Генпрокурор США погодив передачу Україні першої частини конфіскованих активів російського православного олігарха Костянтина Малофєєва, власника шовінистичного телеканалу «Царьград» та одного зі спонсорів війни проти України.
Це - перший випадок передачі конфіскованих активів на користь України.
Хай буде благословенним генпрокурор США!
Це - перший випадок передачі конфіскованих активів на користь України.
Хай буде благословенним генпрокурор США!
Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
Ну, що ж…
Бердянський митрополит УПЦ Єфрем, який їздив до Кирила Кровавого у Москву і обіцяв йому перевести єпархію у пряме підпорядкування Гундяєву, втік через росію в Європу.
А фсб через ватних активістів і промосковських попів організувало збір підписів за вихід з УПЦ і - вуаля: Бердянська єпархія окремими парафіями вийшла зі складу УПЦ і пепейшла в пряме підпорядкування білокукольного чьорта.
Цікаво, чи буде з цього приводу якась заява синоду УПЦ і чи піддадуть забороні митрополита Єфрема Бердянського за самовільне полишення кафедри?
Стосовно тих священників, які підписали листи до московського демона: ви будете бігти зі своїх храмів дуже швидко. А вам на заміну прийдуть інші - проукраїнські пастирі, які будуть нести людям Боже слово, а не оту всю зосімосокурівську єрєсь і всяку іншу русмирівську лабуду.
Пакуйте речі, Іуди!
Написати нам новину можна сюди: @funpriest_feedback_bot
Бердянський митрополит УПЦ Єфрем, який їздив до Кирила Кровавого у Москву і обіцяв йому перевести єпархію у пряме підпорядкування Гундяєву, втік через росію в Європу.
А фсб через ватних активістів і промосковських попів організувало збір підписів за вихід з УПЦ і - вуаля: Бердянська єпархія окремими парафіями вийшла зі складу УПЦ і пепейшла в пряме підпорядкування білокукольного чьорта.
Цікаво, чи буде з цього приводу якась заява синоду УПЦ і чи піддадуть забороні митрополита Єфрема Бердянського за самовільне полишення кафедри?
Стосовно тих священників, які підписали листи до московського демона: ви будете бігти зі своїх храмів дуже швидко. А вам на заміну прийдуть інші - проукраїнські пастирі, які будуть нести людям Боже слово, а не оту всю зосімосокурівську єрєсь і всяку іншу русмирівську лабуду.
Пакуйте речі, Іуди!
Написати нам новину можна сюди: @funpriest_feedback_bot
Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
Зустріч священиків-підписантів, тих, хто виступив із зверненням до Пентархії про засудження патріарха Кирила Гундяєва.
м. Вараш, 10 травня 2023 року.
Досить підписувати, час діяти!
м. Вараш, 10 травня 2023 року.
Досить підписувати, час діяти!
Вироки екс-Кіровоградському митрополиту Іоасафу та секретарю єпархії Роману Кондратюку сьогодні виніс суд.
Обидва визнали себе винними у розпалюванні релігійної ворожнечі.
Їм призначили по 3 роки позбавлення волі, водночас визначити випробувальний термін 2 роки та заборонили обіймати керівні посади впродовж року.
Наступні на черзі: Павло Лаврський, Феодосій Черкаський, Єлісей екс-Ізюмський, Іосіф екс-Роменський, Іонафан Тульчинський, Антоній Пухкан, Сергій Аніцой, Лука Запорізький.
І Антоній Паканіч - вішенкою на цьому архієрейсько-колаборантському торті.
Не день, а свято.
Дякуємо тобі, Боже!
Обидва визнали себе винними у розпалюванні релігійної ворожнечі.
Їм призначили по 3 роки позбавлення волі, водночас визначити випробувальний термін 2 роки та заборонили обіймати керівні посади впродовж року.
Наступні на черзі: Павло Лаврський, Феодосій Черкаський, Єлісей екс-Ізюмський, Іосіф екс-Роменський, Іонафан Тульчинський, Антоній Пухкан, Сергій Аніцой, Лука Запорізький.
І Антоній Паканіч - вішенкою на цьому архієрейсько-колаборантському торті.
Не день, а свято.
Дякуємо тобі, Боже!
Смирение, злоупотребление и ответственность
Размышления о ситуации вокруг УПЦ
Автор - Лидия Лозовая, приглашенный исследователь на кафедре теологии и религии Университета Эксетера, Великобритания, стипендиат Британской академии наук
*****
Прежде всего, я хотела бы сказать о двух вещах. В 2009-2019 годах я принимала самое активное участие в жизни Украинской Православной Церкви (УПЦ) – от пения на клиросе и помощи священнику-монаху в местном приходе под Киевом до помощи епископу во время международных поездок и перевода для международных экуменических делегаций в Лавре, митрополии и Киевской духовной академии. Во-вторых, я являюсь одним из авторов недавнего заявления против применения насилия при урегулировании конфликтов между церковными общинами в Украине, которое было составлено вскоре после конфликта между ПЦУ и УПЦ вокруг церковного здания в Ивано-Франковске. Я против насилия и противоправных действий в церквах и вокруг них, где бы они ни происходили.
Однако в свете симпатий, которые международные организации выражают сегодня УПЦ, я должна признать, что социальное противостояние и насилие, направленные против этой Церкви в украинском обществе, не являются искусственной конструкцией украинских властей. На мой взгляд, это реакция на скрытое системное насилие, которое присутствует в структуре этой организации с 1990-х годов и особенно после 2014 года, когда сменилось руководство УПЦ. Конечно, в этой Церкви есть много отзывчивых людей, добрых пастырей и хороших инициатив на местах. Но есть и системные проблемы, из-за которых я перестала ассоциировать себя с УПЦ в 2019 году и которые стали неприемлемыми для тех в украинском обществе, кто сейчас участвует в борьбе с российской агрессией.
В УПЦ на разных уровнях – от приходской общины до Киевской духовной академии и митрополии – лично или на опыте друзей я была свидетелем множества случаев унижения человеческого достоинства, объясняемого с “духовной” точки зрения. ⬇️
Размышления о ситуации вокруг УПЦ
Автор - Лидия Лозовая, приглашенный исследователь на кафедре теологии и религии Университета Эксетера, Великобритания, стипендиат Британской академии наук
*****
Прежде всего, я хотела бы сказать о двух вещах. В 2009-2019 годах я принимала самое активное участие в жизни Украинской Православной Церкви (УПЦ) – от пения на клиросе и помощи священнику-монаху в местном приходе под Киевом до помощи епископу во время международных поездок и перевода для международных экуменических делегаций в Лавре, митрополии и Киевской духовной академии. Во-вторых, я являюсь одним из авторов недавнего заявления против применения насилия при урегулировании конфликтов между церковными общинами в Украине, которое было составлено вскоре после конфликта между ПЦУ и УПЦ вокруг церковного здания в Ивано-Франковске. Я против насилия и противоправных действий в церквах и вокруг них, где бы они ни происходили.
Однако в свете симпатий, которые международные организации выражают сегодня УПЦ, я должна признать, что социальное противостояние и насилие, направленные против этой Церкви в украинском обществе, не являются искусственной конструкцией украинских властей. На мой взгляд, это реакция на скрытое системное насилие, которое присутствует в структуре этой организации с 1990-х годов и особенно после 2014 года, когда сменилось руководство УПЦ. Конечно, в этой Церкви есть много отзывчивых людей, добрых пастырей и хороших инициатив на местах. Но есть и системные проблемы, из-за которых я перестала ассоциировать себя с УПЦ в 2019 году и которые стали неприемлемыми для тех в украинском обществе, кто сейчас участвует в борьбе с российской агрессией.
В УПЦ на разных уровнях – от приходской общины до Киевской духовной академии и митрополии – лично или на опыте друзей я была свидетелем множества случаев унижения человеческого достоинства, объясняемого с “духовной” точки зрения. ⬇️
⬆️ По опыту рядовой прихожанки могу сказать, что в УПЦ часто систематически учат, что ты слишком грешен, чтобы иметь мнение, отличное от мнения священника и/или епископа, чувствовать себя нормальным (особенно если ты женщина, осмеливающаяся думать на богословские темы), иметь право голоса. Если с тобой случается какое-то несчастье, это часто истолковывают как свою собственную ошибку и вину, которую ты должен смиренно принять вместо того, чтобы пытаться изменить что-то, кроме себя. Это может происходить как в грубой, так и более деликатной форме. Сильный, уверенный в себе человек, совпадающий во взглядах с “генеральной линией” вполне может не замечать многих травматичных моделей поведения и установок. Но для кого-то более ранимого и мыслящего критически переживать такое очень нелегко.
Подобное структурное насилие напоминает положение дел в РПЦ, хотя в УПЦ оно ощущается мягче. К сожалению, такая ситуация, пожалуй, характерна для значительной части православного мира в целом, включая ПЦУ. Но в УПЦ есть характерная особенность, на уровне коллективного сознания отличающая ее от РПЦ: в то время как РПЦ постоянно твердит людям в России о том, насколько они великий народ, УПЦ много лет предлагает довольно карикатурную картину Украины и «украинскости», взращивая в украинцах конфликт идентичности: из проповедей, речей и просто разговоров мы, украинцы, часто узнаем, что несколько отличаемся от русских, но при этом украинский язык, культура, история выглядят скорее вторичными, более примитивными, иногда даже унизительными – до такой степени, что молиться на украинском или даже молиться с украинским произношением церковнославянского языка (который имеет разные версии, несмотря на попытки Москвы унифицировать его) кажется неловким и постыдным. Да, теоретически приходам УПЦ разрешено молиться на украинском языке; на практике, однако, “моральное” давление против этого на протяжении трех десятилетий независимости Украины было настолько велико, что по-украински обычно звучат только евангельские чтения и проповеди; литургия на украинском языке совершалась только в одном известном мне приходе в Киеве, и в 2019 году этот приход сразу же присоединился к ПЦУ.
Есть несколько важных вещей, за которые украинское общество не может простить УПЦ. Среди них – печально известный эпизод в 2014 году, когда митрополит Онуфрий и еще два архиерея УПЦ не встали в Верховной Раде Украины во время минуты молчания в память об украинских солдатах, павших на востоке в начале оккупации Донбасса; они были единственными, кто остался сидеть в знак протеста “против войны” и в “поддержку народа Донбасса”.
Говоря о Голодоморе, митрополит Онуфрий однажды заявил, что это “наказание по заслугам” (“катюзі по заслузі”) – имея в виду, что украинцы сами организовали и заслуженно (отпав от Церкви) получили эту трагедию в XX веке. Так выглядит типичная логика УПЦ, которая всячески поощряет самоунижение и самобичевание. Хотя митрополит Онуфрий в самом начале и осудил российскую агрессию, в УПЦ есть много людей, в том числе и моих знакомых, которые до сих пор считают, что бомбы падают на наши головы по заслугам, «за грехи»; такие заявления звучат и от некоторых защитников Киево-Печерской Лавры сегодня. Иногда посыл “мы за Украину, мы молимся за Вооруженные силы”, с одной стороны, – и “война нам за грехи” или “никто не виноват”, с другой, исходят от одного и того же человека (от епископа до обычного прихожанина), вызывая шизофреническое ощущение. Вне контекста покаянные интонации могут показаться проявлением истинно христианского смирения, но слишком часто в УПЦ создается впечатление, что главный грех, за который мы должны каяться в этой войне, – это “Революция достоинства”, протесты на Майдане Независимости 2013 года. Почему? Потому что это “спровоцировало Россию”. Согласно такой логике, если бы мы оставались «смиренными», ничего бы не произошло. Кстати, в начале Майдана моих друзей из Киевской духовной академии УПЦ учили, что в общественной жизни важен порядок и что в Византии восстания справедливо подавлялись насильственным путем ради общего блага. ⬇️
Подобное структурное насилие напоминает положение дел в РПЦ, хотя в УПЦ оно ощущается мягче. К сожалению, такая ситуация, пожалуй, характерна для значительной части православного мира в целом, включая ПЦУ. Но в УПЦ есть характерная особенность, на уровне коллективного сознания отличающая ее от РПЦ: в то время как РПЦ постоянно твердит людям в России о том, насколько они великий народ, УПЦ много лет предлагает довольно карикатурную картину Украины и «украинскости», взращивая в украинцах конфликт идентичности: из проповедей, речей и просто разговоров мы, украинцы, часто узнаем, что несколько отличаемся от русских, но при этом украинский язык, культура, история выглядят скорее вторичными, более примитивными, иногда даже унизительными – до такой степени, что молиться на украинском или даже молиться с украинским произношением церковнославянского языка (который имеет разные версии, несмотря на попытки Москвы унифицировать его) кажется неловким и постыдным. Да, теоретически приходам УПЦ разрешено молиться на украинском языке; на практике, однако, “моральное” давление против этого на протяжении трех десятилетий независимости Украины было настолько велико, что по-украински обычно звучат только евангельские чтения и проповеди; литургия на украинском языке совершалась только в одном известном мне приходе в Киеве, и в 2019 году этот приход сразу же присоединился к ПЦУ.
Есть несколько важных вещей, за которые украинское общество не может простить УПЦ. Среди них – печально известный эпизод в 2014 году, когда митрополит Онуфрий и еще два архиерея УПЦ не встали в Верховной Раде Украины во время минуты молчания в память об украинских солдатах, павших на востоке в начале оккупации Донбасса; они были единственными, кто остался сидеть в знак протеста “против войны” и в “поддержку народа Донбасса”.
Говоря о Голодоморе, митрополит Онуфрий однажды заявил, что это “наказание по заслугам” (“катюзі по заслузі”) – имея в виду, что украинцы сами организовали и заслуженно (отпав от Церкви) получили эту трагедию в XX веке. Так выглядит типичная логика УПЦ, которая всячески поощряет самоунижение и самобичевание. Хотя митрополит Онуфрий в самом начале и осудил российскую агрессию, в УПЦ есть много людей, в том числе и моих знакомых, которые до сих пор считают, что бомбы падают на наши головы по заслугам, «за грехи»; такие заявления звучат и от некоторых защитников Киево-Печерской Лавры сегодня. Иногда посыл “мы за Украину, мы молимся за Вооруженные силы”, с одной стороны, – и “война нам за грехи” или “никто не виноват”, с другой, исходят от одного и того же человека (от епископа до обычного прихожанина), вызывая шизофреническое ощущение. Вне контекста покаянные интонации могут показаться проявлением истинно христианского смирения, но слишком часто в УПЦ создается впечатление, что главный грех, за который мы должны каяться в этой войне, – это “Революция достоинства”, протесты на Майдане Независимости 2013 года. Почему? Потому что это “спровоцировало Россию”. Согласно такой логике, если бы мы оставались «смиренными», ничего бы не произошло. Кстати, в начале Майдана моих друзей из Киевской духовной академии УПЦ учили, что в общественной жизни важен порядок и что в Византии восстания справедливо подавлялись насильственным путем ради общего блага. ⬇️
⬆️ Тем временем православные друзья и официальные лица в России публиковали эссе и посты в социальных сетях о ненасилии Иисуса в ответ на римскую оккупацию.
Среди других вещей, которые сейчас в Украине невозможно простить и забыть, – отказ некоторых священников УПЦ совершать панихиды по погибшим украинским солдатам, начиная с 2014 года и по сей день. Хотя это были единичные случаи, а не массовое явление, отсутствие какой-либо реакции со стороны руководства заклеймило всю УПЦ в глазах широкой общественности.
В УПЦ приветствие “Слава Украине” часто считается “безбожным” и “националистическим” и часто подчеркивается, что нужно говорить только “слава Богу”. Однако в нынешнем контексте нарочитый отказ от него становится пророссийским заявлением. Многие священники как из ПЦУ, так и из УПЦ предпочитают говорить “Слава Богу, слава Украине!” как гораздо более разумное решение.
Наконец, постоянный акцент на исключительной “каноничности” УПЦ в пределах Украины и категорический отказ от любого диалога с “раскольниками” (ПЦУ) и Вселенским патриархатом – диалога, который многими членами УПЦ в духовном плане воспринимается как искушение говорить с самим дьяволом, предательство Христа и дорога в ад – представляется очевидной политической манипуляцией. В свете недавних разоблачений Службой безопасности Украины сотрудничества членов УПЦ с ФСБ России, “духовный” характер этого отказа вызывает возмущение общества. При этом нежелание Синода УПЦ внести необходимые структурные изменения в свой Устав после Собора в Феофании 27 мая 2022 года, признать и осудить факты коллаборационизма в своих рядах и обратиться к мировому православию лишь подтверждают их сохранившуюся зависимость от Москвы.
Словом, УПЦ как таковая не вызывает симпатий в Украине, несмотря на ее участие в гуманитарных инициативах и службу многих членов УПЦ в украинской армии. В целом эта Церковь не предлагает никакого последовательного ви́дения своего взаимодействия с обществом и своей идентичности, за исключением того, что она выступает против ПЦУ и по-прежнему в некоторой степени до сих пор лояльна Москве. Между тем, как будто бы “чистая эсхатология”, которую УПЦ предлагает миру сейчас, обращаясь за помощью – оторванная от украинских социальных реалий и по-прежнему привязанная к России – выглядит тупиком. В течение многих лет УПЦ могла позволить себе быть проявлять насилие, направленное как внутрь, так и вовне, не заботясь об обществе в целом. Однако теперь она не способна применить логику “наказания по заслугам” к самой себе, потому что, с ее точки зрения, эта логика применима лишь к отдельным людям и секулярному обществу, а не к канонической Церкви. Между тем, украинцы, видящие лицемерие УПЦ как структуры, применяют эту логику к ней самой довольно прямолинейно.
В заключение я хотела бы процитировать Николаса Соя, председателя Православного содружества мира, который на конференции IOTA-2023 в Волосе говорил о сути Крестообразной Церкви: “Церковь должна взять на себя ответственность и признать коллективную вину, которую она несет за поступки своих членов и руководителей. Более того, Церковь должна видеть себя такой, которая несет вину всего человечества, так как Церковь – Христова, а Христос дал нам этот пример”. Сегодня, жалуясь на гонения, УПЦ оказалась неспособной взять на себя ответственность – ни за себя, ни за общество и все человечество; она парализована полуправдой, давней созависимостью с РПЦ и выученной беспомощностью, которая развилась в результате систематического “злоупотребления смирением” среди ее членов. Сегодня я не вижу ясных ответов на проблемы, возникшие вокруг УПЦ. Меня не вполне удовлетворяют действия государства и реакция членов ПЦУ, которые гораздо чаще соглашаются с эскалацией противостояния, чем действуют в соответствии с законом и Евангелием.
Но я все еще надеюсь, что, если в будущем в Украине будет единая Церковь, она сможет быть более честной перед обществом и более ответственной перед Богом.
Джерело: https://publicorthodoxy.org/ru/2023/05/09/13123/?fbclid=IwAR1LU6hAw8gmLIVWb-jwcKXTYfYFHkUORHph-MY48QvsfrxT8e8A0uCFGx4
Среди других вещей, которые сейчас в Украине невозможно простить и забыть, – отказ некоторых священников УПЦ совершать панихиды по погибшим украинским солдатам, начиная с 2014 года и по сей день. Хотя это были единичные случаи, а не массовое явление, отсутствие какой-либо реакции со стороны руководства заклеймило всю УПЦ в глазах широкой общественности.
В УПЦ приветствие “Слава Украине” часто считается “безбожным” и “националистическим” и часто подчеркивается, что нужно говорить только “слава Богу”. Однако в нынешнем контексте нарочитый отказ от него становится пророссийским заявлением. Многие священники как из ПЦУ, так и из УПЦ предпочитают говорить “Слава Богу, слава Украине!” как гораздо более разумное решение.
Наконец, постоянный акцент на исключительной “каноничности” УПЦ в пределах Украины и категорический отказ от любого диалога с “раскольниками” (ПЦУ) и Вселенским патриархатом – диалога, который многими членами УПЦ в духовном плане воспринимается как искушение говорить с самим дьяволом, предательство Христа и дорога в ад – представляется очевидной политической манипуляцией. В свете недавних разоблачений Службой безопасности Украины сотрудничества членов УПЦ с ФСБ России, “духовный” характер этого отказа вызывает возмущение общества. При этом нежелание Синода УПЦ внести необходимые структурные изменения в свой Устав после Собора в Феофании 27 мая 2022 года, признать и осудить факты коллаборационизма в своих рядах и обратиться к мировому православию лишь подтверждают их сохранившуюся зависимость от Москвы.
Словом, УПЦ как таковая не вызывает симпатий в Украине, несмотря на ее участие в гуманитарных инициативах и службу многих членов УПЦ в украинской армии. В целом эта Церковь не предлагает никакого последовательного ви́дения своего взаимодействия с обществом и своей идентичности, за исключением того, что она выступает против ПЦУ и по-прежнему в некоторой степени до сих пор лояльна Москве. Между тем, как будто бы “чистая эсхатология”, которую УПЦ предлагает миру сейчас, обращаясь за помощью – оторванная от украинских социальных реалий и по-прежнему привязанная к России – выглядит тупиком. В течение многих лет УПЦ могла позволить себе быть проявлять насилие, направленное как внутрь, так и вовне, не заботясь об обществе в целом. Однако теперь она не способна применить логику “наказания по заслугам” к самой себе, потому что, с ее точки зрения, эта логика применима лишь к отдельным людям и секулярному обществу, а не к канонической Церкви. Между тем, украинцы, видящие лицемерие УПЦ как структуры, применяют эту логику к ней самой довольно прямолинейно.
В заключение я хотела бы процитировать Николаса Соя, председателя Православного содружества мира, который на конференции IOTA-2023 в Волосе говорил о сути Крестообразной Церкви: “Церковь должна взять на себя ответственность и признать коллективную вину, которую она несет за поступки своих членов и руководителей. Более того, Церковь должна видеть себя такой, которая несет вину всего человечества, так как Церковь – Христова, а Христос дал нам этот пример”. Сегодня, жалуясь на гонения, УПЦ оказалась неспособной взять на себя ответственность – ни за себя, ни за общество и все человечество; она парализована полуправдой, давней созависимостью с РПЦ и выученной беспомощностью, которая развилась в результате систематического “злоупотребления смирением” среди ее членов. Сегодня я не вижу ясных ответов на проблемы, возникшие вокруг УПЦ. Меня не вполне удовлетворяют действия государства и реакция членов ПЦУ, которые гораздо чаще соглашаются с эскалацией противостояния, чем действуют в соответствии с законом и Евангелием.
Но я все еще надеюсь, что, если в будущем в Украине будет единая Церковь, она сможет быть более честной перед обществом и более ответственной перед Богом.
Джерело: https://publicorthodoxy.org/ru/2023/05/09/13123/?fbclid=IwAR1LU6hAw8gmLIVWb-jwcKXTYfYFHkUORHph-MY48QvsfrxT8e8A0uCFGx4
Public Orthodoxy (Публичное Православие)
Смирение, злоупотребление и ответственность
Прежде всего, я хотела бы сказать о двух вещах. В 2009-2019 годах я принимала самое активное участие в жизни Украинской Православной Церкви (УПЦ) – от пения на клиросе и помощи священнику-монаху в местном приходе под Киевом до помощи епископу во время международных…
sd.ua повідомляє про тиск фсбшних посіпак на луганську та сєвєродонецьку єпархії УПЦ, які знаходяться на окупованій частині Луганської області.
За повідомленням цього ресурсу, 25 квітня окупанти провели обшуки у приміщенні єпархального управління Луганської єпархії на вулиці Крупської, 29.
«Правлячого архієрея Пантелеймона Поворознюка звинуватили у співробітництві зі спецслужбами та військовими України. Змушували зізнатися у передачі інформації щодо діяльності УПЦ на окупованих територіях Луганської області. Відмовили у видачі російського паспорту і ультимативно висунули вимогу перейти під омофор РПЦ. В разі, якщо він відмовиться – буде змушений залишити територію, яка знаходиться під контролем «лнр», - розказало sd.ua джерело, наближене до Пантелеймона.
Найближчим часом, за даними джерела, такі ж «виховальні заходи» проведуть в окупованому Сєвєродонецьку щодо Сєвєродонецької єпархії УПЦ. Вимогами росіян буде обов’язкова перереєстрація згідно законодавства рф.
Сказати, наскільки правдиве повідомлення https://sd.ua/news/18693, веселий піп не може.
Ну і нагадаю, що Пантелеймон вже під час повномасштабного вторгнення їздив до Гундяєва та був присутній у Кремлі під час так званого «приєднання» нових територій.
Джерела, обізнані в моспатріархійній кухні, повідомляють веселого попа про те, що патріарх Кирил особисто дав команду перевести єпархії на окупованій території під своє пряме керівництво. Там, де на окупованих територіях архієреї УПЦ пручаються і не хочуть переходити у пряме підпорядкування Гундяєву, білокукольний демон погодив здійснення тиску з боку фсб і проросійських активістів на настоятелів парафій, які мають групами заявляти про вихід з УПЦ і про перехід під пряме підпорядкування Гундяєва.
Найближчим часом ми всі побачимо z-парад виходу цілих єпархій зі складу УПЦ.
Також нагадаю, що моспатріархія нещодавна хотіла створити екзархат на окупованих територіях. Судячи з усього, створення такого екзархату вже не за горами. І на окуповані території буде надісланий російський z-митрополит зі спеціальними повноваженнями.
Поминати митрополита Онуфрія на окупованих територіях заборонено. Всім наказано поминати виключно Кирила Гундяєва. За цим слідкує фсб, проводячі з незгодними «виховні» заходи.
Ні, все це аж ніяк не каже про те, що УПЦ перестала бути частиною московської патріархії. Павло Лаврський, Феодосій Черкаський, Єлісей екс-Ізюмський, Іосіф екс-Роменський, Іоасаф екс-Кіровоградський, Іонафан Тульчинський, Антоній Пухкан, Сергій Аніцой, Лука Запорізький, Антоній Паканіч та їх адепти і досі вважають УПЦ складовою частиною московської патріархії, а кровавого вбивцю - своїм патріархом.
Всі ці події пов‘язані з тим, що митрополит Онуфрій вже давно у всієї промосковської партії УПЦ не викликає довіри, а у Гундяєва він викликає відразу і ненависть, яка і виливається в жорстку позицію щодо Онуфрія і, навіть, заборони поминання його імені на окупованих територіях.
За повідомленням цього ресурсу, 25 квітня окупанти провели обшуки у приміщенні єпархального управління Луганської єпархії на вулиці Крупської, 29.
«Правлячого архієрея Пантелеймона Поворознюка звинуватили у співробітництві зі спецслужбами та військовими України. Змушували зізнатися у передачі інформації щодо діяльності УПЦ на окупованих територіях Луганської області. Відмовили у видачі російського паспорту і ультимативно висунули вимогу перейти під омофор РПЦ. В разі, якщо він відмовиться – буде змушений залишити територію, яка знаходиться під контролем «лнр», - розказало sd.ua джерело, наближене до Пантелеймона.
Найближчим часом, за даними джерела, такі ж «виховальні заходи» проведуть в окупованому Сєвєродонецьку щодо Сєвєродонецької єпархії УПЦ. Вимогами росіян буде обов’язкова перереєстрація згідно законодавства рф.
Сказати, наскільки правдиве повідомлення https://sd.ua/news/18693, веселий піп не може.
Ну і нагадаю, що Пантелеймон вже під час повномасштабного вторгнення їздив до Гундяєва та був присутній у Кремлі під час так званого «приєднання» нових територій.
Джерела, обізнані в моспатріархійній кухні, повідомляють веселого попа про те, що патріарх Кирил особисто дав команду перевести єпархії на окупованій території під своє пряме керівництво. Там, де на окупованих територіях архієреї УПЦ пручаються і не хочуть переходити у пряме підпорядкування Гундяєву, білокукольний демон погодив здійснення тиску з боку фсб і проросійських активістів на настоятелів парафій, які мають групами заявляти про вихід з УПЦ і про перехід під пряме підпорядкування Гундяєва.
Найближчим часом ми всі побачимо z-парад виходу цілих єпархій зі складу УПЦ.
Також нагадаю, що моспатріархія нещодавна хотіла створити екзархат на окупованих територіях. Судячи з усього, створення такого екзархату вже не за горами. І на окуповані території буде надісланий російський z-митрополит зі спеціальними повноваженнями.
Поминати митрополита Онуфрія на окупованих територіях заборонено. Всім наказано поминати виключно Кирила Гундяєва. За цим слідкує фсб, проводячі з незгодними «виховні» заходи.
Ні, все це аж ніяк не каже про те, що УПЦ перестала бути частиною московської патріархії. Павло Лаврський, Феодосій Черкаський, Єлісей екс-Ізюмський, Іосіф екс-Роменський, Іоасаф екс-Кіровоградський, Іонафан Тульчинський, Антоній Пухкан, Сергій Аніцой, Лука Запорізький, Антоній Паканіч та їх адепти і досі вважають УПЦ складовою частиною московської патріархії, а кровавого вбивцю - своїм патріархом.
Всі ці події пов‘язані з тим, що митрополит Онуфрій вже давно у всієї промосковської партії УПЦ не викликає довіри, а у Гундяєва він викликає відразу і ненависть, яка і виливається в жорстку позицію щодо Онуфрія і, навіть, заборони поминання його імені на окупованих територіях.
Звернення о. Юрія Зарафутдінова:
«Дорогі українці, любі співвітчизники.
До вас звертається священик
Української Православної Церкви,
солдат 24 ОМБр, свящ. Юрій Зарафутдінов.
З перших днів російської агресії проти України, з 2014 наша парафія Свято-Ілліського храму села Борочиче, Волинської області, максимально долучалась до підтримки захисту територіальної цілісності нашої Батьківщини. Ще в ті роки вдалось ціною власного бажання з т.з "лнр" порятувати односельчанина з полону бійця 24 ОМБр... всі роки ми разом стояли на захисті країни.
З початку широкомасштабної війни, я з волонтерами проїхав добру сотню кілометрів, забезпечуючи підтримку Сил Оборони України.
Були спроби деяких осіб в цьому завадити, наславши з перевіркою деякі спец.служби.
Але люди зробивши вміло свою справу, прямо дали зрозуміти,що комусь ти просто заважаєш.
Бог і деякі солдати знають їх, але Бог їм суддя...
З моменту отримання виклику у військкомат - я солдат Збройних сил України.
Не ховався за гаслами і за багатьма чинниками, хоча мав 100% для цього все можливе.
Все це робив, і роблю заради захисту моєї України. Країни, яка стоїть на захисті свободи людини.
Країни, яка протистоїть рашистській тоталітарній брехні та зневаги до свобод і прав людини. Кожен волонтер, кожен боєць чітко знає і бачить за що воює і бореться.
Бо вірить, що Україна - країна вільних, щирих, рівноправних людей. Де верховенствує закон, де свободи людини непорушні.
Серед таких свобод, не просто прав, а свобод, гарантованих Конституцією України є свобода віросповідання. Кожен має право вірити, як навчила його мати-батько.
Проте, допоки я на фронті, пропагандисти Православної церкви України, проголосивши себе єдиними патріотами України, планують відібрати храм в громади Української Православної Церкви нашого села.
Зауважу, що в селі у вірян ПЦУ є храм ПЦУ, проте спекулюючи почуттями, у моїх прихожан, у моєї дружини, у дітей, планується відібратися храм.
Тилові активісти прикриваються законами, але насправді одна релігійна громада збирає підписи,
щоб забрати храм у іншої громади.
В зв'язку з цим у мене, у моєї сімї , у всіх вірян УПЦ є питання до президента, верховної ради, кабінету міністрів, до служби в справах релігій пана Єленського: за яку країну воюють віряни УПЦ, якщо з їх правом віри так чинять?
Це таке рівноправ'я?
Допоки боєць на фронті, оголосити його ворогом і забрати право віросповідання?
За яку країну вони гинуть?
У мене є питання до Православної Церкви України: як воно, те почуття, коли в усіх проповідях направо і наліво клеймиш вірян Української Православної Церкви ворогами, а вони в цей час гинуть на передовій за свою Батьківщину?
Не прикривайтесь святим почуттям патріотизму та виключної любові до Батьківщини, бо це доказується діями, а не гаслами.
Я, боєць збройних сил України, прошу законодавчу та виконавчу влади забезпечити права і свободи мої, моєї сім'ї та прихожан Свято-Іллінського храму с.Борочиче УПЦ.
Не ганьбіть честі моєї вільної країни.
Не заохочуйте релігійних протистоянь: всі ми за Україну.
Не діліть громадян України за ознакою віри, мовляв,це кращі українці, а ці гірші.
Честь маю, шановні державники.
Христос Воскрес, дорогі брати та сестри.
Хай Господь береже усіх нас.»
«Дорогі українці, любі співвітчизники.
До вас звертається священик
Української Православної Церкви,
солдат 24 ОМБр, свящ. Юрій Зарафутдінов.
З перших днів російської агресії проти України, з 2014 наша парафія Свято-Ілліського храму села Борочиче, Волинської області, максимально долучалась до підтримки захисту територіальної цілісності нашої Батьківщини. Ще в ті роки вдалось ціною власного бажання з т.з "лнр" порятувати односельчанина з полону бійця 24 ОМБр... всі роки ми разом стояли на захисті країни.
З початку широкомасштабної війни, я з волонтерами проїхав добру сотню кілометрів, забезпечуючи підтримку Сил Оборони України.
Були спроби деяких осіб в цьому завадити, наславши з перевіркою деякі спец.служби.
Але люди зробивши вміло свою справу, прямо дали зрозуміти,що комусь ти просто заважаєш.
Бог і деякі солдати знають їх, але Бог їм суддя...
З моменту отримання виклику у військкомат - я солдат Збройних сил України.
Не ховався за гаслами і за багатьма чинниками, хоча мав 100% для цього все можливе.
Все це робив, і роблю заради захисту моєї України. Країни, яка стоїть на захисті свободи людини.
Країни, яка протистоїть рашистській тоталітарній брехні та зневаги до свобод і прав людини. Кожен волонтер, кожен боєць чітко знає і бачить за що воює і бореться.
Бо вірить, що Україна - країна вільних, щирих, рівноправних людей. Де верховенствує закон, де свободи людини непорушні.
Серед таких свобод, не просто прав, а свобод, гарантованих Конституцією України є свобода віросповідання. Кожен має право вірити, як навчила його мати-батько.
Проте, допоки я на фронті, пропагандисти Православної церкви України, проголосивши себе єдиними патріотами України, планують відібрати храм в громади Української Православної Церкви нашого села.
Зауважу, що в селі у вірян ПЦУ є храм ПЦУ, проте спекулюючи почуттями, у моїх прихожан, у моєї дружини, у дітей, планується відібратися храм.
Тилові активісти прикриваються законами, але насправді одна релігійна громада збирає підписи,
щоб забрати храм у іншої громади.
В зв'язку з цим у мене, у моєї сімї , у всіх вірян УПЦ є питання до президента, верховної ради, кабінету міністрів, до служби в справах релігій пана Єленського: за яку країну воюють віряни УПЦ, якщо з їх правом віри так чинять?
Це таке рівноправ'я?
Допоки боєць на фронті, оголосити його ворогом і забрати право віросповідання?
За яку країну вони гинуть?
У мене є питання до Православної Церкви України: як воно, те почуття, коли в усіх проповідях направо і наліво клеймиш вірян Української Православної Церкви ворогами, а вони в цей час гинуть на передовій за свою Батьківщину?
Не прикривайтесь святим почуттям патріотизму та виключної любові до Батьківщини, бо це доказується діями, а не гаслами.
Я, боєць збройних сил України, прошу законодавчу та виконавчу влади забезпечити права і свободи мої, моєї сім'ї та прихожан Свято-Іллінського храму с.Борочиче УПЦ.
Не ганьбіть честі моєї вільної країни.
Не заохочуйте релігійних протистоянь: всі ми за Україну.
Не діліть громадян України за ознакою віри, мовляв,це кращі українці, а ці гірші.
Честь маю, шановні державники.
Христос Воскрес, дорогі брати та сестри.
Хай Господь береже усіх нас.»
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
Прощавайте, митрополите Іоасафе.
Сумувати не будемо.
Якщо можна, як будете переїжджати на Болотію, то прихватіть із собою пару ваших друзів-архієреїв.
Сумувати не будемо.
Якщо можна, як будете переїжджати на Болотію, то прихватіть із собою пару ваших друзів-архієреїв.
Головний «смотрящій» від Кирила Гундяєва митрополит Антоній Паканіч 11 травня 2023 року зустрівся у Києві з делегацією Всесвітньої Ради Церков (ВРЦ).
До складу делегації ВРЦ увійшли: Генеральний секретар ВРЦ пастор Джеррі Піллей, голова Центрального комітету ВРЦ лютеранський єпископ Гайнріх Бедфорд-Штром, віце-голова Центрального комітету ВРЦ вірменський архієпископ Вікен Айказян, директор Комісії церков ВРЦ з міжнародних справ Пітер Прув, та керівник програми ВРЦ «Екуменічні відносини, віра і конституція» професор Василе-Октавіан Міхок.
Підтримати митрополита Антонія та його генеральну лінію про гоніння на УПЦ прийшли протоієреї Олександр Бахов, Миколай Данилевич та Василій Пріц.
Митрополит Антоній дуже плакався про систематичні порушення прав віруючих та релігійних організацій УПЦ, а також про законодавчі ініціативи проти УПЦ.
Ніякого каяття в своїх провинах перед українським народом і Церквою митрополит Антоній не приносив, своєї провини у складній церковній ситуації він не визнав, рефлексії та жалкування стосовно лобійованих ним промосковських рішень синоду Антоній не озвучував.
Також митрополит Антоній постидався сказати вельмишановновним лідерам Всесвітньої Ради Церков, що вважає всіх їх недостойними єретиками, а діяльність ВРЦ - загрозливою для православія.
Під час зустрічі митрополит Антоній намагався посміхатися і корчив із себе білого пухнастого православного зайчика.
Казати представникам ВРЦ, що йому, взагалі, плювати на будь-які діалоги, Антоній Паканіч не став. Також він не став розповсюджуватися про те, що для нього головне - зберегти русмирівські скрєпи в Україні і представників ВРЦ митрополит Антоній просто використовує.
Як і всіх інших, хто потрапляє в його орбіту.
В знак своєї солідарності з митрополитом Антонієм і його промосковською діяльністю протоієреї Олександр Бахов, Миколай Данилевич та Василій Пріц дружно піддакували та кивали головами, інколи додаючи подробиці про гоніння на бідолашних найканонічніших з канонічних.
До складу делегації ВРЦ увійшли: Генеральний секретар ВРЦ пастор Джеррі Піллей, голова Центрального комітету ВРЦ лютеранський єпископ Гайнріх Бедфорд-Штром, віце-голова Центрального комітету ВРЦ вірменський архієпископ Вікен Айказян, директор Комісії церков ВРЦ з міжнародних справ Пітер Прув, та керівник програми ВРЦ «Екуменічні відносини, віра і конституція» професор Василе-Октавіан Міхок.
Підтримати митрополита Антонія та його генеральну лінію про гоніння на УПЦ прийшли протоієреї Олександр Бахов, Миколай Данилевич та Василій Пріц.
Митрополит Антоній дуже плакався про систематичні порушення прав віруючих та релігійних організацій УПЦ, а також про законодавчі ініціативи проти УПЦ.
Ніякого каяття в своїх провинах перед українським народом і Церквою митрополит Антоній не приносив, своєї провини у складній церковній ситуації він не визнав, рефлексії та жалкування стосовно лобійованих ним промосковських рішень синоду Антоній не озвучував.
Також митрополит Антоній постидався сказати вельмишановновним лідерам Всесвітньої Ради Церков, що вважає всіх їх недостойними єретиками, а діяльність ВРЦ - загрозливою для православія.
Під час зустрічі митрополит Антоній намагався посміхатися і корчив із себе білого пухнастого православного зайчика.
Казати представникам ВРЦ, що йому, взагалі, плювати на будь-які діалоги, Антоній Паканіч не став. Також він не став розповсюджуватися про те, що для нього головне - зберегти русмирівські скрєпи в Україні і представників ВРЦ митрополит Антоній просто використовує.
Як і всіх інших, хто потрапляє в його орбіту.
В знак своєї солідарності з митрополитом Антонієм і його промосковською діяльністю протоієреї Олександр Бахов, Миколай Данилевич та Василій Пріц дружно піддакували та кивали головами, інколи додаючи подробиці про гоніння на бідолашних найканонічніших з канонічних.
Що такеє Капєпє?
Розтлумачуємо:
1. Коли Паканич перехвилювався.
2. Константинопольський патріарх - поганий.
3. Коли Павло повернеться?
4. Кінець правління Паканича.
5. Колись почну покаяння...
6. Кирил - пономар путіна.
7. Кожний підписант - придурок.
8. Київський пєрший - Паканич!
9. Коли посадять Паканіча?
Накидуйте і свої варіанти.
Розтлумачуємо:
1. Коли Паканич перехвилювався.
2. Константинопольський патріарх - поганий.
3. Коли Павло повернеться?
4. Кінець правління Паканича.
5. Колись почну покаяння...
6. Кирил - пономар путіна.
7. Кожний підписант - придурок.
8. Київський пєрший - Паканич!
9. Коли посадять Паканіча?
Накидуйте і свої варіанти.
Forwarded from Sonya Koshkina (official) (Sonya Koshkina)
Бердянські попи типу не МП і суперечка «башт Кремля»
Ви уже звикли до того, що питання УПЦ МП в Україні давно перестало бути суто релігійним, але є фактором національної безпеки.
Додаткове тому свідчення - конфлікт,який нещодавно стався між «баштами» Кремля із-за «української церкви».
Конкретно між очільником Адміністрації президента РФ Антоном Вайно та його першим заступником Сергієм Кірієнком, який активно намагається стати «фронтменом» в питанні «налагодження життя» на «приєднаних» територіях.
Вайно є прибічником концепції, згідно якої представники УПЦ МП на тимчасово захоплених Росією територіях мають дружно проситися під омофор Москви (тобто в пряме підпорядкування). Так, наприклад, вчинили всі кримські парафії, Ровеньківська та Роменська. А от запорізькі - відмовилися. Як їх Лука не вмовляв наприкінці минулого року - не погоджувалися, прямо заявляючи - чекають на ЗСУ, а якщо сам Лука - колаборант, то це його гормональні проблеми.
Зараз конфлікт розгорнувся навколо Бердянських епархій.
За логікою Вайно, якщо їхні представники «присягнуть» Кирилу, це покаже «правильний приклад» іншим «колегам».
Кірієнко оцінює ситуацію більш прагматично. Розуміє: вже дуже скоро українські землі буде звільнено, тож нашо «палити» агентів в рясах - за ними ж точно прийде СБУ. Не виключає: на допитах вони все «зіллють», а для чого РПЦ такий іміджевий удар?
Один із результатів цього протистояння «башт» - втеча Бердянського митрополита УПЦ типу не МП Єфрема.
Він спочатку пообіцяв Кирилу попроситися під омофор, а потім передумав і - «зробив ноги» до Європи (виїжджав, що цікаво, через Росію, 26 квітня). Не просто для того, щоб врятувати власну шкуру, а й уникнути прямого протистояння з Онуфрієм.
Наразі підлеглі Єфрема намагаються організувати процес переходу самостійно. Перші ластівки уже є - вчора місцеві пропагандистські канали показали кількох бердянських попів (примітно, їх навіть не відтитрували), які написали Гундяєву листа - попросилися під омофор (можете не сумніватися, що він прохання задовольнить).
Дуже показово, як на це відреагує, точніше не відреагує Київ в особі Блаженнійшого Онуфрія, у якого «брати по вірі» продовжують «віджимати» - вибачте за мою французьку - те, що він вважає своїм. Більше того, згідно статуту самої УПЦ МП, правлячий архієрей не має права самовільно залишати кафедру більше, ніж на 14 днів. Більше - тільки за погодженням Предстоятеля. Якого Єфрем, ясно, не отримував. Але Онуфрій мовчить. І все ковтає.
За перехід в ПЦУ - одразу заборона в служінні. А в РПЦ - можна, переходьте ще
Ви уже звикли до того, що питання УПЦ МП в Україні давно перестало бути суто релігійним, але є фактором національної безпеки.
Додаткове тому свідчення - конфлікт,який нещодавно стався між «баштами» Кремля із-за «української церкви».
Конкретно між очільником Адміністрації президента РФ Антоном Вайно та його першим заступником Сергієм Кірієнком, який активно намагається стати «фронтменом» в питанні «налагодження життя» на «приєднаних» територіях.
Вайно є прибічником концепції, згідно якої представники УПЦ МП на тимчасово захоплених Росією територіях мають дружно проситися під омофор Москви (тобто в пряме підпорядкування). Так, наприклад, вчинили всі кримські парафії, Ровеньківська та Роменська. А от запорізькі - відмовилися. Як їх Лука не вмовляв наприкінці минулого року - не погоджувалися, прямо заявляючи - чекають на ЗСУ, а якщо сам Лука - колаборант, то це його гормональні проблеми.
Зараз конфлікт розгорнувся навколо Бердянських епархій.
За логікою Вайно, якщо їхні представники «присягнуть» Кирилу, це покаже «правильний приклад» іншим «колегам».
Кірієнко оцінює ситуацію більш прагматично. Розуміє: вже дуже скоро українські землі буде звільнено, тож нашо «палити» агентів в рясах - за ними ж точно прийде СБУ. Не виключає: на допитах вони все «зіллють», а для чого РПЦ такий іміджевий удар?
Один із результатів цього протистояння «башт» - втеча Бердянського митрополита УПЦ типу не МП Єфрема.
Він спочатку пообіцяв Кирилу попроситися під омофор, а потім передумав і - «зробив ноги» до Європи (виїжджав, що цікаво, через Росію, 26 квітня). Не просто для того, щоб врятувати власну шкуру, а й уникнути прямого протистояння з Онуфрієм.
Наразі підлеглі Єфрема намагаються організувати процес переходу самостійно. Перші ластівки уже є - вчора місцеві пропагандистські канали показали кількох бердянських попів (примітно, їх навіть не відтитрували), які написали Гундяєву листа - попросилися під омофор (можете не сумніватися, що він прохання задовольнить).
Дуже показово, як на це відреагує, точніше не відреагує Київ в особі Блаженнійшого Онуфрія, у якого «брати по вірі» продовжують «віджимати» - вибачте за мою французьку - те, що він вважає своїм. Більше того, згідно статуту самої УПЦ МП, правлячий архієрей не має права самовільно залишати кафедру більше, ніж на 14 днів. Більше - тільки за погодженням Предстоятеля. Якого Єфрем, ясно, не отримував. Але Онуфрій мовчить. І все ковтає.
За перехід в ПЦУ - одразу заборона в служінні. А в РПЦ - можна, переходьте ще
ВСЕ
Блаженнійший митрополит Київській Онуфрій припинив приймати в Лаврі. Приймає лише у Феофанії.
Часи Лаври у складі УПЦ добігають свого кінця.
Як казала одна людина, «Катюзі по заслузі».
Не хочеться накидувати навоз на вентилятор, але, якщо синод не зупиниться і не припинить свої ігри престолів із заігруванням з північними ходоками, то процес розірвання договорів на пам‘ятки архітектури тільки пожвавиться.
Ще є і Почаїв, і Іонінський, і соборні храми в обласних центрах, і чисельні місцеві пам‘ятки архітектури, в яких служить УПЦ.
Синод має зібратися і, врешті решт, позбутися свого московсько-гундяєвського надбання:
1. Виключити зі складу синоду Павла Лаврського, Луку Запорізького, Антонія Паканіча, Феодосія Черкаського. Призначити на їх місце ієрархів, які будуть дбати про Церкву, а не про інтереси Гундяєва.
2. Призначити нового керуючого справами- притомного, мудрого та проукраїнського ієрарха, а нє вот ето вот всьо.
3. Створити Синодальну комісію УПЦ з порозуміння, куди запросити ієрархів, священиків і мирян, які спроможні напрацювати проекти рішень для виведення УПЦ з кризи. Пропозиції цієї комісії розглядати на засіданнях синоду та, в разі погодження, імпліментовувати в життя Церкви.
4. Розпочати діалог з Константинопольським патріархатом.
5. Призначити нового очільника інформаційно-просвітницького відділу УПЦ. Митрополиту Клименту Вечері подякувати і нагородити орденом.
Блаженнійший митрополит Київській Онуфрій припинив приймати в Лаврі. Приймає лише у Феофанії.
Часи Лаври у складі УПЦ добігають свого кінця.
Як казала одна людина, «Катюзі по заслузі».
Не хочеться накидувати навоз на вентилятор, але, якщо синод не зупиниться і не припинить свої ігри престолів із заігруванням з північними ходоками, то процес розірвання договорів на пам‘ятки архітектури тільки пожвавиться.
Ще є і Почаїв, і Іонінський, і соборні храми в обласних центрах, і чисельні місцеві пам‘ятки архітектури, в яких служить УПЦ.
Синод має зібратися і, врешті решт, позбутися свого московсько-гундяєвського надбання:
1. Виключити зі складу синоду Павла Лаврського, Луку Запорізького, Антонія Паканіча, Феодосія Черкаського. Призначити на їх місце ієрархів, які будуть дбати про Церкву, а не про інтереси Гундяєва.
2. Призначити нового керуючого справами- притомного, мудрого та проукраїнського ієрарха, а нє вот ето вот всьо.
3. Створити Синодальну комісію УПЦ з порозуміння, куди запросити ієрархів, священиків і мирян, які спроможні напрацювати проекти рішень для виведення УПЦ з кризи. Пропозиції цієї комісії розглядати на засіданнях синоду та, в разі погодження, імпліментовувати в життя Церкви.
4. Розпочати діалог з Константинопольським патріархатом.
5. Призначити нового очільника інформаційно-просвітницького відділу УПЦ. Митрополиту Клименту Вечері подякувати і нагородити орденом.