Ось список який я хочу роздрукувати і кинути прям в обличчя людям які кажуть що adhd is a gift, a superpower, чи як вони там кажуть

Shit, that is comorbid/associated with ADHD/Autism

POTS (Postural Orthostatic Tachycardia Syndrome)
Migraines
Tension headaches
Joint hypermobility
Mussels hypertension
Ehlers-Danlos syndrome
Early arthritis
Gut issues
Digestion problems
Sensory issues
Heat hypersensitivity
Endometriosis
Fibromyalgia
Fatigue syndromes
Sleep problems
Complex PTCD
Generalised anxiety disorder
Depression
Obsessive-compulsive traits
Dissociations
Eating disorders
Addictions
Borderline personality disorder
Avoidant personality disorder
Epilepsy
Dyslexia
Dyspraxia
….
…
..

Associated означає що це все зустрічається серед людей з адхд/аутизмом в декілька разів частіше ніж в середньому по популяції. Звісно не означає що кожна штука буде наявна в кожній людині.

Я пишу адхд/аутизм, бо ці дві штуки коморбідні одна до одної на більше ніж 50% і зараз вважається, що вони базуються на одних і тих же фундаментальних відмінностях в організмі.

Why they need everything spelled out

Це штука яка мене конкретно підбішує у сучасному фікшені і я хочу про це поговорити. Помічали таку тенденцію, що зараз кожен сюжетний поворот needs to be spoon-feed to the reader?

Сюжетні деталі, зацепки, думки, колір шкіри, plot and premise, головна ідея, кожен іnternal turmoil - все повинно бути розжовано і покладено тобі у рота, бо раптом ти, читач, не зрозумієш що тобі тут намагаються сказати.

Це наприклад причина чому я ніколи не любила книги Ребеки Куанг, хоча вона чудова письменниця (по пізнім книгам видно). Це причина чому я кидаю деякі інші книги, бо мене задовбало що в мене забирають більшу частину задоволення від читання.

І найжахливіше, я навіть не можу сказати що це uncalled for. Ось наприклад зараз в англомовному інтернеті несеться величезний скандал через новий фільм "Wuthering Heights", по Буремному Перевалу Емілі Бронте. Назва фільму в лапках, бо він саме так і називається. Режисерка пояснила що по суті це реінтерпритація, такий собі спогад з дитинства, self insert fanfic по мотивам.

І йой най буде звісно, але Гіткліф у романі не був білим і це є дуже важливим моментом в книзі. Звісно зараз у цьому фанфіку його грає білий як hot, horny сметна Джейкоб Елоді і половина інтернету зараз газлайтить сама себе кажучі що "Гіткліф ніколи не описувався як POC".

Що є правда, він описувався як a dark-skinned gipsy in aspect. Вкладаючи це (і все інше) в аналітику епохи, можна достатньо впевнено сказати що він не нормальний англійський джентельмен, ні за походженням, ні за кольором шкіри. Враховуючи що фільм то фанфік і дивитися я його не буду, мені не так сильно жме білий актор, як оцей ідіотський селф газлайтинг.

І так усюди. Якщо цього не сказано прямо, цього немає в книзі крапка. Якщо один з героїв має психічний розлад, про це повинно бути сказано, навіть якщо вся книга написана від POV психованого підлітка який навіть таких слів не знає. Якщо в грі наявний нон-байнері персонаж, то обовʼязково ж треба вставити сучасну гендерну теорію в фентезійний світ з усіма потрібними термінами. Ось там виявилося що Нетфлікс просить в своїх шоу раз по пʼять проговорювати основну завʼязку, бо інакше люди не дивляться.

Тут ще можна покричати про тренд на погляд на усе на всіті через сучасні стандарти, але це інша тема і це щось про людську природу.

І знову ж скажу що це not uncalled for. Десяті були наповнені квірбейтінгом і незрозумілими описами без конкретики. Will they/won't they, are they gay, race does not exists here блаблабла. Нещодавно Ребека Яррос невимовно відхватила за опис свого Зейдена як tan, dark and brunet, це розцінилося як намагання виїхати на кривій козі інклюзивності.

Так що я розумію в цілому чого так відбувається, тут ще винен сам сучасний світ який налаштовує нас на постійне поглинання інформації. Але все таки, я приводила приклади які стосуються кольору шкіри, але це стосується буквальвано всіх можливих сюжетних поїнтів.

Мотивації, характери, ворлбілдінг, ось-це-повороти просто накидуються на читача як болячки зі скарбнички Пандори. І це ж можна зробити красиво, ось Сандерсон майже носом нас тикає в те що в Каладіна депресія, в Ренаріна аутизм, в Ясни атеїзм, Бог існує і з Рлайном і так все зрозуміло. Але він робить це красиво, так що I'm not mad about it at all.

Короче, дякую що прослухали мій беззмістовний рант, все що я хотіла сказати - на сторінках Володарю Перстнів ніде не написано чому Фродо сів на той корабель and I want it like this.

Здається моя можливість читати книжки (і занудствувати) повернулася. Відразу кажу, це був DNF, тому не знаю наскільки взагалі чесно писати ревью, але я все одно напишу.

The Grace of Kings

Дуже багато чула про цю книгу (хорошего), відкрила минулого року і зрозуміла що вона не йде. Я вирішила що книга хороша і проблема в мені, закрила і вирішила повернутися до неї з більш чистим розумом. Повернулася, вирішила що проблема не в мені, воно мені просто не подобається.

Що це: Епічна історія про свіжесформовану імперію, що розвалюється майже відразу після смерті імператора-обʼєднувача. Сюжет концентрується на двох лідерах різних повстань - lovable rogue Куні Гару та blood knight Мата Цунду - що спочатку стають друзями, але через різні погляди на світ ніяк не можуть порозумітися.
Засновано на реальний подіях на політичній кризі після смерті Цінь Ши Хуан-ді.

Що мені сподобалося:
- Головні герої, особливо той який lovable rogue. Хоча дати персонажу імʼя Куні, it's a choice. Він заснований на постаті Лю Бана, а його контерпарт - Сян Юя. Читати про їх молодість та дорослішання було цікаво, плюс в Куні чудові стосунки з його дружиною. Мата це такий жорстокий японський самурай що трошки занадто сильно любить вбивати.
- Діалоги. Дуже вітієвато і з референсами на класику, красиво.

Що мені не сподобалося:
- Стиль. Як на мене воно якось flat. Плюс вітієваті китайські діалоги міксуються з сучасними словами і порядком слів у реченні.
- Жанр. Це не characters driven epic fantasy, це не псевдоісторична хроніка, це не міф. Я чесно кажучі не знаю що це.
- Багато персонажів яких я не маю можливості запамʼятати, хоча в мене ніколи немає з цим проблем в інших книгах.
- Помітно що написано чоловіком. Мало жіночих персонажів з власною agency, взагалі мало жіночих персонажів. Навіть боги-покровителі кожного острову і ті майже всі чоловіки.
- Джиа, дружина Куні. Чудовий персонаж, дуже подобається. В мінусах бо її real conterpart це звісно ж молода імператриця Люй (та сама) і це така прекрасна можливість створити неймовірну жіночу персонажку, але ніт. Downplayed for the sake of modern reader.
- Незрозумілий POV. Воно то історична хроніка, то перескакує між point of view різних персонажів. Особливо це здається зайвим коли тобі посеред показують точку зору мужика якого випілять на наступній сторінці.
- Дуже багато культур. Воно і Китай, і Японія, і Океанія. Що абсолютно норм, великий світ. А ось аллюзії на грецьких та римських богів трошки дивні як на мене, як і стьоб над відомою цитатою Марії Антуанети.

Причина DNF:
Власне незрозумілість жанру. Я не можу втямити як читати цю книгу, навіть якщо дуже цікаво що там станеться з героями потім і їх взаємодія дійсно крута. Книгу постійно колбасить між історичною хронікою та описом пригод героїв, ніколи не погружаючись сильно в жодного персонажа. Історична хроніка це само по собі прекрасно і незвично, мені би сподобалась така книга, але для цього треба мати in world narrator, а не third-person omniscient. Тоді це був би міт і це не він. Плюс воно ще й постійно скаче у third-person limited and it's giving me a headache.
Плюс тут ще проблема з моїми завищенними очікуваннями звісно, опис занадто епічний щоб не схопити таке з полиці.

Кому сподобається:
Людям які кайфують від історичних книг. Я на повному серйозі зараз.

Короче, я не розумію що це/10

Мене просили викладати фото їжі. Тримайте фото.

Поділюся з вами своїм unhinged adhd лайфгаком.

Один з наймерзенніших симптомів цього стану, це executive disfunction. Коли ти дуже хочеш щось зробити, але просто фізично не можеш. Не тому що ти ліниве створіння, а бо тіло буквально впадає у ступор і іноді навіть в істеричні стани, навіть якщо мотивація присутня.
Може відбуватися як зі справами які хочеться зробити для власного задоволення, так і з тим що робити взагалі не хочеться, але якщо не зробити - наслідки будуть жахливими. В обох цих ситуаціях з мотивацією все ок, але до біса ту мотивацію коли в тебе дисрегуляція дофаміну.

Ось мій жахливий лайфгак:
Коли мені треба робити справу і в мене ступор, спершу я йду і перемикаются. Роблю все щоб почуття of the infinite doom покинуло моє тіло і я буквально не думаю про те що мені треба зробити. Після чого я сідаю робити іншу таску яка за відчуттями ще гірше за попередню. Це важливо, таска повинна бути гірше.
Зазвичай в такому випадку мій мозок вибере приємніше з цих двух стільців і зробить таску №1.

Чи це ідеально? Well no, but what will you suggest?

Подивилася Die Zauberflöte (Магічна флейта) сьогодні.

Це опера Моцарта. Дуже визначна, бо в оригіналі німецькомовна. В ті часи мовою опер вважали виключно італійську, тому Моцарт вирішив повийобуватися. Він також напхав туди неймовірно складних жіночих вокалів для головної злодійки, виключно бо одна з його родичок могла виконати цю партію.

Ммм, було дуже нудно 😅
Не бути мені поціновувачем опер, як ви бачите.

Власне я йшла послухати ту саму Арію Королеви Ночі з неймовірними вокалами і це було прекрасно. До того ж ще попала на якусь відому виконавицю що зазвичай працює в Дрездені. Реально прям вау. Як і весь інший вокал і всі інші перформери.

Сюжет нудний. Стало цікавіше як тільки я почала уявляти що це історія про двох підлітків які вступили в культ. Я би ще подивилася постановку з класичними костюмами, бо сьогодні вони були як з 19 сторіччя і не такі епатажні.

В оперу я точно ще піду, чисто через субтитри двома мовами. Я стільки нових слів сьогодні вивчила.

Фоток немає бо фоткати неможна. Тепер я знаю де найкрутіші місця за мало грошей.

Мені принесли ілюстрацію до назви каналу

Джоан Роулінг відправляла Еппштейну приватнe запрошення на бродвеське Cursed Child.
В 2018 році.

Друзі, мені дуже треба хтось поговорити про транс/нб експіріенс. Якщо вам таке ок, прийдіть до мене в лічку пліз.

Не те питання з яким я хочу приходити коли воно недоречно.

Усюди в інтернеті пишуть що HBO готується знімати лайв екшн по bg3.

Також усюди згадують, що робити серіал буде Крейг Мейзін, автор The Last of Us. Що неймовірно круто, але в моїх очах не так круто як його ж Чорнобиль. Обидва цих серіали далекі від D&D, але він явно вміє робити серіали по іграм.

Короче, в мене змішані відчуття. З одного боку Крейг Мейзін. I mean, what could possibly be better. З іншого - HBO, які чесно кажучі постійно hit or miss. Подивитися хоча б на те що вони зробили з Грою Престолів. Наскільки мені подобається їх новий Knight of the Seven Kingdoms, настільки ж я плююся на їх же House of the Dragon. Meh.

Плюс. Чого всіх так пре від лайв екшену, могли б зробити анімацію.

Дивитися це я звісно буду. І так вже купив підписку через Дунка та Егга (остання серія просто розйоб).

Давно не бачила цю особу без окулярів. Але наче ж непогано.

Я не можу їсти. Зовсім

Колись давно я писав тут резолюцію - в цьому каналі не буде ниття, тільки мій особистий досвід. І його не буде. Я не ок, але я знаю що з цим робити. Це також не запит на співчуття та обіймочки, я навпаки прошу їх мені не кидати.

Але я зрадію порадам, якщо ви знаєте що з цим робити. А загалом давайте разом подивимося на цікавий кейс нервового зриву.

Взагалі я не перший раз доводжу себе до ручки, але зазвичай це відбувається на ментальному рівні. Ну знаєте, тривожність і неможливість нормально ні про що думати. Завдяки моїм старанням покращити своє психічне здоровʼя протягом минулого року, моя менталка зараз сильно краще ніж могла би бути. Впевнений що пару років тому ситуація би виглядала сильно інакше.

Але моє тіло відмовляється виконувати свої базові фінкції. Я не можу їсти і я не можу спати. Спати це взагалі окрема навичка для мене. Я людина, якій потрібен здоровий сон як можна частіше (інакше голова болить), але мені завжди було складно спати. Засинання по декілька годин та кортізолові прокидання о 5 ранку це моя норма. Я пʼю від цього пігулки і вони допомогають. Зазвичай.

Я все ще пʼю пігулки і майже не можу спати зараз. Мій мозок тримається на стимуляторах і здатен виконувати тільки невідкладне. Невідкладне це робота. And fine, I dealt with that before, not a big deal.

Ось неможливості їсти зі мною ніколи не траплялося. Я взагалі люблю пожерти і зазвичай з радістю втопчу мільйон різноманітних калорій, плюс мій мейтененс це достатньо велика цифра як для afab персони. І звісно, звісно я знаю що моя реакція на стресс це відсутність апетиту, але не повністю ж на цілий тиждень.

Раніше в таких ситуаціях я чекав поки відчуття голоду пересилить і я зможу затовкати в себе хоч щось. Це не допомогає зараз, голод не пересилює.

Я не можу дивитися на їжу. Я не можу думати про їжу. Я майже не можу жувати їжу. Останні два дні я втовкую в себе питні йогурти та протеїнові шейки, трошки з фруктами. Я навіть не відчуваю що ці протеїнові шейки на смак як срака, бо в них хоча б є, well, протеїн. Ще на початку тижня було трохи краще, але ситуація ускладнюється.

Ні, це точно не якась хвороба. Так, це точно mental breakdown, інші симптоми присутні. Хоча я дуже радію що моя остання нервова клітина тримається.

В дні занадто мало годин для того щоб зробити всі справи що треба. Я багато чого наобіцяв і не виконав, якщо я щось обіцяв вам - я щиро вибачаюся. Прошу нагадати мені на вихідних. Я сьогодні знову не висплюсь, занадто багато справ і занадто мало годин. Але можливо завтра буде краще.

Якщо в вас є якісь ідеї як втовкати в себе їжу, будь-ласка напишіть.

Неочікувана сторона роботи проджект менеджером це біль у горлі після тяжкого робочого дня. Хто зрозуміє, той зрозуміє.

6,5 годин мітів. На всіх з яких я активний учасник.

Що круто, я люблю свою роботу. Але горло болить.

I’m stressed, so it’s time for some stress baking, obviously.

Unfortunately, I’m still having tastebuds of an autistic toddler, which I hope is temporary (I’m doing better).

So this is a French tart with raspberry curd and white chocolate lemon ganache on top. No recipe because nobody in sane mind will cook that.

Розмови з психіатром

- so, just to let you know, don’t mix this pills with cocaine or similar drugs
- are you sure you are supposed to tell me that?
- well. we are in Berlin

- aaaaa, why am I so nervous today?
- *deadpan* because you didn’t take your pills today

- maybe you will be fine without pills for some time
- or no, I’m addicted now
- careful, don’t say that to me

- so, I’m prescribing you multiple of different pills and you can mix them however you like
- what, really?
- *deadpan stare* really

- *long description of how I can take this pills*
- so like cocaine?
- well….

Ну і ще сміхуйочки, бо моє життя це суцільний балаган.

Як ви напевно знаєте, я достатньо багато працюю зі спортивними івентами. Так склалося, що через пару місяців буде проходити чемпіонат світу по футболу - FIFA World Cup 2026.
Моя робота дуже тісно повʼязана з проектами, що треба заделіверити до цього самого ворлдкапу і я почала називати ці проекти FIFA portfolio, just out of convenience.
Моєму керівнику це не подобається, бо FIFA то організація, а не івент. Я вважаю що яка різниця, треба щось швидке. Але не хочете, як хочете, називаємо World Cup.

... що честно кажучі трохи mouthfull, тому всі пішли скорочувать.
Тепер в нас є топ пріоріті WC портфоліо.

Я просила колег не називати наші проекти WC, але воно розповсюджується як чума.
Сьогодні тіммейт спитав як там туалетне портфоліо поживає.

I'm fuming.

Дожилися блять. Босс відправив мене на примусовий сіклів 💅
Велл. Є за що

Another сміхуйочка, бо нагадую, моє життя то суцільний цирк.

Босс під час міту з командою:
- Катя, don’t push the horses, ти бляха як на спідах, я ще не дочитав цей слайд, а ти вже щось там коментуєш!
- це тому що я на спідах.
- …..
- …..
- Катя, вибач, я не це мав на увазі

Don’t come on me, it was yesterday. Я на сікліві.

The Empress of Salt and Fortune

Прекрасно, всім рекомендую. Це новелла, вона настільки коротка, що я прочитала її за годину. Є переклад на українську.

Що відбувається
Молодий клерік та його птаха-компаньонка збирають хроніку життя великої імператриці, що правила країної 60 років і тільки но нещодавно померла. В своїх пошуках вони відвідують відаллений монастир, в якому імператриця провела колись роки вигнання, і розмовляють з її старою служницею. З її розповідей вони збирають свою хроніку і дізнаються як саме чужа і ненависна власному чоловіку імператриця змогла підняти повстання.

Розповідь по структурі є розповіддю служниці про минуле зі вставками їх діалогів з клериком в теперишньому. Трошки нагадує Імʼя Вітру, за форматом, не за стилем.

Що мені сподобалося
• Стиль та мова. Отримала просто невимовне насолодження під час читання.
• Ненадійний оповідач. Майже все що ми знаємо про цю історію, ми знаємо від служниці. І навіть якщо у флешбеках вона здається трошки наївною дівчиною, цю історію розповідає жінка що майже все своє життя провела при дворі і була близькою подругою і чи не єдиною конфіданткою правительки. Так що вона вертить цю історію як хоче зважаючі на свою власну мотивацію.
• Ambiguity. Ніщо ніколи не говориться прямо, читачу, як і клерику, треба самим здогадуватися що стоїть за всім цим символізмом і як розвивалися події. Жодний сюжетний поворот не подається прямо. Зажди тільки натяки та метафори, і ви знаєте як я таке обожнюю.
• Головна героїня. Не абстрактно, хоче мені подобаються вони обоє, а скоріше цей письменницький прийом. Історія розповідає про імператрицю, вона є рушійкою сюжету і основною акторкою всіх подій, але з іншого боку, вона є просто posthumous character в історії служниці. Це історія життя їх обох, але в першу чергу - оповідачки.
• Empress of Salt and Fortune. По перше, крута naming convention. По друге, мені подобається наскільки ці два слова в титулі насправді сплетені в сюжет.
• Сюжетні повороти. Мені здається це дуже складно - дійно зберігати саспенс коли кінець відомо наперед. Але в кінці новели є зовсім непередбачуваний ось-це-поворіт і це прекрасно.
• Сама ідея того, що це розповідь для архіву. Цікаво що служниця абсолютно впевнена що держава не розвалиться після її розповіді. Це звісно ще один натяк для читача.
• Китай та Вʼєтнам as inspirations.
• Theys ans pocs.

Що мені не сподобалося
• Мало
(так, я в курсі що там є друга книжка, але вона про інше)

Короче, як ви зрозуміли, дуже раджу. Є переклад на українську, правда я не впевнена в його якості. 9,5/10