⚡В 2016 році у Франції оголосили про створення Меморіалу жертвам рабства. В 2018 році, вже за президента Макрона, була створена робоча група з числа митців, суспільних діячів та чиновників, для розробки концепції меморіалу, що мав розміститись у паризькому саду Тюільрі.
✍️Сьогодні дискусія навколо проекту зайшла в глухий кут. Існують різні точки зору на шляхи деколонізації проблеми работоргівлі та переосмислення наслідків французького колоніалізму.
📌Цікаво спостерігати за розвитком цих подій, адже в Україні також точаться дискусії навколо різних наративів у висвітленні трагедій голокосту, другої світової та голодомору.
В будь якому разі, колоніальний спадок є проблемою надзвичайно глибокою. А її шляхи вирішення є очевидними лише для тих, кого ця проблема мало обходить.
#колоніалізм #новини #стаття #деколоніалізм #постколоніалізм #Франція

https://www.rfi.fr/ru/%D1%84%D1%80%D0%B0%D0%BD%D1%86%D0%B8%D1%8F/20210510-%D0%BC%D0%B5%D0%BC%D0%BE%D1%80%D0%B8%D0%B0%D0%BB-%D0%B6%D0%B5%D1%80%D1%82%D0%B2%D0%B0%D0%BC-%D1%80%D0%B0%D0%B1%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B0-%D0%B2-%D0%BF%D0%B0%D1%80%D0%B8%D0%B6%D0%B5-%D1%82%D1%8F%D0%B6%D0%B5%D1%81%D1%82%D1%8C-%D1%80%D0%B0%D0%B7%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%B9-%D0%BB%D0%B5%D0%B3%D0%BB%D0%B0-%D0%BD%D0%B0-%D0%BF%D0%BB%D0%B5%D1%87%D0%B8-%D1%85%D1%83%D0%B4%D0%BE%D0%B6%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%B2

📝Трохи роздумів про асиміляцію культури, деколоніалізм та право народів самим говорити від свого імені.

✍️"Накривати великою парасолькою" - такий цікавий вислів почув у інтерв'ю одного польського репортера, який пояснював деталі тривалого "гастрономічного протистояння" Південної Кореї та Китаю за кімчу - гостру мариновану страву з капусти.
Якщо коротко, Китай все частіше позиціонує кімчу, як свою національну страву, аргументуючи це тим, що корейська діаспора проживає на теренах Піднебесної століттями. А тому, їх культура, як і культура інших народів Китаю, вже давно є складовою частиною "Китайського світу" (тобто умовної "парасольки").
https://www.bbc.com/news/world-asia-55129805

Думаю доречно буде порівняти цей випадок з іншою історією, яка хоча й не пов'язана зі Сходом, але все ж піднімає проблеми наслідків асиміляції культури, внутрішньої колонізації та потреби деколоніального повороту у мистецтві, культурі й гуманітаристиці.

📌Маємо на увазі дискусію навколо виставки картин Іллі Рєпіна у м. Хельсінкі (Фінляндія), куратори якої послідовно ігнорували місце України у творчості цього художника. Дійшло до того, що навіть у описах до картин з оригінальним назвами "Українка", "Запорожці пишуть листа турецькому султану" чи "Запорожець, що сміється", їх дійові особи стали "росіянами".

👇Цікава стаття про цю виставку за посиланням:
https://lb.ua/culture/2021/05/14/484495_vistavka_riepina_gelsinki_myaka.html

✍️Є багато досліджень на тему того, як імперський простір асимілював, осмислював, перевідкривав та відтворював історію і культуру своїх (пост)колоній. Знаходячись у завідома виграшній позиції, "великі держави" розміщували (й досі розміщують) під свою "парасольку" надбання інших культур, епох, цивілізацій, вибірково наділяючи їх зручними для свого наративу рисами.

І хоча ці питання більше дискутуються у контексті переосмислення історії Сходу й Африки (орієнталізму, заморської історії, деколоніалізму, постколоніалізму, тощо), вони актуальні для розуміння взаєозв'язку "колонія-метрополія" різних регіонів та епох.
#роздуми #колоніалізм #постколоніалізм #деколоніалізм #асиміляція_культури #внутрішня_колонізація #Україна #мистецтво

За травень одразу дві важливі для постколоніального виміру новини:

📌28 травня Німеччина визнала свою провину за геноцид народів гереро та нама, здійснений в часи колоніального правління у Намібії (1884-1915).

https://www.bbc.com/ukrainian/news-57281008?at_medium=custom7&at_custom4=38940270-BF96-11EB-A909-433A16F31EAE&at_campaign=64&at_custom3=BBC+News+Ukraine&at_custom2=facebook_page&at_custom1=%5Bpost+type%5D

📌27 травня президент Франції Еманюель Макрон, під час свого візиту до Руанди, визнав частину політичної відповідальності своєї країни за геноцид народності тутсі в цій країні у 1994 році. Хоча і зазначив, що "...у вбивць було не французьке обличчя".

https://www.reuters.com/world/frances-macron-rwanda-reset-ties-survivors-expect-apology-2021-05-26/

#новини #стаття #Африка #Франція #Німеччина #Руанда #Намібія

"Клуб дружби Радянського Союзу і Китаю". На портретах: Сталін, Ленін, Сунь Ятсен та Чан Кайші. Шеньян (Китай), 1946 рік.
#Китай #СРСР #фото

Колоніальний опіумний декаданс у Тонкіні, зі щоденника французького легіонера Джорджа Менінгтона:

✍️«Після їжі маленький сержант влягався на рисову циновку. Дружина його вносила дерев’яну дощечку, на якій стояла маленька лампа, бамбукова трубка для опіуму у блакитній глиняній мисці, маленькі срібні шпажки та крихітна коробочка із порцією дурману…

Це був урочистий момент дня. Тхо (ім’я сержанта) підіймав трубку, розігрівав миску над вогнем, і чорні очиці його лагідно та задоволено поглядали на жінку – саме так чоловік і дивиться на кохану дружину.
Трубка… схожа на пристрій, який всі азіати використовують для вдихання парів опіуму. Вона складалась із стебла полірованого бамбука, нижній кінець якого закривався кришкою зі слонової кості, а з іншого кінця прикріплявся срібний диск із маленькою дірочкою в центрі. Через неї і вдихали пари…

Тхо розігрів трубку над лампою, акуратно поліруючи поверхню рукавом своєї зеленої куртки. Його друга половинка занурювала в коробочку срібні шпажки та витягала їх вже вкритими коричневим густим наркотиком, схожим на патоку. Цю масу вона тримала над вогнем – і вона густішала та шипіла;
Сержант притиснув трубку до губ, вогонь нагрівав гладеньку поверхню чаші, на якій дружина розкатувала опіум, притримуючи лівою рукою чашу. І як же неймовірно вона з цим вправлялась! Уже через кілька секунд наркотик скочувався у маленьку кульку, розміром з горошину…
Диму не було, весь відправився у легені цього маленького коричневого чоловічка. Очі його були напів заплющені, обличчя світилось блаженством…

Сержант любив курити в тиші, тож я сидів мовчки, поки він сам не заговорив.
Миготіння опіумної лампи лише поглиблювало темряву ззовні. Коричнево-жовте обличчя Тхо нагадувало мені химерну та вигадливу японську статуетку зі слонової кістки, а темрява навколо – чорний оксамит коробочки, в якій лежала ця статуетка.
З місця, де я сидів, було видно передпліччя сержантової дружини, з сонним замилуванням я споглядав, як її маленькі вправні пальчики пораються з опіумом. М’яке світло відтіняло золотом її шкіру, і рука її виглядала вишукано та тонко. На мить я навіть забув про спеку при вигляді такої рембрантівської сцени.

📌Фрагмент зі спогадів британського джентльмена Джорджа Менінгтона, про його службу у складі Французького Іноземного легіону в Індокитаї на зламі 19-20 століть.

Історія про Тайхо Кокі (Івана Боришка), знаменитого японського сумоїста українського походження, який спромігся 32 рази здобути престижний Імператорський кубок з сумо:
#стаття #Україна #Японія #сумо #діаспора #локальна_історія
https://localhistory.org.ua/texts/statti/taikho-koki-velikii-ptakh-z-ukrayinskoiu-oznakoiu/