Наразі актуальне філософське питання пана Авакова - "люді лі мусора?"

В цьому випадку, звичайно, що мусор не зрозумів, шо завжди знайдеться кутас подлинніше, тому його чекають цікаві пригоди, ймовірно типу "відчув негайний приступ патріотизму, сховали від службового розслідування в бойовому підрозділі на війні".

Але мова ж не конкретно про Манасяна. Мова про те, що мусор вважає, що він та людина, яка має можливість охуїти. Мусор так вважає ж не просто так. Мусор так вважає на основі культури своєї мусорської. Яка спирається на практику і нею, практикою, підтверджується. Що так, мусор може охуївати. Один петренко буде від розслідування ховатися, а тисячі петренок по всій країні, а особливо подалі від Києва і Гудвайна, де охуївати ризиковано, будуть продовжувати охуївання і посилювати його.

До речі, додивився я Фолаут. Будуть спойлери, не читайте.

Не сподобалося.

І не тому шо Беседка, я, до речі, повністю позбавлений цього стариковського раніше було краще, і взагалі вважаю, що навіть Фолаут 76 прекрасна гра, яка стає краще з кожним роком.

А тому що сценарій дірявий і акторська гра хуйова. Персонажі зроблені з пластиліну і грають як пластилінові. Інколи навіть складається враження, що це український серіал.

Люсі Маклін - пластилінова. Арка її персонажа - гівно, трансформації з "кукла" до "рейнджер" не відбувається ані зовнішньої, ані внутрішньої, хоча нам її намагаються якось показати.

Максімус - дерев'яний. Арка його персонажа відсутня в принципі. Просто чувак бродить по Пустошам, майстерно будучи лохом, час від часу отримує завжди абсолютно ідентичний в'єтнамський флешбек "врагі сожглі родную хату". Шо за врагі, чому сожглі, шо з цим зараз робити - так далеко його думка не сягає, просто хлопець вилазить з холодильника і на перше шо бачить у нього відбувається імпринтинг, як у каченяти.

Як так вийшло, що в першій серії на Волт-33 нападають страшні ужасні рейдери, які жеруть руками, деруться і їбуться, і взагалі чисті животні, а у 8 виявляється, шо це були не рейдери, а жителі НКР, справедливі месники під керівництвом ядерного фізика, з метою подарувати світло всій землі - не розповідається. Чому тут животні, а тут своя культура і технологія, але шо то шо то одні й ті самі люди - невідомо.

Єдине світло в окошкє - гуль Купер Говард. Просто з іншої планети до цього кіно людина завітала. І характер у нього є, і бекграунд у нього є, і навіть собака потім стає зрозуміло нахуя, все логічно, все цікаво, все з драмою, все по красоті. І навіть обличчям він грає краще за всіх присутніх, незважаючи на те, що це не його обличчя, а кілограм силікону на все їбло.

Победа-Викторія. Охуїти.

У неймінга "Смачно-Патроначно" з'явився сильний конкурент.

Взагалі ж, конєшно, ситуація, коли з'їзд молдовських політиків проводиться у Москві, і там розповідається про те, що Молдову захопили вороги, а ми її зараз врятуємо і станемо сильними і незалежними - це шось із розряду анекдотів про молдаван. Ніби і не хочеш, ніби і розумієш, що це нетолерантно і некоректно, але бля, ну шо ж ви робите, навіщо ви людину назвали башканом, вона ж абсолютно точно не башкан, вона жопан.

Господи, він же введений в експлуатацію в 1915 році, кораблю 109 років. 109, їбать. Ми потопили пам'ятник судноплавству ще царських років, це ж як ялік Петра Первого.

Её сгоревший такелаж не подойдёт для долгих гонок, но штурман плакал, как ребёнок, прочтя в газете репортаж. И вдоль прибрежных городов летел сигнал быстрее вздоха - сгорела, кончилась эпоха великих парусных судов. Когда сгорела "Катти Сарк" я видел сон в своей каюте: дома, где спят чужие люди, холодный утренний Гайд-Парк. Но выше кранов и мостов, причалов и безлюдных баров, на гряни яви и кошмаров скользит серебрянный остов - куда-то вдаль, за маяки, оставив крест на звёздном небе, и корабли на ближнем рейде дают протяжные гудки.

1949 год, Карпаты. Два непримиримых врага, оперативник-лейтенант Вороновский и вор-рецидивист Чума, после трагической гибели опытнейшего внедренца майора Леснова вынуждены вместе проникнуть в бандподполье.

2024 год, Пермь. Два непримиримых врага - режиссер и сценарист, должны выполнить невероятную задачу командования - снять фильм про бандеровское подполье, ничего о нём не зная и находясь от него на расстоянии трёх тысяч километров.

Справятся ли они с этой задачей? Будет ли довольно начальство? Сможет ли хоть один человек на площадке произнести слово "паляниця"?

Дивне питання. За це і загинув. За квартиру в Дубаї замість дамби в Орську. Все правильно. А тобі, челядь, за це питання ще й штраф дадуть або посадять.

Як співали в шоу довгоносиків: ПРІПАЖАРЄЗВАНІТЄНОЛЬОДІН, ЗВАНІТЄНОЛЬОДІН, ЗВАНІТЄНОЛЬОДІН.

Оскільки можливо шо уже прямо завтра всі різко стануть експертами по Чечні і Кадирову, сповіщаю цікавий факт.

Наступного лідера Чечні зовуть Робопончик.

Така от погрємуха у Адама Кадирова.

Також сповіщаю вас, шо улюбленою розвагою Рамзана є розповсюджувати слухи про свою страшну хворобу і смерть, а потім шукати і вбивати всіх, хто повірив.

Тому чеченці про всяк випадок повірять у смерть Кадирова тільки через місяць після похорону.

Також у мене є цікава історія про те, як ми майже довели Кадирова до смертельного діатезу, але це вже після війни розкажу.

I worked on a fly farm as a shitter. And they’d feed us, then they’d feed our shit to the flies. Mulch ’em up and sell ’em as protein. Anyway, that’s why I’m so fat.

Дивіться, у Вєсти продовжується її турне з сольником про корупцію.

На цих вихідних - Дніпро, Кривий Ріг і Запоріжжя.

Шо я хочу сказати - я чув його уже разів п'ять чи шість, і все ще окей. Тому і вам один одненький разик не завадить, я так думаю. По-перше, можете дізнатися багато нового. По-друге, можете сидіти і вгадувати, які жарти мої, а які Вєсти. Якщо я вам подобаюсь більше - всі шо смішні то мої. Якщо навпаки - навпаки.

Коротше, маєте можливість потратити ваші триста гривнів приємно і корисно одночасно. Так шо ідіть і зробіть це. Я так розумію, в наші часи в наші часи культурного досугу трохи поменшало, а у Кривому Розі і Запоріжжі особливо. Так що маєте можливість компенсувати дефіцит досугу в організмі.

https://linktr.ee/vestaorgiyatour

Після минулого посту від співзасновника Демократичної Сокири і військовослужбовця Сил оборони України Олександра Нойнеця про мобілізацію усі питали «а що ж робити?»

Behold! Цього разу він написав неймовірно довгий лонгрід про те, що ж саме робити. Буде боляче, але вам сподобається.

Здається, мене розкрили.

Вчора в РФ сталася трагічна подія. Слєдком затримав замміністра оборони РФ Тимура Іванова, який відповідав за військове будівництво, і пиздив на ньому такі космічні неймовірні гроші, шо навіть Шойгу кінець-кінцем не витримав.

Я пропоную пом'янути цю героїчну людину, Тимура Іванова, який так багато робив для перемоги України на своєму місці з 2016 року, хвилиною мовчання.

І сподіваюся, що його наступник на цьому пості недовго буде соромитися, і вже скоро продовжить справу свого попередника.

Цей наратив "ми вас навчили читати і писати, побудували вам музеї пушкіна і пам'ятники леніну, шо б ви без нас робили - він дуже популярний у них, оскільки є єдиним їх аргументом на користь колонізації.

Відповідь на нього проста - на гербі Північної Кореї - електрична вишка. Але не треба думати, що якби не режим Кимів, то в Північній Кореї ніхто б не винайшов електрику і всі б у темряві сиділи.

Русскіє оставілі корінним народам русскую писемність, і забрали їх власну. Як каже той самий Ньургун Атаков - "я тепер СЄРГЄЄВІЧ, краще б ви нас вбили".

На світі достатньо країн, де не ступала нога росіян, і знаєте що - незважаючи на це, там все одно якимось дивним чином навчилися читати.

З попереднього витікає наступне. Ідея москалів - треба воювати з Западом, Запад хоче відняти наші ресурси, наші безцінні ресурси.

Так от питання.

Які ще ваші ресурси? Якутські алмази це ваші ресурси, чи шо? А як вони стали вашими? Ви їх у якутів мабуть шо забрали, да? А взамін побудували якутам бібліотеку з 28 томами собранія сочінєній Лєніна. Ну питань нема, бібліотеку забирайте, алмази віддавайте. Не готові? Нерівноцінний обмін?

Чи ви хочете сказати, шо вы принесли якутам неймовірну технологію екскаватора, і тепер за це ви маєте право на золото і алмази, які ви ним викопали з якутської землі, а також право на керівництво якутами.

Батько мій все життя пропрацював у Казахстані на заводі Шеврон, який там у Казахстані добуває казахську нафту. У казахів не було грошей і технологій на будівництво своєї такої свердловини, тому вони запросили Шеврон, і Шеврон їм все побудував і став тим самим Заходом, який викачує зі святої казахської землі її неймовірні ресурси.

Так от, відмінність хіщнічєского Заходу від доброго радянського союзу в тому, що Шеврон за це платить Казахстану великі гроші, а натомість не має жодного офіційного права диктувати Казахстану, як йому жити.

Відчуваєте різницю між казахською нафтою, яку ворують капіталісти і якутськими алмазами, надійно захищеними від впливу НАТО?

Різниця грандіозна. У казахів немає бібліотеки імені Леніна і керівництва в Москві. Лохі мабуть тому що.

Ну, один бізнес вона майже відкрила. Бізнес по торгівлі дітьми.

Більшість моїх друзів у стрічці радіє тому, що військовозобов'язані мігранти будуть позбавлені консульських послуг.

Я - ні.

Я розумію ці почуття. Це почуття мурахи з басні "стрєкоза і муравєй". Якісь люди отримали два роки мирного життя тому, що якісь люди отримали два роки війни, поранень і смертей. Тепер другі хочуть деякої помсти і їм приємно, що проблеми тепер не лише у них.

Але я намагаюся бути прагматичною людиною, оскільки емоційною людиною у мене бути вже сил немає, вік не той.

І як прагматична людина, я вважаю, що дії держави не повинні мати на меті зробити мені приємно, або навпаки, боляче. Це неправильна мотивація. Дії держави мають робити добре державі. Україна понад усе, я таке шось чув.

Як саме позбавлення консульських послуг людей, які нам не подобаються, тому що вони вирішили бути громадянами трошки менше, ніж ми, допомагає державі вирішувати її проблеми? Я не бачу, як саме.

Я бачу, як ми даруємо політичному блоку Арестовича-Олєшка-Дубінського мільйон голосів після війни. Я бачу, як ми втрачаємо якісь донати, хоч би якими незначними вони не були (а я не знаю, якими вони були, значними чи ні). Я бачу, як ми втрачаємо якісь логістичні можливості по волонтерці (- у кого є людина зустріти перегнати у Варшаві? - у мене була, але він сказав шо він тепер їбав).

Я не бачу, як ми цим вирішуємо проблему мобілізації, і мені уже схоже, що ми і не намагаємося.

З плюсів - ми трохи розрадили людей тут. Зробили приємно. Військовий вперше за війну відчув, що він не главний лох у світі. Чи це корисно? Нууу, так, це корисно. Але чи ця користь вартувала цих втрат? Я не впевнений

Головне що в цьому мене бентежить - мені здається, що цей крок приймався не з міркувань користі для держави, а з міркувань "а хулє оні", чи "давайте всі в класі будуть сміятися коли я б'ю лоха ногами". Це не схоже на державницьке мислення. І це мене бентежить куди сильніше, ніж будь-який батхьорт емігрантів.

Згідно Конституції у мене і у вас, звичайно шо є права, і їх дохуя. Я радий, шо всі прочитали конституцію в розділі права. Це прекрасно.

Але, чесно кажучи, це саме той розділ, який я ніколи не розумів.

Конституція - це документ, яким ми домовляємося про те, що ми всі, група людей, є державою.

З цього витікають обов'язки і обмеження, а не права. Права, навпаки, витікають з того, шо немає ніякої держави, немає ніякої конституції і взагалі нічого немає.

Поки ми не домовились, шо ми є держава, у нас взагалі є всі права на світі. Якщо я один на льдінє в лісі з мавпами перегавкуюсь, у мене є всі права. І на життя, і на роботу, і на все шо я собі придумаю, навіть їсти інших землян я маю повне право.

Конституція - це якийсь закон про те, як ми живемо групою. Ну так життя групою - це обов'язки і обмеження, а не права. Це обов'язок захищати інших членів моєї групи, а не тільки мене, обов'язок поважати їх точку зору, прислухатися до них, делегувати комусь із них право вирішувати за мене якісь питання.

І оскільки мова про те, шо якісь мої права конституцією і взагалі моїм бажанням жити в колективі обмежуються, то завжди це буде конфлікт моїх особистих інтересів і інтересів колективу. І Конституція, як документ, що декларує державу, як якусь нову сутність, це документ, що наділяє мене обов'язками і права мої обмежує.

Там у Конституції взагалі написано, що моє право на життя священне і не може бути обмеженим.

Тобто кожен командир, який каже військовому "візьми ружжо, іди в окоп, де стріляють, і можливо там помри" - ну, це шо ж виходить, це антиконституційний наказ, і у нас кожного військового на посаді від командира відділення і вище, потрібно судити за порушення мого конституційного права на життя? Я так думаю, що ні.

Я так думаю, що Конституція України - це не про мене, а про те, що таке Україна, як ми всі її захищаємо, і чому. Якби її не було, то прав у мене було б набагато більше. Власне, всі права у мене б були. Роби що хочеш, іди куди хочеш, ніхто тобі не указ, нікого в тебе немає. Скітайся, як Вічний Жид.