Переробна промисловість України: між мріями та жорсткою реальністю

⤴️ Чому експорт продукції переробки має низьку частку як в Україні, так і у світі загалом. Детальний розбір від співрозмовника на каналі пана Олексія Тартаковського, що 15 років життя присвятив агробізнесу та його вивченню. (Частина перша)

⏩ Ключова проблема не в експортері, а в імпортерах. Якщо подивитися на українську інфраструктуру експорту, то вона одна із найпотужніших у Європі (це по зерну). Тому, якби був попит на борошно, пшеничку висівки, готові корми для тварин в т. д. Україна мала б ці заводи для виробництва.

❗️ Але, як вже вище написав — проблема криється у імпортері.

Отже, для того аби глибше зрозуміти проблему, потрібно вникнути чому світові покупці не хочуть купувати готовий продукт чи напівфабрикат.

Для цього, пропоную на декілька хвилин стати головним управлінцем в якійсь африканській чи азійській державі (Президентом,  королем і т.д.). Саме ці країни є найбільшими імпортерами пшениці (на прикладі цієї культури розберемо проблему імпортерів).

Більшість країн прагнуть до економічного зростання. Для цього необхідно постійно підвищувати додану вартість, якщо коротко.

Але, що пропонують деякі експерти або політики, типу давайте будемо вивозити продукцію із доданою вартістю, а не сировину. Але, з іншої сторони, наша додана вартість — це втрачені гроші іншою стороною, тобто імпортером.

Отже, повертаємося до того, що ви Президент азійської держави. Ви потребуєте багато борошна, яке використовують для харчової промисловості. 

⏩ Як управлінець, ви повинні прийняти, що для вашої економіки вигідніше. Розберемо декілька прикладів:

⏩ Варіант 1 — можна просто імпортувати фасоване борошно (як зручно покупцю, у фасовці — 1, 2 та 5 кг).

Що нам потрібно для цього? Порт, куди прийде контейнер, кранівник який зніме контейнер з корабля, поставить його на майданчик для зберігання, охоронець в порту. Далі, водій вантажівки який доставить контейнер на дистриб'юторський склад. Вантажники, які перенесуть продукцію з контейнера у склад. Ще, невелика вантажівка, яка розвезе фасоване борошно до місцевих магазинів. І, продавець який цей товар прийме та буде реалізовувати. Що у сумі маємо? На 22 т товару нам потрібно ~ 10-12 осіб і кваліфікації їх не дуже високі. Не потрібно багато університетів щоб вивчити водія чи вантажника.

⏩ Варіант 2 — імпортуємо борошно у великій фасовці (25-50 кг). При цьому в сценарії все те саме. Окрім того, що кінцевий споживач не буде купувати продукт у мішках. Йому потрібна більш зручна фасовка (1, 2, 5 кг). Тому у нас додасться перед поставкою до магазину, процес фасування. Це ще додасть нам ~5-10 робочих місць. І тоді, у сумі ми маємо ~ 20-25 робочих місць.

Ще й не забуваємо, що виникають суміжні галузі —  необхідно встановити, обслужити це обладнання і т.д.

⏩ Варіант 3 — імпорт сировини (пшениці). Маємо ті ж самі операції. Але, в нас додасться ще сфера переробки. Зрозуміло, що будувати борошномельний цех під 22 т пшениці ніхто не буде. Тому, тільки на одному середньому підприємстві може працювати 30-50 чоловік. Прийняти зерно, подати у виробничий цех, змолоти, зберегти, відвантажити, облік і т.д.

➡️ Це все робочі місця, тобто додана вартість. 

А тепер повертаємося до питання яке ставилося на початку матеріалу — що ви, як президент африканської або азійської  країни вибрали б для своєї країни ? 10-15 робочих місць низько кваліфікаційних чи 80-100 роб.місць, де потрібна вища освіта і т.д.

І це, ще не пишемо про суміжні галузі (розробити механізми, встановити, обслужити).

⤵️ Ключові імпортери пшениці — це густонаселені країни, де є проблеми із зайнятістю.

➡️ Тому, будь-який адекватний керівник країни, піде по третьому варіанту — буде розвивати переробну галузь. По-перше, це робочі місця (це ключове, коли у тебе багато населення), по-друге, це додана вартість, яка залишається у тебе в країні, що буде забезпечувати зростання ВВП.

Тому, не дивлячись наче на тривіальність питання, за ним стоять серйозні фундаментальні причини, що стримують розвиток переробки у більшості експортерів.

*Продовження👇

Resurgam ➰Приєднуйся