«Разве я русский? Я наполовину украинец, и наполовину татарин!». Історія про ідентичність у часи Української революції та імперський світогляд.

📝У 1919 р. на шляху до Парижа помер Михайло Туган-Барановський (1865-1919), відомий український економіст, міністр економіки УНР (1917-1918) та один з фундаторів Академії Наук. Його мати походила з української шляхти Полтавщини, в той час як батько був з роду польсько-литовських татар: далекий нащадок перекопського татарина Туган Мірзи з шанованого роду Баринів, який знайшов новий дім у Великому князівстві Литовському.

Досить симптоматично виглядає некролог про Михайла Туган-Барановського, опублікований у одеській імперській газеті «Росіянин» (січень, 1919). Автором статті був Александр Білімович (1878-1963), російський економіст, випускник та проф. Київського університету св. Володимира, а також монархіст-денікінець і шовініст (близький приятель В. Шульгіна та член «Киевского клуба русских националистов»). Білімович відзначив ґрунтовність наукових досягнень «…одного из наиболее крупных представителей русской экономической мысли». Водночас, поруч з чеснотами науковця, він відмітив дві «прикрі риси» Туган-Барановського: прихильність до ідей соціалізму в економіці та небажання ідентифікувати себе росіянином…

Білімович написав, що покійний був справжнім «дитям руської культури»: «…никогда и нигде не заикавшийся об украинстве, М. И. Туган-Барановский… когда в Великоросии стало плохо, сразу становится ярым украинцем…». Також, він з сумом відзначає, що один з учнів і шанувальників Тунаг-Барановського «…со смущением и грустью передал мне весной прошлого года его слова: «разве я русский? Я наполовину украинец, и наполовину татарин!». Все ж, у кінця росіянин поблажливо уточнює, що це «…не существенные грустные черты на челе все-таки большого русского человека».

Цей некролог - гарний приклад сприйняття росіянами української ідентичності, як «неправильного», чи «зіпсованого» російського, що сьогодні відчувається по-особливому.
#текст #татари_липки #роздуми #колоніалізм

Настрій для дощового недільного дня:
📷"Кав'ярня в районі Бейоглу" (1958), від Ара Ґюлера (1928-2018), знаменитого "Ока Стамбулу".
#фото #Стамбул #Туреччина #кава #чай

Цікава подія для тих, хто любить подорожні репортажі та їх неповторний суб’єктивний стиль:
✍️Обговорення збірки «Шлях під сонцем. Репортаж 20-х років», що вийшла у видавництві «Темпора» у 2021 р. Історія про п’ять подорожніх репортажів шести українських письменників: Дмитра Бузько, Гео Шкурпія, Олександра Мар’ямова, Миколи Трублаїні, Валер’яна Поліщука та Сави Голованівського.

📌Спеціальна гостя: Ярина Цимбал, літературознавиця, упорядниця й редакторка серії «Наші 20-ті». Деталі події за посиланням.
#анонс #музей

📕Ну, і власне фрагмент зі «Шлях під сонцем» (1929), Олександра Мар’ямова (1909-1972), талановитого українського письменника й репортера, що передає його враження від подорожі в Іран:

✍️«Перські жінки знімають свої важкі укривала-чадури, а тут, на п’ятьох окремих нарисах-фотах, - лише спроба подати країну без тяжкого і зайвого «чадура» навіяної Заходом екзотики…

Район брами Гомрук – найулюбленіше місце Нейматулли. Брама сяє сліпучою синьо-жовтою дрібною мозаїкою струнких колонок і веж. Тиша. Від брами починається плин широкої дороги, й обабіч сплять каравани верблюдів, що привезли крам на базар. Погоничі караванів сидять по подорожніх чайханах й мовчки дрібно ковтають чай, зберігаючи при цьому непохитну повагу, й неодмінно тримають у руках квітку троянди. Грамофон грає «східну» платівку берлінського виробу. Говорячи, перси затягають останні склади слів. Рзмова триває водночас у кількох кутках кімнати, над кількома десятками склянок чаю. Перси підводяться виходять до караван-сарая, що тут же на дворі чайхани, потім вони вертаються до чаю; на дворі панують величезні верблюжі очі й паки краму, незрівняного краму з усіх усюд Середньої Азії…».
#текст #репортаж #Іран #Персія #Україна #чай