам складно через відсутність інформації. І до цього треба ставитися нормально, бо озвучувати неузгодженість означає провокувати поширення дезінформації та фейків з боку керівників нашої держави.
Але можна визначити ряд тенденцій та попередніх субвисновків із того, що вже відомо ☝️
1️⃣ стартова російська позиція, яку було озвучено в ЗМІ, щодо переговорного процесу сама по собі має ультимативний характер та пункти, що навряд чи передбачає можливість поступок з нашої сторони. Наприклад, демілітаризація, тобто позбавлення будь-якого озброєння. У нашої держави виникає питання: хто тоді буде гарантувати нам безпеку?
Навіть Фінляндія, яка тривалий час через радянський примус обрала нейтралістську модель політики, за останні декілька днів неодноразово обговорювала потребу та можливість долучення до НАТО в ЗМІ. Хоча сьогодні вже можна побачити заяви українських політиків про скорочення російською стороною вимог, але конкретних позицій ще не озвучувалося. Будемо спостерігати.
2️⃣ російська військова дипломатія, ініціюючи переговорний процес, начебто на нейтральній території, ставить нашій державі великий капкан. Для нас було сформовано роздоріжжя на якому: не брати участь означає показати західним партнерам, що ми не використовуємо можливість налагодити діалог; взяти участь — означає сісти за стіл переговорів з агресором, який говорить одне, діє повністю протилежно, а висвітлює це взагалі так, шо на голову не натягнеш. На додачу, російська сторона може звинуватити Україну в зриві цих перемовин і в ескалації бойових дій.
3️⃣ досвід Мінських перемовин попередніх років говорить про застосування обстрілів російською стороною як невід’ємної складової переговорного процесу. Судячи з усього, ця відкатана модель використовується й тут задля тиску на нашу державу. Вчорашні заяви української делегації про можливе припинення вогню під час роботи гуманітарних коридорів тому свідчення. Подивимося, чи буде російська сторона дотримуватися цієї домовленості. Можливо, що вже сьогодні до вечора це стане зрозумілим.
Тобто, загальне середовище для цих переговорів не сприятливе для нашої сторони. Тим не менш, не дивлячись на всі ризики вони потрібні, бо цей майданчик є єдиним каналом зворотної комунікації зі стороною агресора. І домовленості (навіть теоретичні) про гуманітарні коридори та про напрацювання потенційних тем для обговорення вже є перемогою нашої дипломатії.
Будемо слідкувати далі за перебігом подій.
Все буде Україна!🇺🇦
👍2
На злобу дня: в чому проблема закрити небо?
В процесі війни загарбники активно використовують бойову авіацію.
За даними Генштабу ЗСУ з першого дня було збито сумарно близько 80 одиниць літальної техніки супротивника. Вчора на прес-конференції радник керівника офісу Президента Михайло Подоляк закликав всіх журналістів створити інформаційний простір, в якому будуть постійно лунати заклики про закриття неба, оскільки для нашої держави це є критично важливо. І вчора ж Генсек Столтенберг заявив, що Альянс не буде закривати небо.
Розбираємося в логіці питання.
Закрите небо або no-fly zone по своїй сутті складається із двох основних компонентів, які можуть застосовуватися або по окремо або разом:
1 — патрулювання бойовою авіацією союзників нашого неба і збивання ворожих літаків, гелікоптерів та ракет. 2 — встановлення систем протиповітряної оборони союзників на наших територіях. Цими союзниками можуть виступати або НАТО як Альянс, або його окремі держави учасниці.
Для того, щоб це зробити технічно, потрібно, щоб авіація союзника або системи ППО розташовувалася або на близькому кордоні до України або безпосередньо на території України та постійно перетинали наші повітряні кордони. Враховуючи віддаленість ряду областей, де зараз йдуть бойові дії, питання йде само про патрулювання повітряного простору авіацією.
Тепер декілька важливих ремарок з яких надалі буде розвиватися текст:
1️⃣ західний світ є дуже бюрократизованим. І навіть в умовах кризових ситуацій, рішення повинні відповідати купі нормативних документів та протоколів і бути узгодженим на всіх рівнях. Окремі ж держави у своїх діях все одно повинні озиратися на спільну позицію в межах того ж НАТО або ЄС.
2️⃣ західний світ звертає увагу на наявність у росії ядерної зброї, яку путінський режим вже почав свій тиск. Проблема в тому, що з часів Японії та Карибської кризи в світі не було прецеденту навіть потенційного використання ядерної зброї. Тому протоколи щодо реагування на цю загрозу, скоріше за все, є теоретичними. І це потужний стримуючий фактор для європейської бюрократії.
З точки зору західної бюрократії дії, які описані вище і навіть один збитий російський літак — це вже безпосередньо участь у військових діях.
Більше того. А якщо російський літак влучить у літаки Альянсу. Це вже розцінюється, як напад на НАТО і повинна застосовуватися стаття 5 Вашингтонської угоди, що напад на одного — це напад на всіх та задіяти відповідні військові протоколи. Це буде означати залучення всіх держав членів у війну.
Судячи з усього, Альянс не розглядає війну в нашій державі як безпосередню загрозу своїм кордонам, але при цьому держави-члени чітко усвідомлюють потенційну загрозу своїй безпеці.
Саме тому йде мова лише про постачання ресурсів. І саме через це Генсек Альянсу постійно наголошує, що організація не є стороною конфлікту.
Розглянемо сценарій за яким, наприклад, лише США погодяться на закриття неба і їх літак зіб’ють над нашою територією. Як повинен реагувати Альянс?
З точки зору їх бюрократії це також розцінюється як напад на державу-члена Альянсу. І знову під загрозою участі у війні всі держави, що входять до Альянсу.
Виходячи з цієї бюрократичної логіки у рішення про закриття неба є два виміри: військовий та політичний.
Суто військово, судячи з усього, Альянс не бачить прямої загрози для себе, а тому й у використанні своєї авіації. До того ж не треба забувати про ядерну зброю.
Тому, станом на теперішній час, це рішення може бути прийнято виключно в політичній площині. А для цього держави повинні бути готові нести відповідальність за це рішення у випадку втрат з боку союзників. Цим всім обумовлено затягування прийняття даного рішення.
Тобто, ми бачимо, що питання закриття неба є викликом для української дипломатії. Оскільки нашим дипломатам треба переконати західних партнерів у військовій та політичній доцільності цього рішення саме для заходу.
Будемо надалі спостерігати за подіями. Віримо, що нашим дипломатам вдасться досягти успіху в цій царині.
Все буде Україна!
В процесі війни загарбники активно використовують бойову авіацію.
За даними Генштабу ЗСУ з першого дня було збито сумарно близько 80 одиниць літальної техніки супротивника. Вчора на прес-конференції радник керівника офісу Президента Михайло Подоляк закликав всіх журналістів створити інформаційний простір, в якому будуть постійно лунати заклики про закриття неба, оскільки для нашої держави це є критично важливо. І вчора ж Генсек Столтенберг заявив, що Альянс не буде закривати небо.
Розбираємося в логіці питання.
Закрите небо або no-fly zone по своїй сутті складається із двох основних компонентів, які можуть застосовуватися або по окремо або разом:
1 — патрулювання бойовою авіацією союзників нашого неба і збивання ворожих літаків, гелікоптерів та ракет. 2 — встановлення систем протиповітряної оборони союзників на наших територіях. Цими союзниками можуть виступати або НАТО як Альянс, або його окремі держави учасниці.
Для того, щоб це зробити технічно, потрібно, щоб авіація союзника або системи ППО розташовувалася або на близькому кордоні до України або безпосередньо на території України та постійно перетинали наші повітряні кордони. Враховуючи віддаленість ряду областей, де зараз йдуть бойові дії, питання йде само про патрулювання повітряного простору авіацією.
Тепер декілька важливих ремарок з яких надалі буде розвиватися текст:
1️⃣ західний світ є дуже бюрократизованим. І навіть в умовах кризових ситуацій, рішення повинні відповідати купі нормативних документів та протоколів і бути узгодженим на всіх рівнях. Окремі ж держави у своїх діях все одно повинні озиратися на спільну позицію в межах того ж НАТО або ЄС.
2️⃣ західний світ звертає увагу на наявність у росії ядерної зброї, яку путінський режим вже почав свій тиск. Проблема в тому, що з часів Японії та Карибської кризи в світі не було прецеденту навіть потенційного використання ядерної зброї. Тому протоколи щодо реагування на цю загрозу, скоріше за все, є теоретичними. І це потужний стримуючий фактор для європейської бюрократії.
З точки зору західної бюрократії дії, які описані вище і навіть один збитий російський літак — це вже безпосередньо участь у військових діях.
Більше того. А якщо російський літак влучить у літаки Альянсу. Це вже розцінюється, як напад на НАТО і повинна застосовуватися стаття 5 Вашингтонської угоди, що напад на одного — це напад на всіх та задіяти відповідні військові протоколи. Це буде означати залучення всіх держав членів у війну.
Судячи з усього, Альянс не розглядає війну в нашій державі як безпосередню загрозу своїм кордонам, але при цьому держави-члени чітко усвідомлюють потенційну загрозу своїй безпеці.
Саме тому йде мова лише про постачання ресурсів. І саме через це Генсек Альянсу постійно наголошує, що організація не є стороною конфлікту.
Розглянемо сценарій за яким, наприклад, лише США погодяться на закриття неба і їх літак зіб’ють над нашою територією. Як повинен реагувати Альянс?
З точки зору їх бюрократії це також розцінюється як напад на державу-члена Альянсу. І знову під загрозою участі у війні всі держави, що входять до Альянсу.
Виходячи з цієї бюрократичної логіки у рішення про закриття неба є два виміри: військовий та політичний.
Суто військово, судячи з усього, Альянс не бачить прямої загрози для себе, а тому й у використанні своєї авіації. До того ж не треба забувати про ядерну зброю.
Тому, станом на теперішній час, це рішення може бути прийнято виключно в політичній площині. А для цього держави повинні бути готові нести відповідальність за це рішення у випадку втрат з боку союзників. Цим всім обумовлено затягування прийняття даного рішення.
Тобто, ми бачимо, що питання закриття неба є викликом для української дипломатії. Оскільки нашим дипломатам треба переконати західних партнерів у військовій та політичній доцільності цього рішення саме для заходу.
Будемо надалі спостерігати за подіями. Віримо, що нашим дипломатам вдасться досягти успіху в цій царині.
Все буде Україна!
👍3
На злобу дня: Китай такий Китай 🙄
Декілька днів тому BBC News було опубліковано текст «Вторгнення в Україну: чи може Китай зробити більше для припинення російської війни в Україні?».
І це, прям, доволі влучне питання.
В умовах міжнародної ізоляції росії, Китай стає майже єдиним її полупроводником у світ. Це одне з дуже не багатьох місць для постачання російських енергоносіїв та звідки можна буде брати хоч якесь технологічне обладнання.
Бачили телефон, який було анонсовано як заміна айфона? От в ньому не китайський, лише російський патріотизм та жага до імпортозаміщення.
З самого початку війни китайська сторона відсижувалася, заявляла про повагу до суверенітету та територіальної цілісності і благала росіян не починати війну до поки не завершиться олімпіада (думаємо, що події сьогодні показують наявність такої домовленості вчора). І тут, раптом, вустами міністра закордонних справ було анонсовано аж непохитну підтримку Китаю українського суверенітету та готовність докласти всіх зусиль щоб закінчити війну засобами дипломатії. Чого ж раптом?🤔
Про Китайську зовнішню політику треба знати лише одну річ, вся вона підлаштована під найважливіше завдання — постійне зростання економіки. Кінцевою метою є перегнати за цим показником США.
Всьо.
Цим продиктовано програму нового шовкового шляху, дистанціювання від будь-яких конфліктів, робота із усіма державами світу навіть санкційними і оце все. Бо мані потребують тиші і вони не пахнуть.
А подвох в тому, шо економічна експансія китайців є засобом розширення свого впливу. Це коли держава, що має на своїй території, наприклад, газ бере дешевий великий цільовий кредит років так на 10 для розвитку інфраструктури і забов’язується постачати енергоносій на китайський ринок. А Китай отримує і гарантований енергоносій, і вплив на цій території на ці 10 років. А якщо ці гроші банально виведуть в афшор, то це взагалі буде національне китайське свято, бо формується потужна залежність.
Для реалізації цієї задачі, серед іншого, вони потребують нових ринків збуту (тобто місця, де можна буде продавати свої товари та послуги) та енергетичної безпеки (тобто безперебійної поставки газу, нафти та вугілля на підприємства). росія забезпечує Китаю і те, і те. Але…
Вона ж є конкурентом за вплив у Центральній Азії + китайці давно дивляться на російський далекий схід, бо проблему із перенаселенням треба якось вирішувати. А побудова заводів на цих територіях з умовою забезпечення роботою на них китайських громадян в умовах, коли росія буде потребувати хоч якихось інвестицій це прям стопудова схема.
В це рівняння ще треба додати декілька невідомих.
1️⃣ якщо росія для початку війни чекала закінчення олімпіади, то Китай знав про цю війну.
2️⃣ росія потребувала від Китаю гарантій не втручання і підтримки. А в 20-х числах лютого всі чекали оголошення позиції Китаю по цій війні. Для цього вони повинні були побачити плани наступів.
3️⃣ раз Китай заявив нейтральну позицію, значить ці плани їх невоодушевили.
Тому логіка поведінки наступна. В перші дні шановне китайське панство спостерігало за перебігом подій і аналізувало свої подальші дії. І цей нейтралітет для китайців був з усіх сторін виграшним — росія виграє і вони продовжують співробітництво послабивши захід; росія програє і вони розширюють свою експансію.
Нещодавні заяви свідчать, що китайська сторона вже побачила для себе вікно можливостей для обережного включення в ці процеси. Азійський банк інфраструктурних інвестицій, який входить до арбіти впливу Китаю, 3 березня призупинив операції, пов’язані із російською та білоруською сторонами. Скоріше за все, найближчим часом, Китай отримає можливість розширити свою експансію.
Але чи дозволить це зробити, в першу чергу, західний світ ми побачимо з часом.
От така китайська політика…
Все буде Україна!🇺🇦
Декілька днів тому BBC News було опубліковано текст «Вторгнення в Україну: чи може Китай зробити більше для припинення російської війни в Україні?».
І це, прям, доволі влучне питання.
В умовах міжнародної ізоляції росії, Китай стає майже єдиним її полупроводником у світ. Це одне з дуже не багатьох місць для постачання російських енергоносіїв та звідки можна буде брати хоч якесь технологічне обладнання.
Бачили телефон, який було анонсовано як заміна айфона? От в ньому не китайський, лише російський патріотизм та жага до імпортозаміщення.
З самого початку війни китайська сторона відсижувалася, заявляла про повагу до суверенітету та територіальної цілісності і благала росіян не починати війну до поки не завершиться олімпіада (думаємо, що події сьогодні показують наявність такої домовленості вчора). І тут, раптом, вустами міністра закордонних справ було анонсовано аж непохитну підтримку Китаю українського суверенітету та готовність докласти всіх зусиль щоб закінчити війну засобами дипломатії. Чого ж раптом?🤔
Про Китайську зовнішню політику треба знати лише одну річ, вся вона підлаштована під найважливіше завдання — постійне зростання економіки. Кінцевою метою є перегнати за цим показником США.
Всьо.
Цим продиктовано програму нового шовкового шляху, дистанціювання від будь-яких конфліктів, робота із усіма державами світу навіть санкційними і оце все. Бо мані потребують тиші і вони не пахнуть.
А подвох в тому, шо економічна експансія китайців є засобом розширення свого впливу. Це коли держава, що має на своїй території, наприклад, газ бере дешевий великий цільовий кредит років так на 10 для розвитку інфраструктури і забов’язується постачати енергоносій на китайський ринок. А Китай отримує і гарантований енергоносій, і вплив на цій території на ці 10 років. А якщо ці гроші банально виведуть в афшор, то це взагалі буде національне китайське свято, бо формується потужна залежність.
Для реалізації цієї задачі, серед іншого, вони потребують нових ринків збуту (тобто місця, де можна буде продавати свої товари та послуги) та енергетичної безпеки (тобто безперебійної поставки газу, нафти та вугілля на підприємства). росія забезпечує Китаю і те, і те. Але…
Вона ж є конкурентом за вплив у Центральній Азії + китайці давно дивляться на російський далекий схід, бо проблему із перенаселенням треба якось вирішувати. А побудова заводів на цих територіях з умовою забезпечення роботою на них китайських громадян в умовах, коли росія буде потребувати хоч якихось інвестицій це прям стопудова схема.
В це рівняння ще треба додати декілька невідомих.
1️⃣ якщо росія для початку війни чекала закінчення олімпіади, то Китай знав про цю війну.
2️⃣ росія потребувала від Китаю гарантій не втручання і підтримки. А в 20-х числах лютого всі чекали оголошення позиції Китаю по цій війні. Для цього вони повинні були побачити плани наступів.
3️⃣ раз Китай заявив нейтральну позицію, значить ці плани їх невоодушевили.
Тому логіка поведінки наступна. В перші дні шановне китайське панство спостерігало за перебігом подій і аналізувало свої подальші дії. І цей нейтралітет для китайців був з усіх сторін виграшним — росія виграє і вони продовжують співробітництво послабивши захід; росія програє і вони розширюють свою експансію.
Нещодавні заяви свідчать, що китайська сторона вже побачила для себе вікно можливостей для обережного включення в ці процеси. Азійський банк інфраструктурних інвестицій, який входить до арбіти впливу Китаю, 3 березня призупинив операції, пов’язані із російською та білоруською сторонами. Скоріше за все, найближчим часом, Китай отримає можливість розширити свою експансію.
Але чи дозволить це зробити, в першу чергу, західний світ ми побачимо з часом.
От така китайська політика…
Все буде Україна!🇺🇦
👍3🤔1🥴1💯1
На злобу дня: коротко про головне
Пройшов третій раунд переговорів. Як ми й зазначали, обстріли не припинилися і гуманітарні коридори не запрацювали.
Чому?
Бо усвідомлюючи, що для нас ці речі є критично важливими, російський агресор використовує їх як розмінну монети (терористи вони і є). З іншого боку, це є свідченням того, що наша делегація не іде на принципові поступки, яких хочуть москальські перемовні лиця. Оскільки обстріли та коридори — їх єдині аргументи, вони готові їх розміняти для себе лише на щось важливе.
Але в цьому ж є і суттєвий мінус☝️
Відсутність поступок з їх сторони означає або не усвідомлення великих втрат і програшу, або наявність якоїсь кількості ресурсів для продовження свого терору.
Із вчорашнього звернення радника Подоляка увагу варто приділити словам «інтенсивні консультації».
Скоріше за все, це означає, що агресор вже починає активні дії, для того, щоб вийти із цієї авантюри. І новини про можливу зустріч Міністрів закордонних справ України та московії, тому непряме підтвердження. Значить чим більший урон ЗСУ буде наносити ворогу, тим слабкішими будуть його позиції і тим швидше його буде знищено.
Вступ України до ЄС. Міністр закордоних справ Дмитро Кулеба вчора озвучив, що Україні до ЄС залишився шлях як від Києва до Вінниці. Якщо він робить такі заяви, це означає, що дійсно існують такі принципові домовленості, бо озвучуючи такі речі без погодження із європейськими чиновниками ми ризикуємо залишитися без союзників.
А всім нам краще зберігати спокій і дуже стримано, але з оптимізмом дивитися на ситуацію. Пояснимо причини. Від Києва до Вінниці можна йти пішки, їхати автомобілем або Укрзалізницею. І це різний за часом і комфортом процес. Більшість користується Укрзалізницею і буде суперово, якщо квитки взяли на інтерсіті+. Бо поїхавши електричкою Київ–Гречани можна ж й взагалі не доїхати, або приїхати сивими.
Прийняття до розгляду нашої заявки на вступ було рішенням політичним. Свого роду жест підтримки. Але, як завжди, але… За час війни (за інформацією ООН) вони вже зіткнулися із майже мільйоном наших біженців. Це гігантське навантаження на інфраструктуру та бюджет. Вступ до ЄС буде означати, що вони відкриють для нас свої кордони і кількість мігрантів може стати ще більше, а це є проблемою для європейських держав.
Сюди ж додаємо контекст того, що Європа вже відчуває на собі дію власних же санкцій на росію, хоча б по ціні за газ.
Накинемо на це стартову природу ЄС, як економічного союзу. В мирний час туди приймали, якщо ти відповідаєш ряду критеріїв та норм. Війна, звісно, закінчиться, і політично ми вийдемо з неї сильними, але економіка (тобто один з базових критеріїв, що оцінює ЄС) буде не на самому найвищому рівні.
На додачу, розпочнеться процес відновлення інфраструктури і втрат, що ми понесли. Це є навантаження на економіки партнерів. І європейські держави це чітко усвідомлюють. Тому і є ряд членів ЄС, які поки не підтримують нашу заявку. Але зараз сформувалися такі умови, що може бути ухвалено емоційно-політичне рішення.
Тому стримано, але оптимістично дивимося в майбутнє😉
Напишіть в коментарях, які теми були б цікаві для обговорення.
Рекомендуйте канал друзям, близьким та знайомим.
Все буде Україна!🇺🇦
Пройшов третій раунд переговорів. Як ми й зазначали, обстріли не припинилися і гуманітарні коридори не запрацювали.
Чому?
Бо усвідомлюючи, що для нас ці речі є критично важливими, російський агресор використовує їх як розмінну монети (терористи вони і є). З іншого боку, це є свідченням того, що наша делегація не іде на принципові поступки, яких хочуть москальські перемовні лиця. Оскільки обстріли та коридори — їх єдині аргументи, вони готові їх розміняти для себе лише на щось важливе.
Але в цьому ж є і суттєвий мінус☝️
Відсутність поступок з їх сторони означає або не усвідомлення великих втрат і програшу, або наявність якоїсь кількості ресурсів для продовження свого терору.
Із вчорашнього звернення радника Подоляка увагу варто приділити словам «інтенсивні консультації».
Скоріше за все, це означає, що агресор вже починає активні дії, для того, щоб вийти із цієї авантюри. І новини про можливу зустріч Міністрів закордонних справ України та московії, тому непряме підтвердження. Значить чим більший урон ЗСУ буде наносити ворогу, тим слабкішими будуть його позиції і тим швидше його буде знищено.
Вступ України до ЄС. Міністр закордоних справ Дмитро Кулеба вчора озвучив, що Україні до ЄС залишився шлях як від Києва до Вінниці. Якщо він робить такі заяви, це означає, що дійсно існують такі принципові домовленості, бо озвучуючи такі речі без погодження із європейськими чиновниками ми ризикуємо залишитися без союзників.
А всім нам краще зберігати спокій і дуже стримано, але з оптимізмом дивитися на ситуацію. Пояснимо причини. Від Києва до Вінниці можна йти пішки, їхати автомобілем або Укрзалізницею. І це різний за часом і комфортом процес. Більшість користується Укрзалізницею і буде суперово, якщо квитки взяли на інтерсіті+. Бо поїхавши електричкою Київ–Гречани можна ж й взагалі не доїхати, або приїхати сивими.
Прийняття до розгляду нашої заявки на вступ було рішенням політичним. Свого роду жест підтримки. Але, як завжди, але… За час війни (за інформацією ООН) вони вже зіткнулися із майже мільйоном наших біженців. Це гігантське навантаження на інфраструктуру та бюджет. Вступ до ЄС буде означати, що вони відкриють для нас свої кордони і кількість мігрантів може стати ще більше, а це є проблемою для європейських держав.
Сюди ж додаємо контекст того, що Європа вже відчуває на собі дію власних же санкцій на росію, хоча б по ціні за газ.
Накинемо на це стартову природу ЄС, як економічного союзу. В мирний час туди приймали, якщо ти відповідаєш ряду критеріїв та норм. Війна, звісно, закінчиться, і політично ми вийдемо з неї сильними, але економіка (тобто один з базових критеріїв, що оцінює ЄС) буде не на самому найвищому рівні.
На додачу, розпочнеться процес відновлення інфраструктури і втрат, що ми понесли. Це є навантаження на економіки партнерів. І європейські держави це чітко усвідомлюють. Тому і є ряд членів ЄС, які поки не підтримують нашу заявку. Але зараз сформувалися такі умови, що може бути ухвалено емоційно-політичне рішення.
Тому стримано, але оптимістично дивимося в майбутнє😉
Напишіть в коментарях, які теми були б цікаві для обговорення.
Рекомендуйте канал друзям, близьким та знайомим.
Все буде Україна!🇺🇦
👍3