✍«Преріями та джунглями Біробіджану» (Харків-Одеса, 1931), Івана Багмута (1903-1975). Фрагмент з літературного репортажу про подорожі українського письменника на Далекий Схід, а також спроби радянської колонізації майбутньої «Єврейської автономної області» на кордоні з Китаєм:

📝«Їх було 16. З болот Білорусії, з колоній і містечок України позбирались вони в школу. Якраз почалася колонізація Біробіджану. Вирішили їхати гуртом і закласти там зразкову сільсько-господарську комуну. Хлопці палали ентузіязмом, мали сільсько-господарське знання, мали практику. Приїхали разом з першими піонерами в Біробіджан 1928 року, заснували комуну. Привезли з собою 11 корів, двоє поросят. Незабаром хліб виріс під руки. Корови ходили повні, нагулюючи жир… Раділи хлопці, і з більшим завзяттям брались до праці. На кредит купили трактора, розкорчували під посів кілька гектарів лісу… Мошка не давала жити – забивалась в ніс, в очі… Та хліб ріс, корови прибавляли молока, завоювання дикої природи надавало нових сил…».

Іван Багмут писав атмосферні й талановиті тексти, сповнені глибиною, подорожньою романтикою та почуттям гумору. Біографія письменника, як і його творчість - це злети й падіння. З 1927 по 1935 роки він випустив 5 книжок про подорожі до Середньої Азії, Далекого Сходу, Карелії та Кольського п-ова. За звинуваченнями у антирадянській діяльності відбув 6 років таборів на півночі Комі. У Другу світову втратив ногу в боях за Харків 1943 р. Після війни знову пише, зосередившись на творах для/і про дітей. Повертається до мандрівок, під час яких відвідує Японію, Індію, Кубу, Середземномор'я...

📚«Преріями та джунглями Біробіджану» (1931) має риси тревелогу. Колоніальної літератури, з допомогою якої радянська влада формувала потрібний образ Далекого Сходу - «дикого краю» (орієнтальної категорії) з численними викликами, який існує лише для того, щоб буди приборканим. Нові поселенці на кордоні цивілізованого світу терплять незручності, а захват і надії часто змінюються у зневіру та безсилля. І так із року в рік, у безкінечних гойдалках… Але для тих сміливців, яким пощастить окультурити це місце, дістанеться достойна винагорода - «край меду й молока», де «випадково кинуте насіння перетворюється за тиждень у буйну рослину (с).
#текст #колоніалізм #репортаж #Україна #Далекий_Схід

Хроніки колоніальної війни та культурна спадщина:
✍️«Російські війська викрали десятки тисяч різних музейних предметів, у тому числі авангардні картини і скіфське золото. Експерти кажуть, що це найбільше пограбування витворів мистецтва та історичних цінностей з часів нацистів під час Другої світової війни, яке має на меті позбавити Україну її культурної спадщини»:
#новини #спадщина #музей
https://www.nytimes.com/2023/01/14/world/asia/ukraine-art-russia-steal.html?fbclid=IwAR3GzmIiUmky3XBEaV1fJXPkjGnCS5fyfjKEecNm1QktVepZ5QPYr9BXXBA

✍️«Я купую роботи у студентів і доставляю їх до Японії. В Японії організовую виставки, на яких всі охочі можуть підтримати молодих художників. Адже багато українських студентів потрапили в скрутне становище».
📌Інтерв’ю з японським волонтером з міста Фукуока, який з квітня 2022 року живе в Україні та керує проєктом підтримки українських студентів-митців.
#текст #Україна #Японія
https://thepage.ua/ua/experts/yak-yaponec-pereyihav-v-ukrayinu-pid-chas-vijni-vchit-ukrayinsku-ta-volonterit?fbclid=IwAR14aNYRGFW6_cfUU0TQ7Y9ycuZyH9eIhUaulsfWL8z6uj2Z9pvony1utZc

📷«Листоноша», або ж «Обід у ресторані Невшехір». Каппадокія, Туреччина. 1969. Фото від Білла Рея (1933-2020), відомого американського фотожурналіста. У 60-х роках він працював в Азії для журналу Life (у В’єтнамі, Туреччині та на Тибеті), знімаючи «гарячі точки планети»(с). Також, був автором десятка культових фото.
#фото #Туреччина #обід

🖼«Лист» (1928), від Окади Сабуросуке (1869-1939). Ще одна чудова робота від японського художника у т.з. «західному стилі» живопису, популярному в еру Мейдзі і Тайсьо.
#мистецтво #Японія

На нашій виставці «MIRAS. Спадщина» у Скарбниці НМІУ можна побачити кілька світлин із родинного архіву Мурвет Аметової. Фотографії зроблено наприкінці 1920-х – у 1930-х роках. Незабаром родина Мурвет пережила депортацію і змогла на чужині зберегти рідну мову та традиції. В 1990-х родина повернулася з Таджикистану на півострів та оселилася в Севастополі. Мурвет розповіла історію своїх світлин, зокрема, про дивовижну «ката» – бабусю Есму, яка все життя, навіть у засланні на Уралі, розмовляла лише кримськотатарською мовою. Детальніше про історію цих фото - у нашому музейному блозі:
https://nmiu.org/bloh/item/83-yak-deportovani-krymski-tatary-zberihaly-svoi-tradytsii-istoriia-rodyny-ametovykh
#музей #текст #виставка #MIRAS #кримські_татари

⚡️Цієї неділі запрошую на кураторську екскурсію. Маєте змогу побачити яскраву колекцію кримськотатарських артефактів 19-поч. 20 ст., та дізнатись більше про традиційну культуру корінного народу України.
#Крим #кримські_татари #анонс #MIRAS
https://facebook.com/events/s/%D0%BA%D1%83%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0-%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%BA%D1%83%D1%80%D1%81%D1%96%D1%8F-%D0%B2%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%B2%D0%BA%D0%BE/546491247426265/

📝Цікаво, що у 1920-х роках в Києві могла постати комісія з перекладів та коментування творів арабських математиків та астрономів. Про це мріяв знаменитий вчений Дмитро Ґраве (1863-1939), фундатор та перший директор Інституту математики ВУАН. Він писав:

✍«…всім відомо, що арабський народ вніс після греків яскраву сторінку в історії математики та астрономії, але напривеликий жаль через мале знання арабської мови серед великого кола ученого люду Европи невеличка частина рукописів, що хорониться у різноманітних музеях, підпали під регістрацію, та й ще менше перекладено на европейські мови. Більшість цих перекладів надто злі та перекручують думку оригіналу».

Вивчаючи історичні витоки математики, Дмитро Ґраве почав брати уроки арабської мови, щоб із першоджерел дізнатись про внесок цього народу у точні науки. Навчав його відомий сходознавець Тауфік Гаврилович Кезма (1882-1958), який у цей час тісно (й дуже плідно) працював з Катедрою арабо-іранської філології й Агатангелом Кримським над науковими перекладами «східних джерел». В 1921 р. Ґраве запропонував долучити до «Спеціальної комісії» окрім Кезми й Кримського також письменника Авраама Кагана та арабіста й гебраїста Якова Ізраельсона, завідувача підвідділу «Гебраїка-юдаїка» у Всенародній бібліотеці України (тогочасна назва «Вернадки»). Хоча ідея створення цієї Комісії була сприйнята з великим ентузіазмом, нажаль її так і не судилось втілити у життя.
#текст #Україна #Київ #сходознавство