Це інша перемога, але величезна. Відбулася історична подія – Верховна Рада ратифікувала Стамбульську конвенцію.

За цією назвою – грізна зброя проти домашнього насильства. Причому зброя міжнародного стандарту – на сьогодні конвенцію підписали 45 країн і Європейський Союз.

📍Стамбульська конвенція накладає суворі зобов'язання на державу: передбачається жорстка відповідальність за всі види знущань – від фізичного, сексуального до психологічного й економічного. Останнє дуже важливо, бо часто жінки терплять насилля лише тому, що залежні фінансово.

📍Конвенція встановлює також високу планку допомоги жертвам та способи запобігання насильству – наприклад, навчання рівності зі школи, бо саме гендерні стереотипи роблять насилля прийнятним.

Зараз ми добре розуміємо, що моральні стандарти українців – це якраз і є максимальний захист здоров’я та життя людини.
І це саме європейські цінності в найкращому розумінні цього формулювання. Фактично Стамбульська конвенція – це як вступ до ЄС у сфері боротьби з насильством. І це допоможе Україні з фактичним приєднанням до Євросоюзу.

Не можу не згадати, що агресор, якому протистоїть Україна, у себе чинить діаметрально навпаки. У Росії домашнє насильство якраз декриміналізували. Це прямий дозвіл на злочини та вбивства – такі самі, як вони чинили в Україні, – у їхніх сім’ях.

Що ж, кожен сам обирає свої цінності. Україна свої обрала. І вони людські.

Вчора в Амстердамі, на Музейній площі, тисячі глядачів побачили, як б’ється хоробре українське серце. Жовто-блакитне, воно було символом благодійного телемарафону на підтримку України Embrace Ukraine — #StrivingTogether.

Цей третій уже марафон знаково відбувся напередодні зустрічі лідерів ЄС у Брюсселі 23-24 червня. На ній прийматимуть найважливіше політичне рішення, на яке очікує Україна: надання їй статусу кандидата на членство в ЄС.

Це українське серце завжди билося в унісон з усією Європою. Тож для мене надзвичайно важливо було виступити на марафоні, аби розповісти про ті культурні й гуманістичні цінності, завдяки яким воно б’ється. І які захищає — на варті усієї Європи.

Культура України завжди була самобутньою та тяжіла до європейської — як би її не намагалися придушити спочатку імперський, а потім російський режими. Наші вчені часів Ренесансу писали латиною та поширювали ідеї гуманізму. Наша Острозька Біблія є в бібліотеках Оксфорда і Рима. А чудове європейське бароко трансформувалося у козацьке — його шедеври зберігає Софія Київська, звідки я звернулася до глядачів марафону.

Сьогодні Росія прагне не лише захопити наші території чи фізично знищити українців. Вона прагне стерти з лиця землі нашу українськість — і європейськість водночас. Тож наша місія — зберегти не лише культурні пам’ятки, а й культурний код українців: вільних талановитих креативних новаторів, які формують цінності нашого спільного європейського майбутнього 🇺🇦🇪🇺

Кажуть – ніхто не знає своєї сили, доки не прийдуть випробування. Впевнена, жодна жінка не хотіла б випробувати свою силу таким страшним чином — на війні, змагаючись за мир.

Про це сказала вчора у своєму відеозверненні, дякуючи за польську нагороду ShEO Awards 2022, якою мене відзначили у номінації «Мир у світі». Премія заснована тижневиком«Wprost», який є одним із найвпливовіших та найстаріших видань на польському ринку.

Я хочу розділили цю почесну нагороду з усіма українськими жінками, які зараз відвойовують Україну. З нашими лікарями і медсестрами, яких 80% серед усіх медиків. З нашими мамами, які народжують у сховищах, і мамами, які захищають дітей ціною власного життя. Із жінками, що воюють у ЗСУ, і з волонтерками, які вивозять з-під обстрілів людей. Із журналістками, що гинуть, доносячи світу правду про російську агресію в Україні та з жінками в окупації, які тримаються попри все. Із трьома мільйонами жінок, які виїхали за кордон рятуючи дітей.

Наші жінки на всіх фронтах спротиву. Активні, ініціативні, самовіддані, солідарні. Вони лідерки у усьому, за що беруться. Ми – ви! – сильні. І ця сила збільшується через самовідданість і допомогу іншим. 🇺🇦🇵🇱

📚 «Чи є в когось дитячі книжки українською мовою?» – запитують українські мами, які через війну опинилися в різних країнах світу. Шукають у волонтерів, у крамницях, обмінюються, чим мають.

Не в кожній «тривожній валізі» вистачило місця для книг та іграшок. А хтось, виїжджаючи, зовсім не мав валіз і речей, бо нічого не залишилося... Та ось тепер дитина каже: «Почитай мені казку». Отже, книжка, як у казці, має з’явитися! Якщо потрібно, для цього вона подолає всі кордони.

Власне, наш проєкт, покликаний подарувати кожному маленькому переселенцю українську книжку, так і називається – «Книжки без кордонів». Цю ініціативу під моїм патронатом реалізують Український інститут книги, Міністерство закордонних справ України та Міністерство культури та інформаційної політики.

Працює так: українські видавництва надають готові макети своїх яскравих і чудово оформлених книжок. Посольства України ведуть переговори/шукають партнерів серед закордонних друкарень, які ці книжки випускають. Готові книжечки роздають дітям.

І ось результат на сьогодні: таким чином надруковано вже понад 100 тисяч книжок! Казок, історій, пригод, розмальовок – всього, що порадує, потішить, дасть наснагу і дітям, і батькам.
Проєкт уже охопив 14 країн. Завдяки нашим посольствам і власній небайдужості долучилися до ініціативи – надрукували й роздають книжки діткам – Латвія, Литва, Чехія, Болгарія, Естонія, Норвегія, Швеція, Польща, Словаччина, Німеччина, Ірландія, Велика Британія, Молдова, Туреччина.

«Мамо, почитай мені казку». Тепер наші родини, хоч би де вони перебували, матимуть що почитати разом. Через усі кордони книжка принесе із собою мир, домашній затишок і частинку батьківщини, яка завжди поряд.

​​Важливість сьогоднішньої події ми, мабуть, зможемо повністю оцінити лише через роки.
Рівні серед рівних. Українці гідні саме такого ставлення в Європі. Європейські цінності для нас - це не формальність і не просто філософія. Це те, що ми зараз захищаємо, за що гинуть наші кращі співвітчизники.

Сподіваємося, що це лише перша з низки наших великих перемог! 🇺🇦🇪🇺

Родини, що виховують дітей з інвалідністю, під час війни особливо вразливі — навіть якщо уже виїхали на більш-менш безпечну територію. Бо постійний стрес та відсутність звичного адаптованого середовища ускладнюють догляд. Бо важче соціалізуватися на новому місці, якщо цілодобово піклуєшся про дитину.

Тому ЮНІСЕФ разом із Львівським центром реабілітації «Джерело», МОН, МОЗ та Мінсоцполітики запустили проєкт екстреного реагування на потреби дітей із труднощами розвитку або з інвалідністю. Він допомагатиме внутрішньо переміщеним дітям та тим, чий стан погіршився внаслідок воєнних дій на території України.

❓У яких випадках можна отримати допомогу?
✔️У дитини в часі війни погіршився фізичний стан та поведінка.
✔️Немає або втратили спеціалізоване обладнання.
✔️Не маєте інформації про доступні послуги в громадах або ж виникла криза, де потрібна екстренна допомога.

❓На яку допомогу можна розраховувати
✔️Індивідуальні консультації про можливості та доступні послуги в громадах.
✔️Кризові послуги соціальних працівників та спеціалізовані консультації вузьких спеціалістів.
✔️Допоміжні засоби за потребою дитини (наприклад слухові апарати, крісла колісні та інше).
✔️У разі необхідності мобільна команда фахівців приїде у віддалені райони.

Проєкт реалізується у 7 областях України: Волинській, Закарпатській, Івано-Франківській, Львівській, Рівненській, Тернопільській і Чернівецькій.

Щоб отримати допомогу, розкажіть про свою ситуацію координатору програми. На сайті ЮНІСЕФ Україна є контактна інформація в кожному регіоні.

Сонце, сосни, пісок, річка, море, голоси друзів… Для багатьох поколінь українських школярів літо – це табір. Війна відібрала в наших дітей можливість нормально ходити до школи. Невже відбере ще й літній відпочинок?

Відвоювати нормальне літо для наших дітей намагаємося разом з першими леді різних країн. І вже є результати. За підтримки дружини Президента Латвії Андри Левіте та завдяки зусиллям Посла України в Латвії Олександра Міщенка літній табір відкрився на базі Ризької української середньої школи.

🇺🇦🇱🇻 Він спільний для українських і латвійських школярів. І це дуже здорово: так діти різних культур краще розумітимуть одне одного, зокрема й мову. З наступного року вся Латвія переводить навчання на рідну латиську, щоб так протистояти російській загрозі. Тож після спільного літа наші учні будуть краще готові до школи. А ще після всього пережитого надважливо просто морально відпочити. І з цим тут теж упораються добре.

Латвія готується відкрити декілька десятків таких таборів. А наше Посольство тим часом шукає спонсорів, охочих розділити з державою цю благородну справу. Чекаємо на українські табори в інших країнах. Ані дітей, ані літа ми війні не віддамо!