Нарешті вийшла моя стаття, присвячена кримськотатарським кисетам в колекції Національного музею історії України. За консультації і допомогу щиро дякую моїй подрузі Есмі Аджієвій, голові ГО "Алєм". А також тим хто читав, радив і рецензував.
На прикладі невеликої, але репрезентативної колекції, ми хотіли показати, як за тривалий час свого побутування в Криму у якості “гаманця”, “кишені”, “торбинки” для грошей, дрібних речей і тютюну, кисети набули ширшого соціального і культурного контексту, ставши помітним аксесуаром традиційного вбрання, нагородою у кінних змаганнях і боротьбі "куреш", індикатором соціального статусу, а також важливою частиною звичаїв та обрядів кримських татар, зокрема весілля. Окрім цього, увага приділена класифікації та атрибуції кисетів за їх формою, розмірами та призначенням.
У ширшому контексті ця група предметів привертає увагу до проблеми долі культурної спадщини кримських татар та обставин формування музейних зібрань, які неможливо досліджувати у відриві від долі кримськотатарського народу. Тож велика увага у статті приділена обставин походження кисетів, більшість з яких потрапили в Київ вже після депортації кримських татар. В результаті багатьох політичних причин (зокрема й цензурі та конструюванню негативного образу кримських татар в СРСР), подібні колекції позбавлялись атрибуції та локальних назв кримськотатарською мовою. Багато цікавих матеріалів про побутування кисетів в культурі кримських татар не увійшли у статтю (через обʼєм), але вони обов'язково будуть розкриті у наступному перевиданні каталогу "Спадщина. Miras. The Heritage" в майбутньому.
#Крим #кримські_татари #стаття
https://oriental-world.org.ua/index.php/journal/article/view/776

На кілька тижнів занурився у написання нової науково-популярної статті, яка незабаром має вийти друком. Строки були стислі для моєї "амбітної" ідеї, тож майже не писав нічого на канал. Поки стаття не вийшла, тримайте цікавий епізод про те, як Богдан Хмельницький з сином Тимошем святкували Великдень у Бахчисараї у 1648 році:
✍️Весною 1648 р. Богдан Хмельницький разом з козацькою делегацією та сином Тимошем прибули в Крим, щоб переконати Іслама Ґерея надати їм військову й політичну підтримку. Козаків поселили неподалік Хансараю, в помешканні заможного бахчисарайського вірменина. Так сталось, що на ці дні припало ще й свято Великодня. Після тривалих аудієнцій у хана, в неділю козаки почали святкувати одразу дві події - Великдень та свої дипломатичні успіхи. Супроводжувалось це святкування гучними пострілами з козацьких самопалів у повітря. Іслам Ґерей почув цей шум навіть зі свого палацу, тож запитав з якого приводу цей галас? На що отримав відповідь, що у козаків своє свято - "Байрам Великий". Дізнавшись про причини такої радості, з поваги до християнського звичаю він надіслав козакам ще "три куффи вина, пять биковъ и пятнадцать баранов, що Хмельницкий одобравши, велел козакам своимъ пити, гуляти и частейше з мушкетовъ палити…". Подальщі події ви чудово знаєте - розпочалось козацьке повстання, яке згодом переросте у Козацьку революції.
Більше цікавих сюжетів буде після виходу статті😊
#текст #Крим #кримські_татари #Бахчисарай

Майже "хрестоматійний" портрет Іслам ІІІ Ґерея на коні, роботи Бальтазара Монкорне (1600-1668), французького художника, гравера та ілюстратора. Майстер прославився популярною серією гравюр «Королівські портрети», у якій зобразив десятки найвидатніших володарів і діячів XVII століття. Уважно придивіться до титулатури Іслама Ґерея, там є цікава деталь.
#мистецтво #Крим #кримські_татари

Політика СРСР на деколонізованому «Сході» в 1960-1980-х роках: неоколоніалізм, теорія «соціалістичної орієнтації» чи постколоніальний підхід?
✍️Поки ще не повернувся до роботи, ділюсь статтею, яку ми підготували у співавторстві з Олександром Ковальковим, сходознавцем, доктором історичних наук та моїм хорошим другом. Стаття історіографічна й присвячена концепціям, які використовували в часи «холодної війни» для тлумачення політики СРСР щодо держав Азії та Африки після формального здобуття ними незалежності. Зокрема, йдеться й про ті ідеї, з допомогою яких радянська влада обґрунтовувала власну експансію та боротьбу за сфери впливу на Глобальному півдні.
Оскільки класична колоніальна теорія нерозривно пов’язувала такі поняття, як «капіталізм» і «колоніалізм», на СРСР та його відносини із залежними від неї державами чи регіонами цей дискурс не поширювався. СРСР використовувала деколоніальні ідеї як інструмент культурного, ідеологічного, політичного й військового протистояння в «холодній війні». І справа тут не лише у підтримці революційних рухів в колоніях «західних» держав.
Радянська влада вибудовувала стійку систему політичної домінації й контролю у країнах Азії та Африки, нарощувала свою фактичну присутність, формувала у ключових сферах життєдіяльності цих держав прошарок лояльної для себе еліти: чиновників, військових, митців, промислової інтелігенції, тощо. Це цілком відповідає універсальним колоніальним практикам, але з іншою ідеологічною основою. І цей напрямок досі використовується сучасною Росією. У цьому контексті наводимо кілька реальних прикладів, як сучасні африканські політики в своїх інтерв'ю підтримують російське вторгнення, аргументуючи свою позицію відпочинком в «Артеку» чи навчанням в Києві у 1960-80-х роках.
У цьому ж контексті ми розглядаємо теорію «країн соціалістичної орієнтації», яких в СРСР чітко протиставляли «соціалістичним країнам» (на «заході» такої різниці просто не існувало). З допомогою теорії «соціалістичної орієнтації» СРСР обґрунтовував свою «співпрацю» з державами у яких: 1. При владі формально перебували «марксистсько-ленінські» партії, що декларували свій «соціалістичний курс»; 2. Країнами, що формально дотримувались «немарксистських» теорій соціалізму, але мали «дружній курс» до СРСР - зокрема, надавали підтримку у голосуванні в міжнародних організаціях, тощо. СРСР визнавала ці країни такими, що «рухаються у напрямку соціалізму» та прийдуть до нього колись у майбутньому - звісно під мудрим керівництвом СРСР.
📌Щоб не переказувати зміст, запрошую читати за посиланням:
https://journals.cusu.in.ua/index.php/history/article/view/692
#стаття #текст #колоніалізм #постколоніалізм

Інформативний випуск «Телебачення Торонто» про українських військових, які були у складі миротворчого контингенту в Боснії. В якості запрошеного спікера – Катерина Шимкевич, кандидатка історичних наук та експеркта «Аналітичного центру балканських досліджень».
У випуску детально розбирають багато цікавих фактів, свідчень та пізніших «міфів» про ці подїї. А також частково дають відповідь на питання, чому такі сміливі дії українських миротворців у порятунку цивільних боснійців майже не висвітлювались в Україні? Відповідь досить реалістична: 1. У 2000-х роках українська влада не акцентувала на цих подіях увагу через позицію Росії, яка не визнає геноцид у Сребрениці; 2. Світове співтовариство не дуже прагне згадувати про ганебний для себе час та власні вчинки («пасивні заяви про глибоке занепокоєння»), які призвели до збільшення жертв серед цивільних;
#Боснія #Балкани #відео
https://www.youtube.com/watch?v=Fdq901xxKOA&ab_channel=%D0%A2%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D0%B1%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%D0%A2%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%BD%D1%82%D0%BE

Вибір між «кавою» та «пивом», як метафора зовнішньополітичного курсу Гетьманщини:
Цікавий фрагмент з листування коронного гетьмана Яна Собеського та Юрія Хмельницького 1669 року, у якому український гетьманич жаліється на своє становище бранця в Речі Посполитій. Після нарікань на польську владу й Павла Тетерю, якого він досить "поетично" називає «filius perditionis ethomo abominabilis Tetera…» («син погибелі й мерзенна людина...»), Юрій Хмельницький критикує коронного гетьмана за власний полон, зазначаючи, що не вірить обіцянкам Корони та «…волію вже пити каву турецьку, а ніж німецьке пиво…». Вислів «турецька кава» є посиланням на дипломатичні відносини з Османською імперією і Кримським ханством, де цей популярний напій був частиною повсякденного й палацового етикету. В той же час «німецьке пиво» користувалось попитом серед шляхти, репрезентуючи таким чином польську гостинність. Принаймні так це виглядає з ласта Юрія Хмельницького😅
Юрій Хмельницький був дуже освіченою людиною. В його листах трапляється багато афоризмів і літературних сюжетів, тож їх дуже цікаво читати.
#кава #їжа #пиво #дипломатія #Гетьманщина #Османська_імперія #Річ_Посполита

9 серпня о 13.00 запрошую на кураторську екскурсію, присвячену Міжнародному дню корінних народів.
https://www.facebook.com/events/773831685205260?acontext=%7B%22event_action_history%22%3A[%7B%22surface%22%3A%22user_timeline%22%7D%2C%7B%22mechanism%22%3A%22attachment%22%2C%22surface%22%3A%22newsfeed%22%7D]%2C%22ref_notif_type%22%3Anull%7D

Нещодавно на виставку«Miras. Спадщина» завітав Роберт Кемпбел, письменник, дослідник та директор Sendai mediatheque. Дякую за інтерес до української та кримськотатарської спадщини, емпатію, щиру й глибоку розмову про пам’ять у часи війни. Для мене було дуже цінним дізнатись більше про сучасний японський досвід коммеморації, а також практику надання «другого життя» і нових сенсів речам, пошкодженим підчас катаклізмів в Японії.
Ідея відновлення пошкоджених предметів та їх «другого життя» має глибокий символічний контекст. І мова тут не лише по твори мистецтва, але й повсякденні предмети, які у ширшому контексті впливають на формування сучасної колективної пам’яті спільнот. Бачити за такими предметами людські долі, документувати та розповідати їх історії – це теж спосіб зберігати нематеріальний контекст спадщини. Як приклад, пан Роберт презентував підставки для паличок, які виготовили з уламків керамічних виробів, що зазнали пошкодження під час землетрусу на півострові Ното у 2024 р. Жовто-блакитний колір цих виробів був спеціально підібраний перед поїздкою в Україну. На сайті є більше інформації про концепцію і символічне значення цього проєкту, тож можете ознайомитись з ним детальніше. А пану Робету щиро вдячний за бажання розповісти японській аудиторії про українську та кримськотатарську спадщину в часи російської військової агресії.
https://cacl.jp/en/story/
#Японія #Miras_Спадщина
#кримські_татари #музей

Поки у адміна одразу кілька дедлайнів по статтях, тримайте невелику «цікавинку» про гастрономічні вподобання кримського хана Кирим Ґерея, які повідомляє барон Франц Тотт, французький дипломат, авантюрист та мандрівник угорського походження:
📝З 1767 р. барон Тотт служив консулом в Кримському ханстві. Незадовго до чергової російсько-турецької війни 1769 р. хан Кирим Ґерай вдруге посів кримський престол. Дипломат зазначає, що до приїзду хана у свої володіння, він зміг випитав у його посланця про те, що Кирим Ґерей любить рибу та європейську кухню: «Наш володар любить рибу… він знає, що ваш (французький – авт.) кухар приготує її добре; тоді як його кухарі приправляють соус однією лише водою…». Цього вистачило підприємливому дипломату, щоб розпорядитись приготувати найкращу рибу з Дністра та подати її під час аудієнції перед володарем. Після того, як хан прийняв від візитерів та підданих знаки покірності, вечеря від французького кухара його підкорила. Сам барон Тотт написав: «Кухарі хана, попереджені про цю конкуренцію, доклали всі свої старання; але воно (старання – авт.) не могло протистояти винним соусам. Десерт мав не менший успіх і завдяки перевазі французької кухні, я отримав перевагу поставляти хану щоденно по 12 страв…».
Описуючи свої позитивні враження від близького знайомства з ханом, Барон Тотт зазначав: «Кирим Ґераю було близько 60 років; він відрізнявся явним зростом, благородною осанкою, невимушеною поставою, величною фігурою та живим поглядом…». Цей правитель Криму, як відомо, дуже любив ще й європейську музику, мистецтво, архітектуру та суспільну думку. Це захоплення, зокрема, відобразилось і на вигляді кількох знакових місць бахчисарайського палацу - того ж таки «Золотого кабінету».
#Крим #кримські_татари #їжа