«1. Єдність командування. Командир дивізії/армійського корпусу, які варто створювати на фундаментах боєздатних бригад за рахунок скорочення мертвонароджених організмів, які втратили свою боєздатність так і не набувши її, зможуть організовувати бойову та спеціальну підготовку в штатних підрозділах, особисто відповідати за процес та якість підготовки, тверезо оцінювати бойові спроможності та відповідно ставити задачі за призначенням кожній бригаді/полку.
2. Ініціатива. Більш впевнено, не втрачаючи ініціативи та ситуативної обізнаності, керувати штатними підрозділами на лінії бойового зіткнення, без приданих сил, маючи все своє, крім авіації.
3. Простота. Покращення процесу управління військами та стійкості оборони.
4. Економія зусиль. Стійке управління військами дасть змогу збільшувати операційні зони та смуги оборони на лінії бойового зіткнення (навіть на ділянках прориву)
P.S. Це зараз і так робиться, бо хто везе на тому і їдуть. За крайні три місяці нашій бригаді її збільшували тричі.
5. Безпека. Зменшення потреби затикання дир та тушіння пожарів приданими підрозділами, що ускладнює взаємодію та майже ніколи не дає бажаного результату, у разі відсутності фундаментального підходу.
6 . І найголовніше — зменшення ручного управління на тактичному рівні, в свою чергу дасть змогу генералітету займатися питаннями стратегічного планування, (бо це їх обовʼязки) та більш пріоритетними задачами, такими як стратегічна оборона, до якої входить комплекс досі не розпочатих заходів».