військо небесне шинкує нечисту силу, військо українське шинкує русню; у кожного своя нивка, яку належить обробляти.

із одним хлопцем з українського війська ми вирішили влаштувати експериментальний обмін посиланнями: раптом комусь із наших читачів водночас цікаво і про середньовічних святих і бісів, і про сучасний вояцький побут (тим більше, що аналогії деколи аж надто виразні). він веде російськомовний канал «записки добровольця», де з гумором розповідає про фронтове повсякдення — як сам визнає, це не те щоб швейк, але теж весело. читати можна з будь-якого місця, але я раджу спробувати оцю замальовку — про ніч, шашіль і любов до світу.

#війнавнебесах #іншілюди

їде мавпа на чотириголовому звірі, а назустріч їй — вавилонська блудниця. та й каже блудниця до мавпи:

— слухай, який класний у тебе звір. де взяла і чи там іще такі є? мені на апокаліпсис не завадить.

а мавпа й відповідає:

— у марії примаченко взяла. у неї таких іще багато, недавно якраз кількох від ракет урятували. думаю, вони не відмовляться понести апокаліпсис на загарбницькі голови.

якщо й вам, як вавилонській блудниці, не завадить трохи життєствердного українського мистецтва, його можна роздобути у творчому об'єднанні імені василя симоненка, яке збирає образи й тексти хх століття (там справді є марія примаченко, а крім неї — ще багато цікавого).

#іншілюди

філліс, вирізьблена в xv столітті на бильці лавки в талліннській ратуші, ненадовго відволікається від батоження арістотеля, щоб запитати вас, чи цікавитеся ви краєзнавством і, якщо так, чи вже підписані на @galizien_ua.

«галактика галичина» — це канал із розмаїтим галицьким краєзнавством, і про ратуші там є ціла серія матеріалів. щоправда, без філліс (на жаль, у наших краях вона була менш популярною героїнею, ніж у північній і західній європі, де легендою про жінку, яка осідлала арістотеля, з хііі століття застерігали від надмірних пристрастей, що так легко підкорюють навіть найпотужніший інтелект), зате з купою старих фотографій і цікавих історій.

серйозно, підписуйтеся. філліс дивиться.

#іншілюди #отівсялюбов

святі кефалофори денис і піатон почитали «вірусні митарства» й особливо зацінили тамтешній пост про сушені голови.

але навіть якщо вам про голови голова не болить, усе одно варто погортати @religus — канал про повсякденні релігійні практики, історичні і сучасні: часом зворушливі, деколи дивні, іноді — абсолютно mindblowing.

підписуйтеся, там цікаво.

#іншілюди

персонажі з рукопису початку хііі століття попросили таймаут від апокаліпсису, бо їм треба трохи часу, щоб осмислити прочитане на жижі.

про жижу можна сказати якісь очевидні речі: це канал у телеграмі + онлайновий журнал, авторам якого подобається творити дивне і вони не проти, якщо ви прийдете і творитимете разом із ними. але насправді пояснити, що воно таке, доволі складно. жижа — це трохи наче дада, тільки, звісно, не дада, бо дада вже було, а жижа ще ні. (якщо в цьому реченні взагалі є сенс).

одне слово, якщо вам подобається читати / дивитися / робити всіляке експериментальне, на @zhyzha_ua варто зазирнути.

#іншілюди

у середньовічних людей були дуже довірливі стосунки з античними авторами. от сказав геродот, що на дальньому кордоні скіфії живуть одноокі люди (але не прості циклопи, а, по-скіфському, арімаспи), а зими тривають по вісім місяців — значить, так воно і є.

зараз ми трохи занадто багато знаємо, щоб вестися на все, що каже геродот, тож мусимо обходитися без грифонів і кентаврів; але реалістична історія все одно цікава, надто якщо вміти її розповідати. і, скажімо, люди, які роблять «колиску» — канал про давню історію україни — розповідати вміють. на відміну від геродота, вони знають, про що пишуть, а це вже дає нам безмежну перевагу перед читачами, наприклад, «таємниць природної історії», із яких походить оця чудова й дуже насичена мініатюра про скіфію.

звісно, на @kolyska_ukraine немає ні андрофагів, ні змієхвостих дів (але будуть: мені обіцяли андрофагів!), зате є добре написані тексти про наше глибинне коріння. то заходьте почитати.

#іншілюди #свояатмосфера

аріадна зрозуміла, що не встигне до києва на лекцію про середньовічних жінок (і не має інтернету, то навіть у записі не подивиться), і трохи засмутилася з цього приводу.

а у вас іще є всі шанси встигнути.

цієї неділі ксенія зборовська розповідатиме про трьох фантастичних жінок: тротулу салернську (лікарку, авторку фундаментальних праць про жіноче здоров’я і медицину взагалі), елеонору аквітанську (королеву, учасницю хрестових походів і потужну культурну інфлюенсерку) і катерину сієнську (наче просто черницю, та ще й не зовсім благонадійну, а насправді — впливову дипломатку й офіційну наречену христову).

квиточків на живу зустріч є небагато, але можна купити також доступ до запису — його оприлюднять протягом двох тижнів.

організовує це щастя @PlatosCaveUA — вони влаштовують лекції, продають ретельно відібрані книжки й навіть самі починають видавати дуже цікаві речі, то за ними й загалом варто стежити.

#іншілюди

річард із бері, пишучи книжку про любов до книжок (вона так і звалася, «філобібліон»), зупиняється на питанні про те, як дізнаватися про нові рукописи і де їх брати. бо ж який ви бібліофіл, якщо постійно не шукаєте нового.

у нього є кілька рецептів, зокрема — дружити з чернечими орденами, бо ченці не тільки самі переписують тексти, а ще й завжди в курсі, що там понаписували інші (надто якщо воно не зовсім ортодоксійне).

але нині, в принципі, можна обійтися й без знайомих ченців, бо в нас є @chytomo — медіа про літературу, яке за 14 років свого існування встигло вибудувати спільноту, зібрати авторів і зав’язати контакти, які точно допоможуть читачам орієнтуватись у книжковому світі. тут можна знайти анонси, огляди, інсайди, дослідження ринку і критичні статті — і все це без потреби пертися через пів континенту в монастир, де, кажуть, роздобули нового арістотеля.

підписуйтеся, річард вам заздритиме.

(на маргінесі рукопису 1410-х років читають усі. і слушно).

#іншілюди #куточокбібліофіла

кістяний чоловік із англійського медичного трактату закочує очі на всіх, хто не підписаний на «потішну кліо» — історичний канал, де зібрано безумовно більше цікавинок, ніж нараховували в людині кісток середньовічні дослідники.

автор каналу не зосереджується на якомусь конкретному періоді, а ділиться всім, що його зацікавило, — від, власне, медичних трактатів із хііі століття й до сучасних котиків подій — приправляючи зображення й тексти сухим історичним гумором. особливо раджу погортати дописи про мезоамериканську культуру — це ж теж по-своєму середньовіччя, тільки зовсім інше, ніж зазвичай тут у нас.

заходьте, підписуйтеся, насолоджуйтеся.

#іншілюди

у катерини сієнської свято — заручини з христом (за цілковитого схвалення божої мами). нам таке не світить, але можна бодай торкнутися божественної присутності, читаючи середньовічних містиків. в освітньому проєкті @PlatosCaveUA це якраз невдовзі робитимуть — у хорошій компанії та з професійний супроводом андрія скібіцького.

в осінньому курсі про християнський містицизм — 20 семінарів і ще більше персоналій: від діонісія з августином до майстра екхарта з юліаною норвічською. читати й обговорювати їхні праці без контексту було б непросто, тому лектор обіцяє забезпечити цей контекст — зокрема богословський, світоглядний і науковий.

зустрічі відбуватимуться щонеділі, учасники матимуть телеграм-групу з бібліотекою, тексти можна буде погортати не тільки в перекладах, а й в оригіналах. загалом заповідається на цікавий досвід. приєднуйтеся, божа мама не матиме нічого проти.


#іншілюди

святий єронім приніс додому нову книжку, а домашній улюбленець лев його й питає: «ну скіки можна?»

хоча насправді ще багато можна, он на поличці місце лишилось і стіл ще не зовсім заставлений. попри весь скепсис на лев'ячій пиці, ми з єронімом віримо, що книжок (і про книжки) завжди можна трошки більше.

іще одні люди, які в це вірять, так свій канал і назвали: @inbookwetrust. вони читають книжки, розповідають про книжки, відстежують довколакнижкові новини — і з цього всього будують затишне бібліофільське гніздечко. підписуйтеся, там добре.

а завтра ввечері, якщо ви в києві, із одним із їхніх адмінів навіть можна буде познайомитися на живо під час розмови про книжковий блогінг. подія, звісно, відбуватиметься у книгарні, то у вас є всі шанси повернутися з неї, як ото єронім, але воно ж завжди того варте.

#іншілюди #куточокбібліофіла

середньовічні історії часом закручувалися в чудернацькі лабіринти. скажімо, у шеститомному епосі про персефореста — приквелі до артуріани й спінофі «роману про олександра» — сам олександр македонський, мимохідь зазирнувши на британські острови, встановлює там правителів, чиї нащадки укладають династичні шлюби з фейрі, замовляють убивство юлія цезаря й засовують у каменюку ескалібур. дорогою в тексті знаходиться ще місце для турнірів, магічних трунків, чарівного дитяти, що народжується з арбалетом у руках, і барвистої лісової бестії, бо чом би й ні.

мені здається, якби укладачі епосу знали сюжети ще й із інших культур, то запросто інкорпорували б їх у свою історію. зрештою, збирати історії (і сплітати з них власні) — то не тільки середньовічна схильність. а якщо поряд розповідати міфи з різних традицій — як це відбувається на каналі міфи від оха — вони й самі можуть скластися в цікаву стереокартинку. на @Oh_i_Myth матеріалу для такої об’ємності достатньо: поруч з українськими міфами тут живуть полінезійські, поруч із єгипетськими — гаїтянські, поруч із грецькими — північноамериканські, і всі чудово почуваються разом. автор каналу, щоправда, не розповідає, звідки саме бере історії, тож завжди лишається можливість цілком сучасної — от прямо на наших очах — міфотворчості, і це ще одна річ, яка мені нагадує про середньовічний епос.

то підписуйтеся на @Oh_i_Myth, там барвисто (навіть персефорестова бестія схвалює).

#іншілюди

в анотації до, імовірно, найліпшої книжки майкла кеймілла, світла моїх очей і скарбу мого серця, сказано, що «для середньовічних людей маргінеси були місцем перетворення й парадоксу, каламбурів і перверзій, простором для розігрування соціальних і психологічних конфліктів».

інший фантастичний чоловік — курт воннегут — писав, що прагне стояти якомога ближче до краю, бо саме з маргінесів можна побачити речі, яких не видно з центру.

якщо ви теж вважаєте, що на маргінесах часом відбувається найцікавіше, раджу зазирнути на один із них, який зветься частота 0.38. його автори шукають дивного в побутовому, думають уголос, творять тексти, звуки й зображення. перетворення, парадокси й розігрування конфліктів — це цілком про них, нехай і не зовсім у середньовічних сенсах. інтригує? підписуйтеся: @frequency038.

(свій маргінес цьому допису позичив англійський псалтир кінця хііі століття).

#іншілюди

на мініатюрі з французького історичного компендіуму, укладеного в 1470-х роках, відбувається багато бозна-чого: що то за солдати із шоломами на очах? звідки ці люди на непристосованих для верхової їзди тваринах? чому військо ломиться через стіну по двох драбинах, ігноруючи опущений міст і відчинені ворота? чому містяни ніяк на то все не реагують? купа питань, обмаль відповідей, але воно й гаразд — не обов'язково (а часом навіть краще не) розуміти, що мав на увазі мініатюрист, щоб отримувати від його робіт чималу втіху.

із другого боку, є історії, на яких таки варто розумітися. наприклад, своя. надто тоді, коли про неї багато брешуть, зокрема в трансльованих на весь англомовний світ інтерв'ю. і ясно, що канали в телеграмі — це не зовсім джерело зв'язних історичних наративів, але цінних дрібничок для складання мозаїки в себе в голові тут можна знайти чимало. коло історії — якраз таке місце: зі стислими дописами про події і людей, небанальним добором тем і навіть тестами для кращого запам'ятовування. тут з'являються фрагменти не тільки з української історії, а настрій дописів буває дуже різний, та якщо вам цікаві історичні деталі, @kolohistory таки заслуговує на читання.

#іншілюди

княгиня ольга вдається до видовищного, хоч і сумнівного дипломатичного прийому: закопує послів живцем у землю — а ілюстратор радзивиллівського літопису з великою втіхою це малює. (на виправдання княгині треба сказати, що посли прибули кликати її заміж за вождя, який убив її чоловіка; трохи tone-deaf, як на мене).

коротше, із цією мініатюрою я прийшла вам радити канал про дипломатію. зветься він діпломатічні сліви й за змістом приблизно такий, як назва: іронічний, не дуже поважний, зате дуже метафоричний. веде його автор потішної кліо (про кліо я вам теж якось розказувала, але ще раз нагадаю, бо в автора таки люте почуття гумору), який пише зі справжніх дипломатичних полів — звісно, без імен і локацій, але з порядною дозою сарказму. от тільки дописи там з’являються вкрай нечасто, та, може, стане більше читачів, то автор матиме більше натхнення.

то підписуйтеся на діпломатічні сліви, там суцільні веселощі й екзистенційний жах.

#іншілюди