Я хочу розповісти Вам історію з життя Опери, яку я дізнався від представниць цього суспільства. В одному з будинків на вулиці Сент-Онорі жила бідна жінка, яка ніколи не виходила з крихітної кімнатки під дахом, яку вона знімала за три франки на місяць. У неї була дванадцятирічна донька - завжди охайно одягнена, замкнута і мовчазна дівчинка. Тричі на тиждень вона виходила з дому серед дня, а поверталася одна опівночі. Всі знали, що вона служить фігуранткою в Опері. Якось спускається вона до брамника і просить запалену свічку. Свічку їй дають. Дружина брамника, дивуючись, що дівчинка не повернулася зі свічкою, піднялася на чердак і побачила, що жінка лежить мертва на своєму убогому ложі, а дівчинка старанно спалює товсту зв'язку листів, витягнуту з величезної скрині. «Матуся померла сьогодні вночі і наказала мені спалити всі ці листи, не читаючи», - сказала дівчинка. Вона так і не дізналась справжнього імені своєї матері; в цілому світі в неї тепер нікого немає, і щоб заробляти на життя, доведеться їй і надалі зображати на сцені мавпочок, дияволів і коршунів.
У передсмертній настанові мати просила її вести праведне життя і не залишати терени оперної фігурантки. Вона, треба сказати, веде себе дуже розумно, дуже побожна і не намагається нікого розжалобити своєю історією. Так от, чи не заслуговує ця дівчинка в сто раз більшої поваги за те життя, яке доводиться їй вести, ніж Ви, маючи рідкісне щастя насолоджуватися оточенням людей настільки бездоганних і рафінованих, які мені певною мірою видаються квінтасенцією цілої цивілізації. Скажу відверто. З нижчим станом я можу спілкуватися лише зрідка, та й то з властивої мені невгамовної тяги пізнавати всі різновиди породи людської. І в мене ніколи не вистачає духу мати справу з чоловіками із нижчого стану. Є в них щось дуже відразливе, особливо у нас у Франції; ось в Іспанії у мене завжди були друзі серед погоничів мулів та тореадорів.
Я не раз їв із одного горщика з людьми, яких англієць не удостоїв би поглядом з побоювання втратити повагу до себе. Я навіть пив з одного бурдюка із каторжанином. Щоправда, слід зауважити, що нічого, крім цього бурдюка, у нас не було, а коли мучить спрага, вибирати не доводиться. Не вважайте через це, що мене тягне до різного зброду. Просто я люблю спостерігати інші звичаї, інші фізіономії, слухати іншу мову - тільки й усього.
Проспер Меріме
Листи до незнайомки
У передсмертній настанові мати просила її вести праведне життя і не залишати терени оперної фігурантки. Вона, треба сказати, веде себе дуже розумно, дуже побожна і не намагається нікого розжалобити своєю історією. Так от, чи не заслуговує ця дівчинка в сто раз більшої поваги за те життя, яке доводиться їй вести, ніж Ви, маючи рідкісне щастя насолоджуватися оточенням людей настільки бездоганних і рафінованих, які мені певною мірою видаються квінтасенцією цілої цивілізації. Скажу відверто. З нижчим станом я можу спілкуватися лише зрідка, та й то з властивої мені невгамовної тяги пізнавати всі різновиди породи людської. І в мене ніколи не вистачає духу мати справу з чоловіками із нижчого стану. Є в них щось дуже відразливе, особливо у нас у Франції; ось в Іспанії у мене завжди були друзі серед погоничів мулів та тореадорів.
Я не раз їв із одного горщика з людьми, яких англієць не удостоїв би поглядом з побоювання втратити повагу до себе. Я навіть пив з одного бурдюка із каторжанином. Щоправда, слід зауважити, що нічого, крім цього бурдюка, у нас не було, а коли мучить спрага, вибирати не доводиться. Не вважайте через це, що мене тягне до різного зброду. Просто я люблю спостерігати інші звичаї, інші фізіономії, слухати іншу мову - тільки й усього.
Проспер Меріме
Листи до незнайомки
❤32💔7👍2
Forwarded from Вікторович думає
Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
Важке відео. Але це прикре підтвердження написаного мною в цьому пості- на війні може трапитись все. Є хайп диванних експертів та інших «лідерів думок», «інфлюенсерів» хто до реальної війни не доїхав, а є реалії ближнього піхотного бою в різній місцевості.
Опис від ворога:
«Видео с нашлемной камеры украинского штурмовика, снятое в ходе боев за Трудовое.
Российский и украинский бойцы вступают в ожесточенную перестрелку на коротке, перетекшую в не менее жестокий рукопашный бой с применениеv ножей и подручных средств.
Боец родом из Якутии буквально выгрызает победу у своего оппонента. Под конец смертельно раненный солдат противника просил перестать его резать и дать умереть спокойно, также искалеченный тяжелой схваткой российский штурмовик выполняет его последнюю просьбу.»
P.S: в нашому підрозділі більш досвідчені командири зробили обовʼязковим для бійців на війні носити «вторичку»-пістолет на РПС. І як ми тоді доволі швидко це зрозуміли що це правильно, окрім ближнього бою зброя основна може заклинити у критичний момент і тд.
#військова_справа@ViktorovichDumaye
@ViktorovichDumaye
Опис від ворога:
«Видео с нашлемной камеры украинского штурмовика, снятое в ходе боев за Трудовое.
Российский и украинский бойцы вступают в ожесточенную перестрелку на коротке, перетекшую в не менее жестокий рукопашный бой с применениеv ножей и подручных средств.
Боец родом из Якутии буквально выгрызает победу у своего оппонента. Под конец смертельно раненный солдат противника просил перестать его резать и дать умереть спокойно, также искалеченный тяжелой схваткой российский штурмовик выполняет его последнюю просьбу.»
P.S: в нашому підрозділі більш досвідчені командири зробили обовʼязковим для бійців на війні носити «вторичку»-пістолет на РПС. І як ми тоді доволі швидко це зрозуміли що це правильно, окрім ближнього бою зброя основна може заклинити у критичний момент і тд.
#військова_справа@ViktorovichDumaye
@ViktorovichDumaye
😭26💔14😢4❤3👍3🤯2
Хвалене не стає ні гіршим, ні ліпшим через те, що воно хвалене.
А чи стане гіршим смарагд, якщо його не похвалять? А золото, слонова кістка, пурпур? А ліра чи меч? А квітка чи деревце?
А чи стане гіршим смарагд, якщо його не похвалять? А золото, слонова кістка, пурпур? А ліра чи меч? А квітка чи деревце?
👍27💯2❤1
Forwarded from Франц.
Вибір без вибору
Щоб нас не чекало на перемовинах, так чи інакше доведеться змиритися з втратою територій та людей. І це найболючіше, про що я думаю… Що маємо станом на зараз?! Патріотичний дух серед мобілізованих на низькому рівні, у діючих просто розсипається організм, і все тримається на ненависті. Як я вже писав, це проблема несвоєчасної допомоги, провалу мобілізації через законодавчі дірки та народження демона, як ТЦК. Три літери, які стали медійною бомбою, запущеною в наші смартфони. Кумовство та невідповідність займаним посадам через брак кадрів — це все, що в результаті нашкодило нашій національній ідеології. Та чи була вона в нас взагалі? Чи хоча б один президент формував її за свій термін?
Може, це не дуже популярно, але погляньте обʼєктивно, що відбувається. росія провела гарну дипломатію на Близькому Сході, в Азії та Африці, і ця дипломатія опирається на багаторічні взаємовідносини. Навіть якщо відкинути їхній зовнішній чинник, у ворога станом на позаминулий рік громадян чоловічої статі майже 68 мільйонів, у нас — 18. Середнє число підпадаючих під мобілізацію все одно буде в декілька разів більше, ніж маємо ми.
Світ може надати лише зброю та кошти, ніхто не хоче вмирати разом з нами. Наш супротивник — це не папуаси в лаптях, до яких вони звикли, і західний світ це розуміє. Жодна європейська країна не витримає схожу війну сам на сам за кількістю сил та засобів. Але вони всі живуть у своїй мильній бульбі.
Що стосується перемовин, ніхто не знає, як вони пройдуть. Ключовим для нас є знайти правильну мілітаристську дипломатію і вибудувати реальні, не паперові безпекові відносини. Уже маємо гарантії щодо ядерного роззброєння, а цей папірець нікому не потрібен, лише як фізичний доказ історичної халепи.
Всі домовленості, які відбудуться, однозначно не мають торкнутися нашої обороноздатності. Це наше і тільки наше право на захист. Допустивши якісь компроміси, нам прийде остаточний кінець.
Ми повинні бути ініціаторами «прифронтових» оборонних союзів, наприклад, з країнами Балтії. Переформатувати строкову службу та розвивати програми резервістів. Провести реформи в освітніх навчальних закладах — як профільних військових, так і військових кафедр, також шкільних програм «Захисту України» (ДПЮ). Обовʼязково збільшити кількість регулярного війська та навчатися, навчатися і ще раз навчатися. Все те, чого не хоче росія. Але це наша географічна «доля», хтось може просто поїхати, хтось — ні, але факт є факт.
Нарешті, потрібно вибудувати ідеологію української нації на найвищому рівні та інтегрувати її в підручники та національні програми. У нас є старі та нові герої, покоління мають рости на їхньому прикладі мужності, відданості та жертовності. У нас є свої Кріс Кайл та Маркус Латрелл у квадраті. Нам не потрібно висмоктувати з пальця історії виживання та стійкості... Це все має ожити через культурний образ, але свій, власний, не втрачений в американщині. Правда і тільки правда… Рекрутинг і тільки рекрутинг.
Слоганом на найближчі десять років мають стати слова: Мілітаризм, Ідеологія, Оборона.
Щоб нас не чекало на перемовинах, так чи інакше доведеться змиритися з втратою територій та людей. І це найболючіше, про що я думаю… Що маємо станом на зараз?! Патріотичний дух серед мобілізованих на низькому рівні, у діючих просто розсипається організм, і все тримається на ненависті. Як я вже писав, це проблема несвоєчасної допомоги, провалу мобілізації через законодавчі дірки та народження демона, як ТЦК. Три літери, які стали медійною бомбою, запущеною в наші смартфони. Кумовство та невідповідність займаним посадам через брак кадрів — це все, що в результаті нашкодило нашій національній ідеології. Та чи була вона в нас взагалі? Чи хоча б один президент формував її за свій термін?
Може, це не дуже популярно, але погляньте обʼєктивно, що відбувається. росія провела гарну дипломатію на Близькому Сході, в Азії та Африці, і ця дипломатія опирається на багаторічні взаємовідносини. Навіть якщо відкинути їхній зовнішній чинник, у ворога станом на позаминулий рік громадян чоловічої статі майже 68 мільйонів, у нас — 18. Середнє число підпадаючих під мобілізацію все одно буде в декілька разів більше, ніж маємо ми.
Світ може надати лише зброю та кошти, ніхто не хоче вмирати разом з нами. Наш супротивник — це не папуаси в лаптях, до яких вони звикли, і західний світ це розуміє. Жодна європейська країна не витримає схожу війну сам на сам за кількістю сил та засобів. Але вони всі живуть у своїй мильній бульбі.
Що стосується перемовин, ніхто не знає, як вони пройдуть. Ключовим для нас є знайти правильну мілітаристську дипломатію і вибудувати реальні, не паперові безпекові відносини. Уже маємо гарантії щодо ядерного роззброєння, а цей папірець нікому не потрібен, лише як фізичний доказ історичної халепи.
Всі домовленості, які відбудуться, однозначно не мають торкнутися нашої обороноздатності. Це наше і тільки наше право на захист. Допустивши якісь компроміси, нам прийде остаточний кінець.
Ми повинні бути ініціаторами «прифронтових» оборонних союзів, наприклад, з країнами Балтії. Переформатувати строкову службу та розвивати програми резервістів. Провести реформи в освітніх навчальних закладах — як профільних військових, так і військових кафедр, також шкільних програм «Захисту України» (ДПЮ). Обовʼязково збільшити кількість регулярного війська та навчатися, навчатися і ще раз навчатися. Все те, чого не хоче росія. Але це наша географічна «доля», хтось може просто поїхати, хтось — ні, але факт є факт.
Нарешті, потрібно вибудувати ідеологію української нації на найвищому рівні та інтегрувати її в підручники та національні програми. У нас є старі та нові герої, покоління мають рости на їхньому прикладі мужності, відданості та жертовності. У нас є свої Кріс Кайл та Маркус Латрелл у квадраті. Нам не потрібно висмоктувати з пальця історії виживання та стійкості... Це все має ожити через культурний образ, але свій, власний, не втрачений в американщині. Правда і тільки правда… Рекрутинг і тільки рекрутинг.
Слоганом на найближчі десять років мають стати слова: Мілітаризм, Ідеологія, Оборона.
👍42👏7❤6