Японські храми-прихистки (日本駆け込み寺) виникли приблизно в період Едо як місця, де жінка може сховатись від насилля чоловіка та спокійно жити в храмі стільки, скільки потрібно. Такі жінки не вважалися черницями, в храмі не було жорстких правил по виконанню релігійних обов’язків.

Такі храми є і в великих містах сучасної Японії, тільки зараз прийти до храму-прихистку може кожен. Часто в таких храмах живуть жертви якуза, іноді приходять і самі якуза, люди, які не мають житла або жертви насилля.

На фото - давні та сучасні храми-прихистки.

#буддизм #сучасна_релігійність #едо

А це фотки з музею айну біля озера Упопой. Культура айну майже повністю вимерла, бо після початку "освоєння" Хоккайдо в 1869 році їх мова була заборонена, а самі айну масово японізувалися. Під час російсько-японської війни айну були першими, кого японська імперія мобілізувала. В росії (Камчатка та Сахалін) їх доля була не краща. Лише в 2019 році японський мінкульт розпочав політику з відновлення майже вимерлої мови та культури айну.

Палиці на мисці називаються "ікупасуй" та слугують для частування богів, яких айну називають "камуй". Під час ритуалу, кінчиком палиці набирають саке, а потім крапають його у багаття.

Камуй дуже близькі до японських "камі", але є ще ближчими до класичного типового анімізму, ніж шінто. Так, айну вірять, що тварини - образи камуй, в яких вони навідуються до людей, тобто всередині кожної тварини є камуй.

Палиця з закрученою стружкою має назву "інау" і теж використовується під час ритуалів. Довжина, форма, кількість стружок, візерунок та дерево, з якого зроблена палиця залежить від самого ритуалу. В шінто аналогом інау є онуса (大幣), що використовується в усіх ритуалах очищення, але замість стружок онуса прикрашена паперовими стрічками.

З ведмедем історія дика. Таким чином ведмедя наряжають для обряду повернення камуя до небесного світу богів. Маленьке ведмежа ловили та виховували в селі, як дитину. Коли воно виростало, в село запрошували усіх сусідів та влаштовували велике свято з танцями навколо ведмедя. В кінці свята ведмедя вбивали спеціальними церемоніальними стрілами, щоб відпустити камуя з його тваринного тіла, шкуру знімали, а м'ясо дружньо з'їдали. З 1950х вбивство ведмедів таким чином заборонили, але сам ритуал ще якийсь час продовжувався з м'якими стрілами замість справжніх.

Церемонія позбавлення від усіляких «забруднень» (кеґаре, 穢れ – сюди можуть відноситись негативні думки, зла воля інших людей, сумніви, тощо), накопичених за рік, зазвичай відбувається через відпущення хітоґата (人形) у води річок або океанів (人形流し), або через церемонію спалювання хітоґата. Хітоґата символізують кожну відповідну людину. Але локально у деяких храмах сформувалася інша традиція – залишати хітоґата у лісах, таких чином дозволяючи їм проходити очищення.

Фото від Кіфуне-джінджя (貴船神社), Кіото.

#шінто #онмьодо #новий_рік

Собор Святої Діви Марії (東京カテドラル聖マリア大聖堂), Токіо.

#християни

Сторінки з популярної кібьо:ші (黄表紙 – «жовті сторінки» – жанр літератури періоду Едо, короткі манґа).

Сюжет розповідає про бога Шанді (天帝), який пускає мильні бульбашки. Коли бульбашка входять в тіло людини, вона стає духом оні (鬼), злим (悪) або добрим (善). Манґа розповідає про маленького сина торгівця та боротьбу між злим та добрим духом за його душу.

Створено Санто: Кьо:ден (山東京伝, 1761-1816), 1790 р.

#оні #камі #едо