What are you afraid of losing, if nothing in this world belongs to you?

В ЗСУ нове статутне взуття

Класно допоміг😁

Бросок Мангуста🇺🇦 | Бросок Мангуста 🇺🇦 18 ✙

З Днем Незалежності України !!!
Не забуваємо тих, хто віддав своє життя за цю незалежність…

Спецура ГУР зачищает село в Сумской области.

ДОХЛЫЕ РАСИЯНЕ

Подивився фільм «200 метрів до Андріївки» та почитав коментарі на «Характері».
Колись я писав, що прірва між цивільними і військовими росте, тепер я бачу що це навіть не прірва, це чорна діра яку вже ніколи не стерти.

Кажеш відкрийте кордони і дайте ухілесам виїхати. Не задоволені.
Кажеш свою особисту думку - хто дав йому слово?
Повернувся в Україну воювати - в Європі нічого не вийшло, не вивчив мову от тому і приїхав.

При чому я не втримався і написав двом «військовим» які поливали мене брудом. Оба вибачались і видалили коментарі.
Бо пиздіти в інтернеті це не мішки ворочати.
Чоловік який не може відповісти за свої слова- це обісцяна залупа…

Я щиро бажаю, щоб жінок і дітей хуєсосів які зʼєбались зґвалтував якийсь бурят, це буде їх відповідь на питання «за що ти воюєш».

Я вже не одноразово казав:
Люблю Україну, ненавиджу хахлів…

А такі фільми треба показувати на державному рівні у всіх закладах, щоб повертати мамкіних царапок і людей відірваних від війни в реальність.

Рік, як тебе немає, брате. Рік, як вожак нашої зграї ступив у тінь і більше не повернувся.
Я згадую тебе щодня. Ти був учителем і водночас воїном, що йшов поряд із нами. Першим серед рівних. Поруч із тобою страх відступав, бо ти завжди був відповідальним і хоробрим. Підполковник Василь Копань, наш «Незнайка».
Ти пішов, аби перевірити, як ми впораємося без тебе. Ми живемо твоїми мріями й будемо нести їх далі, доки не здійснимо. А тоді, озираючись на зірки, знайдемо тебе знову.

Збили понад 600 БпЛА рф — ППО Трійки знову в лідерах!

Це зведення сил ППО Третьої штурмової за серпень. Бригада знищила 609 літальних апаратів противника і вкотре стала найефективнішою серед усіх лінійних підрозділів.

Літню кампанію завершили знищенням 267 ударних БпЛА: 225 «Молній», 8 «Lancet», 8 «Гербер» та 26 «Shahed». Мінус 20 розвідувальних: 14 «ZALA», 2 «Орлани», 2 «Скати» та 2 «Supercam». Ще 322 малогабаритних дронів теж ліквідовано.

Працювали бійці Зенітного ракетно-артилерійського дивізіону та взводів ЗРВ наших батальйонів.

Залишаємося серед перших, щоб надійно прикривати своїх від окупантів!

Третій армійський корпус | Instagram | Facebook | YouTube | ab3.army | TikTok | Підтримати 🇺🇦

Помітив таку закономірність.
Чим довше йде війна, тим більше кожна шваль почуває себе комфортно відкриваючи рот на військових фразами: тилова криса, барбершопний воїн, інста воїн і чому не в окопі? :)
Обісцяні ухилянти з Польщі набрались хоробрості воювати в інтернеті так як відчувають свою безкарність.
Я чоловік, я для мене честь - це не пусте слова.
Саме тому я після 13 років за кордоном повернувся в Україну на війну.
Перші пів року воював піратом, без документів та зарплати. На мотивації.
Залишив 2 бізнеси у Франції, як хтось там написав не прибуткових:), можете поїхати подивитись. Накормлю безкоштовно.
Продав мотоцикл, купив машину на якій приїхав воювати.
Зарплата в 120 тис не покриє навіть половини моїх доходів в Марселі.
Далі доєднався до лав ЗСУ і будучи офіцером(мені похуй на звання) більше року воював бойовим медиком в складі снайперської групи.
Далі став командиром взводу вогневої підтримки в роті снайперів. І хочу наголосити, щоб з такою кількістю ресурсів які в нас були, показували доволі не погану роботу.
Далі став зам командира батальйону безпілотних систем в тій самій бригаді. Рішення не моє, рішення командування, я цю посаду не хотів.
І тут ти в званні капітана, перетворився з бойового офіцера в штабного щура?)
Мій ККД на моєму місці на багато вищий, ніж якщо б я був звичайним піхотинцем, хоча по чоловічі, я себе почуваю гірше на цій посаді.
Так я їжджу у відпустки за кордон, так я витрачаю всі свої гроші на свій кайф і на дружину. Так я купую собі дорогі подарунки. І так, в мене сімейних фото більше ніж фоток з війни, бо заєбало…
І так, я зараз в Києві на лікуванні. Бо здоровʼя вийшло з чату.
Виходить скільки б ти не воював в полі, все одно буде не достатньо :)

До чого я це все. Витрачати на говорящих голів час і спеціально шукати їх ніхто не буде. Але світ дуже тісний і тут в гру вступає поняття честі, коли за все сказане треба буде відповісти в обличчя…

- Ні на кого не покладайся, окрім самого себе.
- Підтримка дружини у скрутні моменти важливіша, ніж ви можете уявити.
- Тільки важкі часи показують хто справжні друзі і товариші, а хто був поруч через власну вигоду…

Сьогодні 30 років моєму брату і командиру — підполковнику Василю Копаню, Герою України, другу Незнайки.

Він допоміг мені сформувати внутрішнє розуміння, що таке лідер у війні: це людина, яка не ховається за чужими спинами і не перекладає відповідальність, яка не боїться приймати непопулярні рішення, але при цьому залишається живою, нормальною, без зайвого пафосу. Людиною, яка може посміхнутись, пожартувати, підтримати, а через пʼять хвилин — з холодною головою приймати рішення, від якого залежать життя.

Разом із Василем ми проходили період, коли загін розвідки фактично доводилося будувати заново. Він відбирав людей не лише за фізичними показниками, а й за характером. Йому було важливо, хто ти всередині: чи можеш ти тримати удар, чи не зламаєшся, коли буде дуже важко, чи не зрадиш тих, хто поруч. Він не любив гучних промов про «ідейність», але саме своїм прикладом будував у нас відчуття, що ми — не просто підрозділ, а частина чогось більшого, ніж ми самі.

Для багатьох із нас він став точкою опори в моменти, коли війна виглядала як безкінечний тунель без світла попереду. Коли приходили звістки про полеглих, коли доводилося знову і знову проводжати друзів в останню путь, саме його здатність триматися, не давати нам розсипатися всередині, дозволяла продовжувати роботу, готуватись, виходити в поля й виконувати завдання.

Сьогодні, коли я думаю про нього, в голові не тільки бойові епізоди. Я памʼятаю дрібні деталі: як він пив каву з боку мовчки слухаючи наші розмови; як міг кивком голови показати, що все зрозумів, без зайвих пояснень; як у найважчі моменти не підвищував голос, а навпаки, ставав ще спокійнішим. Це був той спокій, який тримає людей міцніше, ніж будь-який наказ.

Для мене його смерть — це не просто особиста втрата. Це втрата видатного лідера національного руху. Людини, яка могла й мала б зіграти ще дуже важливу роль у майбутньому — як у війську, так і в суспільстві. Це втрата військової еліти — того прошарку командирів, які не були «кабінетними офіцерами», а виросли з окопів, з реальних боїв, із реальних втрат і реальної відповідальності.

Коли гине така людина, це завжди втрата для України в цілому. Бо разом із нею йде унікальний досвід, характер, школа лідерства, яку неможливо просто «замінити». Можна виховати нових командирів, але таких, як він, не штампують — вони зʼявляються раз на покоління.

І коли сьогодні я говорю про Василя, я говорю не тільки як про свого командира. Я говорю про людину, яка змінила моє життя і життя багатьох навколо. Про людину, яка показала нам, що значить тримати удар до кінця. І про людину, яку Україна не мала права втрачати, але втратила — у цій війні, яка забирає найкращих.

Форма реєстрації тут

Как это было полностью

War Zone ✙ ➔ △ подписаться