​​🇺🇦 🇩🇪 Як довести дітям, які опинились у підвалах під бомбами, поруч із пораненими чи загиблими близькими, що життя має сенс, що у світі залишилося щось хороше для них? Розповіла про українських дітей, які постраждали у розв’язаній Росією війні, німецькому виданню Die Welt. Інтерв’ю вийшло в недільному випуску – Welt am Sonntag.

Відповіддю на ці зовсім не риторичні запитання стала започаткована мною Національна програма психічного здоров’я та психосоціальної підтримки. Найкращі фахівці світу мають навчити наших спеціалістів боротися з наслідками травматичних подій, спричинених війною в цілої країни. Бачу нині лише такий дієвий варіант допомоги. Я точно не хочу, щоб українські діти залишилися травмованими на все життя. Ми маємо повернути їм віру у світ, що відкритий для них.

Країна-терорист щодня відбирає у наших дітей невід’ємне право на життя, записане в Конституції України. Коли атакує ракетами торгові центри, жилі квартали, лікарні й укриття.

Росія відбирає у дітей право на свободу, коли депортує їх на свої території, розлучаючи з батьками, або ж коли змушує місяцями жити в підвалах. Відбирає право на достатній життєвий рівень, коли розстрілює дітей у черзі за водою. Відбирає право на освіту, коли бомбардує наші школи.

Власне, будь-яку статтю нашої Конституції Росія зараз прагне нівелювати. Знищити право наших дітей вирости українцями.

Проте діти, що змалку знають свої права, виростуть дорослими, які нікому їх не віддадуть. У всеукраїнському онлайн-конкурсі «Конституція для всіх: і великих, і малих» понад тисячу дітей цитують нашу Конституцію — у своєму, дитячому варіанті. З прапорами й вишиванками, вдома і за кордоном, декларують ті права, за які ми зараз боремося.

Учора конкурс скінчився, на youtube-каналі проекту можна подивитися переможців та зворушливі відео усіх учасників. Однак упевнена: кожен з них є частиною нашої великої перемоги — адже в нас ростуть діти, які напам’ять знають, що означає бути українцями.

З Днем конституції 🇺🇦

​​🇺🇦🇬🇧 79 університетів Великої Британії долучились до програми партнерства з українськими університетами. Ініціатива стала можливою за сприяння Фонду Президента України з підтримки освіти, науки та спорту у партнерстві з об’єднанням університетів Великої Британії та Cormack Consultancy Group. Вона допоможе нашим вишам не припиняти освітній та науковий процес в умовах війни.

📚Единбурзький університет вже об’єднався з Київським національним університетом імені Тараса Шевченка. Університет Рексхема Гліндра — з Національним університетом «Чернігівська політехніка». Ліверпульський університет фінансує заміну вікон у приміщеннях Сумського державного університету після російських бомбардувань.

🧑‍🔬Й це лише початок. Завдяки цій ініціативі наші університети, що зазнали руйнувань, зможуть і далі проводити наукові дослідження, створять краундфандингову платформу для підтримки наших науковців. Студенти зможуть проходити онлайн-модулі британських університетів. 

У перспективі планується запуск програм подвійних дипломів, спільних наукових досліджень та відкриття українських студій у британських університетах. 

Важливо, що ініціативу анонсували водночас зі стартом вступної кампанії. Адже вона свідчить: українські університети ні на день не збираються зупиняти освітній процес. 

Якщо маєте питання до правил цьогорічного вступу, у Міністерстві освіти радять скористатися одним із ресурсів:

📍У чатботі «ОсвітаВсім» @inforesurs_gov_ua_bot є основні дати вступних кампаній, контакти служби підтримки, відеоінструкції з реєстрації електронних кабінетів та сервіс перевірки документів про освіту.

📍Також розпочала роботу консультативна телефонна лінія МОН «Вступна кампанія 2022 року» за номером 0 (800) 50-45-70.

Усі телефони та електронні адреси, які потрібні, щоб з’ясувати окремі питання у МОН зібрали на окремій сторінці.

Це інтерв’ю каналу CNN довелося давати, коли розбирали завали торговельного центру в Кременчуці, у який влучила російська ракета. Тож найперше говорили про нього – так, для мене це тероризм. Умисний і цинічний. І такі атаки Україна переживає щодня. Ракети скеровують у будинки мирних українців не «випадково», а спеціально. Що це, як не тероризм міжнародного масштабу?
«І як ви там тримаєтеся?» – запитала ведуча.

У перші тижні війни ми всі – і я точно – почувалися, як спринтери. Треба було відбити всі атаки, всі виклики максимально швидко. Емоції, сили й адреналін були на межі. Тепер, на п’ятий місяць війни, всі ми – люди, які біжать довшу дистанцію. Треба розподілити правильно всі сили та ресурси, щоб подолати всю відстань і перемогти. Нас має вистачити на перемогу. І нас вистачить.

Читати інтервʼю: https://cnn.it/3QRFpwF

Під завалами бази відпочинку на Одещині, по якій росіяни випустили ракети, зранку лишалося троє людей. Двоє з них — діти. Діти, що приїхали туди бодай трішки забути про війну й згадати як це — мати літні канікули з морем. Хлопчик 12 років — можливо, їх друг, з яким ще вчора перед сном розходились по кімнатах, загинув. Неможливо думати про це — й неможливо не думати.

Щодня, лягаючи спати, українці не знають, чи прокинуться. Давно не потрібно бути сусідом «центру прийняття рішень» чи «стратегічного об’єкту», потрібно просто бути українцем, щоб у твій дім «прилетіло».

У дев’ятиповерхівці в Сергіївці, в яку сьогодні влучила і яку повністю зруйнувала друга російська ракета, жило понад 150 людей. Зараз знаємо вже про 16 загиблих, 34 поранених, серед них п’ятеро дітей. Вдалося врятувати з-під завалів вагітну жінку.

Поруч вибиті шибки в приватних будинках та ще в одному санаторії. Поруч — море, заміноване росіянами. Поруч жодного військового об’єкту, яким би Росія змогла виправдати свій черговий терористичний акт. Й ми зробимо усе, щоб жодного виправдання за свої злочини для неї у світі не знайшлося.

Важко дивитися на руйнування, яких завдає російське вторгнення. Однаково «болять» руїни і старенького гуртожитку, і новенького ЖК. Адже кожна будівля – це не просто стіни. Це чиїсь плани, мрії, дім. Це чиєсь життя. Придбане в кредит перше житло чи сімейне гніздо кількох поколінь. Чиїсь знайомі сходи, чиїсь рідні стіни, чиїсь спогади. Але сьогодні особисто я нарешті усміхалася від побаченого. Я немов зазирнула в наше майбутнє. Майбутню Україну, де всі рани вже зцілено, зокрема й архітектурні.

Побачилася онлайн із тими, хто турбуватиметься про наші міста й громади після перемоги. Студенти і студентки Харківської школи архітектури сьогодні, у День архітектури, відкрили у Львові виставку «Ідея. Матерія. Архітектура». Більшість експонованих проєктів були розроблені до початку широкомасштабного вторгнення Росії. ​

Студенти досліджували Харків, Сєвєродонецьк, інші міста Східної України, зафіксувавши їхні обличчя до війни. І запропонувавши програми їхньої розбудови. З цих проєктів вже видно – наші постраждалі міста точно відродяться – кращими, ніж були. Вони будуть зручними і безбар’єрними – тобто доступними для всіх українців.

Я знаю, що саме Харківська школа архітектури стане першим вишем, у якому може бути впроваджено модулі навчальної програми з безбар’єрності. Я вітаю цей важливий крок! Вірю, це стане прикладом для інших вишів.

Так, на наших вулицях залишаться шрами війни. Але тільки як нагадування про те, чого забувати не можна. Нове життя почнеться на новому фундаменті, який ми закладемо разом.

​​Наступного тижня у Швейцарії світ говоритиме про Україну. В місті Лугано відбудеться конференція, присвячена відновленню нашої країни після російської навали. Це безпрецедентний захід. Відеозв'язком із Києва відкриватиму панель щодо соціального відновлення країни.
 
Поговорила про це зі щоденною швейцарською газетою Le Temps. Пояснила, що коли йдеться про відбудову, то це не тільки й не стільки про споруди. Недостатньо механічно відновити міста – насамперед треба допомогти відновитися людям. Бо вони – центр і сенс усього. Вони і є країна. Тому відбудова – це передусім відновлення фізичних і душевних сил українців, з якими ми точно побудуємо наше нове майбутнє.
 
Ми боремося за громадян, які залишилися в країні, і за тих, хто був змушений поїхати. За кордоном перебувають майже 6 мільйонів наших людей. Авжеж, серед них – діти. Більшість не змогла взяти в «тривожну валізку» книги рідною мовою, а так важливо змалечку мати тісний зв’язок зі своєю країною через мову й культуру. Тому ми продовжуємо реалізовувати проєкт «Книжки без кордонів» – наразі видали понад 100 тисяч книг у 12 країнах Європи, і мами вже читають їх дітям перед сном.
 
Ми відновлюємо роботу над проєктом україномовних гідів у найкращих музеях Європи, бо маємо запит від українців, які хочуть ближче познайомитися з культурою країн, що їх прихистили. Почути про світові шедеври мистецтва рідною мовою.
 
Культура визначає націю. Тож, кажучи про соціальне відновлення, ми тримаємо у фокусі й культурні проєкти. Щоб українська культура більше ніколи не була пограбована, зневажена.

«Квіти не знають, що відбується зовні» — напис на фотографії Владислави Соловйової, яка нині експонована у штаб-квартирі Світового банку. Зовні ж — ракети прилітають у жилі будинки, й з-під завалів дістають дитячі тіла. Зовні триває війна.

📷Світлина є частиною виставки української фотографії «Мистецтво справлятися з війною», яку у штаб-квартирі Світового банку у Вашингтоні відкрило ГО «Музей сучасного мистецтва». Вона включає роботи п'ятьох українських фотографів - Олени Субач, Владислава Кроснощока, Олександра Глядєлова, Владислави Соловйової і Ігоря Бондаренка. Це п'ять способів перетворити цю війну в образи, п'ять способів розповісти про реальність, в якій живе сьогодні вся Україна.

Ця виставка надзвичайно важлива й символічна, бо Світовий Банк, одна з найповажніших інституцій світу, у своїй роботі керується цифрами. Кожне ж фото — історія руйнування, жива емоція, повз яку не пройдеш.

«Я можу навести купу цифр щодо руйнувань, яких зазнає Україна у цій війні, але закликаю вас подивитися на світлини, що представлені на виставці, — вони дають дуже глибоке і болюче уявлення про жахливе сьогодення України», — звернулася до гостей на відкритті віце-президентка Світового банку у справах регіону Європи та Центральній Азії Анна Б’єрде.

Виставкові копії робіт, представлених в експозиції, увійдуть до мистецького зібрання Світового банку, в якому досі був лише один твір українського автора — робота харківського графіка Павла Макова.

Проект організований спільними зусиллями Мистецької програми Світового банку, Офісу виконавчого директора з питань України (EDS19) та регіону Європи та Центральної Азії разом із ГО МСМ на основі проєкту «Мистецтво воєнного стану. Архів»