А ще вирішив потроху розгрібати свій вотчліст на леттері (хоч не те, щоб він був великий), і от глянув фільм "Вбивця шьоґуна".

Мені його не так давно порекомендували, а потім ще й під час перегляду повної версії "Вбити Білла" побачив, що його як раз дивиться Наречена. Тож нарешті дібрався.

Цікаво, що фільм взагалі є поєднанням двох японських фільмів Lone Wolf and Cub: Baby Cart at the River Styx та 12 хвилин Lone Wolf and Cub: Sword of Vengeance, обидва 1972. А взагалі Lone Wolf and Cub — це ціла серія японських фільмів про самурая-одинака із дитиною, які своєю чергою є екранізаціями однойменної манги. А в 1980 вийшла ось ця комбінована англомовна версія в Штатах, над якою працював Роберт Г'юстон, а прокатувала всю цю історію компанія Роджера Кормана New World Pictures.

Взагалі цікаво, що оригінальну мангу навіть хотіли пару разів екранізувати в Голлівуді. В нульових, наприклад, за цю справу брався Даррен Аронофськи, але не зрослось із правами. В десятих за проєкт наче брався Джастін Лін, а якісь продюсери навіть змогли домовитись про права. Але, знаєте, після перегляду можу сказати, що певною мірою голлівудська адаптація таки сталась — бо "Мандалорець" це ж буквально все те саме, тільки в далекій галактиці. Ну а що, Лукас надихався Куросавою, Фавро надихнувся історію самурая з дитиною.

А сам же фільм — це такий класний ніндзясплотейшн із самураями, ніндзя, кімоно та літрами фейкової крові. Сам же "Вбивця шьогуна" попри свою експлуатаційну природу не надто легкий для сприйняття, не в останню чергу тому що оповідачем тут виступає саме малолітній син головного героя, який і сам не до кінця розуміє все, що відбувається навколо. Наприклад, мотиви вбивства дружини головного героя (подія з якої фактично стартує сюжет) так і залишаться не розкритими. Втім, абсолютно не дивно чому Тарантіно фактично зізнався стрічці в любові у своєму фільмі про помсту, бо фактично тема в обох фільмах однакова, і Квентін знайшов як раз чудову риму.

Загалом, прикольне жанрове кіно і, можливо, якось як буде настрій треба взятись за оригінальну японську пенталогію. Якщо любите Японію, самураїв, ніндзя та історії по суворих бать, що захищають дітей з часів, коли це ще не стало мейнстрімом, то "Вбивця шьогуна" — мій рекомендасьон.

Якщо ви раптом не дивитесь "Хлопаків", але любите "Надприроднє", то там нещодавно відбувся вінчестерський реюніон.

Шоураннеру Еріку Кріпке нарешті вдалось зібрати Джареда Падалеки, Дженсена Еклза та Мішу Коллінза в своєму новому шоу. А ті в свою чергу зіграли один з дублів в характерах своїх героїв з "Надприроднього".

Виглядає, звісно, як температурний сон, коли в один день подивився перед сном і "Надприроднє" і "Хлопаків".

Я, коли закликав друзів на чергову українську крінжкомедію, а в ній мало крінжу.

#недільниймем

Netflix та Українська кіноакадемія визначили 15 переможців грантової програми з розроблення сценаріїв

Підтримку отримають повнометражні ігрові фільми, серед яких нові роботи Мирослава Слабошпицького, Нарімана Алієва та Жанни Озірної

Facebook | Instagram | base by mono

Я прям пару разів перечитав, чи це не акаунт DiscussingFish.

Сподіваюсь, наступний фільм Нолана буде, наприклад, про Платона і на головну роль взяти Містера Біста, бо ну в міфі про печеру тіні на стіні це ж буквально тогочасний ютуб.

P.S. Інтерв'ю-джерело.

вибачте, я не втримався, коли побачив це фото в інтерв'ю і зробив мем

Глянув, до речі, вчора «Apex» або як переклали у нас «Верхівковий хижак» – адреналіновий трилер з Шарліз Терон та Тероном Еджертоном.

Якби фільм дуже посередній, прям в кращих традиціях Нетфліксу, але мене зачепив сценарій – він аж ніяк не цікавий, але приречений на фіаско в самому задумі.

За своєю суттю «Apex» – це такий експлуатаційний трилер про жінку, що стикається з їбанутим мужиком вбивцею. Ну і якби в цьому вся суть стрічки, не треба далі щось більше вигадувати. Але фільм починається з трагічної передісторії героїні Терон, яка в свою чергу має бути паливом для історії. Але це паливо не потрібне, бо якісь деталі минулого та характеру головної героїні можна було б показати і без флешбеків.

Тобто фільм можна було б звести в плані історії просто до виживання. Ну от вам же не потрібна передісторія Ріплі в «Чужому» або Сари Коннор в «Термінаторі». Так навіщо все ускладнювати, тим паче що антагоніста фільму якось прекрасно розкривають без флешбеку. Ну і Еджертону хоча б є що грати на відміну від Терон. До речі, якийсь окремий є в тому, що в головних ролях Шарліз Терон і Терон Еджертон.

Загалом фільм повністю прохідний, хоч пара мемних моментів з Еджертоном є. Якби і на один раз під пивко піде, і в той же час можна без зайвих думок пропустити.

Нічого не очікував від другої частини "Мортал Комбату", але цей фільм не працює навіть як хороша розвага, радше викликає відчуття великої халтури.

На відміну від першої частини нарешті показують той самий смертельний турнір, але майже всі бійки поставлені в якихось абсолютно огидних сіджиайних декораціях, ще й поставлені якось ну дуже безідейно.

В новому фільмі додали Карла Урбана, але він тут не грає, а відбуває роль на автопілоті та і в бойових сценах настільки очевидно, що працює не він, а дублер чи каскадер, що навіть придивлятись не треба.

Сюжетно тут повтор "Мортал Комбату" 1995 року, але цього разу сценарист очевидно надихнувся останніми частинами "Месників", де підгледів динаміку між Таносом, Гаморою та Небулою, тільки тут приблизно те ж саме між Шао Каном, Кітаною та Джейд. Найсмішніше, як злили головного героя попередньої частини Коула (якого не було в іграх) — в чомусь таки це робота над помилками, бо він був абсолютно нецікавий.

Загалом, звісно обидві частини нового "Мортал Комбату" програють двом частинам з дев'яностих, попри те, що в останніх відповідні часу спецефекти, які зараз без сміху вже складно дивитись. Але як раз ті фільми хоча б знімались на натурі або у фізичних декораціях, а не на зеленці, та і сцени там хоча б контрастні, а не якесь зелено-сіре сіджиайне мило.

От є в новому "МК" просто бійка в ямі з шипами, що вилазять з підлоги, і вигадати щось більш ліниве прям складно. Та блін, в "МК" 1995 року під час бійки могли змінюватись декорації, як, наприклад, в битві Джонні Кейджа та Скорпіона, де починають вони в лісі, а продовжують вже в пеклі якомусь.

І що мене ще дивує, так це якесь навмисне бажання ускладнити сюжет, додати якісь макгафіни, за якими ганяються герої та лиходії. От шоб шо? У вас вже є серйозні ставки — турнір, на якому вирішується доля Землі, нащо ускладнювати? Та сфокусуйтесь ви на турнірі й все потому. На підготовці героїв, на бійках, на бойовій хореографії.

Є в фільмі підкол в сторону Кіану Рівза, і виглядає він жалюгідно, бо Кіану дохріна трюків та хореографії виконував сам, та і постановка боїв у "Джонах Віках" завжди була на висоті, а в "МК2" вона відверто слабка.

Коротше, не витрачайте гроші, не повторюйте мою помилку, бо фільм відверто паскудний і зачепитись в ньому нема за що.

Оце, прям кайф новина, бо "Тупик" — доволі прикольне кіно, сюжетно дійсно такий український неонуар кінця дев'яностих. Я колись його дивився в доволі паскудній якості, щоб написати про українські бандитські фільми для Амнезії, а тепер його можна буде подивитись на великому екрані та ще й в хорошій якості. Коротше, рекомендую.

А текст про бандитські українські фільми можна почитати тут.

Другий сезон Шибайголови закінчився тиждень тому (і він цілком ок), але Марвел на свіжі дріжджі вирішили випустити окремий спешл про Френка Касла: «Каратель: Останнє вбивство».

Сюжет тут доволі простий: Френк помстився всім, хто був причетний до вбивства його сімʼї (або як він думає) і тепер переживає серйозну екзистенційну кризу включно із купою галюцинацій. Все настільки погано, що Касл планує самогубство, однак на обрії зʼявляється особа, що хоче помститись самому Френку і травить на нього різноманітних найманців. Ну коротше такий собі ремейк «Джона Віка 3», де більшу частину епізоду Френк крошить в мʼясо різноманітних відморозків.

Враховуючи природу Френка, виходить справжня кривава баня в Маленькій Сицилії. Але за рахунок серіального хронометражу дивитись це цікаво, тим паче й арку він проходить важливу. Цікаво тут те, наскільки методи Касла в нинішні часи здаються навіть більш адекватними, ніж методи Шибайголови з його прощенням. Враховуючи той хаос, з яким стикається Каратель, радикальні силові методи видаються більш адекватними, ніж милосердя Метта Мердока.

Втім особливо цікаво подивитись цей спешел в парі із другим сезоном Шибайголови, про який я, до речі, написав в добірці серіалів для УП Культура.

А ще от написав для УП Культура про нову українську стрічку "Втомлені".

Якщо дивились цього тижня новий епізод «Ейфорії», то побачили там гігантську Сідні Свіні, яка приходить «в гості» до свого підписника на онліфансі. Так от це ж очевидний омаж на стрічку «Атака 50 футової жінки» 1958 року, який я вчора і вирішив глянути.

Фільм – це така типова наївна фантастика категорії Б з пʼятдесятих, і не те щоб сильно божевільна. Але сам сюжет доволі забавний, бо закручений він навколо таких явищ як страх супутників (в 1957 совєтський союз як раз перший запустив) і розлучення.

Сюжет взагалі такий: багата жінка Ненсі Арчер переживає складнощі у шлюбі зі своїм чоловіком, адже той зраджує їй з новою коханкою. Якось на дорозі Ненсі зустрічає яскраву летючу сферу, що опромінює її, в результаті чого вона перетворюється на велетку. Чоловік же увесь час гуляє з коханкою і сподівається, що дружина склеїть ласти, щоб отримати в спадок маєток вартістю 50 мільйонів доларів (з врахуванням інфляції зараз би це було більше півмільярда доларів).

Взагалі, от чого я не очікував, так це типово нуарний сюжет який поєднали із фантастикою. Якби не літаючі сфери та велетні, то був би типовий сюжет про жадібність та на що готові піти люди заради грошей.

Фільм, звісно, застарів до неможливості, особливо у своєму зображенні жінок. Власне Ненсі тут ще до збільшення показана типу як нестабільна, бо в неї, бачите, емоційна нестабільність та схильність до вживання алкоголю. І якщо сприймати сюжет не прямо, а алегорично, то історія тут, мʼяко кажучи, тривожна, якщо знати як жінку доволі легко могли відправити в дурку в 50-х, бо вона якось там вирізняється на фоні інших. Ну тобто алкоголізм, депресія, тривожність – були цілком нормальними причинами для цього.

Не буду явно спойлерити, але цікаво, що ближче до фіналу стрічка перетворюється на female rage movie, де Ненсі завдяки своєму гігантизму намагається добитись справедливості. Звісно в очах оточуючих вона виглядає ще страшніше, але тут велике питання чого боялось більше американське суспільство 50-х: велетки чи жінки, що «зірвалась» та шукає справедливості.