Арнольд Джозеф Тойнбі про «радянську дипломатичну школу»:
Арнольд Джозеф Тойнбі (1889-1975), відомий історик та філософ історії, був експертом у ряді важливих питань повоєнної міжнародної політики. Ще б пак – сучасники називали його одним з найпопулярніших та найуспішніших істориків. Міжнародна політика того часу мала великий запит на приватну аналітику, що стосувалась різних країн, регіонів, народів та їх «цивілізаційних особливостей». І ця аналітика часто впливала на міжвоєнний та повоєнний устрій світу. З 1943 р. Тойнбі був головою дослідницького відділу британського міністерства зовнішніх справ у питаннях післявоєнного облаштування світу. Також, він мав невеличкий (але дуже успішний) приватний «аналітичний центр», який першочергово складався з 3-х людей: його особи, помічника та машиністки, що набирала тексти. Якщо коротко, робота цієї групи полягала у зборі й опрацюванні інформації на потрібну тему, аналіз і створення експертного висновку для «замовника» з питань історії, культури, релігії, спадщини регіону, цивілізаційних особливостей, форми влади, ментальності й актуальної політики, тощо. Вже пізніше його долучали як консультанта під час Корейської війни та багатьох інших питань, що стосувались політики у країнах Африканського та Азійського регіонів.
Тойнбі був присутній (в різному статусі) на двох повоєнних міжнародних конференціях в Парижі – у 1919 та 1946 роках. У своєму щоденнику він залишив цікаві думки про особливості укладання угод і ведення переговорів делегаціями різних країн. Зокрема, приділив увагу «радянській школі» дипломатії та особі Молотова, якого називав «професійним» і «потішним». За словами Тойнбі, Молотов міг годинами спокійно зривати процес перемовин, затягувати час навіть у «найелементарніших питаннях» (с), зводячи будь які ініціативи до абсурду. Тобто для всіх ставало очевидним, що він витрачає час виключно для того, щоб сильно роздратувати своїх опонентів та отримати завдяки цьому «психологічну перевагу».
Тойнбі підкреслює, що така перевага насправді була дуже несуттєвою - ці «розважальні сеанси» ніколи не приводили до укладання серйозних угод і не приносили значного виграшу у своїх опонентів. Навіть більше, після них інші делегації ставали впертими у тих питаннях, у яких збирались піти на поступки для СРСР:
«Слабкість російського стилю дипломатії в тому, що вони переграють. Роблячи ставку на досягненні повної перемоги, причому не лише в суттєвому, але й в дрібницях, вони часто випускають можливість досягти важливої мети, котрої вони могли б досягти, якби не провокували у іншої сторони таке бажання демонструвати впертість…».
#текст #дипломатія #чтиво
Арнольд Джозеф Тойнбі (1889-1975), відомий історик та філософ історії, був експертом у ряді важливих питань повоєнної міжнародної політики. Ще б пак – сучасники називали його одним з найпопулярніших та найуспішніших істориків. Міжнародна політика того часу мала великий запит на приватну аналітику, що стосувалась різних країн, регіонів, народів та їх «цивілізаційних особливостей». І ця аналітика часто впливала на міжвоєнний та повоєнний устрій світу. З 1943 р. Тойнбі був головою дослідницького відділу британського міністерства зовнішніх справ у питаннях післявоєнного облаштування світу. Також, він мав невеличкий (але дуже успішний) приватний «аналітичний центр», який першочергово складався з 3-х людей: його особи, помічника та машиністки, що набирала тексти. Якщо коротко, робота цієї групи полягала у зборі й опрацюванні інформації на потрібну тему, аналіз і створення експертного висновку для «замовника» з питань історії, культури, релігії, спадщини регіону, цивілізаційних особливостей, форми влади, ментальності й актуальної політики, тощо. Вже пізніше його долучали як консультанта під час Корейської війни та багатьох інших питань, що стосувались політики у країнах Африканського та Азійського регіонів.
Тойнбі був присутній (в різному статусі) на двох повоєнних міжнародних конференціях в Парижі – у 1919 та 1946 роках. У своєму щоденнику він залишив цікаві думки про особливості укладання угод і ведення переговорів делегаціями різних країн. Зокрема, приділив увагу «радянській школі» дипломатії та особі Молотова, якого називав «професійним» і «потішним». За словами Тойнбі, Молотов міг годинами спокійно зривати процес перемовин, затягувати час навіть у «найелементарніших питаннях» (с), зводячи будь які ініціативи до абсурду. Тобто для всіх ставало очевидним, що він витрачає час виключно для того, щоб сильно роздратувати своїх опонентів та отримати завдяки цьому «психологічну перевагу».
Тойнбі підкреслює, що така перевага насправді була дуже несуттєвою - ці «розважальні сеанси» ніколи не приводили до укладання серйозних угод і не приносили значного виграшу у своїх опонентів. Навіть більше, після них інші делегації ставали впертими у тих питаннях, у яких збирались піти на поступки для СРСР:
«Слабкість російського стилю дипломатії в тому, що вони переграють. Роблячи ставку на досягненні повної перемоги, причому не лише в суттєвому, але й в дрібницях, вони часто випускають можливість досягти важливої мети, котрої вони могли б досягти, якби не провокували у іншої сторони таке бажання демонструвати впертість…».
#текст #дипломатія #чтиво
👍14❤10
Коукей Коджіма, сучасний японський художник, який працює з натуральними пігментами на шовку. У його картинах переважно пейзажі –позачасовий образ гір, лісу та річок, у вічному циклі змін однієї пори року на іншу. Ідилічний образ, який людина ще не пристосувала до власних потреб.
Для настрою, трохи меланхолійних вражень від японських пейзажів, які залишив український письменник, мандрівник та сходознавець Степан Левинський (1897-1946): «Гори. Скрізь, де кінчається море, виростають понурі, темнуваті, заокруглені, як яблука. Вони зарисовані білими водоспадами, значать межі людського і Божого. На їхніх шпилях, як на Олімпі, мешкали боги, що потім зійшли униз і запанували над людьми… Збоку оселя, позаду густого бамбукового гаю, високо на узгір’ї схована серед дерев стоїть святиня... Ця скромна святиня, ці кедри, ця тиша, це та межа, що через неї єднаються природа з людиною. Це – немов інтимне й одночасно церемонне побачення з нею, природою, що ним так дорожить японська вдача…».
#Японія #мистецтво
Для настрою, трохи меланхолійних вражень від японських пейзажів, які залишив український письменник, мандрівник та сходознавець Степан Левинський (1897-1946): «Гори. Скрізь, де кінчається море, виростають понурі, темнуваті, заокруглені, як яблука. Вони зарисовані білими водоспадами, значать межі людського і Божого. На їхніх шпилях, як на Олімпі, мешкали боги, що потім зійшли униз і запанували над людьми… Збоку оселя, позаду густого бамбукового гаю, високо на узгір’ї схована серед дерев стоїть святиня... Ця скромна святиня, ці кедри, ця тиша, це та межа, що через неї єднаються природа з людиною. Це – немов інтимне й одночасно церемонне побачення з нею, природою, що ним так дорожить японська вдача…».
#Японія #мистецтво
❤35
🖼️Виїзд султана Магмуда ІІ з воріт палацу Топкапи (Стамбул, 1809). Колекція Музею Вікторії та Альберта. Робота виконана невідомим грецьким майстром, який найвірогідніше працював у майстерні Константина Капидагли, знаменитого османо-грецького палацового живописця. На картині зображено султана Магмуда ІІ, який щоп’ятниці здійснював виїзд на молитву до мечеті, в оточенні власної охорони. Султана майже не видно за пишними головними уборами, прикрашеними страусиним пір’ям. Цю роботу у невідомого грецького майстра замовив Стратфорд Каннінг (1786-1880), британський дипломат ірландського походження й багаторічний посол Британської імперії в Стамбулі. Картина поєднує в собі риси традиційної османської мініатюри з «європейською» візуальною традицією, про що, зокрема, нагадує наявна перспектива у зображенні. Картина є частиною більшої серії полотен про зовнішній вигляд і побут османського двору.
#Османська_імперія #мистецтво #Стамбул
#Османська_імперія #мистецтво #Стамбул
👍21❤3
🖼️«Каннон верхи на драконі» (1890), від Харади Наоджіро (1863-1899), японського художника, що працював у західному стилі «йога». Колекція Національного музею сучасного мистецтва в Токіо. За однією з версій, натурницею для образу Каннон була Ямамото Канае, мати художника.
✍️Спочатку Харада Наоджіро вивчав західний стиль в Японії, у школі Такахаші Юїчі. З 1884 р. в Німеччині, у Габріеля фон Макса, під керівництвом якого зацікавився європейським сакральним мистецтвом. «Каннон верхи на драконі» зображена у білому вбранні, з вербовою гілкою та чашею в руках. Картина богині стала своєрідним підсумком «німецького періоду» життя художника. Вона вразила сучасників глибиною та майстерним поєднанням реалістичного європейського стилю з традиційним японським релігійним сюжетом. Після повернення в Японію, художник відкрив власну студію. Нажаль, прожив він недовго та пішов з життя через хворобу у віці 36 років.
#Японія #мистецтво #буддизм
✍️Спочатку Харада Наоджіро вивчав західний стиль в Японії, у школі Такахаші Юїчі. З 1884 р. в Німеччині, у Габріеля фон Макса, під керівництвом якого зацікавився європейським сакральним мистецтвом. «Каннон верхи на драконі» зображена у білому вбранні, з вербовою гілкою та чашею в руках. Картина богині стала своєрідним підсумком «німецького періоду» життя художника. Вона вразила сучасників глибиною та майстерним поєднанням реалістичного європейського стилю з традиційним японським релігійним сюжетом. Після повернення в Японію, художник відкрив власну студію. Нажаль, прожив він недовго та пішов з життя через хворобу у віці 36 років.
#Японія #мистецтво #буддизм
❤22💔3
Є цікаве зображення, яке найчастіше підписують «Алі Ґерей у битві під Віднем 1683 р.», або «Портрет невідомого татарського вершника». Цей портрет представника роду Ґереїв створив Якоб вон Зандрарт (1630-1708), відомий німецький гравер, картограф, видавець та засновник знаменитої Академії витончених мистецтв у Нюрнбергу. Зображення з колекції Veste Coburg (Кобург). Якоб Зандрарт був дуже продуктивним та успішним майстром, який створив більше 400 ілюстрацій та портретів для енциклопедій, географічних, біографічних, історичних та ін. видань. Окремим напрямом його роботи була картографія. Зокрема, він створював чудові карти Східної Європи, й зокрема України (знання про які скоріше за все черпав від Боплана). Зображення «Алі Ґерея» дуже цікаве й деталізоване: з елементами кінської збуї, обладунків, зброї та спорядження. Задній фон теж демонструє сюжет із походу на Балкани (можливо Угорщину), а нижня частина містить пояснення до ілюстрації та титулатуру.
#Крим #кримські_татари #мистецтво
#Крим #кримські_татари #мистецтво
👍13❤12
Пʼятничне:
🖼️"Чоловік в кафе", від Фаїка Хасана (1914-1992), впливового іракського художника та скульптора, який захоплювався європейським імпресіонізмом і кубізмом, поєднуючи їх з національними сюжетами та стилем.
#мистецтво #Iрак #чай #джума
🖼️"Чоловік в кафе", від Фаїка Хасана (1914-1992), впливового іракського художника та скульптора, який захоплювався європейським імпресіонізмом і кубізмом, поєднуючи їх з національними сюжетами та стилем.
#мистецтво #Iрак #чай #джума
❤11👍4