Фотографії окупованих українських міст художниця Олександра Кроліковська вимочує у спеціальному розчині – і їх назви зникають. Бо росія прямо зараз стирає їх із лиця землі.

Цей красномовний перформанс відбувається на виставці сучасного українського мистецтва «Захоплений будинок» (The Captured House), що сьогодні відкрилася у Берліні. Понад 200 робіт українських митців, які в режимі реального часу документують й переосмислюють злочини росії, привезли до Німеччини, аби показати: захоплений будинок, яким нині є Україна – зовсім поруч. Й жах, який у ньому відбувається, фактично стукає у двері Європи.

У цієї виставки жіноче обличчя: її у Берліні готувала команда, що складається з українських арт-менеджерок — бо лише жінки зараз можуть виїхати за кордон.

“70% робіт – теж жіночі, – розповідає організаторка, управляюча директора культурної агенції Port Юліана П’яних. – Тому що чоловіки-митці, що мали б творити, замість цього нині захищають нашу країну. Тож жінки очолили культурний фронт, аби голос України у світі не стихав ні на мить”.

🖼В експозиції представлені картини, скульптури, аудіовізуальні твори та фотографії, які є артхронікою війни в Україні. Приміром, тут є серія Євгена Малолєтки про оборону Маріуполя воїнами ЗСУ, останні кадри фотографа Макса Левіна з евакуації Ірпеня. Є й експонати, чиїми “творцями” були російські війська: вивезені з Ірпеня, обвуглені, розстріляні побутові речі. Неможливо без жаху дивитися на понівечені праски чи торшер, якими ще два місяці тому користувалися щасливі, мирні сім’ї. Однак саме вони можуть передати усю трагедію війни, про яку – на щастя – європейці знають лише зі смартфонів.

Експозицію організувала агенція культурного менеджменту PORT. за сприяння Міністерства культури та інформаційної політики України, Міністерства закордонних справ України та Державного агентства України з питань мистецтв та мистецької освіти.

❗️Виставка повністю безкоштовна та триватиме у Берліні до 15-го травня. Далі її побачать у Амстердамі, Римі та Парижі. Пишаюся українськими митцями та запрошую усіх, хто за кордоном, відвідати її: щоб мистецьке обличчя України, нині зранене, проте не скорене війною, побачили в усьому світі 💙💛

Сьогодні українські мами мали б отримувати квіти, дитячі малюнки та усміхатися. Однак війна прийшла у їхній дім – і День Матері відчувається зовсім інакше.

Українська мама Тетяна Близняк годує донечку у метро. Фреска, що її називають “українська мадонна”, з’явилась у храмі Неаполя — тільки мадонна у капюшоні та спортивному костюмі, бо так зручніше бігти у сховище.

Українська мама Ганна Тузова вивезла двох дітей до Польщі і відкрила там благодійний центр для дітей з аутизмом. Вона вже вдруге тікає від війни, бо в 2014-му залишила рідний Донецьк. Це її друга спроба допомагати дітям.

Українська мама 5-річного Михайлика із Миколаєва закрила його своїм тілом, коли росіяни обстріляли їхню автівку, що намагалася вирватися із окупації. Вона загинула, щоб Михайлик жив.

Українська мама, психологиня полку Азов Наталя Луговська втратила на війні сина, та все одно залишилась із полком до кінця. Нещодавно вона загинула, захищаючи Україну.

Українська мама зараз везе в евакуаційному потязі двох своїх і ще двох “чужих не буває” дітей. Вона пакує гуманітарку, починає нове життя у новій країні, мріючи, як повернеться додому, сидить у окопах та у підвалах під обстрілами.

Вона не лише мама, а й захисниця. Вона – свідчення нашої перемоги. Зі святом усіх українських мам 👩‍👦

«Вражена хоробрістю українських матерів», — сказала журналістам перша леді США Джилл Байден, описуючи свій візит до школи в Бухаресті разом з першою леді Румунії Кармен Йоханніс у суботу. Після того, як вона поспілкувалася з маленькими українцями та їх мамами, Джилл додала емоційне відео у свій Twitter та запевнила: «Українці дійсно знають, що ми разом з ними".

Щодня я бачу реальну допомогу жінок – світових лідерок. Політкині, культурні діячки, зірки шоубізу – всі вони об’єднані однією метою: протистояти російській агресії.

“Україна переможе в цій війні, і ми стоятимемо за неї” – слова, що їх озвучила прем’єр-міністерка Швеції Магдалена Андерссон під час Конференції донорів для допомоги Україні, іллюструють цю підтримку.

«Свідчення з України нагадують нам про найгірші моменти в європейській історії, звірства, які, ми думали, ніколи знову не переживемо знову… Моє серце з усіма українцями, які страждають», – сказала прем’єр міністр, анонсувавши чергову гуманітарну підтримку Швеції.

Днями дружина Стінга Труді Стайлер завітала до волонтерського центру Help Ukraine Center у Любліні, де знайшли свій прихисток понад 200 українських біженців. Зустрілася, щоб почути особисто про пережите ними й запропонувати свою допомогу.

«Ми любимо вас. Ми підтримуємо вас. Ми продовжуватимемо стояти з вами, поки весна не повернеться до прекрасної України», — написала Стайлер на стіні пам’яті.

Вдячна усім серцем за цю підтримку. Завдяки їй весна – нехай не календарна – обов’язково повернеться до України 💙💛

Побачила Ужгород воєнного часу – неймовірно квітнуть сакури, але замість туристів у архітектурній пам’ятці 18 сторіччя «Совине гніздо» – найбільший у Закарпатті хаб для прийому біженців. Його сучасність дуже контрастує (і, додам, класно контрастує!) зі старовиною місця.

Дякую волонтерам та адміністрації міста за величезну працю: у 112-тисячному місті зараз 60 тисяч переміщених осіб! 44 % – жінки, 34 % – діти. Прибуваючи з найгарячіших точок, усі вони проходять через «Совине гніздо» – буває до 800 людей за день.
Тут і нагодують, і нададуть психологічну допомогу. Підшукають усе: від дитячого візочка та одягу – до необхідних медикаментів і житла. І все це – 30 волонтерів, які чергують цілодобово.

Саме із «Совиного гнізда» найнеобхідніші речі – продукти й питна вода – щодня роз’їжджаються по 30 центрах розміщення біженців. Отакий осередок тепла і допомоги, справжнє «гніздо». Надійне і спокійне.

А в одній із найстаріших лікарень міста – імені Новака – лікуються ті, завдяки кому всі люди «Гнізда» можуть бути в безпеці: 32 українських поранених воїни. Мені особисто вдалося подякувати їм за кожен день нашої безпеки. І знаєте, що я почула? «Нема за що». Ці мужні чоловіки навіть не вважають себе героями. Кажуть, це – їхня робота. Саме за це і воюють. Щоб був травень, і сакури, і дитячий візочок із маленьким пасажиром під мирним небом. У будь-якому місці. У всій країні. 💙💛