Восьме травня, День пам'яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939–1945 років, – це не про гучне пафосне свято. Це про тишу. Про біль. Про усвідомлення ціни свободи й миру.
Сьогодні ми – український народ – знову на передовій. Тримаємо удар нових нацистів, які хочуть знищити нас, щоб піти далі на інші країни.
День 8 травня нагадує нам про нашу силу і стійкість.
Одержимі диктатори Гітлер і Сталін мріяли стерти Україну та український народ з лиця землі. Але їхній слід в історії вкритий ганьбою. А Україна є, вона бореться, стоїть. І буде стояти! Це має стати наукою для всіх сучасних тиранів та загарбників.
У цей день ми звертаємося до всіх громадян у країнах вільного світу з нагадуванням і застереженням: не можна загравати з агресором. Зло можна перемогти тільки в рішучій єдності всіх демократичних націй.
Ми вийшли з полону чужих міфів. Ми – не уламок імперії. Ми – нація, яка бореться за свободу. І творить свою перемогу.
Памʼятаємо і перемагаємо!
Слава Україні! Героям Слава!

Це не просто спогад бійця — це голос Бахмута, де кожен день зводився до вибору: вистояти чи зникнути. Читайте історію, яка тримає в собі правду фронту та силу українського серця...
Бахмут. Грудень 2022-го.
Окраїна міста, поряд із заводом КНАУФ. Ворог наступає.
"Я — Корсар, 32 роки, розвідник 57-ї окремої мотопіхотної бригади.
Для мене Бахмут — це не просто назва на мапі. Це серце війни. Тут я по-справжньому відчув, що таке фронт: втрати, виснаження, біль... Але й незламність, братерство, сила, що тримає тебе на ногах. І межа. Межа, яку не можна перейти. І яку ми не віддали.
Майже місяць ми тримали оборону в крайній п’ятиповерхівці на самому рубежі. Моя позиція — другий поверх. Важко, але з хорошим оглядом.
Той день пам’ятаю до найменшої деталі. Почався штурм. Я висунувся у вікно й помітив ворога з РПГ — вибіг із-за гаражів. Секунда. Я падаю на підлогу — в той же момент над головою свистить снаряд. Вибух поруч, але мене не зачепило.
Встаю, прицілююсь, стріляю. Встигаю — він ще не зник за укриттям. Ворог знищений. Це було рішення на інстинкті, на виживання. І таких моментів у Бахмуті було багато.
Цей будинок — не просто позиція. Це точка, де життя зависло на міліметрі. І водночас — символ усього українського спротиву.
Ми тримались до останнього.
Що з цим місцем зараз — не знаю. Можливо, його вже немає.
Але в мені воно живе. Назавжди."