#книга_дня 1 березня - Ян Андрушевський, З краю сліз і краси, 2-ге видання, виправлене, Львів-Ряшів 2023, lxii+152+lxiv+154 c.
Завдяки @obranciduchiv підгледів, що можна було замовити - ще й безкоштовно - ось таку ошатну книгу Яна Андрушевського, польського лікаря та письменника. Він народився у Львові в 1866 році, а помер і похований у Немирові на Яворівщині. По собі залишив невеликий, але яскравий літературний спадок з оповідань та новел про побут звичайних мешканців околиць, де сам проживав.
Ця збірка вперше була опублікована 1905 року, й перевидана в 2023-му в двомовному форматі спільними зусиллями польських та українських інституцій. А ще додано кілька статей про творчість самого Яна Андрушевського. В підсумку вийшла якісна збірка в прекрасному виданні - з тканинною обкладинкою, позолотою, дорогим папером і гарним друком. Ще б усі книги були такими гарними та якісними.
Хоча краса цієї книги й безкоштовне розповсюдження - це певною мірою культурна експансія. Те, чого не робимо ми, але роблять сусіди.
Завдяки @obranciduchiv підгледів, що можна було замовити - ще й безкоштовно - ось таку ошатну книгу Яна Андрушевського, польського лікаря та письменника. Він народився у Львові в 1866 році, а помер і похований у Немирові на Яворівщині. По собі залишив невеликий, але яскравий літературний спадок з оповідань та новел про побут звичайних мешканців околиць, де сам проживав.
Ця збірка вперше була опублікована 1905 року, й перевидана в 2023-му в двомовному форматі спільними зусиллями польських та українських інституцій. А ще додано кілька статей про творчість самого Яна Андрушевського. В підсумку вийшла якісна збірка в прекрасному виданні - з тканинною обкладинкою, позолотою, дорогим папером і гарним друком. Ще б усі книги були такими гарними та якісними.
Хоча краса цієї книги й безкоштовне розповсюдження - це певною мірою культурна експансія. Те, чого не робимо ми, але роблять сусіди.
❤9🔥2
Цього теплого весняного дня так і хочеться поділитися радістю: покажу вам подаруночок, який отримав від дорогої подруги Віри ❤️🔥
Вже пів місяця минуло від Дня Книгодарування, а я тільки зараз хвалюся вам. Нічого, адже любов до книг не має часових обмежень 🥰
Дякую тобі, дорога!
P. S.: А от що за книга була всередині - дізнаєтеся трохи згодом, бо ця крутезна новинка заслуговує бути сьогодні книгою дня! Майте трохи терпіння)))
Вже пів місяця минуло від Дня Книгодарування, а я тільки зараз хвалюся вам. Нічого, адже любов до книг не має часових обмежень 🥰
Дякую тобі, дорога!
P. S.: А от що за книга була всередині - дізнаєтеся трохи згодом, бо ця крутезна новинка заслуговує бути сьогодні книгою дня! Майте трохи терпіння)))
❤6👍2
#книга_дня 2 березня - Астрід Ліндґрен, Щоденники воєнного часу. 1939 - 1945, переклав зі шведської Денис Суворов, Київ: ВИДАВНИЦТВО РМ 2026, 360 с., серія Нонфікшн.
Не знаю, як ви, та я був у шоках, що довгоочікуване перевидання щоденників Астрід Ліндґрен з'явилося у видавництві РМ, тобто Рідна Мова. Звісно, в Лаурусі воно вийти вже не могло, адже видавництво закрили.
І саме це новеньке друге видання Щоденників... українською мовою мені подарувала дорога подруга на День Книгодарування, за що я їй особливо вдячний.
Тож у мене тепер є обидва видання, так-так. Ще як тільки надрукували перше в Лаурусі, то мене підбила купити його менеджерка Книгарні Є в Луцьку. Тираж книги моментально розпродали. Потому, наскільки я пригадую, стеля ціни цієї книги на olx була 50 тисяч гривень.
Тому перевидати Щоденники... було дуже правильним і вчасним рішенням. Адже в нас і самих триває воєнний час, а приклад безкомпромісної стійкості шведської письменниці може тільки надихати і підбадьорювати. Але аж ніяк не засучувати.
Не знаю, як ви, та я був у шоках, що довгоочікуване перевидання щоденників Астрід Ліндґрен з'явилося у видавництві РМ, тобто Рідна Мова. Звісно, в Лаурусі воно вийти вже не могло, адже видавництво закрили.
І саме це новеньке друге видання Щоденників... українською мовою мені подарувала дорога подруга на День Книгодарування, за що я їй особливо вдячний.
Тож у мене тепер є обидва видання, так-так. Ще як тільки надрукували перше в Лаурусі, то мене підбила купити його менеджерка Книгарні Є в Луцьку. Тираж книги моментально розпродали. Потому, наскільки я пригадую, стеля ціни цієї книги на olx була 50 тисяч гривень.
Тому перевидати Щоденники... було дуже правильним і вчасним рішенням. Адже в нас і самих триває воєнний час, а приклад безкомпромісної стійкості шведської письменниці може тільки надихати і підбадьорювати. Але аж ніяк не засучувати.
❤5🔥3👏1
#книга_дня 3 березня - Томас Венцлова, Леонідас Донскіс, Передчуття і пророцтва Східної Європи, переклали з литовської Георгій Єфремов та Олег Коцарев, Київ: Дух і Літера 2016, 120 с., серія Бібліотека спротиву, бібліотека надії
Сьогоднішній день починаю з книгою, яку відразу представляю вам, як книгу дня.
Незвичайна книга, написана як безперервний есей у формі листування двох литовських інтелектуалів, один з яких працює в Єльському Університеті (США), а інший - в Університеті Вітаутаса Великого (Литва). Точніше, працював. Леонідас Донскіс помер від серцевого нападу в рік виходу цієї книги - 2016-му, у віці 54 років. Тоді як поет і філософ Томас Венцлова зараз має 88 років.
У мене специфічна тяга до подібних книг, де інтелектуали розмірковують про майбутнє, будують якісь прогнози й намагаються вловити закономірності геополітики та культурних тенденцій. Беру цю книгу до рук з відомою часткою скепсису. Хоча східноєвропейські інтелектуали (окрім, Грицака, звісно) краще розуміють Європу і росію, ніж будь-хто.
Сьогоднішній день починаю з книгою, яку відразу представляю вам, як книгу дня.
Незвичайна книга, написана як безперервний есей у формі листування двох литовських інтелектуалів, один з яких працює в Єльському Університеті (США), а інший - в Університеті Вітаутаса Великого (Литва). Точніше, працював. Леонідас Донскіс помер від серцевого нападу в рік виходу цієї книги - 2016-му, у віці 54 років. Тоді як поет і філософ Томас Венцлова зараз має 88 років.
У мене специфічна тяга до подібних книг, де інтелектуали розмірковують про майбутнє, будують якісь прогнози й намагаються вловити закономірності геополітики та культурних тенденцій. Беру цю книгу до рук з відомою часткою скепсису. Хоча східноєвропейські інтелектуали (окрім, Грицака, звісно) краще розуміють Європу і росію, ніж будь-хто.
❤5👍3🔥1
⸙ Index Librorum ⸙
#книга_дня 3 березня - Томас Венцлова, Леонідас Донскіс, Передчуття і пророцтва Східної Європи, переклали з литовської Георгій Єфремов та Олег Коцарев, Київ: Дух і Літера 2016, 120 с., серія Бібліотека спротиву, бібліотека надії Сьогоднішній день починаю…
#inprogress
Перша сторінка, а мені вже подобається ця книга.
Про російського інтелігента інколи кажуть, що у нього лише один моральний вибір - зрадити або своє сумління, або батьківщину.
Перша сторінка, а мені вже подобається ця книга.
😁6👍1
#inprogress - Томас Венцлова, Леонідас Донскіс, Передчуття і пророцтва Східної Європи
У цьому пасажі Леонідас Донскіс звертається з питаннями, звісно, до російських інтелектуалів (хоч і не тільки), але сьогодні ці слова я не можу сприймати поза контекстом, у якому ми живемо. Бо раптом стало цілком ясно, що Україна раз-по-раз наступає на одні й ті ж граблі - робить все те, з чим її свідомі громадяни не можуть (і точно не хочуть) себе ототожнювати.
Чи з моральної точки зору я можу себе ототожнювати, як військовий, з тими людьми у формі, хто в приміщенні ТЦК забиває людей до травм і смерті, влаштовує п'яні смертельні ДТП чи навіть "банально" відправляє підлеглих будувати собі будинки чи оформляє гуманітарні авто на себе? Чи можу я себе ототожнювати - вже як цивільний, - з чиновниками, котрі під час воєнного стану втрапляють чи не щотижня у резонансні корупційні скандали на багато мільярдів? Прокурори, що оформляють фейкові інвалідності, збивають людей на переходах, але не несуть жодної відповідальності; очільники лікарень, ВЛК та МСЕК, чиї доларові хабарі встеляють килимом на підлозі при обшуках; поліцейські, які кришують наркобізнес чи ігнорують прямі порушення законів проти цивільних; митники, які прямо з керівних крісел списуються з військового обліку за станом здоров'я; керівники збиткових підприємств з космічними зарплатами, які глузують зі своїх співробітників з зарплатами мінімальними. І ще безкінечна вервечка подібних прикладів. На які держава майже ніяк не реагує. І все це веде до ситуації, коли я і мені подібні були й залишаємося патріотами не завдяки державній політиці, а всупереч їй. Абсурд. І це системна проблема всіх тридцяти трьох років незалежності. Дорога в нікуди.
А саме тут ми мали б кардинально відрізнятися від ворога, щоб у роздумах інтелектуалів про росію не впізнавати раптом самих себе.
Повертаючись до книги, мушу визнати, що текст, який з перших абзаців викликає такий шквал думок і асоціацій, такий потужний внутрішній відгук, - точно написаний не даремно.
Чи будеш ти захищати свою країну, якщо вона порушить закони людяності або познущається з твоїх цінностей, - це питання не з найлегших.
Як і інше питання: що ж таке патріотизм - потурання і надання моральних знижок своїм (із любові до вітчизни) або, навпаки, здатність бути першим, хто скаже "ні" всьому, що не дозволяє ототожнити себе з такою батьківщиною й тим, чим вона хоче стати чи вже стала?
У цьому пасажі Леонідас Донскіс звертається з питаннями, звісно, до російських інтелектуалів (хоч і не тільки), але сьогодні ці слова я не можу сприймати поза контекстом, у якому ми живемо. Бо раптом стало цілком ясно, що Україна раз-по-раз наступає на одні й ті ж граблі - робить все те, з чим її свідомі громадяни не можуть (і точно не хочуть) себе ототожнювати.
Чи з моральної точки зору я можу себе ототожнювати, як військовий, з тими людьми у формі, хто в приміщенні ТЦК забиває людей до травм і смерті, влаштовує п'яні смертельні ДТП чи навіть "банально" відправляє підлеглих будувати собі будинки чи оформляє гуманітарні авто на себе? Чи можу я себе ототожнювати - вже як цивільний, - з чиновниками, котрі під час воєнного стану втрапляють чи не щотижня у резонансні корупційні скандали на багато мільярдів? Прокурори, що оформляють фейкові інвалідності, збивають людей на переходах, але не несуть жодної відповідальності; очільники лікарень, ВЛК та МСЕК, чиї доларові хабарі встеляють килимом на підлозі при обшуках; поліцейські, які кришують наркобізнес чи ігнорують прямі порушення законів проти цивільних; митники, які прямо з керівних крісел списуються з військового обліку за станом здоров'я; керівники збиткових підприємств з космічними зарплатами, які глузують зі своїх співробітників з зарплатами мінімальними. І ще безкінечна вервечка подібних прикладів. На які держава майже ніяк не реагує. І все це веде до ситуації, коли я і мені подібні були й залишаємося патріотами не завдяки державній політиці, а всупереч їй. Абсурд. І це системна проблема всіх тридцяти трьох років незалежності. Дорога в нікуди.
А саме тут ми мали б кардинально відрізнятися від ворога, щоб у роздумах інтелектуалів про росію не впізнавати раптом самих себе.
Повертаючись до книги, мушу визнати, що текст, який з перших абзаців викликає такий шквал думок і асоціацій, такий потужний внутрішній відгук, - точно написаний не даремно.
🔥6👍1🤔1
Усе ригає
або
невиправна сліпа наївність ліберальних західних інтелектуалів, яким росія сцяла в обличчя століттями, а вони досі сприймають це як життєдайну росу. Вся тверезість і гострий розум розбиваються об камінь уявлень про "хароших русскіх" дисидентів та інтелектуалів.
Конкретно тут Леонідас Донскіс співає оди російським дисидентам, які нібито пропонують альтернативу спершу радянському, а потому вже путінському режиму в росії. І свято вірить в життєву силу цього альтернативного проєкту. На підтвердження наводить слова Ґріґорія Помєранца, опубліковані 2008 року. Ага, в рік російського вторгнення до Грузії.
Як на мене, то всі ці дисиденти швидше взагалі не є росіянами як такими, ніж справді доводять своїм прикладом, що "харошиє русскіє" існують. Але на те я і не є лівим лібералом 💁
P.S.: Леонідас Донскіс також згадує, що Адам Міхнік - знаний польський дисидент та інтелектуал, - називав себе антирадянським русофілом, для якого російська мова - це мова відваги та свободи.
Усе ригає знову
або
невиправна сліпа наївність ліберальних західних інтелектуалів, яким росія сцяла в обличчя століттями, а вони досі сприймають це як життєдайну росу. Вся тверезість і гострий розум розбиваються об камінь уявлень про "хароших русскіх" дисидентів та інтелектуалів.
Конкретно тут Леонідас Донскіс співає оди російським дисидентам, які нібито пропонують альтернативу спершу радянському, а потому вже путінському режиму в росії. І свято вірить в життєву силу цього альтернативного проєкту. На підтвердження наводить слова Ґріґорія Помєранца, опубліковані 2008 року. Ага, в рік російського вторгнення до Грузії.
Як на мене, то всі ці дисиденти швидше взагалі не є росіянами як такими, ніж справді доводять своїм прикладом, що "харошиє русскіє" існують. Але на те я і не є лівим лібералом 💁
P.S.: Леонідас Донскіс також згадує, що Адам Міхнік - знаний польський дисидент та інтелектуал, - називав себе антирадянським русофілом, для якого російська мова - це мова відваги та свободи.
Усе ригає знову
🥴5🤝2❤1
#книга_дня 4 березня - Іво Андрич, Знаки вздовж дороги, переклав з сербо-хорватської Микола Шпаковатий, Київ: Веселка 1991, 224 с.
Нехай цього дня тут з'явиться книга під чарівно символічною назвою: Знаки вздовж дороги.
І вздовж своєї я постійно шукаю знаки, намагаючись відчитувати їх, як дороговкази.
Мактуб - так записано, - мій шлях визначений. А знаки вздовж шляху, коли вдається їх віднайти й потрактувати, додають упевненості, що я йду правильним шляхом. Тим, який записаний мені.
Збірка дитячих оповідань викликає потік асоціацій у дорослого дяді самою лиш назвою 🤭 І не дивно, адже написані вони майстром - Іво Андричем, - єдиним балканським нобелівським лауреатом з літератури.
Не скажу, що в мене не доходили руки до цієї збірки. Радше навпаки: я постійно відкладав її, адже саме очікування читання - то вже трепет і насолода. Тим паче, що після цієї красивої книги, тобто від 1991 року, з'явилася друком лише одна, теж невеличка книга Андрича. Автор, котрого несправедливо оминають перекладачі й видавці.
Нехай цього дня тут з'явиться книга під чарівно символічною назвою: Знаки вздовж дороги.
І вздовж своєї я постійно шукаю знаки, намагаючись відчитувати їх, як дороговкази.
Мактуб - так записано, - мій шлях визначений. А знаки вздовж шляху, коли вдається їх віднайти й потрактувати, додають упевненості, що я йду правильним шляхом. Тим, який записаний мені.
Збірка дитячих оповідань викликає потік асоціацій у дорослого дяді самою лиш назвою 🤭 І не дивно, адже написані вони майстром - Іво Андричем, - єдиним балканським нобелівським лауреатом з літератури.
Не скажу, що в мене не доходили руки до цієї збірки. Радше навпаки: я постійно відкладав її, адже саме очікування читання - то вже трепет і насолода. Тим паче, що після цієї красивої книги, тобто від 1991 року, з'явилася друком лише одна, теж невеличка книга Андрича. Автор, котрого несправедливо оминають перекладачі й видавці.
❤7🥰4🔥1👏1
#книга_дня 5 березня - Вільям Бекфорд, Ватек, переклав з французької Петро Таращук, Тернопіль: Навчальна книга - Богдан 2019, 104 с., серія Argentum.
Ватек - короткий готичний роман, натхненний романтикою Орієнталізму, написаний французькою мовою і виданий у 1786 році, коли його автору, англійцю між іншим, було лишень 26 років. І йдеться про Вільяма Бекфорда (1760 - 1844) - знаменитого колекціонера мистецтва, багача й авантюриста. А ще бісексуала, містифікатора, добровільного вигнанця та борця за права гомосексуалів. За своє життя він розтратив свій величезний родинний статок на архітектурні проєкти та захоплення творами мистецтва, задовольнив літературні амбіції, пишучи подорожні нариси й пародійні твори, а став знаменитий завдяки короткому готичному роману Ватек, чий переклад англійською вийшов друком раніше, ніж французький оригінал.
Ватек - ексцентричний і марнославний багач-каліф з арабського міста Самарра, котрого спокушає небаченими таємницями демон. Наче такий собі Фауст із Тисячі й однієї ночі.
Ватек - короткий готичний роман, натхненний романтикою Орієнталізму, написаний французькою мовою і виданий у 1786 році, коли його автору, англійцю між іншим, було лишень 26 років. І йдеться про Вільяма Бекфорда (1760 - 1844) - знаменитого колекціонера мистецтва, багача й авантюриста. А ще бісексуала, містифікатора, добровільного вигнанця та борця за права гомосексуалів. За своє життя він розтратив свій величезний родинний статок на архітектурні проєкти та захоплення творами мистецтва, задовольнив літературні амбіції, пишучи подорожні нариси й пародійні твори, а став знаменитий завдяки короткому готичному роману Ватек, чий переклад англійською вийшов друком раніше, ніж французький оригінал.
Ватек - ексцентричний і марнославний багач-каліф з арабського міста Самарра, котрого спокушає небаченими таємницями демон. Наче такий собі Фауст із Тисячі й однієї ночі.
❤7🔥2🥰2👏1
#книга_дня 6 березня - Умберто Еко, Евдженіо Кармі, Три оповідки. Казки для дітей, переклала з італійської Мар'яна Прокопович, Київ: Лаурус 2013, 112 с.
Давно не було Умберто Еко, правда ж?
Ще коли тільки першою книгою Майстра ділився з вами в цій рубриці, то заради цікавості пошукав, що там ще продають на olx - і за сто гривень купив ось таку милоту. Книжка для тих, хто потребує казок, написана Умберто Еко та проілюстрована Евдженіо Кармі. Насправді прекрасне видання, аж шкода, що видавництво Лаурус уже закрилося.
У мене, як виявилося, мало не більше книжок, де Умберто Еко в співавторстві (або ж сам) пише якусь нестандартну дичину (забавну дичину, звісно), ніж, власне, його романів. І тим цікавіше, хіба ні? Адже хто ще з відомих вчених і серйозних письменників писав дитячі книжки? Хоч і тексти цих казок вкрай коротенькі. А сама книга більше захоплює своїми ілюстраціями.
Завтра буде Мурич.
Не розходьтеся.
Давно не було Умберто Еко, правда ж?
Ще коли тільки першою книгою Майстра ділився з вами в цій рубриці, то заради цікавості пошукав, що там ще продають на olx - і за сто гривень купив ось таку милоту. Книжка для тих, хто потребує казок, написана Умберто Еко та проілюстрована Евдженіо Кармі. Насправді прекрасне видання, аж шкода, що видавництво Лаурус уже закрилося.
У мене, як виявилося, мало не більше книжок, де Умберто Еко в співавторстві (або ж сам) пише якусь нестандартну дичину (забавну дичину, звісно), ніж, власне, його романів. І тим цікавіше, хіба ні? Адже хто ще з відомих вчених і серйозних письменників писав дитячі книжки? Хоч і тексти цих казок вкрай коротенькі. А сама книга більше захоплює своїми ілюстраціями.
Завтра буде Мурич.
Не розходьтеся.
👍7
Дональд Трамп заявив:
Ви можете собі уявити, щоб, скажімо, президент Сербії сказав "Я завжди буду служити киргизькому народу", або король Іспанії сказав "Я завжди буду служити в'єтнамському народу"?
Це що взагалі за фігня? Це вже навіть не подвійні стандарти, а всесвітнє служіння. Євреї дві тисячі років тому оголошують себе богообраним народом - і відтоді всі інші народи мають служити їм, чи як? 💁
Повертаючись до серйозного (якнайсерйознішого) сьогодення, я запитую себе: чим Ізраїль заслужив абсолютний імунітет від будь-якої критики, в заразом - відповідальності за проступки та навіть воєнні злочини? Це тому, що вони заплатити життями шести з половиною мільйонів мучеників Голокосту? І тепер до кінця цивілізації вони прощені за все як нація, що найбільше натерпілася? Аж до того, що 80 років після Голокосту цілий лідер західного світу оголошує, що завжди буде служити єврейському народу.
А нічого, що українців одна лиш Друга світова "забрала" 8-10 мільйонів; а до того ще три голодомори і сталінські репресії знищили ще кілька мільйонів? Де наші безумовні заступники - королі та президенти? Що ми маємо?
А маємо те, що під час війни з росіянами від нас вимагають ремонтувати російський газопровід, знищений тими ж росіянами. Жодних імунітетів, жодних індульгенцій. Треба - і край, інакше ЄС не дасть 90 млрд кредитів, щоб ми могли якось продовжувати війну й не здохнути. А як здохнемо всі - то не біда, ми ж не євреї, світ без нас якось проживе.
Пам'ятаєте ще одного лідера вільного світу - президента США Вудро Вілсона, - який удостоєний Нобелівської премії Миру за "миротворчі" зусилля? З його руки (знамениті 14 пунктів) вирішувалася доля вільних націй після Першої світової, зокрема поляків. Він не сказав, що завжди буде служити українському народу, ні. За поляками визнав право на суверенітет і незалежність, а за українцями - ні. 14 пунктів тупо проігнорували боротьбу українців за незалежність від росії, проігнорували УНР та інші незалежні держави, створені нами після революції. Проігнорували українців як таких. Нема їх, і не варті вони бути самостійними.
Минуло сто років, а від нас досі вимагають довести, що ми - не росіяни, що ми варті бути самостійними, бо наша самостійність створює купу проблем і незручностей - торгових і політичних - для вільних країн Заходу. Від нас вимагають "козирів" і "карт", щоб виправдати право на існування.
Зате від Ізраїлю не вимагають. Там всі карти є. А як нема - лідер західного світу їм дасть. Адже завжди служитиме єврейському народу.
Нахуй єврейський народ.
Нахуй Ізраїль.
І нахуй таких лідерів західного світу.
Я завжди буду служити єврейському народу.
Ви можете собі уявити, щоб, скажімо, президент Сербії сказав "Я завжди буду служити киргизькому народу", або король Іспанії сказав "Я завжди буду служити в'єтнамському народу"?
Це що взагалі за фігня? Це вже навіть не подвійні стандарти, а всесвітнє служіння. Євреї дві тисячі років тому оголошують себе богообраним народом - і відтоді всі інші народи мають служити їм, чи як? 💁
Повертаючись до серйозного (якнайсерйознішого) сьогодення, я запитую себе: чим Ізраїль заслужив абсолютний імунітет від будь-якої критики, в заразом - відповідальності за проступки та навіть воєнні злочини? Це тому, що вони заплатити життями шести з половиною мільйонів мучеників Голокосту? І тепер до кінця цивілізації вони прощені за все як нація, що найбільше натерпілася? Аж до того, що 80 років після Голокосту цілий лідер західного світу оголошує, що завжди буде служити єврейському народу.
А нічого, що українців одна лиш Друга світова "забрала" 8-10 мільйонів; а до того ще три голодомори і сталінські репресії знищили ще кілька мільйонів? Де наші безумовні заступники - королі та президенти? Що ми маємо?
А маємо те, що під час війни з росіянами від нас вимагають ремонтувати російський газопровід, знищений тими ж росіянами. Жодних імунітетів, жодних індульгенцій. Треба - і край, інакше ЄС не дасть 90 млрд кредитів, щоб ми могли якось продовжувати війну й не здохнути. А як здохнемо всі - то не біда, ми ж не євреї, світ без нас якось проживе.
Пам'ятаєте ще одного лідера вільного світу - президента США Вудро Вілсона, - який удостоєний Нобелівської премії Миру за "миротворчі" зусилля? З його руки (знамениті 14 пунктів) вирішувалася доля вільних націй після Першої світової, зокрема поляків. Він не сказав, що завжди буде служити українському народу, ні. За поляками визнав право на суверенітет і незалежність, а за українцями - ні. 14 пунктів тупо проігнорували боротьбу українців за незалежність від росії, проігнорували УНР та інші незалежні держави, створені нами після революції. Проігнорували українців як таких. Нема їх, і не варті вони бути самостійними.
Минуло сто років, а від нас досі вимагають довести, що ми - не росіяни, що ми варті бути самостійними, бо наша самостійність створює купу проблем і незручностей - торгових і політичних - для вільних країн Заходу. Від нас вимагають "козирів" і "карт", щоб виправдати право на існування.
Зате від Ізраїлю не вимагають. Там всі карти є. А як нема - лідер західного світу їм дасть. Адже завжди служитиме єврейському народу.
Нахуй єврейський народ.
Нахуй Ізраїль.
І нахуй таких лідерів західного світу.
❤7👏4