Голодні духи ґакі (餓鬼, санскр. प्रेत – preta), 12 ст. Картина невідомого митця, зберігається в Національному музеї Кіото. Сувої з зображенням сцени рятування голодних духів буддою Ананда, які з часом стають основою для формування ритуалу сеґакі (施餓鬼) – церемонії заспокоєння та зупинення страждать голодних духів

#буддизм #голодні_духи

Настоятель храму буддійської школи Шінґон (真言宗) Хонзен-джі (本禅寺) чернець Наката Джюнна (仲田順和) з Папою Римським Павлом VI, 1978 р. На світлині зображено момент, коли Наката просить Папу провести месу на честь 1618 душ загиблих під час II світової війни японців, яких в відомому святилищі шінто Ясукуні-джінджя (靖国神社) почитають як камі (точніше, здебільшого як «еіреі» – 英霊). Меса була закінчена в 1980 р. Папою Іоаном Павлом II.

#ясукуні #шінтоїзм #фото_історія

"Дракон, який піднімається на небеса" (龍昇天), 1897 р. від Оґата Ґекко (尾形月耕)

Японське розп'яття. Японці довго практикували такий вид покарання і смертної кари. Особливо, у певний період історії країни, так карали християн. Фото кін. ХІХ ст.

Сучасні цукумоґамі (付喪神)

#цукумоґамі

Онмьоджі проводить церемонію ворожіння на дерев’яних палицях. Зображення періоду Едо з колекції Університету Кіото

#онмьодо

А ви знали, що сакура квітне і в листопаді? Принаймні, саме цей вид сакури, яка росте біля Іваре-но-ваказакура-но-мія (磐余若桜宮) в префектурі Нара (奈良県).

Епізод про цю сакуру належить до хроніки імператора Річю (履中天皇 – 400-405 рр., 17 імператор Японії) в Ніхон Шьокі (日本書紀). Текст розповідає про те, як одного разу в листопаді імператору в чарку з саке потрапляє пелюстка сакури. На дворі одинадцятий місяць. Імператор надає наказ двом своїм слугам: дізнатись, звідки пелюстки сакури в цю пору року. Слуги знаходять дерево сакури, яка квітне. Після цього слуги отримають нові імена а біля тієї сакури будують новий палац – Іваре-но-ваказакура-но-мія. Кажуть що сакура, яка тут росте, саме та, яку колись бачив імператор.

#сакура

Серія «Вісім картин з самураями із повчальних історій» (美談武者八景), сюжет «Буря в Тоґакуші» (戸隠の晴嵐) від Йошітоші Цукіоку (月岡芳年), 1868 р.

Зображує прекрасну принцесу Моміджі (紅葉姫), яка стала наложницею Мінамото Цунемото (源経基) невдовзі після переїзду до Кіото. Але в новому стані дівчина почувалася дуже самотньо, тому під час вагітності принцеса Моміджі проклинає дружину Мінамото Цунемото та сама стає мононоке – «кіджьо» (鬼女).

На укійо-е зображено момент, коли воїни на чолі з Тайра Кореміцу (平維茂), за наказом імператора, намагаються перемогти принцесу в демонічній подобі.

#укійо_е #мононоке

Вчора, 23 листопада, імператор Нарухіто провів церемонію Ніінаме-сай (新嘗祭) - один із найбільш важливих ритуалів року. Під час Ніінаме-сай імператор дякує камі за багатий врожай та підносить цьогорічний рис

https://www.fnn.jp/articles/-/111028

Сьогодні минуло рівно 50 років з дня самогубства Місіми Юкіо, скоєного у якості завершального акту чи то державного перевороту, чи то спектаклю на базі Сил самооборони Японії в районі Ітігая. Як відомо, найпопулярніший японський письменник ХХ століття зранку 25 листопада 1970 року закінчив та відправив видавцю рукопис роману Падіння янгола, що завершав як тетралогію Море достатку, так і письменницьку «кар’єру» Місіми – він не раз заявляв, що має у цьому житті дві цілі: героїчну загибель та закінчення цієї серії романів; багато в чому він вважав їх діаметрально протилежними векторами свого життя, виразом конфлікту й синтезу вчинку і слова – повідомив знайомим журналістам про те, що щось має відбутися на базі Сил самооборони о 12, одягнув уніформу власного ультраправого руху Татенокай та вирушив у путь.

Місіма був геніальним письменником, красивим чоловіком, непоганим актором і, перш за все, феноменальною особистістю. Його блискуче життя запросто перевершує будь-який з найблискучіших його романів. І не тільки його… Місіма – особа вкрай багатобарвна: як спортсмен, як актор та модель, як публіцист та політичний він домігся лишити по собі настільки об’ємне враження, що інтерес до нього як до письменника та особистості не спадає й понині не лише поміж ідейних послідовників та поціновувачів творчості, але й у широкого загалу (чого варта бодай поява кількох англійських перекладів за останні декілька років).

Пропонуємо і вам доторкнутися до однієї з його «масок», переглянувши лекцію Сергія Капранова.

Йокай в епоху covid-19

Мудри захисту та контролю в онмьодо

#онмьодо

Так виглядає одна із небагатьох світлин Деґучі Нао (出口直) – засновниці нового релігійного руху під назвою Оомотокьо (大本教).

Датою заснування Оомотокьо вважається 1892 р., коли Нао побачила уві сні камі за ім’ям Ушітора-но Коджін (艮の金神). У цей час Нао 56 років.

Камі представився засновником японської держави, головним камі японської нації та творцем всесвіту. Уві сні Ушітора-но Коджін наказує Нао піти на північ міста, в дім старшої доньки, подарувати їй 36 свічок та сказати: «Помолись за мене». Нао виконує наказ камі, як тільки прокидається зранку.

Старша донька за ім’ям Сумі потім пригадує, що голос матері в цей час нібито був насичений якоюсь незвичною силою. Всі ці події трапляються 3 лютого, на японський новий рік.

Спочатку стан Нао сприймається її близькими як одержимість духом ліси або кішки. Але з часом слова Нао починають сприйматися серйозно, адже Нао – жінка, яка не мала середньої освіти, залишає після себе приблизно 200,00 сторінок з пророцтвами про майбутнє. Рух Оомото розвивається на їх основі завдяки другому релігійному лідеру – Деґучі Онісабуро (出口鬼三郎).

#нові_релігії #оомото

Ця зупинка поїзда в Японії не має ані входів ані виходів, вона була розміщена просто для того, щоб люди могли зупинитися посеред поїздки і помилуватися краєвидом.

👉 @retrospective_photo

Знайомтесь! Це шінчу (神虫) – «божий хробак», який живе в морі та відганяє катастрофи від суші. Шінчу має вісім кінцівок, якими він ловить людські нещастя та епідемії. Зображення шінчу зберігається в Токійському національному музеї.

#йокай