Дуже імовірно, що цього тижня буде лонгрід про полабських слов'ян, але це буде залежати від загальної кількості роботи в мене, бо останнім часом з цим важко
👍6
Forwarded from Vae Victis 🇺🇦✙
Жодних "домовленостей" та "жестів доброї волі" не існує. Ситуація на Херсонщині була складною для наших збройних сил, й противник добре тримав зайняті рубежі, проте за останні два тижні над ворогом почала нависати сильна небезпека – схоже, що він помітив ряд важливих маневрів.
Окупант не "здає Херсон", він уникає боїв, котрі міг катастрофічно програти. Окупаційний контингент з Правого берега відводиться не Шойгу, а Силами Оборони України – їх тиск є єдиним фактором, котрий вимушує противника до поточних дій. Й вони не будуть стояти осторонь, допоки угруповання противника відходить на Лівобережжя.
Якщо ворог не готовий зустрічати українське військо віч-на-віч, то буде зустрічати спиною. Сподіваюся, що його сьогоднішне рішення обернеться для нього ще більшою катастрофою.
Окупант не "здає Херсон", він уникає боїв, котрі міг катастрофічно програти. Окупаційний контингент з Правого берега відводиться не Шойгу, а Силами Оборони України – їх тиск є єдиним фактором, котрий вимушує противника до поточних дій. Й вони не будуть стояти осторонь, допоки угруповання противника відходить на Лівобережжя.
Якщо ворог не готовий зустрічати українське військо віч-на-віч, то буде зустрічати спиною. Сподіваюся, що його сьогоднішне рішення обернеться для нього ще більшою катастрофою.
Колекція різноманітного одягу у Парижі з друкарні Річарда Бретона, 1564 рік
P.S. За посиланням є багато інших ілюстрацій
P.S. За посиланням є багато інших ілюстрацій
👍3
Частина 1.
Полабські слов’яни це племена, що проживали у басейні ріки Лаби (Ельби). Перші писемні фіксації слов’ян в цьому регіоні датуються VІ століттям. Найбільшу кількість відомостей про них можна знайти в "Літописі" та в "Житії Карла Великого", написаних радником імператора Ейгардом, у "Саксонських діяннях" ченця Відукінда, у "Хроніці" подій X ст. єпископа Мерзебурзького Титомира, в "Діяннях первосвященика Гамбурзької церкви" каноніка Адама Бременського, у "Слов'янській хроніці" священика Гельмольда, в "Житії Св. Оттона" єпископа Бамберзького тощо . Через це більшість німецьких дослідників вважає, що ці племена потрапили на береги Лаби саме в V – VІІ ст. Згідно з німецькою концепцією історії германці покинули береги Лаби в середині І тисячоліття і вже на їхнє місце прийшли слов’яни (ця теорія опиралася на свідчення римського історика К. Таціта). З цією думкою критично не погоджувався Л. Нідерле. На переконання чеського дослідника слов’яни просунулися у межиріччя Одри і Лаби – у І тис. до н.е. і заселили ці землі ще до приходу германських племен. Ймовірно, саме під тиском слов’ян германські племена почали просуватись на схід і південь і були змушені залишити територію Німеччини . З німецьким поглядом на історію не погоджуються й польські археологи. Останні вважають, що полабські слов’яни були автохтонним населенням краю. Окрім того, прихильники автохтонності посилаються на свідчення римських істориків І-ІІ століття, які локалізували венедів у цьому регіоні. В повідомленнях цих авторів південний берег Балтійського моря називають «Венедським морем», у цьому бачать доказ, що найбільш імовірно узбережжя було заселене слов’янами (зокрема й полабське узбережжя).
У середині І тисячоліття до Карпат зі сходу почали рухатися слов’янські племена сербів та хорватів, які згодом продовжили розселення на захід. Вони активно освоювали землі у Південній та Центральній Європі. За повідомленнями Констянтина Багрянородного ці племена розселилися і у басейні ріки Лаба (VІ–VІІ ст .) . Окрім цього, частина племен, що населяли Волинь та Поділля також просувалися на північ та захід Європи. Їм вдалося заселити землі в басейнах Одера та Лаби. Як уже згадувалося перші писемні згадки сербів у верхів’ях Лаби датуються VІ століттям. Нижче по Лабі розселилися племена дереванів, глинянів, ріганів, мезиречів, платів, лужичанів та інші .
Загалом слов’янська колонізація басейну Лаби була доволі помітною. Так, на правобережжі племена слов’ян наблизилися до кордонів держави Карла Великого. Це мало своє відображення і на тогочасних картах. Так, картографи VIII-IX століття позначають Сорбську марку в цьому регіоні. Варто зазначити, що спроби Карла Великого зупинити проникнення слов’ян далі на захід зазнало невдачі. Так, племена змогли поширитися до Гамбурга на півночі, до Берліна на північному сході та Регенсбурга на півдні. Створена Карлом Сербська лінія (Limes Sorabicus) мала стати кордоном із слов’янами, однак вона не зупинила просування їх на захід і в ІХ–ХІІ ст. неодноразово змінювалася . Остання являла собою укріплену лінію з містами-опорними пунктами (Бордовик , Магдебург , Ерфурт , Форгайм , Регенсбург , Лорх), що водночас були місцями торгівлі франків зі слов'янами.
Полабські слов’яни це племена, що проживали у басейні ріки Лаби (Ельби). Перші писемні фіксації слов’ян в цьому регіоні датуються VІ століттям. Найбільшу кількість відомостей про них можна знайти в "Літописі" та в "Житії Карла Великого", написаних радником імператора Ейгардом, у "Саксонських діяннях" ченця Відукінда, у "Хроніці" подій X ст. єпископа Мерзебурзького Титомира, в "Діяннях первосвященика Гамбурзької церкви" каноніка Адама Бременського, у "Слов'янській хроніці" священика Гельмольда, в "Житії Св. Оттона" єпископа Бамберзького тощо . Через це більшість німецьких дослідників вважає, що ці племена потрапили на береги Лаби саме в V – VІІ ст. Згідно з німецькою концепцією історії германці покинули береги Лаби в середині І тисячоліття і вже на їхнє місце прийшли слов’яни (ця теорія опиралася на свідчення римського історика К. Таціта). З цією думкою критично не погоджувався Л. Нідерле. На переконання чеського дослідника слов’яни просунулися у межиріччя Одри і Лаби – у І тис. до н.е. і заселили ці землі ще до приходу германських племен. Ймовірно, саме під тиском слов’ян германські племена почали просуватись на схід і південь і були змушені залишити територію Німеччини . З німецьким поглядом на історію не погоджуються й польські археологи. Останні вважають, що полабські слов’яни були автохтонним населенням краю. Окрім того, прихильники автохтонності посилаються на свідчення римських істориків І-ІІ століття, які локалізували венедів у цьому регіоні. В повідомленнях цих авторів південний берег Балтійського моря називають «Венедським морем», у цьому бачать доказ, що найбільш імовірно узбережжя було заселене слов’янами (зокрема й полабське узбережжя).
У середині І тисячоліття до Карпат зі сходу почали рухатися слов’янські племена сербів та хорватів, які згодом продовжили розселення на захід. Вони активно освоювали землі у Південній та Центральній Європі. За повідомленнями Констянтина Багрянородного ці племена розселилися і у басейні ріки Лаба (VІ–VІІ ст .) . Окрім цього, частина племен, що населяли Волинь та Поділля також просувалися на північ та захід Європи. Їм вдалося заселити землі в басейнах Одера та Лаби. Як уже згадувалося перші писемні згадки сербів у верхів’ях Лаби датуються VІ століттям. Нижче по Лабі розселилися племена дереванів, глинянів, ріганів, мезиречів, платів, лужичанів та інші .
Загалом слов’янська колонізація басейну Лаби була доволі помітною. Так, на правобережжі племена слов’ян наблизилися до кордонів держави Карла Великого. Це мало своє відображення і на тогочасних картах. Так, картографи VIII-IX століття позначають Сорбську марку в цьому регіоні. Варто зазначити, що спроби Карла Великого зупинити проникнення слов’ян далі на захід зазнало невдачі. Так, племена змогли поширитися до Гамбурга на півночі, до Берліна на північному сході та Регенсбурга на півдні. Створена Карлом Сербська лінія (Limes Sorabicus) мала стати кордоном із слов’янами, однак вона не зупинила просування їх на захід і в ІХ–ХІІ ст. неодноразово змінювалася . Остання являла собою укріплену лінію з містами-опорними пунктами (Бордовик , Магдебург , Ерфурт , Форгайм , Регенсбург , Лорх), що водночас були місцями торгівлі франків зі слов'янами.
👍3
Частина 2.
Варто зазначити, що на початку IX століття франкам вдалося підкорити полабських слов’ян (останні були зобов'язані платити данину). Але такий розклад речей зберігався недовго. Уже в 30-х роках IX ст., скориставшись внутрішніми проблемами франків, полаби почали піднімати активні повстання. Слов’яни нападали на міста, грабували їх тощо. Німецьке лицарство намагалося опанувати ситуацію, але невдало. Новим етапом німецького «тиску на схід» стало правління Оттона І, що заручившись підтримкою католицької церкви почав релігійну експансію, намагаючись християнізувати місцеве населення. Доволі успішною, особливо на перших етапах, була колонізаційна акція маркграфа Герона, що відбувалася в 955 – 963 роках. Але в майбутньому основна маса колоністів цієї хвилі розмилася серед місцевого населення . Після смерті Оттона І (973) знову почалися масові повстання. Так, у 980-х лютичам вдалося захопити Бранибор і Гавельберг і перекинути бойові дії на німецьку територію. Перемога повстання дозволила лютичам звільнитися від сплати податків. Після звільнення від німецької зверхності полабські слов’яни утворили державу – Вендську державу, що змогла проіснувати до XII ст .
Варто зазначити, що Вендська держава не була першим великим слов’янським об’єднанням в цьому регіоні. Джерела VIII століття повідомляють про існування у полабських слов’ян надплемінних об’єднань (князівства велетів та ободритів). У наступні періоди процес оформлення великих племінних союзів дійшов до своєї завершальної стадії: сильніші племена підпорядковували слабших сусідів .
Одним з найпомітніших полабських племен були велети (сусіди називали їх лютичами). Вони проживали між Середньою Лабою і Нижньою Одрою, поміж Балтикою і середньою Шпреє . Велети завжди характеризуються джерелами як наймужніший і найвойовничіший слов'янський народ. Ця характеристика є наслідком наполегливої боротьби проти німецького панування та насадження серед них християнства у VIII – XII столітті. Жоден слов'янський народ не вів у той час такої запеклої, запеклої боротьби з німцями. Звідси і виник епітет Vilсi (вовки), Lutici (лютичі), тому вони згадуються частіше за інших і тому найменування «вельт» проникло і в скандинавські саги, і російські билини, у яких народна традиція зберегла його у значенні велетня . Ядро союзу велетів становили племена ратарів, доленчан, черезпенян і хижан
На думку Шафарика племена лютичів походять з Віленського краю. Це думка базувалася на тому, що частина регіону носила назву Віл (землі вовків), а назва цього племені – «vilci» перекладається як вовк. Окрім цього, в цьому регіоні багато інших географічних назв, що мають певний зв’язок зі словом «вовк»: Вількішки, Вілкомир, Вілкомуші, Волчая тощо .
Князівство ободритів з’явилося на карті світу на зламі VIII i IX століть. Засновниками союзу вважаються бодричі, полаби, вагри i варни. Першим відомим князем ободритів був Віцан (789–795). Цікавим є те, що ободрити підтримували союзницькі відносини з Карлом Великим, брали участь у боротьбі імператора з велетами та саксонцями. Союзні відносини з німцями зберігалися до Х століття, але у 1170 ободрити були підкорені Генріхом Левом.
Серед полабських слов’ян згадується також плем’я укрів. Вони проживали в Сілезії на берегах р. Укри. Їхньою столицею було місто Пренцлав. Це плем’я зафіксоване на картах Х–ХІ ст., а також у писемних джерелах. Про укрів згадано у „Хроніці саксів” Віндукінда Корвейського. Остання описує експансію германських племен у басейн Ельби, а у 954 р. згадується перемога германців над слов’янським племенем укрів. Варто зазначити, що Л. Нідерле не сумнівався у слов’янському походженні цього племені і вважав їх частиною лютицького або поморського союзу племен.
Варто зазначити, що на початку IX століття франкам вдалося підкорити полабських слов’ян (останні були зобов'язані платити данину). Але такий розклад речей зберігався недовго. Уже в 30-х роках IX ст., скориставшись внутрішніми проблемами франків, полаби почали піднімати активні повстання. Слов’яни нападали на міста, грабували їх тощо. Німецьке лицарство намагалося опанувати ситуацію, але невдало. Новим етапом німецького «тиску на схід» стало правління Оттона І, що заручившись підтримкою католицької церкви почав релігійну експансію, намагаючись християнізувати місцеве населення. Доволі успішною, особливо на перших етапах, була колонізаційна акція маркграфа Герона, що відбувалася в 955 – 963 роках. Але в майбутньому основна маса колоністів цієї хвилі розмилася серед місцевого населення . Після смерті Оттона І (973) знову почалися масові повстання. Так, у 980-х лютичам вдалося захопити Бранибор і Гавельберг і перекинути бойові дії на німецьку територію. Перемога повстання дозволила лютичам звільнитися від сплати податків. Після звільнення від німецької зверхності полабські слов’яни утворили державу – Вендську державу, що змогла проіснувати до XII ст .
Варто зазначити, що Вендська держава не була першим великим слов’янським об’єднанням в цьому регіоні. Джерела VIII століття повідомляють про існування у полабських слов’ян надплемінних об’єднань (князівства велетів та ободритів). У наступні періоди процес оформлення великих племінних союзів дійшов до своєї завершальної стадії: сильніші племена підпорядковували слабших сусідів .
Одним з найпомітніших полабських племен були велети (сусіди називали їх лютичами). Вони проживали між Середньою Лабою і Нижньою Одрою, поміж Балтикою і середньою Шпреє . Велети завжди характеризуються джерелами як наймужніший і найвойовничіший слов'янський народ. Ця характеристика є наслідком наполегливої боротьби проти німецького панування та насадження серед них християнства у VIII – XII столітті. Жоден слов'янський народ не вів у той час такої запеклої, запеклої боротьби з німцями. Звідси і виник епітет Vilсi (вовки), Lutici (лютичі), тому вони згадуються частіше за інших і тому найменування «вельт» проникло і в скандинавські саги, і російські билини, у яких народна традиція зберегла його у значенні велетня . Ядро союзу велетів становили племена ратарів, доленчан, черезпенян і хижан
На думку Шафарика племена лютичів походять з Віленського краю. Це думка базувалася на тому, що частина регіону носила назву Віл (землі вовків), а назва цього племені – «vilci» перекладається як вовк. Окрім цього, в цьому регіоні багато інших географічних назв, що мають певний зв’язок зі словом «вовк»: Вількішки, Вілкомир, Вілкомуші, Волчая тощо .
Князівство ободритів з’явилося на карті світу на зламі VIII i IX століть. Засновниками союзу вважаються бодричі, полаби, вагри i варни. Першим відомим князем ободритів був Віцан (789–795). Цікавим є те, що ободрити підтримували союзницькі відносини з Карлом Великим, брали участь у боротьбі імператора з велетами та саксонцями. Союзні відносини з німцями зберігалися до Х століття, але у 1170 ободрити були підкорені Генріхом Левом.
Серед полабських слов’ян згадується також плем’я укрів. Вони проживали в Сілезії на берегах р. Укри. Їхньою столицею було місто Пренцлав. Це плем’я зафіксоване на картах Х–ХІ ст., а також у писемних джерелах. Про укрів згадано у „Хроніці саксів” Віндукінда Корвейського. Остання описує експансію германських племен у басейн Ельби, а у 954 р. згадується перемога германців над слов’янським племенем укрів. Варто зазначити, що Л. Нідерле не сумнівався у слов’янському походженні цього племені і вважав їх частиною лютицького або поморського союзу племен.
👍4
Частина 3.
У Х столітті полабські слов’яни постраждали від германської колонізації басейну Лаби. Варто зазначити, що наступ германців супроводжувався численними війнами та боями. Так, Генріх Птахолов, здобувши у 928 р. після 20-ти денної облоги місто Гану (центр слов’янського племені гломачів), знищив, за повідомленням Відукінда Корвейського, усе його доросле населення, а дітей перетворив на рабів. Територія держави полабів увійшла до складу Північної марки Священної Римської імперії. З плином років більша частина полабських слов’ян асимілювалася і розчинилася серед германців. Д.Вергун стверджує, що на цій основі виник германсько-слов’янський тип брандербуржця. Частина полабських слов’ян під германським тиском повернулася на стару батьківщину – Волинь, Галичину, Поділля і Наддніпрянщину . В контексті асиміляції слов’ян германцями цікавою є доля лужицьких сербів. Останні вели активну боротьбу за свій життєвий простір починаючи з 782 року (наступ Карла Великого). Загалом джерела фіксують 14 великих війн франків проти Сербського союзу. Серби, то звільнялися з-під залежності, то знову до неї потрапляли. Не зважаючи на військову поразку і германізацію частина серболужицького населення змогла зберегти свою ідентичність і мову до сьогодні (мають свої школи, видання та публічні організації) .
Варто додати, що відносини полабських слов’ян з їхніми сусідами не обмежувалися тільки війнами. Часто можна зустріти думку, що вони жили ізольовано, що й викликало їхній занепад, але це не так. Полаби вели активну дипломатичну діяльність і мали велику кількість зв'язків із сусідами. Так, відомо, що ободрити були пов'язані з імператором Карлом Великим союзом, певні угоди єднали велетів з Карлом Мартеллом та з Карлом Великим. Відомий факт одруження імператора Оттона І з дочкою одного із стодорянських князів. Імператор Генріх II у війні з Болеславом Хоробрим уклав союз з велетами. Йдучи до бою разом з німецькими військами, вони несли на чолі своїх військових загонів фiгури представників свого багатобожжя. Отже, різні вірування не були перешкодою для підтримування тривалих контактів з полабськими народами, нi причиною німецьких нападів. Тому вона не може вважатися фактором, що визначив політичний занепад полабських держав .
Щодо питання господарської діяльності полабських слов’ян, то відповідь на нього нам дає археологія. За свідченнями І. Херрмана полабські слов’яни активно займалися мореплавством та торгівлею. Так, в Рерику (область проживання ободриів) існував порт, що активно використовували при балтійському мореплавстві. Окрім цього, порт існував у Менцліні, що знаходився на території розселення велетів. Висновки про характер торгівлі дає змогу зробити скарб, що був віднайдений в Ральсвіку. У 1974 р. в районі житлових та господарських кварталів було знайдено скарб під підлогою одного з будинків. Він містив близько 2000 арабських монет, загальною вагою 2800 р. Монети карбовані в Багдаді, Табаристані, Самарканді. Частиною скарбу були численні срібні прикраси. Херрман робить наступні висновки щодо значення скарбу:
1. Знахідка в будинку у поселенні, що існувало доволі довго свідчить про те, що власник скарбу в був місцевим жителем.
2. Склад скарбу дуже однорідний. Він мав потрапити в Ральсвік близько середини ІХ ст. Немає вказівок, що він йшов через Готланд чи інший скандинавський пункт.
3. Скарб підтверджує зв’язки з Волзьким торговим шляхом. Це підтверджує знахідку спірального браслета пермського типу.
Окрім торгівлі місцеве населення займалося землеробством, рибальством та скотарством. Вирощували зернові, велику рогату худобу, свиней тощо. Розвинутими були ремесла, в тому числі і ювелірна справа. Археологічні дослідження демонструють, що сільське господарство було на високому рівні розвитку, так в деяких регіонах полаб’я активно використовували сівозміну. Щодо ремесел, то можна припускати появу поселень, що спеціалізувалися на виготовленні виробів з металу .
У Х столітті полабські слов’яни постраждали від германської колонізації басейну Лаби. Варто зазначити, що наступ германців супроводжувався численними війнами та боями. Так, Генріх Птахолов, здобувши у 928 р. після 20-ти денної облоги місто Гану (центр слов’янського племені гломачів), знищив, за повідомленням Відукінда Корвейського, усе його доросле населення, а дітей перетворив на рабів. Територія держави полабів увійшла до складу Північної марки Священної Римської імперії. З плином років більша частина полабських слов’ян асимілювалася і розчинилася серед германців. Д.Вергун стверджує, що на цій основі виник германсько-слов’янський тип брандербуржця. Частина полабських слов’ян під германським тиском повернулася на стару батьківщину – Волинь, Галичину, Поділля і Наддніпрянщину . В контексті асиміляції слов’ян германцями цікавою є доля лужицьких сербів. Останні вели активну боротьбу за свій життєвий простір починаючи з 782 року (наступ Карла Великого). Загалом джерела фіксують 14 великих війн франків проти Сербського союзу. Серби, то звільнялися з-під залежності, то знову до неї потрапляли. Не зважаючи на військову поразку і германізацію частина серболужицького населення змогла зберегти свою ідентичність і мову до сьогодні (мають свої школи, видання та публічні організації) .
Варто додати, що відносини полабських слов’ян з їхніми сусідами не обмежувалися тільки війнами. Часто можна зустріти думку, що вони жили ізольовано, що й викликало їхній занепад, але це не так. Полаби вели активну дипломатичну діяльність і мали велику кількість зв'язків із сусідами. Так, відомо, що ободрити були пов'язані з імператором Карлом Великим союзом, певні угоди єднали велетів з Карлом Мартеллом та з Карлом Великим. Відомий факт одруження імператора Оттона І з дочкою одного із стодорянських князів. Імператор Генріх II у війні з Болеславом Хоробрим уклав союз з велетами. Йдучи до бою разом з німецькими військами, вони несли на чолі своїх військових загонів фiгури представників свого багатобожжя. Отже, різні вірування не були перешкодою для підтримування тривалих контактів з полабськими народами, нi причиною німецьких нападів. Тому вона не може вважатися фактором, що визначив політичний занепад полабських держав .
Щодо питання господарської діяльності полабських слов’ян, то відповідь на нього нам дає археологія. За свідченнями І. Херрмана полабські слов’яни активно займалися мореплавством та торгівлею. Так, в Рерику (область проживання ободриів) існував порт, що активно використовували при балтійському мореплавстві. Окрім цього, порт існував у Менцліні, що знаходився на території розселення велетів. Висновки про характер торгівлі дає змогу зробити скарб, що був віднайдений в Ральсвіку. У 1974 р. в районі житлових та господарських кварталів було знайдено скарб під підлогою одного з будинків. Він містив близько 2000 арабських монет, загальною вагою 2800 р. Монети карбовані в Багдаді, Табаристані, Самарканді. Частиною скарбу були численні срібні прикраси. Херрман робить наступні висновки щодо значення скарбу:
1. Знахідка в будинку у поселенні, що існувало доволі довго свідчить про те, що власник скарбу в був місцевим жителем.
2. Склад скарбу дуже однорідний. Він мав потрапити в Ральсвік близько середини ІХ ст. Немає вказівок, що він йшов через Готланд чи інший скандинавський пункт.
3. Скарб підтверджує зв’язки з Волзьким торговим шляхом. Це підтверджує знахідку спірального браслета пермського типу.
Окрім торгівлі місцеве населення займалося землеробством, рибальством та скотарством. Вирощували зернові, велику рогату худобу, свиней тощо. Розвинутими були ремесла, в тому числі і ювелірна справа. Археологічні дослідження демонструють, що сільське господарство було на високому рівні розвитку, так в деяких регіонах полаб’я активно використовували сівозміну. Щодо ремесел, то можна припускати появу поселень, що спеціалізувалися на виготовленні виробів з металу .
👍5