Another сміхуйочка, бо нагадую, моє життя то суцільний цирк.
Босс під час міту з командою:
- Катя, don’t push the horses, ти бляха як на спідах, я ще не дочитав цей слайд, а ти вже щось там коментуєш!
- це тому що я на спідах.
- …..
- …..
- Катя, вибач, я не це мав на увазі
Don’t come on me, it was yesterday. Я на сікліві.
Босс під час міту з командою:
- Катя, don’t push the horses, ти бляха як на спідах, я ще не дочитав цей слайд, а ти вже щось там коментуєш!
- це тому що я на спідах.
- …..
- …..
- Катя, вибач, я не це мав на увазі
Don’t come on me, it was yesterday. Я на сікліві.
😁14🌚2
The Empress of Salt and Fortune
Прекрасно, всім рекомендую. Це новелла, вона настільки коротка, що я прочитала її за годину. Є переклад на українську.
Що відбувається
Молодий клерік та його птаха-компаньонка збирають хроніку життя великої імператриці, що правила країної 60 років і тільки но нещодавно померла. В своїх пошуках вони відвідують відаллений монастир, в якому імператриця провела колись роки вигнання, і розмовляють з її старою служницею. З її розповідей вони збирають свою хроніку і дізнаються як саме чужа і ненависна власному чоловіку імператриця змогла підняти повстання.
Розповідь по структурі є розповіддю служниці про минуле зі вставками їх діалогів з клериком в теперишньому. Трошки нагадує Імʼя Вітру, за форматом, не за стилем.
Що мені сподобалося
• Стиль та мова. Отримала просто невимовне насолодження під час читання.
• Ненадійний оповідач. Майже все що ми знаємо про цю історію, ми знаємо від служниці. І навіть якщо у флешбеках вона здається трошки наївною дівчиною, цю історію розповідає жінка що майже все своє життя провела при дворі і була близькою подругою і чи не єдиною конфіданткою правительки. Так що вона вертить цю історію як хоче зважаючі на свою власну мотивацію.
• Ambiguity. Ніщо ніколи не говориться прямо, читачу, як і клерику, треба самим здогадуватися що стоїть за всім цим символізмом і як розвивалися події. Жодний сюжетний поворот не подається прямо. Зажди тільки натяки та метафори, і ви знаєте як я таке обожнюю.
• Головна героїня. Не абстрактно, хоче мені подобаються вони обоє, а скоріше цей письменницький прийом. Історія розповідає про імператрицю, вона є рушійкою сюжету і основною акторкою всіх подій, але з іншого боку, вона є просто posthumous character в історії служниці. Це історія життя їх обох, але в першу чергу - оповідачки.
• Empress of Salt and Fortune. По перше, крута naming convention. По друге, мені подобається наскільки ці два слова в титулі насправді сплетені в сюжет.
• Сюжетні повороти. Мені здається це дуже складно - дійно зберігати саспенс коли кінець відомо наперед. Але в кінці новели є зовсім непередбачуваний ось-це-поворіт і це прекрасно.
• Сама ідея того, що це розповідь для архіву. Цікаво що служниця абсолютно впевнена що держава не розвалиться після її розповіді. Це звісно ще один натяк для читача.
• Китай та Вʼєтнам as inspirations.
• Theys ans pocs.
Що мені не сподобалося
• Мало
(так, я в курсі що там є друга книжка, але вона про інше)
Короче, як ви зрозуміли, дуже раджу. Є переклад на українську, правда я не впевнена в його якості. 9,5/10
Прекрасно, всім рекомендую. Це новелла, вона настільки коротка, що я прочитала її за годину. Є переклад на українську.
Що відбувається
Молодий клерік та його птаха-компаньонка збирають хроніку життя великої імператриці, що правила країної 60 років і тільки но нещодавно померла. В своїх пошуках вони відвідують відаллений монастир, в якому імператриця провела колись роки вигнання, і розмовляють з її старою служницею. З її розповідей вони збирають свою хроніку і дізнаються як саме чужа і ненависна власному чоловіку імператриця змогла підняти повстання.
Розповідь по структурі є розповіддю служниці про минуле зі вставками їх діалогів з клериком в теперишньому. Трошки нагадує Імʼя Вітру, за форматом, не за стилем.
Що мені сподобалося
• Стиль та мова. Отримала просто невимовне насолодження під час читання.
• Ненадійний оповідач. Майже все що ми знаємо про цю історію, ми знаємо від служниці. І навіть якщо у флешбеках вона здається трошки наївною дівчиною, цю історію розповідає жінка що майже все своє життя провела при дворі і була близькою подругою і чи не єдиною конфіданткою правительки. Так що вона вертить цю історію як хоче зважаючі на свою власну мотивацію.
• Ambiguity. Ніщо ніколи не говориться прямо, читачу, як і клерику, треба самим здогадуватися що стоїть за всім цим символізмом і як розвивалися події. Жодний сюжетний поворот не подається прямо. Зажди тільки натяки та метафори, і ви знаєте як я таке обожнюю.
• Головна героїня. Не абстрактно, хоче мені подобаються вони обоє, а скоріше цей письменницький прийом. Історія розповідає про імператрицю, вона є рушійкою сюжету і основною акторкою всіх подій, але з іншого боку, вона є просто posthumous character в історії служниці. Це історія життя їх обох, але в першу чергу - оповідачки.
• Empress of Salt and Fortune. По перше, крута naming convention. По друге, мені подобається наскільки ці два слова в титулі насправді сплетені в сюжет.
• Сюжетні повороти. Мені здається це дуже складно - дійно зберігати саспенс коли кінець відомо наперед. Але в кінці новели є зовсім непередбачуваний ось-це-поворіт і це прекрасно.
• Сама ідея того, що це розповідь для архіву. Цікаво що служниця абсолютно впевнена що держава не розвалиться після її розповіді. Це звісно ще один натяк для читача.
• Китай та Вʼєтнам as inspirations.
• Theys ans pocs.
Що мені не сподобалося
• Мало
(так, я в курсі що там є друга книжка, але вона про інше)
Короче, як ви зрозуміли, дуже раджу. Є переклад на українську, правда я не впевнена в його якості. 9,5/10
❤4
I want to give you all some unsolicited advise
Про нейродивіргентність. Я багато з ким з вас говорив по лічкам, на тему як зрозуміти що саме цей лейбл може бути applicable. Працює також для всяких ЛГБТ+ досвідів та осяєнь.
Ось unsolicited порада: не читайте описи клінічних симптомів, читайте досвід людей, що з цим живуть.
І звісно тут дісклеймер: знати клінічний опис стану важливо, але ці критерії дуже важко прикласти на себе без прикладів. Як мінімум, бо вони написані для нейротипових професіоналів.
Ось наприклад: діагностичними критеріями аутизму є literal thinking and disinterest in small talk. І через цю хрінь дуже легко проскочити і подумати що воно ж не про мене, мільйони людей роблять цю помилку. Бо цей опис не дає розуміння як literal thinking відчувається з середини, бо ти, username, ти ж не сприймаєш все буквально, тобі ж подобається трєпаться ні про що. В ту ж коробку - black and white morality, following rules.
Ніякі діагностичні крітеріх не описують ось цю постійну тривожність і оверсінкінг який присутній в купи нейровідмінних. Те як люди сидять і годинами прокручують різноманітні варіанти розвитку подій в голові, чисто бо треба якось вивезти соціальну інтеракцію. Чи коли проходяться по списку з пʼяти речей і все одно забувають три. Чи коли мозок вимикається під час розмови.
Одне з перших питань на моєму АДХД ассесменті було "чи ок тобі стояти в черзі". Було дуже показово.
P.S. це не про ✨тільки в нейровідмінних є голос в голові✨ чи щось таке. Тупим людям і повноцінний ассессмент з колегією психіатрів не допоможе.
Про нейродивіргентність. Я багато з ким з вас говорив по лічкам, на тему як зрозуміти що саме цей лейбл може бути applicable. Працює також для всяких ЛГБТ+ досвідів та осяєнь.
Ось unsolicited порада: не читайте описи клінічних симптомів, читайте досвід людей, що з цим живуть.
І звісно тут дісклеймер: знати клінічний опис стану важливо, але ці критерії дуже важко прикласти на себе без прикладів. Як мінімум, бо вони написані для нейротипових професіоналів.
Ось наприклад: діагностичними критеріями аутизму є literal thinking and disinterest in small talk. І через цю хрінь дуже легко проскочити і подумати що воно ж не про мене, мільйони людей роблять цю помилку. Бо цей опис не дає розуміння як literal thinking відчувається з середини, бо ти, username, ти ж не сприймаєш все буквально, тобі ж подобається трєпаться ні про що. В ту ж коробку - black and white morality, following rules.
Ніякі діагностичні крітеріх не описують ось цю постійну тривожність і оверсінкінг який присутній в купи нейровідмінних. Те як люди сидять і годинами прокручують різноманітні варіанти розвитку подій в голові, чисто бо треба якось вивезти соціальну інтеракцію. Чи коли проходяться по списку з пʼяти речей і все одно забувають три. Чи коли мозок вимикається під час розмови.
Одне з перших питань на моєму АДХД ассесменті було "чи ок тобі стояти в черзі". Було дуже показово.
P.S. це не про ✨тільки в нейровідмінних є голос в голові✨ чи щось таке. Тупим людям і повноцінний ассессмент з колегією психіатрів не допоможе.
❤10
Найкраща їжа евер. Серйозно, можу це хоч кожен день їсти, але по зрозумілим причинам не буду.
Це full Irish breakfast. Від full English його відрізняє інший бекон, white and black pudding, інший хліб та революційні вайби.
Можливо я був би менше радий бачити жирнючі штуки, якби б спав більше трьох годин (дві з яких в літаку) і в Дубліні не було б капець мокро. Але велл.
Це мій подарунок мені, поїздка в улюблене місто з жахливою погодою. Буду писати про пригоди.
Це full Irish breakfast. Від full English його відрізняє інший бекон, white and black pudding, інший хліб та революційні вайби.
Можливо я був би менше радий бачити жирнючі штуки, якби б спав більше трьох годин (дві з яких в літаку) і в Дубліні не було б капець мокро. Але велл.
Це мій подарунок мені, поїздка в улюблене місто з жахливою погодою. Буду писати про пригоди.
❤20
Думка на полях. Як же круто опинитися в місці де майже всі розмовляють мовою якою я думаю десь 35% своїх думок
❤4🔥4
Найкраще що я бачила про дойчебан.
Щоб ви розуміли, це взагалі інший кінець міста. Це як сказати що потяг поїде від Академмістечка на Либідську, але насправді ми їдемо на Дарницю через Троєщину.
Що мені на руку звісно, я буду дома на 30 хвилин раніше 🤣
Людям навколо мене не так пощастило, вони виглядають трохи pissed.
P.S. зараз 23:11 і він ще нікуди не поїхав. Але мені це все одно краще.
Щоб ви розуміли, це взагалі інший кінець міста. Це як сказати що потяг поїде від Академмістечка на Либідську, але насправді ми їдемо на Дарницю через Троєщину.
Що мені на руку звісно, я буду дома на 30 хвилин раніше 🤣
Людям навколо мене не так пощастило, вони виглядають трохи pissed.
P.S. зараз 23:11 і він ще нікуди не поїхав. Але мені це все одно краще.
😁4
Дублін (ірл. Балє-Ага-Кліа)
Обожнюю Дублін. Він мені невимовно сподобався ще в перший раз, рівно 6 років тому. Але тоді мені ще ні з чим було порівнювати, тому він мене просто вразив своєю чистотою, європейскістю і тим, наскільки він маленький. Тоді я був ще молодим і наївним, думав що всі столиці великі, це виявилося неправдою.
Тепер мені є з чим порівнювати і скажу так, найбільше з усіх європейських міст, він нагадує мені Осло - в першу чергу, своєю сучасністю. Незважаючі на те, що там повно старезних будівель які бачили ще ірландське повстання, це також одна з IT столиць світу. Біля доків розташований новенький офісний квартал зі всякими фінансовими біржами, поруч купа кондо для стартаперів. Я бачила мало міст в Європі, що роблять акцент не на своїй історичній частині.
Але історії там повно і від неї нікуди не подітися. Вона відчувається як стара рана, така що навіть добре загоєна залишає некрасивий шрам. Щоб не бачити, треба ходити з заплющеними очами, а краще не виходити з аеропорту взагалі. Не знаю навіть як це описати, але я думаю ви розумієте.
Дублін це старезні бари з дубовими стінами і купою чорно-білих фото, охайні парки з вічнозеленою травою і нарцисами, райони з миленькими приватними будинками як у кіно, модні офіси зі скляними стінами, смердючі незрозуміло чим доки, готичні католицькі церкви, купа маленьких магазинчиків, сучасне мистецтво, чайки у місті і річка Ліффа.
Він вбирає в себе кожну краплину сонця, бо бачить бог його там небагато. Тихий і сонний на околицях, буремний в центрі, бо там люди вивалюються з барів і плещуть гіннесом на перехожих. Заможний, інтернаціональний і туристичний. Складно повірити що ще 30 років тому це було одно з найбідніших міст ЕС, бо тепер це одне з найбагатших.
Дублін правда маленький, але це дозволяє йому зберігати один спільний вайб - на відміну від того ж Берліну, який зібраний з клаптиків наче петчворк. Він уособлює собою європейську культуру як вона є, гарно це чи погано я не знаю, але я вам точно кажу.
Порівнянно з Німеччиною, люди дуже привітні. Смол ток у культурі, незнайомці купу раз мені підказували що краще зробити і куди краще піти. Я так купив книгу в одній маленькій конркультурній лавці (видану в Берліні, не питайте) і мені дали квиток на якийсь photo exhibition, було прекрасно.
Єдине що конкретно підбішує, треба купляти спеціальну карту для того щоб пересуватися місцевим транспортом, або платити налом exactly the price. Велл, проте проїзд дешевий як порівняно з іншими цінами.
Ірландська природа це звісно окрема тема, але її треба не в місті дивитися, тому я потім якось окремо напишу.
Обожнюю Дублін. Він мені невимовно сподобався ще в перший раз, рівно 6 років тому. Але тоді мені ще ні з чим було порівнювати, тому він мене просто вразив своєю чистотою, європейскістю і тим, наскільки він маленький. Тоді я був ще молодим і наївним, думав що всі столиці великі, це виявилося неправдою.
Тепер мені є з чим порівнювати і скажу так, найбільше з усіх європейських міст, він нагадує мені Осло - в першу чергу, своєю сучасністю. Незважаючі на те, що там повно старезних будівель які бачили ще ірландське повстання, це також одна з IT столиць світу. Біля доків розташований новенький офісний квартал зі всякими фінансовими біржами, поруч купа кондо для стартаперів. Я бачила мало міст в Європі, що роблять акцент не на своїй історичній частині.
Але історії там повно і від неї нікуди не подітися. Вона відчувається як стара рана, така що навіть добре загоєна залишає некрасивий шрам. Щоб не бачити, треба ходити з заплющеними очами, а краще не виходити з аеропорту взагалі. Не знаю навіть як це описати, але я думаю ви розумієте.
Дублін це старезні бари з дубовими стінами і купою чорно-білих фото, охайні парки з вічнозеленою травою і нарцисами, райони з миленькими приватними будинками як у кіно, модні офіси зі скляними стінами, смердючі незрозуміло чим доки, готичні католицькі церкви, купа маленьких магазинчиків, сучасне мистецтво, чайки у місті і річка Ліффа.
Він вбирає в себе кожну краплину сонця, бо бачить бог його там небагато. Тихий і сонний на околицях, буремний в центрі, бо там люди вивалюються з барів і плещуть гіннесом на перехожих. Заможний, інтернаціональний і туристичний. Складно повірити що ще 30 років тому це було одно з найбідніших міст ЕС, бо тепер це одне з найбагатших.
Дублін правда маленький, але це дозволяє йому зберігати один спільний вайб - на відміну від того ж Берліну, який зібраний з клаптиків наче петчворк. Він уособлює собою європейську культуру як вона є, гарно це чи погано я не знаю, але я вам точно кажу.
Порівнянно з Німеччиною, люди дуже привітні. Смол ток у культурі, незнайомці купу раз мені підказували що краще зробити і куди краще піти. Я так купив книгу в одній маленькій конркультурній лавці (видану в Берліні, не питайте) і мені дали квиток на якийсь photo exhibition, було прекрасно.
Єдине що конкретно підбішує, треба купляти спеціальну карту для того щоб пересуватися місцевим транспортом, або платити налом exactly the price. Велл, проте проїзд дешевий як порівняно з іншими цінами.
Ірландська природа це звісно окрема тема, але її треба не в місті дивитися, тому я потім якось окремо напишу.
❤17