Подивився значить «Прокляття Шелбі Оакс» Кріса Стакманна – ютуб-кінокритика, для якого стрічка стала повнометражним дебютом. І, при всій симпатії до Стакманна, дебют вийшов слабеньким.

Сюжет тут розгортається навколо жінки Мії, яка шукає сестру Райлі, яка пропала за 12 років до початку подій фільму. Власне Райлі із трьома колегами створювали шоу про паранормальні явища і пропали під час дослідження міста-привида Шелбі Оукс.

Фільм починається зі значної експозиції, що показує нам основну інформацію про Райлі та її шоу завдяки мокʼюментарі вставкам. І це мабуть найцікавіша частина фільму, бо як тільки вона завершується, фільму стає складно зібрати себе до купи.

Взагалі є в мене враження, що якби «Шелбі Оакс» вийшов десь років десять тому, його сприйняття було б іншим, але звернення до мокʼюментарі в 2026 можливо виглядає вже навіть як ретро, але в той же час відчувається дуже застарілим прийомом. І тут проблема не стільки в його використанні, а в тому, що Стакманн не використовує його якось цікаво, чи по-новому. Інша проблема для мене в тому, що сама історія не тягне на повний метр, і цілком могла б залишись у форматі короткому (30-40 хв).

Якщо б потрібно було описати фільм Стакманна одним словом, я б обрав – необовʼязковий. Втім із позитивного все ж варто відмітити той факт, що Стакманна взагалі вдалось створити фільм і зібрати гроші через кікстартер, а потім ще й отримати в продюсери Майка Фленаганна і компанію Neon як дистрибʼютора. Та і в прокаті фільм при бюджеті близько 1 мільйона доларів зібрав цілих 8, що як для відносно незалежного дебюту цілком собі успіх.

Тож не знаю, як далі складеться у Стакманна карʼєра після дебюту в кіно, але сподіваюсь, що він набив ґуль і в наступному фільмі покаже щось більш впевнене.

Один з найсмішніших фільмів, які бачив останнім часом. Довгу текстулю напишу трохи згодом.

P.S. Адаптація назви «The Drama» як «Любить не любить» абсолютно ідіотська.

Ну шо, оголосили програму цьогорічних Канн.

Якщо не бачили, то подивіться «Пасхальний день» – один з кращих (і життєвих) коротких метрів, що я бачив останнім часом.

"Гра в хованки 2: Я йду шукати" — класичний сиквел, де режисерський дует Radio Silence не став вигадувати велосипед і взяли все, що працювало в першому фільмі, збільшили ставки та масштаб.

Цього разу проти багатіїв-сатаністів виступає не тільки героїня першої частини Грейс (Самара Вівінг), але й її сестра Фейт (Кетрін Ньютон). Після виграшу у "грі в хованки", Грейс опиняється в іще більшій зарубі, де сім'я Ле Домасів була лише однією з тіньових ляльководів світу. Суть гри не змінилась — Грейс потрібно вижити до світанку, в той час як сильні цього світу, мають вполювати її, щоб отримати владу в сатанинській організації.

"Гра в хованки 2" — все ще такий же веселий та кривавий слешер, який цього разу повністю заступає на територію конспірології. Самара Вівінг в головній ролі все ще прекрасна, а Кетрін Ньюотон цілком вписується на роль молодшої сестри. Власне окрім криваво-балаганної частини, фільм також фокусується на стосунках сестер, і причинам, чому вони спаскудились в першу чергу.

І попри те, що я на фільмі чудово провів час, мене все ще не покидало відчуття, що сиквел все ж таки був не обов'язковим. Вірніше, він необов'язковий саме в тій формі, в якій він вийшов. Вихід дуету "Радіо Мовчання" на територію конспірології міг би відкрити доріжку не тільки другій частині, але й повноцінній трилогії, однак фінал фільму більше натякає на те, що історія завершена.

Проблема ж в тому, що піднявши ставки та збільшивши масштаб нова "Гра в хованки" якось занадто вже просто завершується, а міфологія, якої стало більше в новому фільмі, залишається недорозкритою. Хоча можливо, це той випадок, коли і не потрібно розкривати все. Втім, мені б хотілось ще хоч раз побачити Елайджу Вуда в ролі Юриста, бо він тут правда класний.

Але в чому друга частина точно програє першій так це у відчутті подиву — перша "Гра в хованки" дивувала не тільки гумором, абсурдом та кривавими сценами, але й загадкою про те, що відбудеться із сімейством Ле Домасів у разі програшу в грі. І от в другій режисерам не вдалось знайти настільки ж ефективну загадку, адже в першому фільмі до самого фіналу залишалось відкритим питання: чи реально замішана у всьому цьому якась містика чи це просто прибацнуті багатії із "екстравагантними" традиціями. Як на мене, от саме цей момент і був родзинкою першої частини, яка в другій десь розгубилась.

Рекомендація від Вернера Герцога режисерам-початківцям.

#недільниймем

Там, до речі, декілька днів тому вийшов мій текст на УП Культура про бойовики дев'яностих, не в якості топу, просто зібрав різні знакові фільми.

До речі, а напишіть в коментах, який ваш улюблений бойовик з цього десятиріччя.

Знаєте, ніколи не був фанатом "Ейфорії" і, чесно кажучи, нічого не очікував від нового сезону, але враження від першої серії дивні, наче дивишся геть інший серіал.

Власне мені і в перших сезонах було важко зрозуміти, а про що цей серіал взагалі, то от після першої серії я взагалі не розумію, що хоче сказати шоураннер Сем Левінсон.

Бачив уривки інтерв'ю про те, що він цього сезону вирішив зробити центральною темою пошук та прийняття Бога, але поки це відчувається тільки в сюжетній гілці Ру, та і то, якось так все в лоба подається, що аж якось соромно.

Ще один доволі дивний момент полягає в тому, що деякі актори "Ейфорії" вже просто виросли з цих ролей, і зараз є доволі великими зірками, як мінімум це стосується Зендаї, Джейкоба Елорді та Сідні Свіні. І от знов вони повертаються до образів колишніх школярів, але таке враження, що за цей період часу якогось розвитку з ними геть не сталось.

Виглядає це наче доросла людина повертається до батьківського дому і вдягає свої шкільні шмотки після пари років окремого життя — речі то ще сидять, але вже якось незграбно, та і мода вже не та. От так і з новим сезоном серіалу Левінсона.

Звісно, цікаво буде потім подивитись, що з цього вийде після завершення сезону, який, скоріше за все, вийде фінальним, але якогось хорошого передчуття в мене немає.

Нарешті нормальний сиквел. Але я вимагаю камео Ющенка.

Сьогодні виповнюється рівно 15 років з виходу першого епізоду "Гри Престолів".

Дібрався нарешті до "Нареченої!" Меггі Джиллегол і залишився із суперечливими враженнями. З одного боку фільм не назвати якимось нудним, навпаки він добре розважає, а з іншого — не зрозуміло нащо було знімати цілий фільм про одну доволі просту ідею.

Меггі Джилленгол в "Нареченій!" вирішує відновити справедливість і вивести на перший план героїню Джессі Баклі, яка в стрічці існує під різними іменами, але зрештою залишається саме під іменем Нареченої. Посил режисерки при цьому настільки простий і прямолінійний, що не до кінця розумієш, а навіщо знімати про цю історію аж цілий повнометражний фільм.

Джилленгол в "Нареченій!" по повній програмі займається феміністичним ревізіонізмом, відтворює різноманітні кліше з 1930-х, створює яскраві музичні номери, і дає головному дуету Джессі Баклі та Крістіану Бейлу відірватись по повній програмі. І от наче на папері воно має працювати, однак, щось у фільмі відчайдушно не ліпиться, наче в нього вирішили запхати з півдюжини різних ідей, однак об'єднати їх в одне висловлювання так і не вийшло.

Стосунки монстра Франкенштейна або просто Френка з Нареченою наче є центральними, і завдяки грі Баклі та Бейла, в них навіть віриш, і, насправді, місцями цей дует повсталих з мертвих претендує на статус ікон (от цікаво, чи будуть парочки наряджатись цього року в них на Геловін), однак режисерка наче сама не може визначитись, що вона хоче про ці стосунки сказати, адже то глядачам пропонують емансипативні ідеї, то навпаки все зводиться до думки, що всім варто "знайти свого монстра".

І знову ж таки, проблема не в тому, що якась із цих ідей правильна чи не правильна, а в тому, що Меггі Джилленгол сама не може з ними визначитись, і фільм в результаті лихоманить від цієї невизначеності.

Страшно зараз буде таке писати, але сьогодні у цього канала ювілей в 10 (!) років.

За цей час багато чого змінилось: назва, мова ведення, декілька аватарок. Бували часи, коли закидував його по півроку. Але завжди повертався.

Думав написати тут сентиментальщини усілякої і все таке, але натомість просто хочу подякувати всім своїм читачам: теперішнім, минулим, майбутнім, тим хто читає від самого початку, і тим, хто тільки приєднався. Дякую, що читаєте ❤️

Ну а канал тепер дійсно олдскульний або олдовий, не знаю — аж страшно як час летить.

Отака от новина: Рудинський зіграє в одному фільмі з Сідні Свіні.

Додивився четвертий сезон "Невразливого" і, в цілому, залишився задоволений — серіал в цілому мені подобається, але самі сезони сильно залежать від того, які саме арки з коміксів в них потрапляють.

І левова частина сезону випала саме на Вілтрумітську війну — насичену та екшонову частину оригінального коміксу. Що порадувало, так це те, що серіал все одно цікаво дивитись, навіть попре те, що знаєш увесь сюжет наперед (десь так у мене було з 2-4 сезонами "Гри Престолів"). На щастя навіть для тих, хто читав комікс в серіали показають певні цікаві моменти, яких в коміксах взагалі не було, або ж вони там просто згадуються в діалогах (як от вбивство імператора вілтрумітів).

Власне, друга половина сезону вийшла кращою за першу, бо не стільки тому, що це була війна з купою екшену, але тому, що це була цільна і нерозривна історія (серіал іноді все ж страждає від купи одночасних сюжетних ліній). Тобто Марк летить в космос і ми спостерігаємо саме за цими подіями, не відволікаючись на те, а що ж там на Землі.

Традиційною слабкою сторону серіалу все ще залишається анімація і, я підозрюю, навряд чи вона радикально покращиться до фінальних сезонів, бо бюджет шоу іде на зіркову озвучку, а не на якість картинки. Але місцями (як от в фіналі) все ж "Невразливий" радує і хорошим візуалом.

Загалом, доволі міцний сезон вийшов, не в останню чергу за рахунок того, що нам ще більше показали лор вілтрумітів та і нарешті показали Трагга, який вийшов навіть цікавішим ніж в коміксі — тут як раз вибір Лі Пейса вважаю прекрасним, бо завдяки своїй грі йому вдалось показати регента вілтрумітів менш одномірним і більш нюансовим. Хоч, підозрюю, що й сам Кіркман теж вніс певні корективи.

Тож, якщо ви ще не дивились "Невразливого", то почати як раз не пізно — це якраз десь середина всієї історії. Тим паче, що це все ще не зовсім типова супергероїка. А якщо ви вже дивитесь, то навряд чи він вас розчарує.

Але справжня битва точиться за лаштунками "Невразливого" — Роберт Кіркман вже який рік намагається затягнути на озвучку Браяна Кренстона, а той все відмовляється.

Кіркман каже, що рано чи пізно вони все одно досягнуть мети. Єдине що, я от навіть не знаю, кого цікавого Кренстон там ще може озвучити.

Україна все ж буде представлена в Каннах! Вітаємо команду ESSE House Production.

І ще хороші новини з Канн.

📣 Мстислав Чернов очолить журі премії L’Œil d’or на Каннському кінофестивалі

🎬 L’Œil d’or («Золоте око») — щорічна нагорода за найкращий документальний фільм, представлений у різних програмах Каннського кінофестивалю. До них належать Офіційна селекція (зокрема Основний конкурс, Un Certain Regard, спеціальні покази, Cannes Classics), а також паралельні секції — Quinzaine des cinéastes, Semaine de la Critique та ACID.

✔️ До складу журі 2026 року разом із Черновим увійшли: директорка Нью-Йоркського кінофоруму Табіта Джексон, французька акторка Жеральдін Пайя, франко-алжирська режисерка та акторка Ліна Суалем, а також журналіст Віктор Кастане.

⏰ Премію «Золоте око», вручать 22 травня о 12:00 (CEST) у Палаці фестивалів у Каннах.

Повністю погоджуюсь. Не закастити Зендаю на роль Майкла Джексона – втрачена можливість.