🙃Фрагмент пісні, якою більшовики агітували представників корінних народів Сибіру вступати до радянської армії у 1920-х роках. Передісторія: старий остяк (хант) у тундрі готує свого сина в «старшини», й дає йому корисні поради. У приклад він наводить життя Володимира Лєніна, який в юності також жив як остяки у тундрі, випасав оленів, бив звірів та кидав аркан на 40 сажнів. Старий остяк підкреслює, що Лєнін переміг важку стихію тундри і ворогів у ній, а тому має бути прикладом для наслідування серед молодих остяків:

✍️Однажды Ленин вышел в море
Тюленей бить (достать их жир),
Вдруг шторм сильный – горе, горе!
Унес человека в морскую ширь.
Затихло море, вновь серчало.
И лед кругом сковал челнок.
А Ленин ел моржовье сало,
Ночей не спал и весь продрог…
И вот до берега доплыл
Ему на встречу звери и люди:
«Приди к нам в чум и отдохни
Потом с тобой тягаться будем –
Покажешь силы нам свои».
А Ленин им – «Я хоть устал,
Но бить вас хватит сил моих».
Стрелою взор, скривил уста,
Аркан накинул на троих,
Связал и бросил в моря пасть;
Топор метнул, двоих рассек,
И не успел один упасть,
Копьем пронзил его в висок…

Далі по сюжету Лєнін вбиває царя та торговців пушниною. "Віднімаючи награбоване", він спокійно помирає, а на небі з’являється нова зірка, на ім'я "Лєнін". Старий хант (остяк) знову звертається до свого сина:
✍️И целью всех своих стремлений,
Я вижу то, Хасава-пю (мой сын)
Что станешь ты таким как Ленин,
И в небе дашь свою звезду!

📌Джерело: В. Соловьев. Ленин в творчестве народов Востока (Песни и сказания). Москва, 1930.
#пісня #Сибір #колоніалізм #актуально

📝«Порт-Артур». Кримськотатарська та караїмська пісня про російсько-японську війну 1904-1905 років, у якій засуджується насильницька мобілізацію кримчан до царського війська та смерть за незрозумілі колоніальні інтереси на Далекому Сході.
1.
Порт-Артурської фортеці
Яка висока місцина!
Сто тисяч солдатів там є,
А виходу зовсім немає!
Не плач, моя мати!
Не плач мій бітько!
Може, Господь спасе.
2.
Машини підмазані,
Одна з одною зв’язані.
В Порт-Артур як рушили,
Голова пішла обертом.
3.
Севастополь – мій базар!
То пишу, то закреслюю…
В бій відправлюсь, цілий залишусь, -
Вісточку напишу!
4.
Пішов я до джерела,
Мило поклав там на камінь.
Мене забрали в солдати.
До тридцяти та й двох років.
5.
В Стамбулі є одна птаха,
На крилах у неї срібло.
Підеш в Артур, не повернешся,
Мабуть, там неладне щось.
6.
Куропаткін – наш голова,
А конина – наш харч.
Посеред Порт-Артура
Згинула вся наша молодь.

✍️У 1904 році на війну проти Японії мобілізували бл. 900 кримських татар. Ті, кому пощастило повернутись, розповідали жахливі деталі війни, привносячи образи далекого Порт-Артуру й Мукдену у народну культуру.
Цю пісню записав орієнталіст Александр Самойлович у 1910 році (репресований у 1937 р. за "буржуазний націоналізм та зв'язки з японською розвідкою"), зі слів Султан Шапшал, караїмської жінки з Бахчисараю. Він також відзначав наявність подібних пісень у татар Поволжя, де «восхваляются японцы и порицаются русские военачальники, перечисляемые поименно» (с).

Одним з таких воєначальників був генерал Алексей Куропаткін (згадується у останньому куплеті пісні), командувач Маньчжурської армії (1904), який «прославився» презирливим ставленням до нижчіх армійських чинів та придушенням повстань у Середній Азії. Пісня довгі роки була одним з символів кримськотатарського спротиву. Адже вона містить у собі не лише тугу за рідним домом і засудження влади, а й надію на повернення.

П.С. Частина кримських татар відмовилась приймати участь у російсько-японській війні та мігрувала до Османської імперії. Одним з таких переселенців був Осман Нурі, батько Галіля Іналджика (1916-2016) – майбутнього османіста кримськотатарського походження.
#текст #пісня #колоніалізм #кримські_татари #Крим #Японія #Османська_імперія #Іналджик

📌Екологія, пост\колоніалізм та лакриця. Цікавий репортаж від The Economist.

✍️Каракалпацька Республіка на північному заході Узбекистану займає частину висушеного Аральського моря. Раніше радянська влада намагалась зрошувати його водами бавовну в промислових масштабах, що перетворило регіон на зону екологічного лиха. Бавовна досі становить тут основу господарства, але все частіше в солоних пустках можна зустріти великі насадження… лакриці.

За кілька останніх років Каракалпакстан став одним зі світових центрів виробництва лакриці. Вона не лише чудово росте у місцевих ґрунтах, але й очищає їх від солі, роблячи землю знову «живою».

Солодкий корінь лакриці додають до місцевої горілки Каратау, названої на честь сусіднього гірського хребта. Та все ж, більшу частину цього врожаю готують на експорт, сума якого досягла відмітки у 30 мільйонів доларів. Такий попит сприяв створенню мережі переробних заводів, частина з яких збудували на китайські інвестиції. Лакриця може допомогти у найближчі роки перевести сировинні галузі Узбекистану на виробничі (тканина – замість бавовни, пластик – замість нафти, і т.д.). І в цьому китайський капітал готовий допомагати.
#Узбекистан #Каракалпакстан #екологія