Forwarded from Пріапізм, сертралін та безсмертна душа
Agyness Deyn in ‘Spooky’ by Tim Walker for Love Magazine
❤🔥5
Forwarded from жюлі від 𝟝 до 𝟟 🪤
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
цей перехід в stoker….
🥰4
Forwarded from підбори фам фаталь 💋
fun fact: радянський фільм «вій» 1967 року можна вважати абсолютно цілісним представником піджанру фолк-горор (народні жахи), бо він заснований саме на українській фольклористиці та міфології.
для прокату в Україні було створено окремий україномовний дубляж, але поки що жодної його копії знайдено не було.
югославський горог «святе місце» (Sveto mesto, 1990) також бере за основу твір гоголя, але тільки як відправну точку, то надалі режисер джордже кадієвич вносить більше еротики та дослідження темного містицизму.
для прокату в Україні було створено окремий україномовний дубляж, але поки що жодної його копії знайдено не було.
югославський горог «святе місце» (Sveto mesto, 1990) також бере за основу твір гоголя, але тільки як відправну точку, то надалі режисер джордже кадієвич вносить більше еротики та дослідження темного містицизму.
❤5
А може розповісти про фільм від особи самого Минька Зваричева! Ось його монолог: «У селі мені жилось добре. До школи їздив на всюдиході, ходив у березовий гай, на ставок або до лісу. Були у мене друзі: Оленка, Вітька, Сенька і Руда Фея.
Фею я знайшов у хащі. Вона була худа, хвора - здобич для комарів чи вовків, а їх у нас багато і всі голодні. Ледве дотяг Фею до села... Лосенята, дарма що маленькі, але важкі. Вона виросла і залишилась у нас жити, бігала з нами: куди ми - туди й вона.
Одного разу поїхав я до бабусі, то, повірите, Фея плакала за мною. Потім ми з мамою і татом перебралися до міста.
А батько, щоб я забувся про лосицю, подарував мені піаніно. Та раптом я дізнався про страшну таємницю і вирішив бігти в село...»
Фею я знайшов у хащі. Вона була худа, хвора - здобич для комарів чи вовків, а їх у нас багато і всі голодні. Ледве дотяг Фею до села... Лосенята, дарма що маленькі, але важкі. Вона виросла і залишилась у нас жити, бігала з нами: куди ми - туди й вона.
Одного разу поїхав я до бабусі, то, повірите, Фея плакала за мною. Потім ми з мамою і татом перебралися до міста.
А батько, щоб я забувся про лосицю, подарував мені піаніно. Та раптом я дізнався про страшну таємницю і вирішив бігти в село...»
❤3