Німецькі солдати завантажують трофейний Mark I на залізничну платформу в Камбре, 1917.

Колоризація: Royston Leonard

Я, кста, зараз модель Mark V роблю, якщо норм вийде, то закину в канал фотки)

Зараз буде комюніке загалом по Залужному та Арестовичу.

Програна літня кампанія 2023 року різко зневірила український народ. Адже народ був щедро нагодований вірою у швидку перемогу, на цьому перемогу загалом розраховували не тільки люди, а і влада та, як визнав Залужний, військові. Але не пройшло, тому до втоми, яка відчувалася ще літом додалася зневіра у власні сили на фоні невдалого наступу. Але найгірше те, що народ перестав бачити яким чином вийде виграти взагалі. Інформаційна влада тим часом теж нічого не може запропонувати, інформаційна кампанія на ТБ не адаптовується. Крім того всі бачать як абсолютно всі операції 2023 року або не мали успіху взагалі, або обходили надзвичайно великою кров'ю (Бахмут і, можливо, Авдіївка) при цьому надбання операцій більш ніж скромні і не значні для війни. Тобто всі бачать, що спроби переломити не виходять у жодної з сторін, старі методи не діють.

Це відчувають всі і загалом це очевидно. Тим не менш Залужний зробив складний крок і озвучив це публічно. Тобто чітко вказав які є проблеми, які є небезпеки і як він бачить подальші кроки. І якщо Залужний як полководець та воїн не може в принципі здаватися і на бачить капітуляцію як опцію, то Арестович зробив інший складний крок і озвучив те, про що вже доволі довго говорять на кухнях. Типу, а може давайте не будемо боротися за кордони 91 року? Віра у кордони 91 року надломилася у багатьох і, загалом, до Арестовича це тим не менш було певним табу. Тепер, схоже, вже ні, якщо упустити пункт Конституції про територіальну цілісність. І це дуже погано. Чому?

Війна - це така штука в якій практично в жоден відрізок часу не можливо точно визначити яка з сторін переможе. Більше того, лінія фронту має фантастичну спроможність рухатися попри логіку і тенденції і якщо в якийсь момент одну з сторін конфлікту здавалось би вже дотискають, то через рік вона навпаки набирає сили і раптово зносить противника і котиться вже в інший бік, при чому так робити вона може декілька разів за війну. Можете поцікавитися різними війнами, щоб переконатися. З сучасних раджу Ефіопію, там круті сюжетні повороти. Так от, практика показує, що найважливіше у подібних ситуаціях при поразках та відступі не втрачати віру у власні сили та спроможність встояти, інакше наступний ривок може бути не можливим. Найбільші втрати в УПА були від зрадників, які виходили з лісу і здавали своїх в обмін на мир.

Так чим відрізняється позиція Залужного від Арестовича. Перший тверезо дивиться на речі і здійснює планування. Другий деморалізує народ та військо з закликом припинити боротьбу. Після слів першого з'являється переконання, що командування хай допускає помилки, але тверезо дивиться на ситуацію та шукає рішення. Після слів другого зникає мотивація боротися взагалі, адже який сенс, он можна просто віддати все противнику. І це катастрофічні думки, які приведуть не до миру, а до суттєвої поразки в наслідок низької моралі. І це, загалом. вже багато, тобто це вже достатня причина чому не можна заявляти речі, які заявляє Арестович.

Але, давайте, у якості експерименту, опустимо потенційний моральний стан армії. І поставимо, наприклад, питання миру вищу ніж питання справедливості чи конституційного порядку чи долі людей на окупованих територіях. Спробуємо. Припустимо у нас не паритет, який з'явився чудом і в наслідок титанічних зусиль українського війська і який варто було б цінувати, а, припустимо, у нас дійсно дуже критична ситуація, жодних проблисків майбутнього і надія лише на НАТО, як третю силу. І ми йдемо в Стамбул і кажемо, так і так, готові відмовитись від територій. Але лише тих, які вже окуповані. Чи піде на це Росія? Ні, вона як мінімум скаже віддавати Запоріжжя, Херсон та всю Донецьку область і на менше не погодиться. Чи піде на таке наш змучений війною народ? Ні. Все. Перемовини закінчилися, але при цьому ми дали слабину і мораль впала ще нижче. Але фантазуємо далі, припустимо Росія чомусь погодилася. Чи погодиться вона пустити нас в НАТО? Хах))) Ладно. Чи візьмуть нас, обрізаних таких в НАТО? Теж ні. От кому треба такі ризики? Угорщині? З якого це приколу країну, яка капітулювала та має претензії на території в Конституції брати в оборонний блок? Цілковиті фантазії.

Тому маємо наступне, ціною морального духу нації Арестович пропонує легке рішення, яке на даний момент абсолютно не можливо здійснити. Навіть при всьому бажанні. По суті людина будує політичну кар'єру на кістках користуючись слабкостями та втомою народу, що дуже бридко і печально.

Так а шо робить, спитаєте ви? Тримати себе в руках і воювати, стійко, з гордо піднятою головою і вірою в себе. Лякає, що ви не можете передбачити дату кінця війни, як це робили весь цей час? Не думайте про це. Донатьте, готуйтеся до можливої мобілізації, робіть все від вас залежно, якщо ви у війську і міцно тримайте удари. Це все взагалі не легко, але, бляха, майте стержень, ми навіть не програємо! Ми в сраному паритеті, який вибороли у страшних зусиллях з позиції андердога! Можливо, андердогу простіше, бо втрачати нема чого, ну типу програли, а хіба можна було виграти? Тепер все не так, тепер складніше, тепер є що втрачати, усі здобутки і раптом, в цей момент, при перших невдачах, народ починає завивати та просити поразки. Не треба так.

Тримайте ряди, панове, працюємо для перемоги і переборюємо ворога і себе, якщо потрібно. Тримаємо ряди, підтримаємо ближнього.

Кстати, знаешь, в Римской империи существовал такой закон. Когда очередной заговор против императора проваливался, семьи заговорщиков оставлялись в покое, если сами заговорщики кончали жизнь самоубийством. Приходили домой, ложились в теплую ванну, вскрывали вены и тихо умирали...

(Михаил Подоляк, намекает предателю Арестовичу на дальнейшее развитие событий)

Тепер щодо боротьби про кошти на ЗСУ проти місцевих влад, які кладуть плитку.

Класти плитку звісно відстій.

Але за законом, видатки Сил оборони це повноваження державних органів, а у місцевого самоврядування тут повноваження як ніколи обмежені.

Будь-які озброєння взагалі закупаються виключно коштом держави.

Що треба робити?)

Пікетувати Верховну Раду і інші ЦЕНТРАЛЬНІ органи, аби вони змінили такий закон. Не міськраду, яка не може змінити законодавство.

Зокрема частиною другою статті 85 Бюджетного кодексу України забороняється планувати та здійснювати видатки, не віднесені до місцевих бюджетів, а також здійснювати впродовж бюджетного періоду видатки на утримання бюджетних установ одночасно з різних бюджетів.

Тобто якщо хтось у міськраді віддасть кошти на закупівлю озброєнь для ЗСУ чи інших підрозділів Сил оборони, до них прийдуть аудитори чи ДБР і впаяють їм нецільове використання коштів. І за законом будуть абсолютно праві, хоча і виглядає це мерзенно. Але державні органи функціонують на основі законодавства, а не абстрактних моральних приписів про більше благо.

І тут варіантів два. Або активісти в реалі настільки масово НЕ ЗНАЮТЬ як формується фінансування армії. І вважають, що місцеві бюджети можуть бути джерелом такого фінансування при нинішніх умовах законодавства. Якби воно було так, то місцеві органи самоврядування мали би можливість мати по суті озброєні силові структури під своїм впливом.

Або це лише одна із кампаній проти місцевої влади, де активістське середовище юзають в темну для давки місцевих політиків.

Ось вам досить детальне розʼяснення «чому не можна так просто взяти і віддати бюджет на ЗСУ». А на плитку можна, бо це компетенція міськради - навіть якщо ми розуміємо що плитка не така потрібна.

Мармурова голова циклопа Поліфема, що була знайдена на грецькому острові Тасос. Друге століття до Р. Х. (якщо це грецький оригінал), або пізніша римська копія.

Поліфем (дав.гр. Πολύφημος - багатоголосий) – син Посейдона та німфи Тооси. Колись він шалено закохався у нереїду Галатею, вбивши її коханця Ациса (за Феокритом), а потім мав із нею трьох синів: Кельта, Іллірія та Галла (за Аппіаном). Згодом був засліплений Одіссеєм і його командою.

Кия тоді я у попіл гарячий засунув, щоб знову
Він розігрівся, як жар, а тим часом відваги словами
Товаришам додавав, щоб ніхто не утік з переляку.
Отже, оливний кілок, хоча й був він сирий, розпаливши
Так, що вогнем він узявся й яскраво почав пломеніти,
зве Вийняв з вогню я і ближче підніс до кіклопа, навколо ж
Товариші поставали - бог дав їм одвагу велику.
Взявшись за дрюк той оливний з кінцем загостреним, дружно
В око встромили йому ми. А я, натиснувши зверху,
Став ним крутити, як бантину тесля свердлить корабельну
Свердлом, а інші з-під низу ремінням його обертають,
Взявшись обабіч, і жваво він крутиться сам безустанно.

Гомер. Одіссея, Пісня 9, 375-386