Істина, яку знає кожен ветеран бойових дій, незалежно від конфлікту, полягає в тому, що війна - це битва, битва -
це боротьба, боротьба - це вбивство, а вбивство - це
травматичний особистий досвід для тих, хто воює.
Вбити іншу людину важко навіть у бою, оскільки це суперечить нашій природі та вродженим моральним принципам більшості людей. Частота прямих бойових зіткнень і відносна відстань між учасниками бойових дій також прямо пропорційна рівневі бойового стресу, який впливав на ветерана.
Незалежно від того, чи дійсно військовослужбовець натиснув на гачок, скинув бомбу або просто підтримав тих, хто це зробив, я ще не зустрічав жодного ветерана, який би воював і вважав свій внесок у вбивство іншої людини або особистий акт убивства особливо славним.
Необхідним - так.
Славним чи приємним - ні.
У бою воїни повинні психологічно дистанціюватися від сприйняття своїх супротивників як таких самих людей.
Противник стає мішенню або ціллю, або будь-яким іншим із принизливих епітетів, які відділяють «їх від нас». Бій стає
просто заняттям - роботою, яку треба виконати, частиною
твого обовʼязку, а вбивство - необхідним результатом. Це
командна робота, яку треба виконати швидко, ефективно,
без емоцій і з найменшими втратами для вашого підрозділу, для невинних людей і з найбільшою шкодою, завданою за найменший час вашому супротивнику. Потім ви з командою знову рухаєтесь уперед до наступної небезпечної зони й воюєте. Єдиний надійний шлях додому - це якнайшвидше та якнайефективніше подолати свого супротивника. Прямуючи цією дорогою, ти тихо сподіваєшся або молишся, що твої дії будуть успішні, не призведуть до загибелі товариша, не стануть причиною смерті невинного і що ти сам не станеш однією з тих злощасних жертв. Ти залишаєшся на цьому шляху всупереч своїм страхам, тому що команда, твоя нова родина братів чи сестер, дійсно потребує тебе, і ти готовий краще померти, ніж підвести їх. Ти живеш сьогоднішнім днем, повільно усвідомлюючи власну смертність, а також своє щораз більше бажання чіплятися
й боротися за кожну секунду життя. Ти зосереджений, на обличчі немає емоцій, і ти не дозволяєш собі такої розкоші, як «забагато рефлексії», мрій про домашнє вогнище, близьких, про майбутнє чи про повернення. Ти потай боїшся, що мить незосередженості може стати останньою для тебе, або, і це ще гірше, останньою для товариша через тебе.
Тому дозвольте застерегти: не підходьте до учасника бойових дій із запитанням, чи «вбивав» він когось, і не вдавайтеся до доброго «народного» психоаналізу.
Такі спроби спілкування бувають часто, але вони недолугі й свідчать про нерозуміння та несприйняття ветерана. Вони також багато що говорять про людину, яка намагається це зробити.
Натомість, будь ласка, визнайте, що між вами обома існує глибока ситуативна прірва, тому що вас там не було. Цю прірву дуже важко подолати, навіть коли ветерани намагаються розповісти про свій особистий досвід війни. Справжні учасники бойових дій найменше схильні відповідати на запитання або обговорювати деталі свого досвіду з відносно незнайомими людьми.
Скоріш за все, вони будуть ігнорувати вас і почуватися справжніми «прочанами» в чужій країні, а не заслуженими й шанованими членами нашої республіки.
Тому прийміть і не тисніть...

Щодо мене особисто, в мене ніколи не було докорів совісті чи морального вагання з приводу елімінаціі ворога.
Рік тому я прочитав цю фразу яка дуже зачепила і я намагаюсь на війні жити по цьому принципу:
«Не дай мені підійти до обличчя ворога і побачити там людину…»

Для мене московіти не люди, вони вороги.
В них був вибір не приходити сюди, в нас не було вибору - не захищатись…

Шукаємо в батальйон людину яка буде займатись соціальними мережами(інстаграм, телеграм).
Вміння працювати з відео редакторами(робити відео звіти нашої роботи) великий плюс.
Мобілізація через бригаду - ви точно попадете до нас.
Розглянемо варіанти СЗЧшників.

Така ж сама ситуація по пілотам всього що літає.

Мобілізація, перевод по відношенню(якщо вам його підпишуть)…

Навчання, забезпечення, колектив адекватних людей.

Під час Арденнської операції в грудні 1944 року передові частини СС прорвали американські позиції в Арденнському лісі, і деморалізовані американські підрозділи в паніці тікали маленькими дорогами, що виходили з Арденнського лісу, а нацисти йшли за ними буквально по п'ятах.
Мою частину, де я служив (82-га повітряно-десантна дивізія), було висунуто наперед із резерву, щоб допомогти зупинити просування ворога. Десантники 82-ї рухалися вдень і вночі, щоб створити блокпости на дорогах, що ведуть через Арденнський ліс, а також у них була місія, повноваження й відповідальність зібрати американців-втікачів і зупинити просування нацистів.
Саме це вони й зробили.
Там був американський танк, 30 тонн смерті, який їхав "по одній із цих маленьких доріг через ліс, утікаючи від німців. Біля дороги стояв один самотній десантник. Фотограф зафіксував образ цього молодого чоловіка з глибоко запалими очима, триденною щетиною, з М-1 Гарандом в одній руці та перекинутою через плече базукою. Він підняв руку, щоб зупинити танк, який тікав. І коли той зупинився, втомлений десантник подивився на командира танка й запитав:
Друже, ти шукаєш безпечне місце?
Так, - відповів командир танка.
Тоді припаркуй свій танк за мною, тому що я з 82 аеромобільної, - тож далі ці виродки не пройдуть.

Розумієте, як ця історія стосується й вас, мої побратими?
До кінця життя ви будете стикатися з людьми, які втікають. Вони тікатимуть від наркотиків, злочинності, бідності, насильства, тероризму й страху, який таїться в серці кожного чоловіка й кожної жінки.
Та ви маєте місію, повноваження й відповідальність стати й сказати: «Друже, сусіде, брате, сестро, приятелю, чи шукаєш ти безпечного місця?».
І вони скажуть: «Так».
Тоді ви скажете їм: «Тоді станьте за мною, тому що я солдат, тому що я воїн, і далі ці виродки не пройдуть!».
Розумієте, річ не в тому, щоб убивати, і не в тому, щоб умирати. Ми не всі покликані вбивати, і ми не всі покликані вмирати, але ми всі покликані служити нашій цивілізації в ці темні часи.
Йдеться про збереження й захист. Ідеться про те, аби служити й жертвувати собою. Йдеться про виконання брудної, відчайдушної, невдячної роботи - в кожен день вашого життя, в міру ваших можливостей, тому що ви знаєте, що якби ніхто не виконував цю роботу, наша цивілізація була б приречена.
Тож зараз, коли ви це робите і до кінця вашого життя - нехай Бог благословить вас, ваші родини й усі ваші починання.

Сталеві нерви яйця.

Ікони допомогли.

Те що стоїть на шляху,
Стає шляхом…

От Вам нова партія хуєсосів…

https://youtu.be/Rfo-qliL7a4?si=xE8KF7qOKeICb5UY

Бджоли не доказують мухам, що мед кращий за гівно…

Легко воювати,
коли воюють чужі діти і батьки…
(с) Розвідка Ноем

Від здачі в полон цілою позицією не чекайте ніхуя доброго.

Обставини бувають різними.
Але скільки уже було випадків, коли на ВП сидить стадо тіпів, у кожного в руках зброя, а до них в тупу закатують 2 підара і розкладають усіх на землю без бою.

І скільки ми пережили ситуацій, коли 2-3 в/с на позиції розматують підарські групи одну за одною, виконуючи одну просту дію - СТРІЛЯЮЧИ.