Кстати, конфигурация "Большой сделки" четко просматривалась в событиях, которые разворачивались в Сирии и Ливане.
А также в контексте противостояния Израиля и Ирана, особенно с учетом ядерной программы последнего. Развязка тут близка и в ней примут участие ключевые геополитические акторы.
Разрушение шиитской иранской Оси сопротивления и события в Сирии с падением режима Асада - это одно из ключевых геополитических событий последнего года с далекоидущими последствиями для всего Ближнего Востока.
Концепция американского протестантизма в рамках метафизики Нового Сиона, побуждает США усиливать свою мистическую точку опоры в виде Израиля и это почти "геополитическая религия" для республиканцев.
Только слепой мог не видеть в происходящих событиях силуэт "Большой сделки".
В своих статьях я неоднократно писал о ней и возможных последствиях.
Но у нас многие аналитики предпочитали видеть в происходящем лишь "разгром РФ в Сирии". Весьма малая глубина стратегической обсервации.
А также в контексте противостояния Израиля и Ирана, особенно с учетом ядерной программы последнего. Развязка тут близка и в ней примут участие ключевые геополитические акторы.
Разрушение шиитской иранской Оси сопротивления и события в Сирии с падением режима Асада - это одно из ключевых геополитических событий последнего года с далекоидущими последствиями для всего Ближнего Востока.
Концепция американского протестантизма в рамках метафизики Нового Сиона, побуждает США усиливать свою мистическую точку опоры в виде Израиля и это почти "геополитическая религия" для республиканцев.
Только слепой мог не видеть в происходящих событиях силуэт "Большой сделки".
В своих статьях я неоднократно писал о ней и возможных последствиях.
Но у нас многие аналитики предпочитали видеть в происходящем лишь "разгром РФ в Сирии". Весьма малая глубина стратегической обсервации.
Один из факторов резистентности экономики Украины к условиям войны - это внешняя помощь.
Украина четвертый год формирует фактически два бюджета.
Один за счет внутренних налогов. Примерно 40 млрд дол в эквиваленте. Эти деньги идут на сектор обороны.
Второй бюджет формируется за счет внешней помощи и кредитов. Те же 40 млрд дол в год. Они идут на социальные расходы.
Понятно, что деньги, которые идут на сектор обороны, не все оседают в экономике. Часть идет на покрытие импорта.
Зарплаты военным распределяются на потребление (большая часть), накопление и инвестиции - меньшая часть.
Потребление через показатель предельной склонности к импорту - идет на импортные товары, остальное - на товары и услуги национального производства.
Накопления - в наличный доллар и гривневые депозиты в банках.
Инвестирование - недвижимость, земля, бизнес.
В любом случае, из условных двух бюджетов, большая часть стимулирует нашу экономику.
Если импорт - то это НДС и пошлины на импортные товары, доходы торговых сетей.
Если депозиты и остатки на счетах в банках - это прибыль банковского сектора.
То есть это модель при которой внутренний платежеспособный спрос увеличили в 1,5 раза минимум от того реального уровня, на который он должен был упасть во время войны.
Без этого, наш ВВП сейчас был бы на более низком тренде.
Если война закончится, что будет с этой моделью?
Любая рыночная модель ищет точку устойчивости на более низкой или более высокой динамике развития.
То есть экономика сама себя откалибрует до уровня реальных параметров.
Но ее можно "обмануть" и после войны за счет искусственного увеличения внутреннего платежеспособного спроса.
Например, в виде программ восстановления и соответствующего роста инвестиционного спроса бизнеса.
А потом экономика восстановится от ран войны и ее можно будет отпустить в свободное плаванье.
То есть нам важно после войны каким-то образом привлекать "второй бюджет" на восстановление в размере все тех же 40 млрд дол в год.
Иначе жесткая посадка.
Но у нынешней модели есть и недостатки.
Экономика держится на потреблении импорта и внешней помощи.
Следовательно, развивается лишь торговля и сектор услуг, включая финсектор. А также сырьевой сегмент экономики.
А промышленность стагнирует.
До войны сектор услуг и торговли у нас был 64% - стал 74% ВВП.
Сырьевой сектор был 8% - стал 14% ВВП.
А промышленность была на уровне 18%, а стала 12% ВВП.
Для воюющей страны - это аномальная модель.
При правильных настройках, у нас сейчас должна была быть совершенно иная структура экономики:
- сырьевой сектор - до 10%.
- промышленность - до 30%.
- сектор услуг - до 60%.
Структурная перестройка экономики в условиях войны у нас пошла не в сторону индустриализации, а в сторону сервисной модели экономики, в которой налоги зарабатываются за счет налогообложения конечного потребления импорта (плюс налоги на зарплаты), а экспорт формируется исключительно за счет продажи сырья, в первую очередь, аграрного.
Мы уже даже позиции экспорта в виде полуфабрикатов теряем (металл), скатываясь до экспорта железной руды (которая по стоимости обогнала экспорт металла) и металлолома.
При этом наши ФПГ переводят металлургический бизнес в Италию и другие страны ЕС, оставляя за Украиной лишь функцию поставщика сырья в рамках своих корпоративных цепочек добавочной стоимости (лом, руда).
Которые все сильнее уходят на конце готового продукта в другие страны, формируя там, а не в Украине, добавочную стоимость, инвестиции и рабочие места.
Программа восстановления может быть использована для старта новой индустриализации, если технологическое производство товаров будет хотя бы частично локализовано в Украине в рамках восстановительного инвестиционного потребления.
Иначе мы придем к новой, еще более деиндустриализированной модели экономики:
- сырье - 20% ВВП.
- промышленность - 5% ВВП.
- сектор услуг - 75% ВВП.
Впрочем, я даю 7 шансов из 10, что будет именно эта, самая токсичная модель экономического развития.
Украина четвертый год формирует фактически два бюджета.
Один за счет внутренних налогов. Примерно 40 млрд дол в эквиваленте. Эти деньги идут на сектор обороны.
Второй бюджет формируется за счет внешней помощи и кредитов. Те же 40 млрд дол в год. Они идут на социальные расходы.
Понятно, что деньги, которые идут на сектор обороны, не все оседают в экономике. Часть идет на покрытие импорта.
Зарплаты военным распределяются на потребление (большая часть), накопление и инвестиции - меньшая часть.
Потребление через показатель предельной склонности к импорту - идет на импортные товары, остальное - на товары и услуги национального производства.
Накопления - в наличный доллар и гривневые депозиты в банках.
Инвестирование - недвижимость, земля, бизнес.
В любом случае, из условных двух бюджетов, большая часть стимулирует нашу экономику.
Если импорт - то это НДС и пошлины на импортные товары, доходы торговых сетей.
Если депозиты и остатки на счетах в банках - это прибыль банковского сектора.
То есть это модель при которой внутренний платежеспособный спрос увеличили в 1,5 раза минимум от того реального уровня, на который он должен был упасть во время войны.
Без этого, наш ВВП сейчас был бы на более низком тренде.
Если война закончится, что будет с этой моделью?
Любая рыночная модель ищет точку устойчивости на более низкой или более высокой динамике развития.
То есть экономика сама себя откалибрует до уровня реальных параметров.
Но ее можно "обмануть" и после войны за счет искусственного увеличения внутреннего платежеспособного спроса.
Например, в виде программ восстановления и соответствующего роста инвестиционного спроса бизнеса.
А потом экономика восстановится от ран войны и ее можно будет отпустить в свободное плаванье.
То есть нам важно после войны каким-то образом привлекать "второй бюджет" на восстановление в размере все тех же 40 млрд дол в год.
Иначе жесткая посадка.
Но у нынешней модели есть и недостатки.
Экономика держится на потреблении импорта и внешней помощи.
Следовательно, развивается лишь торговля и сектор услуг, включая финсектор. А также сырьевой сегмент экономики.
А промышленность стагнирует.
До войны сектор услуг и торговли у нас был 64% - стал 74% ВВП.
Сырьевой сектор был 8% - стал 14% ВВП.
А промышленность была на уровне 18%, а стала 12% ВВП.
Для воюющей страны - это аномальная модель.
При правильных настройках, у нас сейчас должна была быть совершенно иная структура экономики:
- сырьевой сектор - до 10%.
- промышленность - до 30%.
- сектор услуг - до 60%.
Структурная перестройка экономики в условиях войны у нас пошла не в сторону индустриализации, а в сторону сервисной модели экономики, в которой налоги зарабатываются за счет налогообложения конечного потребления импорта (плюс налоги на зарплаты), а экспорт формируется исключительно за счет продажи сырья, в первую очередь, аграрного.
Мы уже даже позиции экспорта в виде полуфабрикатов теряем (металл), скатываясь до экспорта железной руды (которая по стоимости обогнала экспорт металла) и металлолома.
При этом наши ФПГ переводят металлургический бизнес в Италию и другие страны ЕС, оставляя за Украиной лишь функцию поставщика сырья в рамках своих корпоративных цепочек добавочной стоимости (лом, руда).
Которые все сильнее уходят на конце готового продукта в другие страны, формируя там, а не в Украине, добавочную стоимость, инвестиции и рабочие места.
Программа восстановления может быть использована для старта новой индустриализации, если технологическое производство товаров будет хотя бы частично локализовано в Украине в рамках восстановительного инвестиционного потребления.
Иначе мы придем к новой, еще более деиндустриализированной модели экономики:
- сырье - 20% ВВП.
- промышленность - 5% ВВП.
- сектор услуг - 75% ВВП.
Впрочем, я даю 7 шансов из 10, что будет именно эта, самая токсичная модель экономического развития.
Я уже сформулировал определенное правило: в любой сложной ситуации, ожидай ухудшения нашей модели экономического развития.
Десятилетиями это правило работает.
Сейчас, например, оказались на грани перехода к модели неприкрытого неоколониализма.
А неоколониализм - это, как ни крути, конечная остановка.
Десятилетиями это правило работает.
Сейчас, например, оказались на грани перехода к модели неприкрытого неоколониализма.
А неоколониализм - это, как ни крути, конечная остановка.
Почему Путин вдруг предложил США "редкозем".
При чем, включая тот, что размещен на оккупированных территориях?
Я уже писал о том, что на оккупированом россиянами Приазовье есть месторождения редких и редкоземельных металлов с перспективой промышленной добычи.
В первую очередь, Мазуровское месторождение редкоземельных и редких металлов: циркония, гафния, ниобия, тантала.
Плюс Мазуровское месторождение нефелинового сиента - это субпараллельные жилы с большим содержанием редких минералов.
Это была промышленная база Донецкого химико-металлургического завода.
Геологи называли Мазуровское месторождение - эталонным.
Вообще, все Приазовье - это ценный ресурс в контексте редких и редкоземельных металлов, так как Приазовская площадка находится на юго-восточном мегаблоке Украинского щита.
Но Мазуровка - это Волновахский район, а он оккупирован россиянами.
Кстати, в проекте соглашения о природных ресурсах между США и Украиной есть статья, которая регулирует распределение прибыли, полученной на деоккупированных территориях, там доля США больше.
Но в соглашении не определен термин "деоккупация".
Гиротетическая передача месторождений на оккупированных территориях американским компаниям, например, как будет трактоваться в США?
Не скажут ли потом в Америке, что это входит в понятие "деоккупация"?
Может вопрос, скорее, чисто гипотетический, но сейчас такое время, что на воду нужно дуть.
Но вернемся к изначальному вопросу, зачем Путин предложил американцам "редкозем"?
Не намечается ли тут контур "сделки" между США и РФ?
Америка воспринимала Украину в основном как физическое, географическое пространство, как небор геодезических точек, где удачно пересекаются евразийские межцивилизационные векторы и геополитические коридоры.
Для России, Украина - это, скорее, метапространство, которое в рамках официальной российской имперской идеологии связано с историческим мифом Российской империи, вследствие чего, это метапространство сакрализируется и мифологизируется российской идеологией и пропагандой.
По большому счету, Россия не испытывает дефицита территорий и природных ресурсов. Все это есть у нее в избытке.
А территории, которые она оккупирует в Украине, переходят под ее контроль полностью в разрушенном и обезлюдевшем состоянии.
Возникает, вопрос, зачем?
Немцы оккупировали Европу в ходе Второй мировой с целыми заводами, городами и многочисленным населением.
Россия оккупирует украинские территории в виде выжженной пустыни.
Поэтому, повторю вопрос: зачем?
Это можно объяснить лишь восприятием физической территории как некоего маркера сакрального метапространства в рамках базовой идеологической имперской парадигмы.
Можно сказать, что американцев интересует "физическая география", но наше метапространство для них совершенно не интересно. Во всякрм случае, для республиканцев.
Для россиян увеличение "физической географии", напротив, не несет такой ценности, во всяком случае, это не главная цель.
Для них, "метафизическая, метапространственная география", является основной целью.
Что такое "метафизическая, метапространственная география"?
Это когда Путин говорит, что "границы России никогда не заканчиваются". Понятно, что имеется в виду не физический континуум, а метафизический.
Поэтому диалог Трампа и Путина, скорее всего, будет строиться на определении того, что их цели могут не пересекаться. Во всяком случае, они будут это активно артикулировать.
Путин, как бы говорит Трампу: "вам нужны физические ресурсы? Берите. Редкозем, алюминий и т.д. Сибирь большая".
В этом плане, возможность договоренности между Путиным и демократами в США была околонулевая, так как демократы распространяли идеологию "либерального Интернационала", то есть их также интересовало метапространство, а не "физическая география".
При чем, включая тот, что размещен на оккупированных территориях?
Я уже писал о том, что на оккупированом россиянами Приазовье есть месторождения редких и редкоземельных металлов с перспективой промышленной добычи.
В первую очередь, Мазуровское месторождение редкоземельных и редких металлов: циркония, гафния, ниобия, тантала.
Плюс Мазуровское месторождение нефелинового сиента - это субпараллельные жилы с большим содержанием редких минералов.
Это была промышленная база Донецкого химико-металлургического завода.
Геологи называли Мазуровское месторождение - эталонным.
Вообще, все Приазовье - это ценный ресурс в контексте редких и редкоземельных металлов, так как Приазовская площадка находится на юго-восточном мегаблоке Украинского щита.
Но Мазуровка - это Волновахский район, а он оккупирован россиянами.
Кстати, в проекте соглашения о природных ресурсах между США и Украиной есть статья, которая регулирует распределение прибыли, полученной на деоккупированных территориях, там доля США больше.
Но в соглашении не определен термин "деоккупация".
Гиротетическая передача месторождений на оккупированных территориях американским компаниям, например, как будет трактоваться в США?
Не скажут ли потом в Америке, что это входит в понятие "деоккупация"?
Может вопрос, скорее, чисто гипотетический, но сейчас такое время, что на воду нужно дуть.
Но вернемся к изначальному вопросу, зачем Путин предложил американцам "редкозем"?
Не намечается ли тут контур "сделки" между США и РФ?
Америка воспринимала Украину в основном как физическое, географическое пространство, как небор геодезических точек, где удачно пересекаются евразийские межцивилизационные векторы и геополитические коридоры.
Для России, Украина - это, скорее, метапространство, которое в рамках официальной российской имперской идеологии связано с историческим мифом Российской империи, вследствие чего, это метапространство сакрализируется и мифологизируется российской идеологией и пропагандой.
По большому счету, Россия не испытывает дефицита территорий и природных ресурсов. Все это есть у нее в избытке.
А территории, которые она оккупирует в Украине, переходят под ее контроль полностью в разрушенном и обезлюдевшем состоянии.
Возникает, вопрос, зачем?
Немцы оккупировали Европу в ходе Второй мировой с целыми заводами, городами и многочисленным населением.
Россия оккупирует украинские территории в виде выжженной пустыни.
Поэтому, повторю вопрос: зачем?
Это можно объяснить лишь восприятием физической территории как некоего маркера сакрального метапространства в рамках базовой идеологической имперской парадигмы.
Можно сказать, что американцев интересует "физическая география", но наше метапространство для них совершенно не интересно. Во всякрм случае, для республиканцев.
Для россиян увеличение "физической географии", напротив, не несет такой ценности, во всяком случае, это не главная цель.
Для них, "метафизическая, метапространственная география", является основной целью.
Что такое "метафизическая, метапространственная география"?
Это когда Путин говорит, что "границы России никогда не заканчиваются". Понятно, что имеется в виду не физический континуум, а метафизический.
Поэтому диалог Трампа и Путина, скорее всего, будет строиться на определении того, что их цели могут не пересекаться. Во всяком случае, они будут это активно артикулировать.
Путин, как бы говорит Трампу: "вам нужны физические ресурсы? Берите. Редкозем, алюминий и т.д. Сибирь большая".
В этом плане, возможность договоренности между Путиным и демократами в США была околонулевая, так как демократы распространяли идеологию "либерального Интернационала", то есть их также интересовало метапространство, а не "физическая география".
Ситуація навколо положень так званої ресурсної угоди між Україною та США дуже мінлива.
Втім, різноманітна інформація, яка просочується в медіа, вже дає певне уявлення про характер майбутнього договору.
Звісно, деталі умов змінюватимуться, і не один раз.
З останньої версії, наприклад, взагалі прибрали будь-які цифри, замінив їх дипломатичними формулюваннями, але найважливіше незмінне — мета, якої прагне досягти Дональд Трамп підписанням цього документа.
Здається, ця мета жодним чином не стосується корисних копалин як таких, вони — лише інструмент для досягнення зовсім інших цілей.
Злиття і поглинання
США хочуть зафіксувати суму, яку вони витратили та ще витратять на підтримку України.
Наразі публічно обговорюється лише рамкова угода між країнами, усі механізми та деталі міститиме інший документ, але навіть, якщо суму вимарають зі рамкової угоди, вона все одно випливе у подальших документах.
До цієї суми ввійде УСЕ: і суми прямої бюджетної підтримки, і вартість поставленої зброї та боєприпасів, включаючи й ті поставки, строк придатності яких закінчувався і надання яких Україні було своєрідною «безкоштовною утилізацією».
США пропонували застосувати принцип «один до двох», тобто за кожен долар наданої допомоги — два долари доходів від українських ресурсів, які буде внесено до фонду.
Фонд накопичуватиметься до моменту досягнення ним суми активів у розмірі 500 млрд дол. Навряд їх пропозиція змінилась, навіть якщо у рамковому документі її не буде, варто очікувати її у деталізованих планах «співпраці».
США матимуть повний контроль за доходами фонду, частину з яких вони можуть реінвестувати в освоєння економічних активів в Україні.
Активи фонду — це інвестиції та контроль над об’єктами інфраструктури: енергетики, транспорту, портів.
А пасиви фонду — це внески сторін.
З боку США — оціночна вартість наданої допомоги.
З боку України — доходи від надання дозволів на використання природних ресурсів (рента та прибутки державних сировинних компаній). Причому за видачу таких дозволів відповідає також фонд.
США матимуть право «першої ночі», як феодал у Середньовіччі, — вони зможуть заборонити освоєння певних ресурсів, їхній продаж третій стороні та матимуть право першочергового придбання таких ресурсів.
Усі заяви про юридичну нікчемність такої угоди, які лунають в Україні, досить умовні, включно зі згадкою статті 13 Конституції України, де мова йде про те, що власником українських природних ресурсів є народ.
Адже в угоді не йдеться про продаж: природні ресурси залишаються в умовній віртуальній власності українського народу, так само, як вони раніше на папері були «народним надбанням», а по факту профіт від їхнього використання був, по суті, рентним доходом кількох олігархічних ФПГ.
На практиці відбувається лише певний апгрейд схеми: якщо раніше дозволи на використання природних ресурсів надавалися Держгеонадрами та відповідними угодами Кабміну (уповноваженими ним структурами), а рентні доходи від використання природних ресурсів надходили до державного бюджету, то згідно із проєктом угоди із США такі дозволи надаватиме відповідний фонд, який отримає повноваження на це від офіційного «управителя» таких ресурсів від імені народу — Кабміну.
А рентні доходи йтимуть на погашення боргів перед США за отриману фінансову і військову допомогу.
Тут навіть можуть здійснюватися відповідні бюджетні проводки:
доходи фонду — доходи держбюджету — витрати держбюджету на погашення державного боргу.
Питання не в надрах, а в їх оцінці
Один із найважливіших аспектів запропонованої нам угоди про «спільне» із США використання українських природних ресурсів — це не корисні копалини, а визнання Україною нової суми боргу перед США. Хай вона і з’явиться дрібним шрифтом десь у додатках до договору.
Певним чином усі ці трильйони доларів, які можна в найближчому майбутньому видобути з українських надр, — швидше, міф, ніж реальність.
Якби в Україні були значні поклади цінних мінералів, які можна легко видобути, то західні компанії вже давно виявили б зацікавленість у доступі до таких ресурсів.
Втім, різноманітна інформація, яка просочується в медіа, вже дає певне уявлення про характер майбутнього договору.
Звісно, деталі умов змінюватимуться, і не один раз.
З останньої версії, наприклад, взагалі прибрали будь-які цифри, замінив їх дипломатичними формулюваннями, але найважливіше незмінне — мета, якої прагне досягти Дональд Трамп підписанням цього документа.
Здається, ця мета жодним чином не стосується корисних копалин як таких, вони — лише інструмент для досягнення зовсім інших цілей.
Злиття і поглинання
США хочуть зафіксувати суму, яку вони витратили та ще витратять на підтримку України.
Наразі публічно обговорюється лише рамкова угода між країнами, усі механізми та деталі міститиме інший документ, але навіть, якщо суму вимарають зі рамкової угоди, вона все одно випливе у подальших документах.
До цієї суми ввійде УСЕ: і суми прямої бюджетної підтримки, і вартість поставленої зброї та боєприпасів, включаючи й ті поставки, строк придатності яких закінчувався і надання яких Україні було своєрідною «безкоштовною утилізацією».
США пропонували застосувати принцип «один до двох», тобто за кожен долар наданої допомоги — два долари доходів від українських ресурсів, які буде внесено до фонду.
Фонд накопичуватиметься до моменту досягнення ним суми активів у розмірі 500 млрд дол. Навряд їх пропозиція змінилась, навіть якщо у рамковому документі її не буде, варто очікувати її у деталізованих планах «співпраці».
США матимуть повний контроль за доходами фонду, частину з яких вони можуть реінвестувати в освоєння економічних активів в Україні.
Активи фонду — це інвестиції та контроль над об’єктами інфраструктури: енергетики, транспорту, портів.
А пасиви фонду — це внески сторін.
З боку США — оціночна вартість наданої допомоги.
З боку України — доходи від надання дозволів на використання природних ресурсів (рента та прибутки державних сировинних компаній). Причому за видачу таких дозволів відповідає також фонд.
США матимуть право «першої ночі», як феодал у Середньовіччі, — вони зможуть заборонити освоєння певних ресурсів, їхній продаж третій стороні та матимуть право першочергового придбання таких ресурсів.
Усі заяви про юридичну нікчемність такої угоди, які лунають в Україні, досить умовні, включно зі згадкою статті 13 Конституції України, де мова йде про те, що власником українських природних ресурсів є народ.
Адже в угоді не йдеться про продаж: природні ресурси залишаються в умовній віртуальній власності українського народу, так само, як вони раніше на папері були «народним надбанням», а по факту профіт від їхнього використання був, по суті, рентним доходом кількох олігархічних ФПГ.
На практиці відбувається лише певний апгрейд схеми: якщо раніше дозволи на використання природних ресурсів надавалися Держгеонадрами та відповідними угодами Кабміну (уповноваженими ним структурами), а рентні доходи від використання природних ресурсів надходили до державного бюджету, то згідно із проєктом угоди із США такі дозволи надаватиме відповідний фонд, який отримає повноваження на це від офіційного «управителя» таких ресурсів від імені народу — Кабміну.
А рентні доходи йтимуть на погашення боргів перед США за отриману фінансову і військову допомогу.
Тут навіть можуть здійснюватися відповідні бюджетні проводки:
доходи фонду — доходи держбюджету — витрати держбюджету на погашення державного боргу.
Питання не в надрах, а в їх оцінці
Один із найважливіших аспектів запропонованої нам угоди про «спільне» із США використання українських природних ресурсів — це не корисні копалини, а визнання Україною нової суми боргу перед США. Хай вона і з’явиться дрібним шрифтом десь у додатках до договору.
Певним чином усі ці трильйони доларів, які можна в найближчому майбутньому видобути з українських надр, — швидше, міф, ніж реальність.
Якби в Україні були значні поклади цінних мінералів, які можна легко видобути, то західні компанії вже давно виявили б зацікавленість у доступі до таких ресурсів.
Зеркало недели | Дзеркало тижня | Mirror Weekly
Що насправді хоче Трамп від України, нав’язуючи «ресурсну угоду»
Епопея з угодою про корисні копалини між Україною та США у розпалі: що ж насправді потрібно Вашингтону від Києва
Якщо західні компанії входили в такі специфічні країни, як Киргизстан (видобуток золота), Казахстан (видобуток нафти), Монголія (видобуток міді), то чому б їм не зайти на ринок природних ресурсів України — країни, яка з 2014 року оголосила про активну інтеграцію із західним геополітичним кластером?
Наприклад, британо-австралійська Rio Tinto Group?
Її дочірні компанії є в Австралії, Бразилії, Гвінеї, Канаді, на Мадагаскарі, у Монголії, Новій Зеландії, ПАР, США.
Тим більше що ця компанія видобуває ті природні ресурси, які є і в Україні, наприклад, залізну руду, титан, уран, але наразі не проявляла інтересу до українських покладів зазначених ресурсів.
До речі, вся видобувна галузь України 2023 року, згідно з даними Держстату, — це 262 млрд грн валового продукту.
З урахуванням середнього обмінного курсу гривні до долара в 36,57 отримуємо трохи більше 7 млрд дол. на рік, що у понад сім разів менше, ніж річний дохід Rio Tinto Group лише за основними напрямами діяльності, без урахування допоміжних.
Ба більше, гірничодобувні компанії США орієнтуються зовсім на інші види природних ресурсів, ніж ті, які є в Україні.
Наприклад, Freeport-McMoRan з активами у США, Чилі, Перу та Індонезії — це найбільший виробник міді, золота та молібдену. Ця компанія поглинула і свого американського конкурента — Phelps Dodge Corporation (другий за величиною у світі виробник міді).
Newmont Minings видобуває золото (6% світового видобутку та перше місце у світі).
Як бачимо, США контролюють у гірничорудному бізнесі видобуток міді (ключовий ресурс четвертого-п’ятого технологічних укладів), молібдену (виробництво високоякісної сталі) та золота. Решту гірничорудної сировини США купують за фіатний долар.
Завод Timet — останній виробник титанової губки в США — закрився 2020 року, його замінили постачальники із Канади та Австралії.
Виробник літію, Albemarle Corporation, ще працює, але його технології видобутку не підходять для наших родовищ, і навіть потенційний профіт від роботи в Україні буде в десять разів меншим за ті 5,4 млрд дол., які компанія заробила торік у США.
Загалом усе наведене вище підтверджує тезу про те, що наша гірничорудна сировина особливо не цікавить американців.
Тоді навіщо все це?
Цілком можливо, ця угода має зовсім іншу мету, ніж задекларовано.
Відповідно до міркувань Дональда Трампа, Джо Байден зробив «найбільшу помилку», не оформивши фінансової та військової допомоги, наданої Україні, відповідною міждержавною угодою. Угодою із сумою боргу та порядком погашення як мінімум, а бажано, ще й із відсотковою ставкою.
Цим, на думку Трампа, Байден завдав шкоди американським національним інтересам.
Наприклад, Європейський Союз свою допомогу оформляв у вигляді кредитів, і тому, якщо глянути на боргову звітність нашого Мінфіну (див. табл.), ви побачите, що станом на грудень 2024 року Україна була винна ЄС 44 млрд дол. із 115 млрд дол. зовнішнього державного боргу нашої країни. Навіть Канада оформила свою допомогу на суму 5 млрд дол., і цю суму відображено у бюджетних проводках.
Натомість, якщо подивитися на борг України перед США, то там фігурують одні нулі. Тобто Україна офіційно нічого не винна США. Ні 75 млрд дол., ні 175 млрд дол. Ні долара, ні цента.
Звісно, у звітності є борги перед американськими банками (Chase Manhattan Bank), МВФ, але не перед урядом США.
Таким чином, Трамп хоче виправити цю (у його розумінні) «помилку» Байдена.
Просто так прийти і сказати:
«Підпишіть угоду, що ви отримали від нас 75 млрд дол.» не можна.
Допомога США йшла у вигляді грантів чи позабюджетних постачань зброї.
Ці «подарунки» не можна просто так матеріалізувати у вигляді боргу, адже немає відповідних бюджетних проводок, і ніхто в Україні не підпише протоколу про так званий новий борг, виявлений через обставини, що раптом змінилися через вибори в США.
Тому значно простіше закласти цей борг в додатки до угоди про використання природних ресурсів. Головне в якій — не набір природних ресурсів, а зафіксована сума компенсації на користь США з боку України за раніше надану допомогу.
Наприклад, британо-австралійська Rio Tinto Group?
Її дочірні компанії є в Австралії, Бразилії, Гвінеї, Канаді, на Мадагаскарі, у Монголії, Новій Зеландії, ПАР, США.
Тим більше що ця компанія видобуває ті природні ресурси, які є і в Україні, наприклад, залізну руду, титан, уран, але наразі не проявляла інтересу до українських покладів зазначених ресурсів.
До речі, вся видобувна галузь України 2023 року, згідно з даними Держстату, — це 262 млрд грн валового продукту.
З урахуванням середнього обмінного курсу гривні до долара в 36,57 отримуємо трохи більше 7 млрд дол. на рік, що у понад сім разів менше, ніж річний дохід Rio Tinto Group лише за основними напрямами діяльності, без урахування допоміжних.
Ба більше, гірничодобувні компанії США орієнтуються зовсім на інші види природних ресурсів, ніж ті, які є в Україні.
Наприклад, Freeport-McMoRan з активами у США, Чилі, Перу та Індонезії — це найбільший виробник міді, золота та молібдену. Ця компанія поглинула і свого американського конкурента — Phelps Dodge Corporation (другий за величиною у світі виробник міді).
Newmont Minings видобуває золото (6% світового видобутку та перше місце у світі).
Як бачимо, США контролюють у гірничорудному бізнесі видобуток міді (ключовий ресурс четвертого-п’ятого технологічних укладів), молібдену (виробництво високоякісної сталі) та золота. Решту гірничорудної сировини США купують за фіатний долар.
Завод Timet — останній виробник титанової губки в США — закрився 2020 року, його замінили постачальники із Канади та Австралії.
Виробник літію, Albemarle Corporation, ще працює, але його технології видобутку не підходять для наших родовищ, і навіть потенційний профіт від роботи в Україні буде в десять разів меншим за ті 5,4 млрд дол., які компанія заробила торік у США.
Загалом усе наведене вище підтверджує тезу про те, що наша гірничорудна сировина особливо не цікавить американців.
Тоді навіщо все це?
Цілком можливо, ця угода має зовсім іншу мету, ніж задекларовано.
Відповідно до міркувань Дональда Трампа, Джо Байден зробив «найбільшу помилку», не оформивши фінансової та військової допомоги, наданої Україні, відповідною міждержавною угодою. Угодою із сумою боргу та порядком погашення як мінімум, а бажано, ще й із відсотковою ставкою.
Цим, на думку Трампа, Байден завдав шкоди американським національним інтересам.
Наприклад, Європейський Союз свою допомогу оформляв у вигляді кредитів, і тому, якщо глянути на боргову звітність нашого Мінфіну (див. табл.), ви побачите, що станом на грудень 2024 року Україна була винна ЄС 44 млрд дол. із 115 млрд дол. зовнішнього державного боргу нашої країни. Навіть Канада оформила свою допомогу на суму 5 млрд дол., і цю суму відображено у бюджетних проводках.
Натомість, якщо подивитися на борг України перед США, то там фігурують одні нулі. Тобто Україна офіційно нічого не винна США. Ні 75 млрд дол., ні 175 млрд дол. Ні долара, ні цента.
Звісно, у звітності є борги перед американськими банками (Chase Manhattan Bank), МВФ, але не перед урядом США.
Таким чином, Трамп хоче виправити цю (у його розумінні) «помилку» Байдена.
Просто так прийти і сказати:
«Підпишіть угоду, що ви отримали від нас 75 млрд дол.» не можна.
Допомога США йшла у вигляді грантів чи позабюджетних постачань зброї.
Ці «подарунки» не можна просто так матеріалізувати у вигляді боргу, адже немає відповідних бюджетних проводок, і ніхто в Україні не підпише протоколу про так званий новий борг, виявлений через обставини, що раптом змінилися через вибори в США.
Тому значно простіше закласти цей борг в додатки до угоди про використання природних ресурсів. Головне в якій — не набір природних ресурсів, а зафіксована сума компенсації на користь США з боку України за раніше надану допомогу.
А на додачу до письмової фіксації боргу потрібна й письмова згода України на те, що цю суму можна буде стягнути шляхом звернення стягнення на її міжнародні активи. Наприклад, на валютні резерви НБУ, яких зараз більш як 40 млрд дол.
Поза дискурсом лишилась «дрібничка» – чому оплати чекають не від країни-агресора, а від жертви нападу, по суті змушуючи її платити репарації власному союзнику?
Логіка Трампа зрозуміла: йому «прикро», що навіть Канаді Україна винна 5 млрд дол., не кажучи вже про ЄС, борг перед яким — 44 млрд дол., а США не винна нічого. Але…
Як бачимо, і сама сума росте мов на дріжджах, абсолютно не відповідаючи хоч якимось реальним цифрам, і «відсоток» заднім числом з’явився у вигляді умови «два долари за долар», і умови партнерства в управлінні нашими ресурсами вже зовсім не партнерські, та й загальна риторика американського президента не надто дружня.
Звісно, якби ми були рівновеликою геополітичною силою, як Китай, то в житті не пішли б на таку угоду. Тим паче, що у ній ані слова про бодай якісь гарантії безпеки. Як, до речі, і згадок про інших союзників.
Наче Великобританії, яка підписала з нами сторічну безпекову угоду, не цікаві масштабні ресурсні проєкти натомість.
Звісно, наразі мова лише про рамкову угоду, але якщо від рамки мороз по шкірі, навряд нас приємно здивують подальші подробиці та деталізації.
Звісно, військова допомога США — це 60% забезпечення фронту, її зупинка — пряма загроза нашому існуванню.
Але навряд ми взагалі не маємо можливості відмовитися (щонайменше допоки наші європейські партнери не склали руки в безсиллі).
Згаданий нами документ, що деталізуватиме рамкову угоду, за процедурою має бути ратифікований як Верховною Радою, так і Конгресом – а це вже можливість для маневрів.
Як не крути, нам у будь-якому разі доведеться шукати компроміс і торгуватися. На щастя, президент Трамп до цього звиклий…
https://zn.ua/ukr/macroeconomics/shcho-naspravdi-khoche-tramp-vid-ukrajini-navjazujuchi-resursnu-uhodu.html?fbclid=IwY2xjawIq9v1leHRuA2FlbQIxMQABHS3MxvSicI-tepIDSMWnRZ_dwFYsq1Dwu0Dn5Mo_Awgf8h0FxBFgbSu4Ew_aem_eGU2w6p08tXmpM1SWR1rfA
Поза дискурсом лишилась «дрібничка» – чому оплати чекають не від країни-агресора, а від жертви нападу, по суті змушуючи її платити репарації власному союзнику?
Логіка Трампа зрозуміла: йому «прикро», що навіть Канаді Україна винна 5 млрд дол., не кажучи вже про ЄС, борг перед яким — 44 млрд дол., а США не винна нічого. Але…
Як бачимо, і сама сума росте мов на дріжджах, абсолютно не відповідаючи хоч якимось реальним цифрам, і «відсоток» заднім числом з’явився у вигляді умови «два долари за долар», і умови партнерства в управлінні нашими ресурсами вже зовсім не партнерські, та й загальна риторика американського президента не надто дружня.
Звісно, якби ми були рівновеликою геополітичною силою, як Китай, то в житті не пішли б на таку угоду. Тим паче, що у ній ані слова про бодай якісь гарантії безпеки. Як, до речі, і згадок про інших союзників.
Наче Великобританії, яка підписала з нами сторічну безпекову угоду, не цікаві масштабні ресурсні проєкти натомість.
Звісно, наразі мова лише про рамкову угоду, але якщо від рамки мороз по шкірі, навряд нас приємно здивують подальші подробиці та деталізації.
Звісно, військова допомога США — це 60% забезпечення фронту, її зупинка — пряма загроза нашому існуванню.
Але навряд ми взагалі не маємо можливості відмовитися (щонайменше допоки наші європейські партнери не склали руки в безсиллі).
Згаданий нами документ, що деталізуватиме рамкову угоду, за процедурою має бути ратифікований як Верховною Радою, так і Конгресом – а це вже можливість для маневрів.
Як не крути, нам у будь-якому разі доведеться шукати компроміс і торгуватися. На щастя, президент Трамп до цього звиклий…
https://zn.ua/ukr/macroeconomics/shcho-naspravdi-khoche-tramp-vid-ukrajini-navjazujuchi-resursnu-uhodu.html?fbclid=IwY2xjawIq9v1leHRuA2FlbQIxMQABHS3MxvSicI-tepIDSMWnRZ_dwFYsq1Dwu0Dn5Mo_Awgf8h0FxBFgbSu4Ew_aem_eGU2w6p08tXmpM1SWR1rfA
Зеркало недели | Дзеркало тижня | Mirror Weekly
Що насправді хоче Трамп від України, нав’язуючи «ресурсну угоду»
Епопея з угодою про корисні копалини між Україною та США у розпалі: що ж насправді потрібно Вашингтону від Києва
Израиль приступил ко второй фазе "сирийского кейса".
Израиль расширяет зону контроля на юге Сирии, возле своей границы.
Под контроль Израиля может попасть сразу три провинции Сирии на юге: Кунейтра, Дераа и Сувейда.
Основной акцент Израиль делает на поддержку друзов.
В перспективе, наличие "щита" из друзов и курдов на востоке и юго-востоке Сирии, может полностью отрезать режим Хайят Тахрир аш-Шам в Дамаске от Ирака и сирийское шиитское подполье от Ирана.
Про особенности религии друзов писал ранне в отдельном посте.
В общем, Израиль дожимает "сирийскую тему".
Сбывается прогноз Каддафи касательно того, что расширение зоны влияния Израиля рано или поздно приведет его к встрече с зоной влияния Турции.
В своих статьях я писал о том, что условно говоря общая израильско-турецкая граница, несет для Израиля не меньшие риски, нежели иранская ось сопротивления.
Речь о возможном суннитском турецко-арабском синтезе вместо шиитского ирано-арабского.
Риски для Израиля также высоки, но он действует на опережение.
Израиль расширяет зону контроля на юге Сирии, возле своей границы.
Под контроль Израиля может попасть сразу три провинции Сирии на юге: Кунейтра, Дераа и Сувейда.
Основной акцент Израиль делает на поддержку друзов.
В перспективе, наличие "щита" из друзов и курдов на востоке и юго-востоке Сирии, может полностью отрезать режим Хайят Тахрир аш-Шам в Дамаске от Ирака и сирийское шиитское подполье от Ирана.
Про особенности религии друзов писал ранне в отдельном посте.
В общем, Израиль дожимает "сирийскую тему".
Сбывается прогноз Каддафи касательно того, что расширение зоны влияния Израиля рано или поздно приведет его к встрече с зоной влияния Турции.
В своих статьях я писал о том, что условно говоря общая израильско-турецкая граница, несет для Израиля не меньшие риски, нежели иранская ось сопротивления.
Речь о возможном суннитском турецко-арабском синтезе вместо шиитского ирано-арабского.
Риски для Израиля также высоки, но он действует на опережение.
А вообще арабский геополитический кластер находится в очень разобранном состоянии.
Ирак фактически расчленен на три части: курдскую, суннитскую и шиитскую.
Курдская тяготеет к независимости, шиитская - к Ирану.
Суннитская, после разгрома идеологии партии БААС и режима Хусейна, полностью деконструирована.
Сирия когда-то была в составе одного государства с Египтом, но теперь для выхода на уровень 2010 года ей понадобится 60 лет и не факт, что хуже не будет.
Иордания - под геополитическим влиянием Британии, Египет - под влиянием США.
Палестина и Сектор Газа - пока без просвета.
Королевства залива хотят построить свои экономики, которые не будут зависеть от экспорта нефти, но пока получается не очень, хотя сервисная часть развивается неплохо: ОАЭ перенимает у Кипра и других низконалоговых юрисдикций, функцию корпоративного хаба.
Саудовская Аравия строит свой "Горд Солнца" - Неом на берегу Красного моря и даже развивает ядерную энергетику.
Но геополитически эти страны еще зависят от США в контексте безопасности: тут и угроза со стороны мусульманской улицы - уммы, и угроза со стороны Ирана.
Ливия - это сейчас набор кочевых племен - одни дружат с турками, другие - с россиянами.
Марокко - под влиянием США.
Пока из приверженцев "суверенизма" среди арабских стран, выделяется Алжир.
Йемен, который всегда считал себя более развитым в исторической ретроспективе, оказался без запасов нефти и сейчас "играет на пассионарности", а точнее, на нервах у Египта, Израиля, США, Саудовской Аравии и Британии, одновременно.
В общем, пока арабский субкластер проигрывает и турецкому, и иранскому, и израильскому (включая участия Запада в оном).
Североафриканское арабское единство уже невозможно, тут каждый идет своим путем.
Есть ряд полностью убитых войной стран, которые не скоро выйдут из "смертельной спирали" саморазрушения.
Есть ряд ультрарадикальных анклавов, которые, тем не менее, практически лишены возможности экспорта радикализма.
Своей пассионарностью они компенсируют дефицит природных ресурсов и денег в сравнении со своими более успешными сородичами в виде соседних арабских стран.
Степень деструкции арабских государств напрямую коррелирует с их желанием или нежеланием наладить диалог с Израилем и США.
Там где желания напрямую воевать никогда не было - благоденствие.
Там, где это желание относительно быстро пропало - стабилизация.
Там, где это желание пропало поздно - тотальная разруха.
Есть и те, кто до сих пор хочет воевать, но их не сильно трогают - скорее, сохраняют для геополитического тонуса, чтобы соседи не расслаблялись. Тем более, существенной угрозы они не представляют.
Пока проссматривается лишь один вариант - Аравийский семитский авраамический кластер с двумя субядрами в виде Израиля и Саудовской Аравии.
Который соединит израильские технологии и арабские региональные природные ресурсы и инвестиции. Плюс общие возможности безопасности в случае ослабления присутствия США в регионе.
С ориентацией на крупного азиатского игрока, например, на Индию - рынок сбыта и площадка для инвестиций.
Кстати, арабский геополитический субкластер, который пока не состоялся, по своей разобщенности напоминает мне несложившийся славянский геополитический протокластер, который является уже историческим реликтом, не более.
У арабов, шанс, хоть и небольшой, но еще есть.
И варианты построения субкластера с выходом на уровень функционального кластера - еще также имеются.
Плюс вариант совместного Аравийского кластера с Израилем.
Но тут - не для всех арабских стран, а только для богатых.
И создание данного кластера зависит от диалога двух его основных участников: Израиля и Саудовской Аравии.
Ирак фактически расчленен на три части: курдскую, суннитскую и шиитскую.
Курдская тяготеет к независимости, шиитская - к Ирану.
Суннитская, после разгрома идеологии партии БААС и режима Хусейна, полностью деконструирована.
Сирия когда-то была в составе одного государства с Египтом, но теперь для выхода на уровень 2010 года ей понадобится 60 лет и не факт, что хуже не будет.
Иордания - под геополитическим влиянием Британии, Египет - под влиянием США.
Палестина и Сектор Газа - пока без просвета.
Королевства залива хотят построить свои экономики, которые не будут зависеть от экспорта нефти, но пока получается не очень, хотя сервисная часть развивается неплохо: ОАЭ перенимает у Кипра и других низконалоговых юрисдикций, функцию корпоративного хаба.
Саудовская Аравия строит свой "Горд Солнца" - Неом на берегу Красного моря и даже развивает ядерную энергетику.
Но геополитически эти страны еще зависят от США в контексте безопасности: тут и угроза со стороны мусульманской улицы - уммы, и угроза со стороны Ирана.
Ливия - это сейчас набор кочевых племен - одни дружат с турками, другие - с россиянами.
Марокко - под влиянием США.
Пока из приверженцев "суверенизма" среди арабских стран, выделяется Алжир.
Йемен, который всегда считал себя более развитым в исторической ретроспективе, оказался без запасов нефти и сейчас "играет на пассионарности", а точнее, на нервах у Египта, Израиля, США, Саудовской Аравии и Британии, одновременно.
В общем, пока арабский субкластер проигрывает и турецкому, и иранскому, и израильскому (включая участия Запада в оном).
Североафриканское арабское единство уже невозможно, тут каждый идет своим путем.
Есть ряд полностью убитых войной стран, которые не скоро выйдут из "смертельной спирали" саморазрушения.
Есть ряд ультрарадикальных анклавов, которые, тем не менее, практически лишены возможности экспорта радикализма.
Своей пассионарностью они компенсируют дефицит природных ресурсов и денег в сравнении со своими более успешными сородичами в виде соседних арабских стран.
Степень деструкции арабских государств напрямую коррелирует с их желанием или нежеланием наладить диалог с Израилем и США.
Там где желания напрямую воевать никогда не было - благоденствие.
Там, где это желание относительно быстро пропало - стабилизация.
Там, где это желание пропало поздно - тотальная разруха.
Есть и те, кто до сих пор хочет воевать, но их не сильно трогают - скорее, сохраняют для геополитического тонуса, чтобы соседи не расслаблялись. Тем более, существенной угрозы они не представляют.
Пока проссматривается лишь один вариант - Аравийский семитский авраамический кластер с двумя субядрами в виде Израиля и Саудовской Аравии.
Который соединит израильские технологии и арабские региональные природные ресурсы и инвестиции. Плюс общие возможности безопасности в случае ослабления присутствия США в регионе.
С ориентацией на крупного азиатского игрока, например, на Индию - рынок сбыта и площадка для инвестиций.
Кстати, арабский геополитический субкластер, который пока не состоялся, по своей разобщенности напоминает мне несложившийся славянский геополитический протокластер, который является уже историческим реликтом, не более.
У арабов, шанс, хоть и небольшой, но еще есть.
И варианты построения субкластера с выходом на уровень функционального кластера - еще также имеются.
Плюс вариант совместного Аравийского кластера с Израилем.
Но тут - не для всех арабских стран, а только для богатых.
И создание данного кластера зависит от диалога двух его основных участников: Израиля и Саудовской Аравии.
Список "великої фарми".
В Україні стрімко зростають ціни на ліки.
Необхідно посилювати програми державної підтримки купівлі ліків для малозабезпечених верств населення, передовсім для пенсіонерів.
Але ефективність таких програм залежить напряму від здатності визначити соціальний набір ліків.
Як це зробити правильно?
МОЗ пішов шляхом врахування лобізму "великої фарми":
список ТОП-100 ліків, ціни на які мають знизитись найближчим часом на 30% (з 1 березня 2025 року), склали навіть не чиновники, а виробники.
Які, звичайно, заклали у цей список "свій інтерес".
Враховуючи, кому належить "велика фарма" в Україні - це лобізм лише декількох груп кінцевих бенефіціарів.
Та й не їхня це справа. Вирішувати, які препарати є життєво важливими мають лікарі з урахуванням інтересів пацієнтів, тоді стане зрозуміло ціни на які препарати мають бути знижені.
Здається, що виробники за допомогою лобізму просто сформували найбільш вигідний для себе "список".
Наприклад, в цьому списку знайшлося місце для дев'яти видів аскорбінки та препаратів "ефекту плацебо", які "лікують" лише дуже здорових людей.
Натомість жодного життєво важливого препарату для хронічно хворих людей у списку немає.
Чому знижки надаються не на препарати, які реально потрібні людям?
Наприклад, у списку є такі препарати, як "Новірин" – противірусний засіб, дієвість якого досить умовна.
А що робити людям з хронічними захворюваннями – діабетом, серцево-судинними недугами, хворобами печінки та іншими серйозними діагнозами?
Їх препаратів у списку немає.
Виглядає так, що цей список створено лише з метою відрапортувати "на верх" про "зниження цін на лікі", про необхідність якого казав нещодавно президент.
МОЗ в цій ситуації просто самоусунувся, віддавши функцію визначення напрямків соціальної підтримки "руці ринку", тобто виробникам.
Але чи не повинні саме лікарі разом із споживачами та МОЗ визначати, які ліки є критично важливими для пацієнтів і на які препарати запровадити відповідні знижки?
Тим більше, що такі механізми визначення у вигляді незалежного опитування лікарів та пацієнтів, досить легко провести.
МОЗ має захищати здоров'я людей і їх потреби, а не надприбутки виробників.
В Україні стрімко зростають ціни на ліки.
Необхідно посилювати програми державної підтримки купівлі ліків для малозабезпечених верств населення, передовсім для пенсіонерів.
Але ефективність таких програм залежить напряму від здатності визначити соціальний набір ліків.
Як це зробити правильно?
МОЗ пішов шляхом врахування лобізму "великої фарми":
список ТОП-100 ліків, ціни на які мають знизитись найближчим часом на 30% (з 1 березня 2025 року), склали навіть не чиновники, а виробники.
Які, звичайно, заклали у цей список "свій інтерес".
Враховуючи, кому належить "велика фарма" в Україні - це лобізм лише декількох груп кінцевих бенефіціарів.
Та й не їхня це справа. Вирішувати, які препарати є життєво важливими мають лікарі з урахуванням інтересів пацієнтів, тоді стане зрозуміло ціни на які препарати мають бути знижені.
Здається, що виробники за допомогою лобізму просто сформували найбільш вигідний для себе "список".
Наприклад, в цьому списку знайшлося місце для дев'яти видів аскорбінки та препаратів "ефекту плацебо", які "лікують" лише дуже здорових людей.
Натомість жодного життєво важливого препарату для хронічно хворих людей у списку немає.
Чому знижки надаються не на препарати, які реально потрібні людям?
Наприклад, у списку є такі препарати, як "Новірин" – противірусний засіб, дієвість якого досить умовна.
А що робити людям з хронічними захворюваннями – діабетом, серцево-судинними недугами, хворобами печінки та іншими серйозними діагнозами?
Їх препаратів у списку немає.
Виглядає так, що цей список створено лише з метою відрапортувати "на верх" про "зниження цін на лікі", про необхідність якого казав нещодавно президент.
МОЗ в цій ситуації просто самоусунувся, віддавши функцію визначення напрямків соціальної підтримки "руці ринку", тобто виробникам.
Але чи не повинні саме лікарі разом із споживачами та МОЗ визначати, які ліки є критично важливими для пацієнтів і на які препарати запровадити відповідні знижки?
Тим більше, що такі механізми визначення у вигляді незалежного опитування лікарів та пацієнтів, досить легко провести.
МОЗ має захищати здоров'я людей і їх потреби, а не надприбутки виробників.
Угода про копалини. Що отримають американці і яку ціну заплатять українці.
Україна і США наближаються до підписання угоди про використання наших природних ресурсів. Яка ціна питання та які вигоди і ризики такої співпраці?
Основні пункти угоди
Проєкт двосторонньої угоди встановлює основні принципи функціонування спеціального Інвестиційного фонду відбудови (Фонду), який спільно створять Україна і США через внески учасників.
З боку України такими внесками стануть права на користування майже всіма природними ресурсами країни.
Наш уряд передаватиме до Фонду 50% надходжень, отриманих від майбутньої монетизації усіх відповідних природно-ресурсних активів, що є у державній власності України , а саме — родовищ корисних копалин, вуглеводнів, нафти, природного газу та інших видобувних матеріалів, а також інфраструктури, пов´язаної з природно-ресурсними активами (термінали СПГ, порти).
Важливо, що з цього переліку виключаються теперішні джерела надходжень, які вже формують загальні доходи бюджету України.
Як уточнив прем´єр-міністр Денис Шмигаль, угода із США стосуватиметься лише майбутніх ліцензій та розробок.
З боку США задекларована тільки "підтримка довгострокових фінансових зобов'язань для розвитку стабільної та економічно процвітаючої України", а також внески, які можуть (але не повинні) "складатися з коштів, фінансових інструментів та інших матеріальних і нематеріальних активів, критично важливих для відбудови України", без кількісно визначеного обсягу зобов´язань.
Заявляється, що внески, зроблені у Фонд, будуть реінвестуватися в Україні принаймні раз на рік "з метою сприяння безпеці, захисту та процвітанню України".
Загалом сторони домовляються залучати інвестиції для розвитку, обробки і монетизації всіх державних і приватних активів, включно з родовищами корисних копалин, вуглеводнів, нафти, природного газу та інших видобувних матеріалів, інфраструктурою, портами та державними підприємствами.
Таким чином із поточної редакції документу прибрали згадувані на рівні чуток пункти про $500 млрд, які Україна мала б повертати США чи подвійні внески України до Фонду за майбутню американську допомогу.
Природні ресурси в Україні: обсяги і структура
Оціночна вартість корисних копалин України становить майже $15 трлн.
Специфіка полягає в тому, що значна їх частина сконцентрована в районі українського кристалічного щита та донецької складчастої області.
Тому багаті корисними копалинами регіони — це Донецька ($3,8 трлн), Дніпропетровська ($3,5 трлн), Луганська ($3,2 трлн), Запорізька (понад $600 млрд), Харківська (майже $700 млрд) області та Крим (близько $200 млрд).
Але це території, які або окуповані РФ, або знаходяться поблизу лінії фронту.
Тобто до $8 трлн природних запасів (а це 53%) або тимчасово втрачено через російську окупацію, або складно видобувати через фактор безпеки.
З більш-менш безпечних областей можна виділити Полтавську (майже $800 млрд), Львівську (понад $500 млрд) Кіровоградську (до $300 млрд), Житомирську (до $600 млрд).
І тут ми підходимо до дуже важливого факту: теза про неймовірне багатство українських надр — це певна міфологія, схожа на "скарб Полуботка".
З $15 трлн оціночних природних запасів, понад $9 трлн становить вугілля, яке у світлі "зеленого переходу" вже майже нікому не потрібне.
Кам'яна сіль, граніт та будівельні матеріали — теж у широкому світовому контексті нікому особливо не цікаві.
Зрозуміло, що не цікаві й наші глина, торф — а це до $200 млрд запасів.
В Україні є запаси природного газу, нафти та горючих сланців — до $700 млрд.
Є залізна та марганцева руда — це понад $2 трлн запасів і друге місце за значущістю після вугілля.
Але є одна заковика: усі родовища руди вже належать приватним ФПГ, по-простому, олігархам.
Утім, американцям цікаво дещо інше.
Насамперед запаси апатит-ільменітових, титано-магнієвмісних руд.
Титан — найважливіший елемент в авіа- і ракетобудуванні. Цих запасів у нас на $600—700 млрд.
Далі — літій, графіт та германій: сумарні запаси — до $200 млрд.
Україна і США наближаються до підписання угоди про використання наших природних ресурсів. Яка ціна питання та які вигоди і ризики такої співпраці?
Основні пункти угоди
Проєкт двосторонньої угоди встановлює основні принципи функціонування спеціального Інвестиційного фонду відбудови (Фонду), який спільно створять Україна і США через внески учасників.
З боку України такими внесками стануть права на користування майже всіма природними ресурсами країни.
Наш уряд передаватиме до Фонду 50% надходжень, отриманих від майбутньої монетизації усіх відповідних природно-ресурсних активів, що є у державній власності України , а саме — родовищ корисних копалин, вуглеводнів, нафти, природного газу та інших видобувних матеріалів, а також інфраструктури, пов´язаної з природно-ресурсними активами (термінали СПГ, порти).
Важливо, що з цього переліку виключаються теперішні джерела надходжень, які вже формують загальні доходи бюджету України.
Як уточнив прем´єр-міністр Денис Шмигаль, угода із США стосуватиметься лише майбутніх ліцензій та розробок.
З боку США задекларована тільки "підтримка довгострокових фінансових зобов'язань для розвитку стабільної та економічно процвітаючої України", а також внески, які можуть (але не повинні) "складатися з коштів, фінансових інструментів та інших матеріальних і нематеріальних активів, критично важливих для відбудови України", без кількісно визначеного обсягу зобов´язань.
Заявляється, що внески, зроблені у Фонд, будуть реінвестуватися в Україні принаймні раз на рік "з метою сприяння безпеці, захисту та процвітанню України".
Загалом сторони домовляються залучати інвестиції для розвитку, обробки і монетизації всіх державних і приватних активів, включно з родовищами корисних копалин, вуглеводнів, нафти, природного газу та інших видобувних матеріалів, інфраструктурою, портами та державними підприємствами.
Таким чином із поточної редакції документу прибрали згадувані на рівні чуток пункти про $500 млрд, які Україна мала б повертати США чи подвійні внески України до Фонду за майбутню американську допомогу.
Природні ресурси в Україні: обсяги і структура
Оціночна вартість корисних копалин України становить майже $15 трлн.
Специфіка полягає в тому, що значна їх частина сконцентрована в районі українського кристалічного щита та донецької складчастої області.
Тому багаті корисними копалинами регіони — це Донецька ($3,8 трлн), Дніпропетровська ($3,5 трлн), Луганська ($3,2 трлн), Запорізька (понад $600 млрд), Харківська (майже $700 млрд) області та Крим (близько $200 млрд).
Але це території, які або окуповані РФ, або знаходяться поблизу лінії фронту.
Тобто до $8 трлн природних запасів (а це 53%) або тимчасово втрачено через російську окупацію, або складно видобувати через фактор безпеки.
З більш-менш безпечних областей можна виділити Полтавську (майже $800 млрд), Львівську (понад $500 млрд) Кіровоградську (до $300 млрд), Житомирську (до $600 млрд).
І тут ми підходимо до дуже важливого факту: теза про неймовірне багатство українських надр — це певна міфологія, схожа на "скарб Полуботка".
З $15 трлн оціночних природних запасів, понад $9 трлн становить вугілля, яке у світлі "зеленого переходу" вже майже нікому не потрібне.
Кам'яна сіль, граніт та будівельні матеріали — теж у широкому світовому контексті нікому особливо не цікаві.
Зрозуміло, що не цікаві й наші глина, торф — а це до $200 млрд запасів.
В Україні є запаси природного газу, нафти та горючих сланців — до $700 млрд.
Є залізна та марганцева руда — це понад $2 трлн запасів і друге місце за значущістю після вугілля.
Але є одна заковика: усі родовища руди вже належать приватним ФПГ, по-простому, олігархам.
Утім, американцям цікаво дещо інше.
Насамперед запаси апатит-ільменітових, титано-магнієвмісних руд.
Титан — найважливіший елемент в авіа- і ракетобудуванні. Цих запасів у нас на $600—700 млрд.
Далі — літій, графіт та германій: сумарні запаси — до $200 млрд.
dsnews.ua
Угода про копалини. Що отримають американці і яку ціну заплатять українці
Україна і США наближаються до підписання угоди про використання наших природних ресурсів. Яка ціна питання та які вигоди і ризики такої співпраці?
Літій та графіт потрібні для виробництва електромобілів, але собівартість видобутку першого в Україні поки вища за ринкові ціни на нього.
Германій — унікальний елемент для виробництва оптики та напівпровідників. Його запаси в Україні оцінюються в $100 млрд, а видобуток можливий з вугленосних пластів.
Зараз США та ЄС переносять виробництво напівпровідників та чіпів з Азії на свої території.
У Європі створено "чіпову коаліцію" країн з обсягом інвестування до 200 млрд євро.
Найбільші заводи з виробництва мікросхем та напівпровідників будуть збудовані в Німеччині та Польщі.
Для США завдання №1 — це позбутися залежності від Китаю в частині видобутку рідкісноземельних металів, які використовуються для виробництва напівпровідників, базових станцій 5G, сонячних батарей і т.д.
Зараз Китай контролює більшу частину світового ринку рідкозему і вміло користується цим, шантажуючи США та вводячи обмеження на експорт цього виду сировини (квоти, мита тощо).
У разі наростання протистояння між Пекіном і Вашингтоном, включно з торговельними війнами та конфліктом навколо Тайваню, КНР може взагалі заблокувати експорт відповідних критичних мінералів на світові ринки.
Хоча найбільше родовище рідкозему в Україні наразі окуповано росіянами, загалом у нас чимало покладів критичних мінералів.
За даними ООН, на території України зосереджені родовища 21 рідкісного та рідкісноземельного елементів з переліку 30 речовин, які визначені Європейським союзом як "критична сировина" у виробництві продуктів для розвитку "зеленої" енергетики".
В Україні є літій, кобальт, скандій, графіт, тантал, ніобій та інші рідкісні мінерали.
"Приблизно 5% усіх світових запасів критичної сировини знаходяться в Україні, яка займає всього 0,4% поверхні Землі", — про це заявила заступник міністра захисту навколишнього середовища та природних ресурсів України Світлана Грінчук, виступаючи на засіданні Європейської економічної комісії ООН (ЄЕК).
За прогнозом ООН, протягом наступних двох десятиліть попит на мідь та рідкісноземельні елементи зросте більш як на 40%, на нікель та кобальт — на 60–70%, а на літій — майже на 90%.
А в Міжнародному енергетичному агентстві вважають, що слід значно розширити видобуток найважливіших мінералів, щоб задовольнити очікувані потреби в них до 2030 р.
До того часу для досягнення цілей за глобальними чистими викидами вуглецю знадобиться ввести в дію додатково 50 літієвих, 60 нікелевих та 17 кобальтових копалень.
Сумарні запаси рідкісних мінералів в Україні можна оцінити у $100 млрд.
Проблема полягає в тому, що видобуток цієї сировини вкрай шкідливий для екології та здоров'я людей.
Це забруднення ґрунту і ґрунтових вод.
Крім того, для видобутку літію потрібна величезна кількість води: до 2,27 млн літрів на тонну.
При цьому слід розуміти, що Україна, всупереч стереотипу, що склався, є вододефіцитною країною.
За рівнем забезпеченості населення якісною водою ми вже поряд з деякими азійськими та африканськими країнами.
Ще один важливий ресурс — це уран. Атомних блоків у світі стає більше, а запасів урану — менше. США зараз залежать від постачання цієї сировини з Казахстану та РФ.
В Україні запаси урану оцінюються у $30—50 млрд.
Начебто небагато, але стратегічно дуже цінно.
Для порівняння, найбільший продавець урану Казахстан експортує його на $3,4 млрд за рік.
Тобто наших запасів вистачить на компенсацію казахського експорту протягом десятків років.
Якщо підсумувати, виходить, що до одного трильйона доларів природних запасів в Україні мають стратегічну цінність для США.
Якщо застосувати коефіцієнт оцінки запасів 0,1 — виходить приблизно $100 млрд.
Але це значить укорінення в Україні сировинної моделі економіки, коли експортуватимемо не акумулятори та електромобілі, а літій, або замість напівпровідників та чіпів — германій та рідкозем, або замість полуфабрикатів та готових виробів — титанову сировину.
Вплив на бюджет і соціальний фактор
Є ще один фактор — бюджетний та соціальний.
Створення Фонду означатиме, що половина рентної плати буде поступати відразу в нього, а не в державний бюджет.
Германій — унікальний елемент для виробництва оптики та напівпровідників. Його запаси в Україні оцінюються в $100 млрд, а видобуток можливий з вугленосних пластів.
Зараз США та ЄС переносять виробництво напівпровідників та чіпів з Азії на свої території.
У Європі створено "чіпову коаліцію" країн з обсягом інвестування до 200 млрд євро.
Найбільші заводи з виробництва мікросхем та напівпровідників будуть збудовані в Німеччині та Польщі.
Для США завдання №1 — це позбутися залежності від Китаю в частині видобутку рідкісноземельних металів, які використовуються для виробництва напівпровідників, базових станцій 5G, сонячних батарей і т.д.
Зараз Китай контролює більшу частину світового ринку рідкозему і вміло користується цим, шантажуючи США та вводячи обмеження на експорт цього виду сировини (квоти, мита тощо).
У разі наростання протистояння між Пекіном і Вашингтоном, включно з торговельними війнами та конфліктом навколо Тайваню, КНР може взагалі заблокувати експорт відповідних критичних мінералів на світові ринки.
Хоча найбільше родовище рідкозему в Україні наразі окуповано росіянами, загалом у нас чимало покладів критичних мінералів.
За даними ООН, на території України зосереджені родовища 21 рідкісного та рідкісноземельного елементів з переліку 30 речовин, які визначені Європейським союзом як "критична сировина" у виробництві продуктів для розвитку "зеленої" енергетики".
В Україні є літій, кобальт, скандій, графіт, тантал, ніобій та інші рідкісні мінерали.
"Приблизно 5% усіх світових запасів критичної сировини знаходяться в Україні, яка займає всього 0,4% поверхні Землі", — про це заявила заступник міністра захисту навколишнього середовища та природних ресурсів України Світлана Грінчук, виступаючи на засіданні Європейської економічної комісії ООН (ЄЕК).
За прогнозом ООН, протягом наступних двох десятиліть попит на мідь та рідкісноземельні елементи зросте більш як на 40%, на нікель та кобальт — на 60–70%, а на літій — майже на 90%.
А в Міжнародному енергетичному агентстві вважають, що слід значно розширити видобуток найважливіших мінералів, щоб задовольнити очікувані потреби в них до 2030 р.
До того часу для досягнення цілей за глобальними чистими викидами вуглецю знадобиться ввести в дію додатково 50 літієвих, 60 нікелевих та 17 кобальтових копалень.
Сумарні запаси рідкісних мінералів в Україні можна оцінити у $100 млрд.
Проблема полягає в тому, що видобуток цієї сировини вкрай шкідливий для екології та здоров'я людей.
Це забруднення ґрунту і ґрунтових вод.
Крім того, для видобутку літію потрібна величезна кількість води: до 2,27 млн літрів на тонну.
При цьому слід розуміти, що Україна, всупереч стереотипу, що склався, є вододефіцитною країною.
За рівнем забезпеченості населення якісною водою ми вже поряд з деякими азійськими та африканськими країнами.
Ще один важливий ресурс — це уран. Атомних блоків у світі стає більше, а запасів урану — менше. США зараз залежать від постачання цієї сировини з Казахстану та РФ.
В Україні запаси урану оцінюються у $30—50 млрд.
Начебто небагато, але стратегічно дуже цінно.
Для порівняння, найбільший продавець урану Казахстан експортує його на $3,4 млрд за рік.
Тобто наших запасів вистачить на компенсацію казахського експорту протягом десятків років.
Якщо підсумувати, виходить, що до одного трильйона доларів природних запасів в Україні мають стратегічну цінність для США.
Якщо застосувати коефіцієнт оцінки запасів 0,1 — виходить приблизно $100 млрд.
Але це значить укорінення в Україні сировинної моделі економіки, коли експортуватимемо не акумулятори та електромобілі, а літій, або замість напівпровідників та чіпів — германій та рідкозем, або замість полуфабрикатів та готових виробів — титанову сировину.
Вплив на бюджет і соціальний фактор
Є ще один фактор — бюджетний та соціальний.
Створення Фонду означатиме, що половина рентної плати буде поступати відразу в нього, а не в державний бюджет.
Як указано вище, в угоді начебто планують прописати пункт, що Фонд буде поповнюватися тільки з доходів від з нових проєктів.
Але цю тезу можна обійти: для прикладу, дозволи на розробку родовищ можна забрати, а потім перевидати як нові.
Та й з плином часу старі родовища будуть вичерпуватися, а нові відкриватися…
Отже, про які гроші йдеться.
Відповідно до параметрів центрального бюджету за 2024-й рік, рентні платежі становили 54 875,8 млн грн, або 3% доходів центрального бюджету (плюс частина ренти надходить в місцеві бюджети).
Найбільші статті:
- рентна плата за користування надрами для видобування нафти — 10,8 млрд грн,
- природного газу — 33 млрд грн,
- газового конденсату — 3,2 млрд грн
- залізних руд — 2,9 млрд грн.
Як бачимо, ключові рентні потоки — це видобуток природного газу, і більшу частину цієї суми сплачує державна компанія "Укргазвидобування" — 22,3 млрд грн за 2024 р.
За рахунок природного газу, видобутого цією компанію, держава забезпечує так званий режим ПСО — соціальні ціни на газ для населення (зараз 7,96 тис. грн за тис. куб. м).
У випадку створення Фонду, виникне велика спокуса продавати 14 млрд куб. м природного газу "Укргазвидобування" за ринковими цінами, тобто не за $200, а за $400–500 за тис м куб.
Це вдвічі збільшить рентні відрахування (прив'язані зараз до ціни ПСО, а не до ринкових цін), але автоматично підвищить і ціни на газ для населення і підприємств ТКЕ до діапазону в 16–25 тис. грн за тис. куб. м залежно від сезону (літо чи зима).
І тоді доведеться або збільшувати субсидування населення, або погіршувати умови отримання субсидій.
Зате Фонд отримає не 22 млрд грн ренти, а 44 млрд, тобто майже $1 млрд.
Варто згадати й "Енергоатом", який також може увійти в перелік активів Фонду.
Ця держкомпанія зараз теж виконує функції ПСО для населення у контексті цін на електроенергію — 4,32 грн за кВт-год.
Сукупна генерація електроенергії компанією на рік становить 53 млрд кВт-год.
Збільшення відпускних цін удвічі дозволить отримати компанії додаткового доходу у 200 млрд грн, або майже $5 млрд, які через виплату дивідендів можуть також надійти на рахунки Фонду.
Але тоді населенню доведеться платити за електроенергію 8–10 грн за кВт-г.
Отже, функціонування Фонду, можливо, означатиме кардинальний розворот від моделі, коли частина ресурсів країни, попри контроль з боку олігархів та вітчизняних ФПГ, певним чином "просотувалась" до простого народу у вигляді цін ПСО на природний газ та електроенергію.
У рамках функціонування Фонду, який стає своєрідною аналогією для України Ост-Індської компанії, навіть такого "просотування" у бік суспільства вже не буде.
І ця ситуація на століття.
https://www.dsnews.ua/ukr/economics/ugoda-pro-kopalini-27022025-517569
Але цю тезу можна обійти: для прикладу, дозволи на розробку родовищ можна забрати, а потім перевидати як нові.
Та й з плином часу старі родовища будуть вичерпуватися, а нові відкриватися…
Отже, про які гроші йдеться.
Відповідно до параметрів центрального бюджету за 2024-й рік, рентні платежі становили 54 875,8 млн грн, або 3% доходів центрального бюджету (плюс частина ренти надходить в місцеві бюджети).
Найбільші статті:
- рентна плата за користування надрами для видобування нафти — 10,8 млрд грн,
- природного газу — 33 млрд грн,
- газового конденсату — 3,2 млрд грн
- залізних руд — 2,9 млрд грн.
Як бачимо, ключові рентні потоки — це видобуток природного газу, і більшу частину цієї суми сплачує державна компанія "Укргазвидобування" — 22,3 млрд грн за 2024 р.
За рахунок природного газу, видобутого цією компанію, держава забезпечує так званий режим ПСО — соціальні ціни на газ для населення (зараз 7,96 тис. грн за тис. куб. м).
У випадку створення Фонду, виникне велика спокуса продавати 14 млрд куб. м природного газу "Укргазвидобування" за ринковими цінами, тобто не за $200, а за $400–500 за тис м куб.
Це вдвічі збільшить рентні відрахування (прив'язані зараз до ціни ПСО, а не до ринкових цін), але автоматично підвищить і ціни на газ для населення і підприємств ТКЕ до діапазону в 16–25 тис. грн за тис. куб. м залежно від сезону (літо чи зима).
І тоді доведеться або збільшувати субсидування населення, або погіршувати умови отримання субсидій.
Зате Фонд отримає не 22 млрд грн ренти, а 44 млрд, тобто майже $1 млрд.
Варто згадати й "Енергоатом", який також може увійти в перелік активів Фонду.
Ця держкомпанія зараз теж виконує функції ПСО для населення у контексті цін на електроенергію — 4,32 грн за кВт-год.
Сукупна генерація електроенергії компанією на рік становить 53 млрд кВт-год.
Збільшення відпускних цін удвічі дозволить отримати компанії додаткового доходу у 200 млрд грн, або майже $5 млрд, які через виплату дивідендів можуть також надійти на рахунки Фонду.
Але тоді населенню доведеться платити за електроенергію 8–10 грн за кВт-г.
Отже, функціонування Фонду, можливо, означатиме кардинальний розворот від моделі, коли частина ресурсів країни, попри контроль з боку олігархів та вітчизняних ФПГ, певним чином "просотувалась" до простого народу у вигляді цін ПСО на природний газ та електроенергію.
У рамках функціонування Фонду, який стає своєрідною аналогією для України Ост-Індської компанії, навіть такого "просотування" у бік суспільства вже не буде.
І ця ситуація на століття.
https://www.dsnews.ua/ukr/economics/ugoda-pro-kopalini-27022025-517569
dsnews.ua
Угода про копалини. Що отримають американці і яку ціну заплатять українці
Україна і США наближаються до підписання угоди про використання наших природних ресурсів. Яка ціна питання та які вигоди і ризики такої співпраці?
Трамп прав относительно перспектив войны, но не полностью.
Напомню, президент США заявил, что война или "закончится сейчас или будет идти вечно".
Да, мы сейчас находимся в точке исторической бифуркаци.
Но вилка возможностей выглядит несколько иначе: или заморозка войны, или война на истощение.
Первая опция включает в себя и риск "третьего такта войны" в будущем, о котором я писал ранее.
Война на истощение - это формат Первой мировой войны - кто первым упадет.
Это концепция советского военного теоретика Свечина - "войны на измор".
Вечной войны у нас не может быть по причине демографии, так как именно демография является ее топливом.
У процесса мобилизации нет подпитки в виде подрастающих поколений вследствие отсутствия оных в демографически значимом размере.
Все-таки демографически Украина не сектор Газа и не Палестина.
То, что США хотят "застолбить" за собой наши природные ресурсы вовсе не означает, что они будут защищать Украину как государство от любых геополитических рисков.
Это значит лишь то, что они поставили на этих ресурсах свою условную "геодезическую метку", которая позволит Америке предъявлять право на свое "первенство", любому, кто это право попробует оспорить в будущем, далеком и не очень.
Что касается войны на истощение, то Америка уже заявила, что "это не ее проект".
Быстрая победоносная война - да. Но не направление своих внутренних, в значительной части уже глубоко дефицитных, ресурсов на "вечную войну".
Причина такого разворота Вашингтона сугубо утилитарна:
Что может получить США в результате "вечной мировой войны" на три фронта - против Ирана, РФ и Китая, то есть на Ближнем Востоке, в Европе и Индо-Тихоокеанском регионе?
Дефицит бюджета, инфляцию, резкий рост государственного долга, новую широкую эмиссию доллара.
А в геополитическом плане - усиление геополитического квартета в составе РФ, Китая, Ирана и КНДР.
Которые в формата Глобального Евразийского острова и реинкарнации паназиатской Монгольской империи 2.0, подомнут под себя почти всю Евразию и Глобальный Юг.
Поэтому Трамп действует на расщепление этой геополитической массы и использование энергии распада этого ядра для запуска американской экономики.
В состоянии ослабления энергии взаимодействия в рамках "геополитического квартета" (о его распаде речь не идет, момент упущен), основные игроки Евразийского Глобального острова будут предлагать США набор геополитических рент и бенефитов.
И это может стать топливом для запуска новой модели американской экономики, с новым индустриальным ядром и доместицированным производством.
Это даст ресурс, который позволит США оздоровить свою систему двойных дефицитов, бюджетного и торгового. А также оптимизировать динамику госдолга и стоимость его обслуживания.
Данная трансформация может нам не нравиться. Более того, она явно противоречит нашим национальным интересам.
Проблема в том, что наши интересы не всегда совпадают с американскими (хотя мы почему-то уверовали в обратное).
Но на определенном этапе интересы США разошлись с интересами Гоминьдана и "белогвардейского Китая", с интересами Южного Вьетнама и "демократического" Афганистана.
Все эти три страны объединял ряд ошибок:
1. Они свято верили в свою функцию "щита" для Запада между добром и злом, тоталитаризмом и демократией, коммунизмом и капитализмом.
2. Они были убеждены, что Запад не бросит их, так как подобное действие "будет катастрофично для авторитета Запада в Мире и подорвет его роль Гегемона".
3. Они считали, что их интересы всегда совпадают с интересами США.
4. Они не уделяли должного внимания внутренней эффективной политике и развитию внутренней устойчивости, полагаясь исключительно на внешний ресурс.
5. Как следствие - они не были готовы к радикальному развороту американской геополитики.
Так вот, мы можем возмущаться изменениями в геополитическом курсе США, но мы не имеем права допускать ошибки, перечисленные выше в пунктах 1-5.
Напомню, президент США заявил, что война или "закончится сейчас или будет идти вечно".
Да, мы сейчас находимся в точке исторической бифуркаци.
Но вилка возможностей выглядит несколько иначе: или заморозка войны, или война на истощение.
Первая опция включает в себя и риск "третьего такта войны" в будущем, о котором я писал ранее.
Война на истощение - это формат Первой мировой войны - кто первым упадет.
Это концепция советского военного теоретика Свечина - "войны на измор".
Вечной войны у нас не может быть по причине демографии, так как именно демография является ее топливом.
У процесса мобилизации нет подпитки в виде подрастающих поколений вследствие отсутствия оных в демографически значимом размере.
Все-таки демографически Украина не сектор Газа и не Палестина.
То, что США хотят "застолбить" за собой наши природные ресурсы вовсе не означает, что они будут защищать Украину как государство от любых геополитических рисков.
Это значит лишь то, что они поставили на этих ресурсах свою условную "геодезическую метку", которая позволит Америке предъявлять право на свое "первенство", любому, кто это право попробует оспорить в будущем, далеком и не очень.
Что касается войны на истощение, то Америка уже заявила, что "это не ее проект".
Быстрая победоносная война - да. Но не направление своих внутренних, в значительной части уже глубоко дефицитных, ресурсов на "вечную войну".
Причина такого разворота Вашингтона сугубо утилитарна:
Что может получить США в результате "вечной мировой войны" на три фронта - против Ирана, РФ и Китая, то есть на Ближнем Востоке, в Европе и Индо-Тихоокеанском регионе?
Дефицит бюджета, инфляцию, резкий рост государственного долга, новую широкую эмиссию доллара.
А в геополитическом плане - усиление геополитического квартета в составе РФ, Китая, Ирана и КНДР.
Которые в формата Глобального Евразийского острова и реинкарнации паназиатской Монгольской империи 2.0, подомнут под себя почти всю Евразию и Глобальный Юг.
Поэтому Трамп действует на расщепление этой геополитической массы и использование энергии распада этого ядра для запуска американской экономики.
В состоянии ослабления энергии взаимодействия в рамках "геополитического квартета" (о его распаде речь не идет, момент упущен), основные игроки Евразийского Глобального острова будут предлагать США набор геополитических рент и бенефитов.
И это может стать топливом для запуска новой модели американской экономики, с новым индустриальным ядром и доместицированным производством.
Это даст ресурс, который позволит США оздоровить свою систему двойных дефицитов, бюджетного и торгового. А также оптимизировать динамику госдолга и стоимость его обслуживания.
Данная трансформация может нам не нравиться. Более того, она явно противоречит нашим национальным интересам.
Проблема в том, что наши интересы не всегда совпадают с американскими (хотя мы почему-то уверовали в обратное).
Но на определенном этапе интересы США разошлись с интересами Гоминьдана и "белогвардейского Китая", с интересами Южного Вьетнама и "демократического" Афганистана.
Все эти три страны объединял ряд ошибок:
1. Они свято верили в свою функцию "щита" для Запада между добром и злом, тоталитаризмом и демократией, коммунизмом и капитализмом.
2. Они были убеждены, что Запад не бросит их, так как подобное действие "будет катастрофично для авторитета Запада в Мире и подорвет его роль Гегемона".
3. Они считали, что их интересы всегда совпадают с интересами США.
4. Они не уделяли должного внимания внутренней эффективной политике и развитию внутренней устойчивости, полагаясь исключительно на внешний ресурс.
5. Как следствие - они не были готовы к радикальному развороту американской геополитики.
Так вот, мы можем возмущаться изменениями в геополитическом курсе США, но мы не имеем права допускать ошибки, перечисленные выше в пунктах 1-5.
Forwarded from Свободный (Vlad Sydorenko)
Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
Рассказываем. Понятийная договоренность Украины и США, которая должна быть подписана в Вашингтоне: о чем она и что будет с нами дальше?
Практически в момент подписания “понятийки”, говорим и проводим исторические параллели.
Друзья, наш с Алексеем Кущем свежий и очень крутой подкаст 🎙 «Курс на завтра».
Обязательно послушайте, максимально интересно!
Полный подкаст по ссылке 👉🏻 https://api.svobodnyi.com/share?locale=uk&slug=ponyatijna-ugoda
Поделись и подпишись на Свободный
Практически в момент подписания “понятийки”, говорим и проводим исторические параллели.
Друзья, наш с Алексеем Кущем свежий и очень крутой подкаст 🎙 «Курс на завтра».
Обязательно послушайте, максимально интересно!
Полный подкаст по ссылке 👉🏻 https://api.svobodnyi.com/share?locale=uk&slug=ponyatijna-ugoda
Поделись и подпишись на Свободный
Список "Великої фарми. Продовження".
Ніби у продовження минулого посту щодо лобізму у схемі зі "зниженими цінами".
Сьогодні український фармацевтичний ринок сколихнула резонансна подія – поліція провела обшуки на чотирьох заводах, серед яких "Дарниця" та "Фармак".
За інформацією, що зараз є на ринку, правоохоронці підозрюють, що "Велика фарма" в Україні може завищувати ціни під час державних закупівель.
Якщо така інформація підтвердиться, це може означати вимивання з державного бюджету мільйонів доларів в еквіваленті, які були отримані бенефіціарами схеми.
Звісно, ця інформація має бути підтверджена або спростована у ході неупередженого слідства.
Але іронія долі полягає у тому, що саме компанії "Великої фарми" нещодавно публічно заявляли про зниження цін на ліки у відповідь на заклик Президента України Володимира Зеленського.
Проте, ці "знижки" стосувались переважно тих препаратів, які не є критично важливими для пацієнтів.
З урахуванням підозри у можливих порушеннях із закупівлями, вимальовується певна схема операцій з "доступними ліками".
Фармацевтичний бізнес в Україні – це один з концентрованих бізнесів в Україні, умовно "олігополія", яка контролюється декількома великими гравцями.
Державні закупівлі ліків в Україні завжди супроводжувалися сумнівними схемами, де конкуренція є лише на папері, а в реальності – ринок поділений між кількома ключовими компаніями-виробниками, які "розігрують" між собою основні бюджетні потоки.
Тут існують і ризики завищення цін на ліки, і використання державних програм компенсації цієї ціни, і зниження цін на препарати виключного переліку, визначеного виробниками.
Наприклад, на різні види «аскорбінок», «новірин» і інші "препарати ефекту плацебо".
А тим часом, ціни на ліки летять у космос.
Причому, за відносно стабільного курсу гривні, що впливає на вартість імпортних складових препаратів.
Рroxima Research наводить, зокрема, таку інформацію: завод «Дарниця» за час повномасштабної війни підняв ціни на ліки на 120%.
Звичайно, держава має поважати права бізнесу і не втручатись у ринкові механізми.
Але використання бюджетних коштів має бути максимально прозорим.
І ціноутворення на доступні ліки має відповідати об'єктивним чинникам: інфляція, девальвація курсу, тощо.
Так само із списком критично важливих для пацієнтів ліків.
І тут держава має нарешті навести лад.
Ніби у продовження минулого посту щодо лобізму у схемі зі "зниженими цінами".
Сьогодні український фармацевтичний ринок сколихнула резонансна подія – поліція провела обшуки на чотирьох заводах, серед яких "Дарниця" та "Фармак".
За інформацією, що зараз є на ринку, правоохоронці підозрюють, що "Велика фарма" в Україні може завищувати ціни під час державних закупівель.
Якщо така інформація підтвердиться, це може означати вимивання з державного бюджету мільйонів доларів в еквіваленті, які були отримані бенефіціарами схеми.
Звісно, ця інформація має бути підтверджена або спростована у ході неупередженого слідства.
Але іронія долі полягає у тому, що саме компанії "Великої фарми" нещодавно публічно заявляли про зниження цін на ліки у відповідь на заклик Президента України Володимира Зеленського.
Проте, ці "знижки" стосувались переважно тих препаратів, які не є критично важливими для пацієнтів.
З урахуванням підозри у можливих порушеннях із закупівлями, вимальовується певна схема операцій з "доступними ліками".
Фармацевтичний бізнес в Україні – це один з концентрованих бізнесів в Україні, умовно "олігополія", яка контролюється декількома великими гравцями.
Державні закупівлі ліків в Україні завжди супроводжувалися сумнівними схемами, де конкуренція є лише на папері, а в реальності – ринок поділений між кількома ключовими компаніями-виробниками, які "розігрують" між собою основні бюджетні потоки.
Тут існують і ризики завищення цін на ліки, і використання державних програм компенсації цієї ціни, і зниження цін на препарати виключного переліку, визначеного виробниками.
Наприклад, на різні види «аскорбінок», «новірин» і інші "препарати ефекту плацебо".
А тим часом, ціни на ліки летять у космос.
Причому, за відносно стабільного курсу гривні, що впливає на вартість імпортних складових препаратів.
Рroxima Research наводить, зокрема, таку інформацію: завод «Дарниця» за час повномасштабної війни підняв ціни на ліки на 120%.
Звичайно, держава має поважати права бізнесу і не втручатись у ринкові механізми.
Але використання бюджетних коштів має бути максимально прозорим.
І ціноутворення на доступні ліки має відповідати об'єктивним чинникам: інфляція, девальвація курсу, тощо.
Так само із списком критично важливих для пацієнтів ліків.
І тут держава має нарешті навести лад.