📷Індійські жінки збирають пожертвування для індійських солдат британської армії, в часи Першої світової.

🖼️"Гора Фудзі у жовтні", від Токурікі Томікічіро. 1939-1940.
#мистецтво #Японія

🎨Як сучасне «західне» мистецтво знову підкорює Іран?
✍️Останній рік зустрічав кілька статей, присвячених виставці робіт Енді Воргола в Тегеранському музеї сучасного мистецтва. Для декого це стало відкриттям, що на виставках в Ірані можна побачити не старовину, а й щось «сучасне» та «західне». Вирішив згадати кількома словами про те, звідки там взялась велика колекція робіт знаменитих митців.
📝Енді Воргол був улюбленим художником шахбану (імператриці) Фарах Пехлеві, дружини шаха Мохаммеда Реза Пехлеві. Вона захопилась мистецтвом ще в Парижі, навчаючись на архітектора. А згодом здобула славу «іранської Жаклін Кенеді», покровительки мистецтва та музеїв. У 1977 році за її ініціативи був відкритий Тегеранський музей сучасного мистецтва, де активно збирались та експонувались класичні та сучасні роботи Клода Моне, Марка Ротко, Джексона Поллока та інших. Ці твори імператриця Фарах придбала за гроші з іранського «нафтового буму», а їхня сьогоднішня вартість сягає суми у кілька мільярдів доларів.
У 1976 році Ферейдун Ховейда, посол Ірану в ООН, запросив Енді Воргола до Тегерану. Імператриця мріяла, щоб він намалював її портрет, на що художник з інтересом погодився. В результаті, було створено мінімум 14 портретів Фарах, а інші картини митця поповнили колекцію Тегеранського музею.
Після ісламської революції 1979 року колекція цих картин зберігалась у фондах музею. Знову її експонувати почали відносно нещодавно. Припускають, що причина цьому – Covid-19 та фінансова криза. Іранський уряд просто не може ігнорувати такий культурний капітал, на який існує великий попит. Адже в Тегерані й досі працюють, хоча й не без проблем, десятки художніх майстерень, серед власників яких є чимало жінок.
https://www.economist.com/middle-east-and-africa/2021/10/23/irans-impressive-collection-of-western-art
#текст #мистецтво #Іран

Один з портретів Фарах Пехлеві, роботи Енді Воргола. 1976. Художник залишив його собі і привіз до США. Тепер він виставлений серед інших шедеврів у Casa Lever, знаменитому італійському ресторані Нью-Йорка.
#мистецтво #Енді_Воргол #Іран

До вашої уваги добірка цікавих українських каналів в Telegram, на які варто підписатися:

💎 @hiphopukraine — Про український хіп-хоп.
🎬 @kinoukrain — Безкоштовний перегляд фільмів.
🔞 @oprosiska2 — Опитування про секс та відносини.
🕹 @DigiSquare — Про технології та медіа в Україні.
🇺🇦 @vydatni_ukrayintsi — Українці, якими варто пишатися.
🧠 @growth_vector — Free-контент для твого розвитку.
✏️ @chystoslivja — На сторожі мовної чистоти.
🧒🏼 @Kyivdity — Дитяче дозвілля Києва.
📸 @WW2_KRIEGSBERICHTER — Військово-історичний фотоальбом.

🎒 @MD_Ukraine_travel — Ваш затишний путівник Україною.
🎹 @Kukimusicselector — Авторський музичний канал.
👼 @svitdidey — Дитячий контент українською.
🍟 @fiveminengmotivation — Забуваєш вчити інгліш - нагадаємо.
✌️ @faynogram — Файні новини України. Жодних зрад.
⚠️ @centerUA — Національний центр попереджень.
📚 @ka1dzen — Вижимки з книг та саморозвиток.
🏜 @intravelUA — Цікаві подорожі та вікторини.
👛 @amazing_crafts — Дивовижні вироби своїми руками.

🔥 @PoklykYaru — Тут тебе навчать любити Україну.
🐝 @ukrgedzyk — Українська з ґедзиком.
🔮 @vsesvit_tviy — Щоденна порція послання Всесвіту.
🌕 @rutmvsesvity — Живи у ритмі Всесвіту.
🍃 @dushevno_pivnich — Куточок естетики та краси.
🧐 @History_Q — Опитування на різні історичні теми.
😴 @sarajofMorpheus — Crazy сни, від яких очі дибом.
📸 @raretet_photo — Історія у фотографіях.
🥸 @historydonbass — Історія Донеччини.

🔴 @amazing_interiors — Дивовижні інтер‘єри та дизайн.
❓ @obyrai — Зроби свій вибір серед цих дилем.
⛲️ @ukrainian_traveler — Канал про цікаві місця України.
⛩️ @orientalistnotes — Український погляд на схід.
🎧 @musictv_ua — Нові українські хіти.
❤️ @Territory_of_inspiration — Сторінка для сучасних жінок.

Візуалізація річкових басейнів Африки.
#Африка #карта

📝Продовження історії про повернення скарбів Беніну, вивезених у 1897 році колоніальними військами з Західної Африки (переважно суч. Нігерії та Беніну). Більшість цих предметів (унікальні вироби з дерева, латуні, бронзи) були розпорошені по європейським музеям і приватним колекціям. Раніше писали, що кілька німецьких та британських музеїв розпочали процес повернення т.з. "Бенінської бронзи". Тепер до них долучилась Франція, яка готова частково профінансувати відкриття у м. Абомей нового музею, де й розмістять цю колекцію.
🖊️"Важко миритись з тим, що значна частина культурної спадщини багатьох африканських країн тепер знаходиться у Франції..." - зазначив президент Макрон у 2017 році. Ця промова стала поштовхом до нового етапу деколонізації французьких музеїв та створення "дорожньої карти" повернення скарбів Беніну.
📌П.С. Всі ці заяви виглядають доволі рішучо, але реальна статистика дуже скромна: обіцяні 26 предметів з Бенінської колекції це ніщо, у порівнянні з більш ніж 90 тис. предметів у французьких музеях, що походять з різних регіонів Африки на південь від Сахари.
#Бенін #Африка #Франція #деколоніалізм #музей
https://www.dailysabah.com/arts/after-129-years-france-decides-to-return-colonial-benin-treasures/news

📷Пам'ятник на "Алеї мислителів" у Харкові, на якому зображені: Григорій Сковорода (український філософ, богослов, поет), Мірза Фаталі Ахундов (азербайджанський просвітитель, філософ та громадський діяч) та Абай Кунанбаєв (казахський поет і мислитель).
#памятник #Україна #Азербайджан #Казахстан

🗺️Ще одна цікава карта:
Колоніальні володіння Нідерландів.
#карта #Нідерланди #колоніалізм

🎥Мої друзі зараз працюють над цікавим проектом «Emel», що з кримськотатарської перекладається як «Прагнення». Вони втілюють у сучасному звучанні давні кримськотатарські народні пісні, які були зібрані в околицях Євпаторії серед жінок – носіїв традиційної манери виконання народних співів, на початку 2000-х років. Круто, що до текстів пісень був здійснений художній переклад українською мовою, який передає відсилки до звичаїв і традиційної культури, не втрачаючи їх першочергового значення.
✍️Для прикладу, пісня «Gezeyim yalı-yalı» (у пер. «Як піду я бережком») виконується у стилі традиційних імпровізованих пісенних змагань між юнаками та дівчатами, під час яких молодь мала можливість демонструвати своїм ровесникам поетичний талант та здібності. У характерній для цього жанру манері, пісню виконує Ельвіра Сарихаліл, кримськотатарська етнічна й джазова співачка та дослідниця кримськотатарського фольклору.
📌Інші відео також на ютуб-каналі:
https://www.youtube.com/watch?v=ELlB6g8y-Og&ab_channel=Alem_Ornek

"Дюна" - історія з сильним колоніальним духом, а Весь цикл книг Френка Герберта міцно просякнутий орієнтальними образами "загадкового іншого" (за Е. Саїдом). Цей еффект у кіно підсилив Вільньов, додавши ще й безмежні пустельні пейзажі та пірамідальну архітектуру колонізованої планети, на якій місцеві мешканці читають молитви під звуки азану та живуть за суворими законами честі. Такі асоціації викликані лише поверховим першим враженням від "Дюни", адже заглиблюючись далі у сюжет, починаєш звертати увагу на такі питання, як уявлення героїв про владу й титули, а також їхнє розуміння "спасіння", надприродного чи містичного.
Суттєво глибші рефлексії про "Дюну" можна прочитати у цікавій статті "Is Dune a White Savior Narrative?", від доцента університету Бакнелл, Алі Карджу-Раварі.
https://slate.com/culture/2021/10/dune-2021-movie-vs-book-white-savior-islam.html
#текст #Дюна #кіно #книга #рецензія #орієнталізм #постколоніалізм

✍️«Щось за дверима шурхотить.
“Хтось тре там льон?” - подумав я.
Мишак із книгою сидить
І книжником себе вважа..».
🎥Жартівлива кримськотатарська пісня «Kör sıçan» («Сліпий мишак») доволі іронічного змісту. У центрі її сюжету "сліпа на обидва ока миша", яка цурається свого середовища, займаючись не тим, що у неї добре виходить і що їй до душі, а "лізе у чужий мед", шукаючи вигоди.
📌Прислуховуйтесь до народноії мудрості та не будьте, як "сліпий мишак"🙂.
https://www.youtube.com/watch?v=6s9kjhjjtNM&ab_channel=Alem_Ornek

«Коли?». Карикатура на поразку Російської імперії у війні з Японією. Обкладинка сатиричного щотижневого журналу «Пак». Нью-Йорк, травень 1905.
#карикатура #мистецтво #Пак