Дякую

me, just before a new publication is about to happen

Ритмічні удари часу під діафрагму. Склавшись навпіл, легко вписатись у безсмисловий хаос навколо. Все ж таки, значення в мапі, а не в землі. Саме тому музеї так легко кон-текстом захоплюють сенси. Залишившись спустошеним, простір продукує шум. Помилка - й кольори абортовані. Безкінечно складатись навпіл не можна, доведеться наводити порядок. Шлунковий сік вже роз'їдає мову, яку ми згодували власним машинам. Вартісність захована у незліченних очах, розшитих по крилам, тож час виривати їх, щоб задобрити землю. І тоді можна продовжувати спіраль повернення. Але останній крок гусне у фрактальному поділі. Як відбутись безкінечному кроку, маючи доступ лише до моменту? Укритись звуком, ігноруючи текст? Текст, загорнутий у нескінченність, змушує лише постійно перепосилатись на себе, "щоб не забути щось важливе"... Будьмо!

Весна, літо, осінь, зима... і знову весна

Подібно тому як перетравлюються мережею реакції більш живіючих моментів, повторюване до сухості в роті "після перемоги" перестає означати. Якої перемоги? Ті самі вхідні "навіть якщо відновити кордон, це не відміняє ракет та необхідності його тримати", ті самі вихідні "єдиний запобіжник, це знищення [можливостей] імперії". Наголошена відсутність [деталей як і після] є майже ідеальним відкладеним посиланням.

Партеногенез суб'єктності питання цікаве (Вставити жарт про "свідомість народжується не в мозку, а на майдані"), проте для кольорових революцій придбаної фарби не буває достатньо. А значить, народжувати складне з простого ще вчитись і вчитись, технологічно, соціокультурно, політично... І ніяк не після, а лише задля

Дякую всім хто поширив, люблю всіх хто задонатив. Сформувалась потреба у зарядних станціях. Реквізити ті самі, збір не закривався, попередньо зібрані кошти пішли на придбання тепловізору

❤️

sexual tension between you and the person who edited the wikipage you created

Декада за декадою, тане вкотре перший сніг

Іноді руки тягнуться по наукову фантастику, тож цього разу до списку згаданих на каналі книжок додаємо “Children of Time” by Adrian Tchaikovsky. Час виходить з ладу, фундаментальні вузли семантичної павутини чіпляються за розриви у світосприйнятті, а головне - павуки одомашнюють мурах. Ну нравиця мені як воно еволюціонує, розколюється щоб потім зіткнутися і дивиться на всесвіт розуміючими очима. Слава нановірусу - the dead language lives on

Ютуб підкидує читання Іздрика про Прохаська, Жадана, Андруховича. Ну, а мені що, як каже алгоритм місяць варитись у Забужко - добре, дає Стасіневича - дякую. Подкаст наразі без назви - спасибі. Шануй машину, і не ображений нею будеш