🔺Головною проблемою цієї війни, якщо говорити постфактум, є провал у мобілізації. Зовнішні чинники — це ті обставини, на які ми не можемо вплинути. Концентруючись на цих самих швидких рішеннях та західній допомозі, ми забили б»лт на те, щоб створити чітко визначені мобілізаційні умови. Завтра нам скажуть «ідіть н***й, бо Ізраїль почав війну з Іраном», і ми залишимось з тим, що є: військові, які вже просто фізично стерлись, з перспективою банально стати людьми з інвалідністю, не отримуючи поранень, і ті, хто через неправильну стратегію рекрутингу, а точніше — хаос через її відсутність, претворились на заляканий мобілізаційний фонд. У результаті цього всього ми тупо вріжемся у стіну свого ж непрофесіоналізму.

Я би х*й куди пішов у випадку, коли в тебе немає друзів на службі, або вони самі в умовах постійного виживання. Добровільно піти — дорівнює поставити життя на паузу та віддати його в руки невизначеності. В обмін на що?

Виключимо патріотичні та націоналістичні збудники. У 2024 році тим, хто відчуває поклик совісті, дай Боже, щоб виповнилось 21. А ті, хто підпадає під мінімальний мобілізаційний вік, не хочуть йти за власним бажанням. Просто тисячі чоловіків налякані тим, що їх заберуть на війну, що вони втратять свої бізнеси та комфортне життя в обмін на безтермінову посвяту себе країні. Люди платять баснословні кошти, аби тільки не сісти в потяг, або сісти, тільки в інший бік. У цьому ІПСО винне чи менеджмент?

Чому за майже три роки цієї їб**ої мʼясорубки не створити чіткі умови та терміни служби? Відповідь тут вже пізно шукати. Відпустити зараз тих, хто прослужив три роки, означає відпустити більшу частину армії, тому хй хто куди демобілізується. І питання не в тому, що я втомився. Питання — в державності, в умовах, у людському ресурсі та дієвих кроках.

Щоб забрати території, потрібно туди зайти ногами. Не на машинці заїхати чи дроном залетіти, а зайти ногами та закріпитись, знову ж таки завдяки людям.

Баста, ми вперлися в імпотентні рішення Заходу, а внутрішні проблеми, як не були вирішені, так і не починались навіть. Ми чекаємо нових союзників росіян… Світ молиться, щоб цього не сталось, бо відповіді на регулярні війська КНДР не буде.

Що має статись, щоб інші союзні країни захотіли виконати інтернаціональний борг? Армія рф біля кордону з НАТО? Такий собі сценарій…

Суть не в тому. Як країна, у нас є змога вести війну своїми людськими силами. І хоча зараз ми самі ж розтягли ці сили, залізши в Курськ, все одно ресурс ще є. Ресурс наляканий, не мотивований, але є. Питання в швидких та продуманих рішеннях формування умов та поетапного розуміння, що чекатиме мобілізованого.

Я не пробачу державі зниження мобілізаційного віку замість запропонованої альтернативи. Ми не Ізраїль, ми не воювали стільки років, не боролись з корупцією та не викорінили агентуру. Не маємо стільки зброї та налагодженої системи резервістів і не маємо національної ідеології, окрім ненависті. Для них ця боротьба має статус священної. А в нас більшість до сих пір не знає, хто ми такі є, і що то за визвольна боротьба.

Мене теж харить, що навколо багато п***жа, несправедливості. Одні вдають вояків, набиваючи аудиторії, інші приклеюються, аби в потрібний момент сказали за них: «то нормальні пацани». Інші сидять дома, бо бояться бути «вкраденими», треті банально відкупилися. Я розумію, що це схоже на природний відбір, еволюцію, завдяки якій сильніші та хитріші види пристосувалися й вижили. Але камон, на відміну від природної еволюції, у нас є свідомість і мораль, які дозволяють нам діяти інакше. Ми можемо свідомо робити вибір, заснований на етиці та відповідальності, а не просто на інстинктах чи особистій вигоді.

Чоловік не страшиться смерті, коли зачеплена гідність, стали на горло справедливості, або йому загрожує небезпека — він буде битися. Але чоловік здебільшого горда істота, яка хоче відповідного ставлення до себе, тим більше роблячи такий вибір. У держави ми статистика, нас сотні тисяч, але у самої людини життя одне. Щоб умовити його добровільно кинути на чашу терезів, потрібна тривала методична та патріотична робота.

Простіше кажучи — прищепити національну ідею з раннього віку. Зараз більш-менш вирішать ситуацію чіткі умови проходження служби та право самостійного вибору підрозділів.

Підсумую та забіжу наперед: вас все одно заберуть на війну. Хочеш піти в невизначеність? Ховайся. Я тебе розумію, з твоєю головою та колом спілкування я б також ховався. Але цей час настане — війні потрібні люди, і якщо ти ще тут, тебе заберуть.

Але є інший шлях — до нас, і якщо ти підійдеш нам, ми про тебе подбаємо. Як казав один Пантелійович: «Я не вмію заробляти мало, а заробляти багато загрожує моєму існуванню». У нашому випадку так само: вб»в@ти мало ми не вміємо, а багато — то занадто виснажливо.

Тому для нашої ефективності нам теж потрібні люди відпочилі та не затуркані.

Пиши @zeroday01029

P.S. Як і козацькому роду, переводу немає.