ПОЇЗД
Як налине, гукне покрай лісу,
Аж одкинеться сонне гілля.
Затято лапи залізні
Підгортають під себе поля.
Але скрізь на сліди заволоки,
Де стягою пісок прокипів,
Нариваються різнооко
Незліченні вигнанці степів.
Дивина золотить свої свічі,
М’яко сяє петрів батіг,
Повкидались у хвіст лисичий
Черевички з зозулиних ніг.
Павута підіймає несміло
Легких кубків молочний хрусталь, —
Тут усі, кого рало гнітило,
Кого замагав рискаль.
І той, хто в дітей степовілля
Видирав по облозі обліг,
Дає їм останнє прихилля
Край своїх переможних доріг.
16. VII 1928
Як налине, гукне покрай лісу,
Аж одкинеться сонне гілля.
Затято лапи залізні
Підгортають під себе поля.
Але скрізь на сліди заволоки,
Де стягою пісок прокипів,
Нариваються різнооко
Незліченні вигнанці степів.
Дивина золотить свої свічі,
М’яко сяє петрів батіг,
Повкидались у хвіст лисичий
Черевички з зозулиних ніг.
Павута підіймає несміло
Легких кубків молочний хрусталь, —
Тут усі, кого рало гнітило,
Кого замагав рискаль.
І той, хто в дітей степовілля
Видирав по облозі обліг,
Дає їм останнє прихилля
Край своїх переможних доріг.
16. VII 1928
Вірш нашого військового Артура Дроня з позивним «Давид»
про любов, в якої прострілені ноги, — щось надзвичайно
сильне. З такого боку любов, мабуть, мало хто в житті бачив.
«Любов довготерпить, любов милосердствує,
не заздрить, любов не величається,
любов боїться тваринним страхом,
але продовжує йти,
любов могла б здатися, залишити все,
але продовжує йти.
А інколи в любові прострілені ноги,
або в ногах у любові осколки,
і ноги її стискають турнікети,
або ніг у любові більше немає.
Тоді любов несуть її друзі.
Любов риє окопи, і живе в них,
і гризе у них лід із розрізаної пляшки,
коли хоче пити у мінус двадцять.
Любов виходить на бойові чергування,
піднімається на позиції
з грижами, з температурами, із простатитами,
із контузіями, з астмами і алергіями,
з високою імовірністю
не повернутися,
з думками про когось
найважливішого.
Все зносить, вірить у все,
сподівається всього, все терпить!
Любов розрізняє на слух
виходи градів, прильоти мін і рух танків.
Очі любові болять,
коли довго дивиться в тепловізор.
Прокидається любов
уночі, коли миші в бліндажі заповзають
під її бушлат.
Інколи любов
довго блює у посадці після важкого бою.
А інколи
любов закриває очі друзям своїм.
І загортає їх у спальники,
і виносить.
Ніколи любов не перестає!
Хоч пророцтва й існують, та припиняться,
хоч мови існують, замовкнуть,
хоч існує знання, та скасується.
Бо інколи закінчується обстріл,
і любові закривають очі,
і друзі загортають її в спальники,
і виносять.
І тоді вона
переходить живим».
про любов, в якої прострілені ноги, — щось надзвичайно
сильне. З такого боку любов, мабуть, мало хто в житті бачив.
«Любов довготерпить, любов милосердствує,
не заздрить, любов не величається,
любов боїться тваринним страхом,
але продовжує йти,
любов могла б здатися, залишити все,
але продовжує йти.
А інколи в любові прострілені ноги,
або в ногах у любові осколки,
і ноги її стискають турнікети,
або ніг у любові більше немає.
Тоді любов несуть її друзі.
Любов риє окопи, і живе в них,
і гризе у них лід із розрізаної пляшки,
коли хоче пити у мінус двадцять.
Любов виходить на бойові чергування,
піднімається на позиції
з грижами, з температурами, із простатитами,
із контузіями, з астмами і алергіями,
з високою імовірністю
не повернутися,
з думками про когось
найважливішого.
Все зносить, вірить у все,
сподівається всього, все терпить!
Любов розрізняє на слух
виходи градів, прильоти мін і рух танків.
Очі любові болять,
коли довго дивиться в тепловізор.
Прокидається любов
уночі, коли миші в бліндажі заповзають
під її бушлат.
Інколи любов
довго блює у посадці після важкого бою.
А інколи
любов закриває очі друзям своїм.
І загортає їх у спальники,
і виносить.
Ніколи любов не перестає!
Хоч пророцтва й існують, та припиняться,
хоч мови існують, замовкнуть,
хоч існує знання, та скасується.
Бо інколи закінчується обстріл,
і любові закривають очі,
і друзі загортають її в спальники,
і виносять.
І тоді вона
переходить живим».