здивовані, збентежені, зачудовані довколишнім світом персонажі календаря з часослова 1440-х років.
#навсесвійчас #робочібудні
#навсесвійчас #робочібудні
«дринь», — сказала смертонька. і закурила.
мініатюра з французького рукопису 1470-х років.
#маргіналії
мініатюра з французького рукопису 1470-х років.
#маргіналії
апокаліптичний ангел посурмив у сурму й сам трохи приголомшився з результату.
мініатюра з ескоріальського беатуса 950-х років, у якому в усіх чудові вирази обличчя.
#апокаліпсис
мініатюра з ескоріальського беатуса 950-х років, у якому в усіх чудові вирази обличчя.
#апокаліпсис
у катерини сієнської свято — заручини з христом (за цілковитого схвалення божої мами). нам таке не світить, але можна бодай торкнутися божественної присутності, читаючи середньовічних містиків. в освітньому проєкті @PlatosCaveUA це якраз невдовзі робитимуть — у хорошій компанії та з професійний супроводом андрія скібіцького.
в осінньому курсі про християнський містицизм — 20 семінарів і ще більше персоналій: від діонісія з августином до майстра екхарта з юліаною норвічською. читати й обговорювати їхні праці без контексту було б непросто, тому лектор обіцяє забезпечити цей контекст — зокрема богословський, світоглядний і науковий.
зустрічі відбуватимуться щонеділі, учасники матимуть телеграм-групу з бібліотекою, тексти можна буде погортати не тільки в перекладах, а й в оригіналах. загалом заповідається на цікавий досвід. приєднуйтеся, божа мама не матиме нічого проти.
#іншілюди
в осінньому курсі про християнський містицизм — 20 семінарів і ще більше персоналій: від діонісія з августином до майстра екхарта з юліаною норвічською. читати й обговорювати їхні праці без контексту було б непросто, тому лектор обіцяє забезпечити цей контекст — зокрема богословський, світоглядний і науковий.
зустрічі відбуватимуться щонеділі, учасники матимуть телеграм-групу з бібліотекою, тексти можна буде погортати не тільки в перекладах, а й в оригіналах. загалом заповідається на цікавий досвід. приєднуйтеся, божа мама не матиме нічого проти.
#іншілюди
#конспект_про_непристойне повертається, і сьогодні навіть подвійною порцією, бо тут треба показувати картинки.
у статті «анус доктора вітковського» (це був такий французький лікар із початку хх століття, дуже зацікавлений репрезентацією людських тіл у церковному мистецтві) майкл кеймілл розповідає про оздоблення бурзького собору, зведеного на початку хііі століття. власне, анус із назви статті стосується не самого доктора, а однієї соборної скульптури, про яку писав вітковський.
про цю скульптуру (нічого особливого, просто зі стіни дорогою до крипти стирчить гола срака) і її наслідки для розуміння середньовічного мистецтва буде згодом. але кеймілл для контексту згадує ще центральний вхід до собору, на якому в три поверхи зображений страшний суд. нагорі — ісус у славі, внизу — люди вилазять із гробів; у середньому ряду янгол зважує діла і сортує душі: по його праву руку в раю тішаться праведники, по ліву в пеклі мучаться грішники.
назва соборної будівлі — cathedra, тобто сидіння єпископа, і, пише кеймілл, «мені значно цікавіші єпископські сідниці, ніж єпископські володіння». і пекельна частина страшного суду має, чим цю цікавість задовільнити. тут напрочуд багато дуп. вони розповідають про покарання, все-таки йдеться про вічні муки, — і роблять це дуже видовищно. сучасною мовою можна сказати (і кеймілл так і робить), що скульптури на тимпані пояснюють: якщо ви вже потрапили до пекла, то you are seriously fucked. і байдуже, ким ви були за життя — чи зажерливим багатієм, який і зараз притискає до грудей торбинку з грішми, поки бісівський хвіст розвідує підходи до його заду; чи єпископом, якого голого, але в митрі кидають у казан зі смолою, підтримуючи за дупу (скидається на те, що зсередини). не пов’язаних із задницями кар пекельних теж предостатньо, і, судячи з облич проклятих душ, утіхи вони приносять так само мало. радіють тільки біси — в одного з них писок на сраці аж заливається сміхом, поки біс роздмухує вогонь під казаном.
на нижньому ярусі люди теж світять дупцями, але тут це відбувається невинно й неагресивно: просто всі голі встають із могил і ніхто ні на чию задницю не посягає.
тимпан над входом до собору — це дуже офіційний проєкт; звісно, робітники могли різьбити несанкціоновані непристойності в малопомітних кутках, але тут ідеться про зовсім інший масштаб. усі ці деталі точно були затверджені на єпископському рівні, а тому, нагадує кеймілл, не варто думати, що непристойність (тобто те, що ми сьогодні так сприймаємо, бо в середньовіччі самої концепції такої не було) — це неодмінно про низові народні висловлювання, іконоборство і повстання проти влади; влада її теж преспокійно використовувала, щоб наголосити на ієрархіях і тримати підлеглих під контролем.
(принагідно: у тлумачному словнику української мови не зафіксовано слів «срака», «дупця» і «дупа». після «дунути» одразу настає «дупелиний», і робіть із цим, що хочете. який довгий шлях ми пройшли від середньовіччя).
у статті «анус доктора вітковського» (це був такий французький лікар із початку хх століття, дуже зацікавлений репрезентацією людських тіл у церковному мистецтві) майкл кеймілл розповідає про оздоблення бурзького собору, зведеного на початку хііі століття. власне, анус із назви статті стосується не самого доктора, а однієї соборної скульптури, про яку писав вітковський.
про цю скульптуру (нічого особливого, просто зі стіни дорогою до крипти стирчить гола срака) і її наслідки для розуміння середньовічного мистецтва буде згодом. але кеймілл для контексту згадує ще центральний вхід до собору, на якому в три поверхи зображений страшний суд. нагорі — ісус у славі, внизу — люди вилазять із гробів; у середньому ряду янгол зважує діла і сортує душі: по його праву руку в раю тішаться праведники, по ліву в пеклі мучаться грішники.
назва соборної будівлі — cathedra, тобто сидіння єпископа, і, пише кеймілл, «мені значно цікавіші єпископські сідниці, ніж єпископські володіння». і пекельна частина страшного суду має, чим цю цікавість задовільнити. тут напрочуд багато дуп. вони розповідають про покарання, все-таки йдеться про вічні муки, — і роблять це дуже видовищно. сучасною мовою можна сказати (і кеймілл так і робить), що скульптури на тимпані пояснюють: якщо ви вже потрапили до пекла, то you are seriously fucked. і байдуже, ким ви були за життя — чи зажерливим багатієм, який і зараз притискає до грудей торбинку з грішми, поки бісівський хвіст розвідує підходи до його заду; чи єпископом, якого голого, але в митрі кидають у казан зі смолою, підтримуючи за дупу (скидається на те, що зсередини). не пов’язаних із задницями кар пекельних теж предостатньо, і, судячи з облич проклятих душ, утіхи вони приносять так само мало. радіють тільки біси — в одного з них писок на сраці аж заливається сміхом, поки біс роздмухує вогонь під казаном.
на нижньому ярусі люди теж світять дупцями, але тут це відбувається невинно й неагресивно: просто всі голі встають із могил і ніхто ні на чию задницю не посягає.
тимпан над входом до собору — це дуже офіційний проєкт; звісно, робітники могли різьбити несанкціоновані непристойності в малопомітних кутках, але тут ідеться про зовсім інший масштаб. усі ці деталі точно були затверджені на єпископському рівні, а тому, нагадує кеймілл, не варто думати, що непристойність (тобто те, що ми сьогодні так сприймаємо, бо в середньовіччі самої концепції такої не було) — це неодмінно про низові народні висловлювання, іконоборство і повстання проти влади; влада її теж преспокійно використовувала, щоб наголосити на ієрархіях і тримати підлеглих під контролем.
(принагідно: у тлумачному словнику української мови не зафіксовано слів «срака», «дупця» і «дупа». після «дунути» одразу настає «дупелиний», і робіть із цим, що хочете. який довгий шлях ми пройшли від середньовіччя).
і трохи деталей пекельного куточка родом із початку хііі століття (фотографії взяті з блогу медієвістки магдалени ланушки).
по-перше, бісівський хвіст, який точно має претензії до зажерливого чоловіка з калиткою на шиї; сам чоловік, здається, не проти був би посягнути на бісиню, що йде попереду, але це пекло, тому бажання не збуваються.
по-друге, єпископ у митрі — горизонтальна постать із задертими ногами, яка зараз буде варитись у смолі; я намагаюся й не можу уявити сучасних єпископів, які дозволили б собі таке висловлювання про церковну владу.
по-третє, біс із радісною сракою.
(жаби, які додатково мучать запхнутих у казан грішників, теж видовищні).
#конспект_про_непристойне #пекельце #біси #голілюди
по-перше, бісівський хвіст, який точно має претензії до зажерливого чоловіка з калиткою на шиї; сам чоловік, здається, не проти був би посягнути на бісиню, що йде попереду, але це пекло, тому бажання не збуваються.
по-друге, єпископ у митрі — горизонтальна постать із задертими ногами, яка зараз буде варитись у смолі; я намагаюся й не можу уявити сучасних єпископів, які дозволили б собі таке висловлювання про церковну владу.
по-третє, біс із радісною сракою.
(жаби, які додатково мучать запхнутих у казан грішників, теж видовищні).
#конспект_про_непристойне #пекельце #біси #голілюди
трішки майже реалізму: сцена введення богородиці у храм із розкішного часослова герцога беррійського, зразком храму для якої слугував західний фасад бурзького собору — той самий, про який ішлося вчора. якщо добре придивитися, можна помітити на тимпані над входом і христа у славі, і мертвих, що вилазять із могил, і навіть пащеподібний котел, куди запихають грішників. видно, що мініатюрист добре роздивився собор.
#новозавітне
#новозавітне
янгол запихає в людину душу через вухо в переписаному в 1480-х роках трактаті бартоломея англійця «про властивості речей». здається, жоден учасник процесу ентузіазму не виявляє.
#робочібудні #голілюди
#робочібудні #голілюди