💬 Кілька років тому Україна вже усунула з офіційного мовлення стигматизуюче визначення «інвалід». Але й досі, на жаль, трапляються «рецидиви» і в медіа, і в мовленні посадовців. Знову й знову доводиться нагадувати: коли кажемо «інвалід», виходить, що на першому місці обмеження чи діагноз. А коли кажемо «людина з інвалідністю», повертаємо єдино правильну й людяну послідовність: спочатку людина – потім обставини (у світі цей підхід давно відомий як person-first).

Побачити в людині людину – ніби очевидна потреба, але чомусь для багатьох складна на практиці. Утім коректна лексика потрібна не тому, що люди «надто чутливі». Вона потрібна тому, що мова має силу впливати на нашу власну оцінку й наші рішення. Слова буквально програмують нас і наші вчинки.

👥 Мова – частина гідності обох сторін: і того, хто говорить, і того, про кого йдеться. Сьогодні в межах ініціативи «Без бар’єрів», яку патроную, в Україні презентовано перший стандарт коректної безбар’єрної державної мови «Термінологія безбар’єрності».

🤝 Над її розробкою разом попрацювали фахівці з безбар’єрності, правники, мовознавці, експерти Ради Європи, ЮНЕСКО та проєкту «Відновлення для всіх» (RFA), що його фінансує уряд Канади та впроваджує Alinea International.

Документ уніфікує недискримінаційну лексику та визначає перелік слів, які мають бути виведені з офіційного вжитку. Натомість запроваджує 100 коректних термінів, що стосуються прав і можливостей людей з інвалідністю, нейровідмінністю, ветеранів і ветеранок, батьків із дітьми й усіх, хто стикається з упередженнями.

📃 Затверджена термінологія стане обов’язковою для офіційної документації, правничої та наукової літератури, сфери освіти й урядування і рекомендована для медіа та комунікацій. Ознайомитися з новим стандартом і почати опановувати можна й на офіційному сайті Національної комісії зі стандартів державної мови https://mova.gov.ua/news/bezbariernist-tse-filosofiia-suspilstva.

🎨 Мультимедійна художниця Анна Сапон – співзасновниця майстерні «Ательєнормально» та мистецького центру «Прекарня», створених спеціально для спільної роботи нейротипових і нейровідмінних митців та мисткинь, і сама має синдром Дауна.

Вона працює в пекарні гіпермаркету, займається спортом (брала участь у Всесвітніх іграх Спеціальної олімпіади в Берліні) і багато часу присвячує створенню робіт. Вони вже представляли Україну на 60-й Венеційській бієнале. Зокрема, великий килим Анни, виконаний у техніці тафтинг, експонували в проєкті «Плетіння сіток» Українського павільйону – 2024. Кураторкою виставки «Щирі вітання» була художниця Катерина Бучацька. Килим мав показати світові українську реальність – як мусимо відновлювати, буквально сплітати наново життя, яке зруйнував російський напад.

🏛 А нині в Національному музеї мистецтв Ханенків перша персональна виставка Анни, що представляє вже 11 килимів мисткині, графічні малюнки, есеї та скульптурні інсталяції 2020–2025 років. Назвою для експозиції став рядок із вірша самої авторки: «З художницями, кураторками, золотими заходами сонця». І до кожного килима Анна також додала вірш – те, що килим міг би сказати глядачам. Кожен твір має свій сюжет – людину, з якою Анну пов’язують важливі для неї стосунки. Це дуже яскраві роботи, що промовляють до відвідувача всім розмаїттям барв. Авторка буквально пропонує гостям провести день з різними кольорами. Нині, у перші дні весни, після надважкої зими нам усім справді дуже бракує кольорів.

🤝 Вдячна Анні та кураторці виставки Каті Лібкінд за цю візуально-емоційну подію. Надто за промовистий «Макет раю» – скульптуру, яка чекає в останній залі. Окрім «майстрені» та «раю» – символічних місць, де перебуває художник у творчості, – вона містить також «укриття». Ще одна данина реаліям і українських художників, і взагалі всіх українців.