| 1989–2024 |
скляні квадрати неба
розбиваються дрібними уламками скла
в зіницях твоїх
проростають кульбаби й коріння пускають
а світ що міг би належати нам і за правом належить вгортається в плівку
крізь отвори-ночі дивиться в серце моє
геть змаліле
впивайся ж блакиттю доки
кисло-солодкі грона в роті твоїм
не стали зогнилі не станься
ві́дболем спогаду чуєш в цих стінах
пульсує майбутнє торкнися до стін
і нехай
проступить із них ця печаль вже бо осінь
самотня і тепла осінь
стискає в лещатах в обіймах смертельних
життя що триває пів подиху
і
в безмежжі згорілого степу вчувається ворон
у місті якому належиш вчувається пустка
в мені
я все ж сподіваюсь
востаннє
ти бачив
тепло
25–30.10.25
скляні квадрати неба
розбиваються дрібними уламками скла
в зіницях твоїх
проростають кульбаби й коріння пускають
а світ що міг би належати нам і за правом належить вгортається в плівку
крізь отвори-ночі дивиться в серце моє
геть змаліле
впивайся ж блакиттю доки
кисло-солодкі грона в роті твоїм
не стали зогнилі не станься
ві́дболем спогаду чуєш в цих стінах
пульсує майбутнє торкнися до стін
і нехай
проступить із них ця печаль вже бо осінь
самотня і тепла осінь
стискає в лещатах в обіймах смертельних
життя що триває пів подиху
і
в безмежжі згорілого степу вчувається ворон
у місті якому належиш вчувається пустка
в мені
я все ж сподіваюсь
востаннє
ти бачив
тепло
25–30.10.25
❤13
| колиска |
рік
вилизує руку часу
своїм язиком
встромляє в провалля ясен
вовчі різці щоб його
тобто час
вхопити за шию
хижою пащею
і
в нього ввійти
він
тобто рік
хоче зали́шитись в лоні часу
старцем що вмер немовлям
й ще
не спотворив світ
він
тобто рік
сонця і смерті
липне до шкіри вгризається в тіло
хижими ніздрями тягне
з тебе повітря а втім
він
тобто рік
сонця і смерті
заходить
в зеніт
05.11.25
рік
вилизує руку часу
своїм язиком
встромляє в провалля ясен
вовчі різці щоб його
тобто час
вхопити за шию
хижою пащею
і
в нього ввійти
він
тобто рік
хоче зали́шитись в лоні часу
старцем що вмер немовлям
й ще
не спотворив світ
він
тобто рік
сонця і смерті
липне до шкіри вгризається в тіло
хижими ніздрями тягне
з тебе повітря а втім
він
тобто рік
сонця і смерті
заходить
в зеніт
05.11.25
❤11🔥4
| ЗАРОДЖЕННЯ |
глевка цівка слини
тягнеться між тілами —
і стається між ними світло.
І родиться —
!день!
[ Квадратні дужки ]
Засіюйте землю, браття, —
любовʼю.
Вкладіть у зіниці —
любов.
Вкайданюйте руки —
любови заради.
| ДОРОСЛІШАННЯ |
Глевка цівка слини
тягнеться між тілами,
як слизька павутина,
сплетена лапами вічного майстра.
Вчишся ходити. Вчишся кричати
й ховати
від смерти,
але
—
непідсильно.
[ Квадратні дужки ]
Вповийте майбутнє, сéстри, —
любовʼю.
Вирощуйте в ребрах —
любов.
Зрікайтесь любови —
любови заради.
| ВІДХІД |
Коли останнє око, поглинуте тьмою,
згасне —
земля оселиться в ребрах
червоною ружею.
( смерть )
06.11.25
глевка цівка слини
тягнеться між тілами —
і стається між ними світло.
І родиться —
!день!
[ Квадратні дужки ]
Засіюйте землю, браття, —
любовʼю.
Вкладіть у зіниці —
любов.
Вкайданюйте руки —
любови заради.
| ДОРОСЛІШАННЯ |
Глевка цівка слини
тягнеться між тілами,
як слизька павутина,
сплетена лапами вічного майстра.
Вчишся ходити. Вчишся кричати
й ховати
від смерти,
але
—
непідсильно.
[ Квадратні дужки ]
Вповийте майбутнє, сéстри, —
любовʼю.
Вирощуйте в ребрах —
любов.
Зрікайтесь любови —
любови заради.
| ВІДХІД |
Коли останнє око, поглинуте тьмою,
згасне —
земля оселиться в ребрах
червоною ружею.
( смерть )
06.11.25
❤10👍1😱1
Скибко світла,
що селишся на рогівці ока,
ти прослизаєш у надра молочно-судинного моря, —
явись мені в радості й смутку,
стань поруч мéне, прийми у обійми
й приспи
мої нерозумні повіки.
Блукаю наосліп
в розбухлому череві ночі,
між стихлих надрізів
й порожніх дзеркал —
звідсіль визирає те-
-пла й жива
самотність.
Лиш промінь блукає,
як нерв,
в моїх ненаситних
очах.
10.11.2025
що селишся на рогівці ока,
ти прослизаєш у надра молочно-судинного моря, —
явись мені в радості й смутку,
стань поруч мéне, прийми у обійми
й приспи
мої нерозумні повіки.
Блукаю наосліп
в розбухлому череві ночі,
між стихлих надрізів
й порожніх дзеркал —
звідсіль визирає те-
-пла й жива
самотність.
Лиш промінь блукає,
як нерв,
в моїх ненаситних
очах.
10.11.2025
❤17👍2
Що знаємо ми,
окрім слів, що застрягли у горлі,
молитов за померлих,
паролів,
до яких не знайти вже імен?
Цілий світ у всевишній долоні
обертається —
ти в ньому тонеш,
дотягнувшись до значення. Болю —
а його, чуєш, любий, на всіх
буде вдосталь — ховай у кишені
все, що знаєш про мене і можеш,
заґратовуй віконниці й двері,
зачиняй-бо за мною наш дім.
Вже попереду мріють дороги,
з жовтим оскалом падає стиглий
й розбивається з тріскотом —
долі
заборонений радості плід.
Я виношую в венах беззбройні
(гострозубі й отруйні) думки
про часи, коли час — неподільно,
наче зітканий з двох випадкових,
необізнаних, збуджених тіл,
ще запалював ґнотик сріблястий
неокреслених формою
днів,
у яких ми,
не знаючи мови,
мовотвóрили світло, а втім:
нам вже порізно йти, нам ще довго
не знаходити радості, і
в невідомих тунелях блудити
поміж сірих тіней, поміж слів,
що зламались, застрягли у горлі, подробились на скалки — а ти
зачиняй-бо вже двері, бо протяг.
Заґратовуй віконниці.
Йди.
2025
окрім слів, що застрягли у горлі,
молитов за померлих,
паролів,
до яких не знайти вже імен?
Цілий світ у всевишній долоні
обертається —
ти в ньому тонеш,
дотягнувшись до значення. Болю —
а його, чуєш, любий, на всіх
буде вдосталь — ховай у кишені
все, що знаєш про мене і можеш,
заґратовуй віконниці й двері,
зачиняй-бо за мною наш дім.
Вже попереду мріють дороги,
з жовтим оскалом падає стиглий
й розбивається з тріскотом —
долі
заборонений радості плід.
Я виношую в венах беззбройні
(гострозубі й отруйні) думки
про часи, коли час — неподільно,
наче зітканий з двох випадкових,
необізнаних, збуджених тіл,
ще запалював ґнотик сріблястий
неокреслених формою
днів,
у яких ми,
не знаючи мови,
мовотвóрили світло, а втім:
нам вже порізно йти, нам ще довго
не знаходити радості, і
в невідомих тунелях блудити
поміж сірих тіней, поміж слів,
що зламались, застрягли у горлі, подробились на скалки — а ти
зачиняй-бо вже двері, бо протяг.
Заґратовуй віконниці.
Йди.
2025
❤12🔥2
Блукаю берлінськими вулицями в пошуках чогось невідомого — усміхаюся до себе в кожній вітрині, поспішаю кудись — у кожній вітрині, лякаюся себе теж — у кожній вітрині. Я не впевнена, чи маю право бути щасливою, але в жодному іншому місті я ще не була щасливішою, ніж тут.
Можливо, омана. Але.
__
Du bist mehr als sie. Du bist du
(Ти — більше, ніж вони. Ти — це ти)
з вистави
__
«Чорний Берлін вразив мене своїм рухом,
легким покотом тисяч і тисяч авто,
чорний Берлін заволік мою душу своїми випарами,
придавив мене, чужоземця, чорний Берлін мільйонами своїх ніг»
Михайль Семенко
__
На фото — Kaiser-Wilhelm-Gedächtniskirche. Костел без «даху» — памʼять про війну та руйнування. Поруч — концертна зала.
Шалено.
#берлінський_цикл
Можливо, омана. Але.
__
Du bist mehr als sie. Du bist du
(Ти — більше, ніж вони. Ти — це ти)
з вистави
__
«Чорний Берлін вразив мене своїм рухом,
легким покотом тисяч і тисяч авто,
чорний Берлін заволік мою душу своїми випарами,
придавив мене, чужоземця, чорний Берлін мільйонами своїх ніг»
Михайль Семенко
__
На фото — Kaiser-Wilhelm-Gedächtniskirche. Костел без «даху» — памʼять про війну та руйнування. Поруч — концертна зала.
Шалено.
#берлінський_цикл
❤13🔥1
| Маринка |
«Не викидай хліб», — казала мама,
змітаючи крихти зі столу
в долоні.
«Не нехтуй хлібом, — казала вона, —
не грайся з хлібом,
бо буде голод».
Моя мама, донька білоруски й грузина,
приїхала в цю країну на пів століття пізніше й завжди повторювала:
«Хліб — всьому голова».
«Всьому голова», — говорила я, скручуючи мʼякі хлібні кульки.
«Всьому голова», — вимовляла, потай вкидаючи їх у синтепоновий тулуб смуглявої ляльки Маринки, яку ненавиділа за її імʼя.
«Всьому голова», — кричала на неї, коли та дивилась повз мене своїми великими блакитними очима так,
наче ось-ось розкаже про наш секрет.
Двадцять років потому
я розповідаю про нього
із власної волі.
Маринка досі мовчить.
Проте ці великі блакитні очі
дивиться на мене
повз міста і країни.
Тобі пощастило не знати голод.
Тобі пощастило не знати голод.
Тобі пощастило не знати голод.
Сказала б вона.
Якби могла, звісно ж.
22.11.25
«Не викидай хліб», — казала мама,
змітаючи крихти зі столу
в долоні.
«Не нехтуй хлібом, — казала вона, —
не грайся з хлібом,
бо буде голод».
Моя мама, донька білоруски й грузина,
приїхала в цю країну на пів століття пізніше й завжди повторювала:
«Хліб — всьому голова».
«Всьому голова», — говорила я, скручуючи мʼякі хлібні кульки.
«Всьому голова», — вимовляла, потай вкидаючи їх у синтепоновий тулуб смуглявої ляльки Маринки, яку ненавиділа за її імʼя.
«Всьому голова», — кричала на неї, коли та дивилась повз мене своїми великими блакитними очима так,
наче ось-ось розкаже про наш секрет.
Двадцять років потому
я розповідаю про нього
із власної волі.
Маринка досі мовчить.
Проте ці великі блакитні очі
дивиться на мене
повз міста і країни.
Тобі пощастило не знати голод.
Тобі пощастило не знати голод.
Тобі пощастило не знати голод.
Сказала б вона.
Якби могла, звісно ж.
22.11.25
❤8🙏5
____
Небо над містом холодне. Я ще ніколи не бачила таких вертикальних хмар.
Тепер постійно хочеться спати. Почуваюсь ведмедем.
____
Wie viel ist zu viel?
____
Була в музеї з античними експонатами.
Складно повірити, що люди могли створювати таке тисячі років тому — від монументально-масивних глеків і статуй до тендітних фігурок з деталізацією, на яку й нині мало хто здатен.
Пофоткала б значно більше, але лише наприкінці дізналась, що це дозволено🙂↕️
____
Раніше я стресувала від розмов німецькою. Тепер стресувати доводиться німцям, бо якщо вони мене не розуміють, це більше не мої проблеми. Бог терпів — і їм велів.
____
Ну і з найкращого — сьогодні вдалось закрити збір на 30 000 грн.
#берлінський_цикл
Небо над містом холодне. Я ще ніколи не бачила таких вертикальних хмар.
Тепер постійно хочеться спати. Почуваюсь ведмедем.
____
Wie viel ist zu viel?
____
Була в музеї з античними експонатами.
Складно повірити, що люди могли створювати таке тисячі років тому — від монументально-масивних глеків і статуй до тендітних фігурок з деталізацією, на яку й нині мало хто здатен.
Пофоткала б значно більше, але лише наприкінці дізналась, що це дозволено🙂↕️
____
Раніше я стресувала від розмов німецькою. Тепер стресувати доводиться німцям, бо якщо вони мене не розуміють, це більше не мої проблеми. Бог терпів — і їм велів.
____
Ну і з найкращого — сьогодні вдалось закрити збір на 30 000 грн.
#берлінський_цикл
❤15
Хороші українські цигарки, які привіз Василь, потрохи закінчуються.
___
Час тут іде якось інакше. За 1,5 години в метро я не встигаю навіть відкрити PDF з електронною книжкою. Дні пролітають повз, як паперові літачки. Берлін стає ріднішим, ніж Київ, якому належали всі мої мрії. Страшно.
___
У транспорті безхатьки в брендовому одязі сплять, розкинувшись на 4 сидіння. На вулицях — запах трави й глінтвейну. Біля універу — слизький тротуар і десятки велосипедів. Десь у чатах — забула відписати берлінському поету.
Соромно.
Переживем.
____
А вірші — вони усе ще не пишуться. Тому поки без них.
#берлінський_цикл
___
Час тут іде якось інакше. За 1,5 години в метро я не встигаю навіть відкрити PDF з електронною книжкою. Дні пролітають повз, як паперові літачки. Берлін стає ріднішим, ніж Київ, якому належали всі мої мрії. Страшно.
___
У транспорті безхатьки в брендовому одязі сплять, розкинувшись на 4 сидіння. На вулицях — запах трави й глінтвейну. Біля універу — слизький тротуар і десятки велосипедів. Десь у чатах — забула відписати берлінському поету.
Соромно.
Переживем.
____
А вірші — вони усе ще не пишуться. Тому поки без них.
#берлінський_цикл
❤11👍2
| sei! |
З глибин підземелля, з родовищ лиха,
із темних підвалів і чорних ущелин —
ти ж мене з ночей створив і виткав,
ти ж мені світло вплітав між вени.
Час обгортає іззовні й точить
камінь наріжний тонким металом.
Світ обертається домом — хочеш,
стану я світом,
як ще не стала?
Ти ж мене з іншої міри вийняв,
ти ж мене змислив з проміння й сонця —
день, що минає, на шкірі пише
щось про народження дня, в якому
ріки сплетуться в єдине море,
хмари пливтимуть на хвилях тиші.
Час обгортає іззовні, з ночі
ти ж бо сторив мене — й сонцем
змислив.
04–06.12.25
З глибин підземелля, з родовищ лиха,
із темних підвалів і чорних ущелин —
ти ж мене з ночей створив і виткав,
ти ж мені світло вплітав між вени.
Час обгортає іззовні й точить
камінь наріжний тонким металом.
Світ обертається домом — хочеш,
стану я світом,
як ще не стала?
Ти ж мене з іншої міри вийняв,
ти ж мене змислив з проміння й сонця —
день, що минає, на шкірі пише
щось про народження дня, в якому
ріки сплетуться в єдине море,
хмари пливтимуть на хвилях тиші.
Час обгортає іззовні, з ночі
ти ж бо сторив мене — й сонцем
змислив.
04–06.12.25
❤13
Фб нагадав, що 3 роки тому зʼявився епізод подкасту, в якому, Ростик ставить серйозні запитання, а я серйозно розповідаю.
Навіть і не скажеш, що колись разом пили пиво за гаражами.
Слухати тут:
https://youtu.be/t3XkE35oZ00
Навіть і не скажеш, що колись разом пили пиво за гаражами.
Слухати тут:
https://youtu.be/t3XkE35oZ00
🙏4❤1😁1
Ганна створює різні прикольні штуки у ШІ. Й поділилася зі мною піснею за моїм найновішим віршем.
Я зазвичай крінжую від ШІ-треків, але цього разу —✨✨✨
Я зазвичай крінжую від ШІ-треків, але цього разу —✨✨✨
«Хрестики-нулики», грудень 2025.
Папір А4, олійні фарби (суха техніка), повітряний пластилін, фломастер.
#берлінський_цикл
Папір А4, олійні фарби (суха техніка), повітряний пластилін, фломастер.
#берлінський_цикл
❤16👏3